05 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/2795/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Радигін Є.С.
розглянувши апеляційну скаргу Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (вх.№ 2140Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2025 у справі № 922/2795/25 (повне рішення складено та підписано 26.09.2025 суддею Байбаком О.І. у приміщенні господарського суду Харківської області)
за позовом Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, буд. 1; код ЄДРПОУ: 45051254)
до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (адреса: 64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, буд. 23; код ЄДРПОУ 38076191)
про стягнення 9 298 123,70 грн.
Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (далі - відповідач) 9 298 123,70 грн, з яких:
8670203,35 грн - заборгованості;
495824,78 грн - пені;
47983,04 грн - 3% річних;
84112,53 грн - інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору розподілу природного газу № 200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за надані позивачем послуги з розподілу природного газу за період травень 2025 - липень 2025.
В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 19604 від 27.08.2025), в якому просив:
- відмовити позивачу у задоволенні суми інфляційних витрат у розмірі 72598,50 грн, пені у розмірі 219883,68 грн та 3 % річних у розмірі 27554,62 грн;
- зменшити розмір пені на 99 % або на інший розмір, який суд при даних обставинах вважає за можливим задовольнити;
- надати відстрочку виконання рішення суду у даній справі на строк один рік з моменту винесення рішення по даній справі або на інший строк, який суд визнає достатнім для вирішення питань, що не дають відповідачу можливості розрахуватися з позивачем за зобов'язаннями, що стали предметом позову по даній справі.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.09.2025 (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області від 29.09.2025 про виправлення описки) у справі № 922/2795/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (адреса: 64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, буд. 23; код ЄДРПОУ 38076191) на користь Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, буд. 1; код ЄДРПОУ 45051254):
8 670 203,35 грн - заборгованості;
21 109,37 грн - пені;
20 428,42 грн - 3% річних;
17 294,17 грн - інфляційних втрат.
107 028,23 грн. - витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Клопотання Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (вх. № 19604 від 27.08.2025) про відстрочку виконання рішення задоволено.
Відстрочено виконання даного рішення до 24.06.2026.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Харківська філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2025 у справі № 922/2795/25 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 474 715,41 грн. - пені; 27 554,62 грн - 3% річних, 66 818,36 грн - інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Також просить скасувати рішення суду в частині відстрочення виконання рішення суду до 24.06.2026.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги просить покласти на відповідача.
В обґрунтування скарги заявник зазначає наступне.
Щодо помилкового тлумачення судом першої інстанції умов п. 6.6 договору апелянт наголошує на тому, що є помилковими, внаслідок неправильного, невірного тлумачення змісту умов договору, твердження суду першої інстанції про невірно розраховану суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, тому як їх нарахування позивач почав з початку поточного місяця, а не з моменту виникнення зобов'язань, оскільки п. 6.6 договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Порядок розрахунку за надані у звітному місяці послуги до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів стосується лише споживачів, що мають сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання.
Щодо зменшення суми пені апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігноровано, що у строки встановлені договором відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті заборгованості в повному обсязі не виконав, тим самим допустив прострочення виконання зобов'язання. Відповідач достеменно був обізнаний про наявну у нього суму заборгованості, оскільки жодним чином не заперечував такого факту та підписував акти. Звертає увагу на те, що у відповідача була наявна можливість у добровільному порядку, без застосування будь-яких штрафних санкцій, оплатити заборгованість, однак відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті заборгованості в повному обсязі не виконав. Оскільки відповідач у добровільному порядку свої зобов'язання по оплаті заборгованості в повному обсязі не виконав, то з метою захисту своїх порушених прав позивач змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення простроченого грошового зобов'язання за договором та штрафних санкцій, як способу захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Нарахована позивачем пеня є співмірною з розміром основного боргу та не перевищує його. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної сплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу виключає наявність виняткових випадків, які надають право суду застосувати положення ст. 551 Цивільного кодексу України.
Щодо надання відстрочки апелянт зазначає, що заборгованість, яка утворилась, без її оплати є значними збитками для позивача та не погашена вже значний проміжок часу, у зв'язку з чим взагалі відсутні підстави для відстрочення її сплати. Надання відстрочки від виконання рішення фактично позбавить позивача будь-яких надходжень грошових коштів від відповідача на виконання рішення суду, чим погіршить фінансовий стан позивача. Також зазначає, що слід врахувати, що позивач, як підприємство, що фактично здійснює доставку природного газу підприємствам, вимушене здійснювати заходи із підготовки до опалювального періоду 2025-2026, що потребує значних матеріальних витрат на поточні та капітальні ремонти устаткування та обладнання, які постійно зростають внаслідок ворожих обстрілів з боку РФ, в умовах дефіциту обігових коштів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (вх.№ 2140Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2025 у справі № 922/2795/25. Призначено справу до розгляду на 04.11.2025.
14.10.2025 від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також просить прийняти до розгляду додаткові докази та пояснення з питання зменшення пені та відстрочення виконання рішення, які на момент слухання справи у суді першої інстанції були відсутні у відповідача та про їх існування йому не було відомо, тому як ця переписка ведеться між органом місцевого самоврядування у якості засновника відповідача та державними органами, як на рівні держави, так і на рівні області. Зазначені докази були передані відповідачу після винесення рішення судом першої інстанції. Так відповідач просив долучити відповіді Міністерства розвитку громад та територій України №21416/8/10-25 від 22.08.2025, № 23150/8/10-25 від 10.09.2025, № 21416/8/10-25 від 22.08.2025, Харківської обласної воєнної адміністрації № 0164/8335 від 29.09.2025, № № 01-64/7235 від 26.08.2025 на звернення Лозівської міської ради Харківської області та депутата України Павла Сушко в інтересах Лозівської міської ради Харківської області.
14.10.2025 від представника позивача надійшли письмові пояснення в обґрунтування вимог апеляційної скарги.
В судове засідання 04.11.2025 з'явились представник сторін та надали пояснення по справі.
Розглянувши клопотання відповідача про долучення нових доказів колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач посилається на те, що зазначені докази були відсутні у нього на час ухвалення оскаржуваного рішення.
Між тим, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України).
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.
Враховуючи, що зазначені докази не були предметом дослідження в суді першої інстанції, вони не можуть бути враховані на стадії апеляційного провадження, у відповідності до приписів ст.269 ГПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання відповідача про долучення нових доказів у справі.
У судовому засіданні 04.11.2025 за участю представників сторін було оголошено про перехід до стадії ухвалення постанови, відкладення її ухвалення та проголошення до 05.11.2025.
В судове засідання 05.11.2025 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією врегульовано Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1379/27824 06.11.2015, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2498 від 30.09.2015 Про затвердження типового договору розподілу природного газу.
Взаємовідносини, пов'язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VI цього Кодексу (п. 5 гл. 3 розділу І Кодексу ГРМ).
Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.
Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
Згідно з пунктами 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою типового договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VІ Кодекс ГРМ договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Як свідчать матеріали справи, відповідач підписав заяву-приєднання до умов типового договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) та приєднався до умов договору розподілу природного газу № 200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 (т. с. 1, а. с. 25).
На підставі п. 2.1 договору, позивач, як оператор ГРМ, зобов'язується надати відповідачу, як споживачу, послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Згідно з п. 6.4 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Відповідно до п. 6.6 договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Постановою НКРЕКП № 1944 від 30.12.2023 "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України" тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії встановлено у розмірі 1,99 грн за 1 куб.м. на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн (з урахуванням ПДВ).
Відповідно до п. 2 гл. 6 розд. VI Кодексу ГРМ річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Пункт 5 гл. 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачає, що для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта річна замовлена потужність споживача (його об'єкта) визначається споживачем за його заявою, але не менше обсягів, визначених абзацом четвертим пункту 4 цієї глави.
Розрахунки для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта здійснюються виходячи з величини замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кінця календарного року та оплачуються споживачем рівномірними частками. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається шляхом множення тарифу на розподіл природного газу на співвідношення замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кількості місяців, які залишились до кінця календарного року, з урахуванням місяця, у якому здійснюється замовлення потужності.
Позивачем на виконання вищевказаних вимог Кодексу ГРС в акті приймання передачі газу № 10514 від 30.09.2024 повідомлено відповідача про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме: 14262593,75 м3, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2025 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 1188549,48 м3 (14262593,75: 12 = 1188549,48 м3).
Матеріали справи також свідчать про те, що згідно з листами № 1245 та № 1246 від 20.11.2024 приєднана додаткова точка обліку природного газу з плановим об'ємом замовленої річної потужності по точці обліку природного газу 260360 м3.
Позивач здійснивши розрахунок річної замовленої потужності прийшов до висновку що вона склала 1210426,15 (14262593,75 + 260360), що разом складає 14522953,75 : 12).
Відповідно до п. 6.8 типового договору розподілу природного газу надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
На підставі вищевикладеного та умов договору, сторонами складено та підписано акти наданих послуг:
1) акт № УХФ00008029 від 31.05.2025, відповідно до якого у травні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1210246,15 м3 природного газу, вартість послуг склала 2890067,81 грн (1210246,15 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ) = 2890067,81 грн);
2) акт № УХФ00010056 від 30.06.2025, відповідно до якого у червні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1210246,13 м3 природного газу, вартість послуг склала 2890067,76 грн (1210246,13 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ) = 2890067,76 грн);
3) акт № УХФ00012145 від 31.07.2025, відповідно до якого у липні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1210246,14 м3 природного газу, вартість послуг склала 2890067,78 грн (1210246,14 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ) = 2890067,78 грн).
На підставі викладеного позивач стверджує, що ним виконано зобов'язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу відповідача до газорозподільної системи та розподілу належних йому об'ємів (обсягів) природного газу.
Як стверджує позивач, з метою оплати послуг з розподілу природного газу позивач виставив та направив на електронну пошту головного бухгалтера/бухгалтерії ltsf23@meta.ua рахунки на оплату № УХФ00004425 від 04.06.2025, № УХФ00003268 від 01.05.2025 та № УХФ00002587 від 02.04.2025 (т. с. 1, а. с. 52-53). Позивач вказує, що вказана адреса електронної пошти зазначена на офіційному сайті Лозівської міської ради Харківської області як офіційна адреса електронної пошти головного бухгалтера відповідача https://lozovarada.gov.ua/zhytlovo-komunalne-hospodarstvo/kpteploenergo.html.
Відповідач факт отримання названих рахунків заперечує, зокрема у відзиві на позов зазначає що «рахунки на оплату за травень - липень 2025 року «Відповідач» не отримував, надані до суду докази «Позивачем» про відправлення рахунків на електронну пошту ltsf23@meta.ua узяту не с сайту «Відповідача» та яка не є офіційно зареєстрованою у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, на ім'я якоїсь ОСОБА_1 (така ні коли не працювала на підприємстві «Відповідача») є у розумінні ст.ст. 76,78 ГПК України не належними та не достовірними, відповідно не можуть братися до уваги належного виконання зобов'язання про надання рахунків «Позивачем» «Відповідачу» за період травень - липень 2025 року».
У свою чергу, відповідач станом на момент звернення позивача до суду не виконав зобов'язання за договором в частині оплати вартості послуг з розподілу природного газу. Обставини щодо стягнення існуючого боргу за надані послуги за травень - липень 2025 року в сумі 8670203,35 грн стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства нараховано до стягнення з відповідача 47983,04 грн 3% річних та 495824,78 грн пені за загальний період прострочення з 01.05.2025 по 06.08.2025, а також 84112,53 грн інфляційних втрат за період прострочення протягом травня-липня 2025.
Предметом апеляційного розгляду є незгода позивача з періодом визначення нарахованої пені, 3 % та інфляційних втрат, зі зменшенням розміру пені та наданням відстрочки, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, у зв'язку з чим згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України в апеляційному порядку не переглядається.
Розглядаючи апеляційні вимоги в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія апеляційної інстанції наголошує про наступне.
Так, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що відповідач підписав заяву-приєднання до умов типового договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) та приєднався до умов договору розподілу природного газу № 200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 (т. с. 1, а. с. 25).
Судом першої інстанції встановлено факт належного виконання позивачем умов договору розподілу природного газу № 200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 щодо надання відповідачу послуг з розподілу природного газу протягом травня-липня 2025 року.
Відповідно до п. 6.6. Договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
З доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції та з позицією відповідача щодо застосування положень п.п.6.6. Типового договору.
Відповідач, з яким і погодився суд першої інстанції, вважав, що початок прострочення виконання зобов'язань починається з десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг.
Судова колегія вважає вірною таку позицію відповідача та суду першої інстанції щодо початку прострочення виконання зобов'язання саме з десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг, оскільки умовами п.п.6.6. Договору не визначено іншої конкретної дати, до якої повинні бути сплачені кошти.
У разі врахування позиції позивача, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється непобутовим споживачем на умовах попередньої оплати до початку першого числа розрахункового календарного місяця (з урахуванням того, що розрахунковим періодом є календарний місяць)- слід дослідити обставини надання позивачем відповідачу рахунку (хоча строк оплати такого рахунку умовами договору також не встановлено).
Так позивач заявив про направлення відповідних рахунків на електронну пошту головного бухгалтера/бухгалтерії відповідача ltsf23@meta.ua .
Однак, відповідач факт отримання названих рахунків заперечує та зазначає, що рахунки на оплату за травень - липень 2025 року відповідач не отримував, надані до суду докази позивачем про відправлення рахунків на електронну пошту ltsf23@meta.ua узяту не с сайту відповідача та яка не є офіційно зареєстрованою у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, на ім'я якоїсь ОСОБА_1 (така ніколи не працювала на підприємстві відповідача) є у розумінні ст.ст. 76,78 ГПК України неналежними та недостовірними, відповідно не можуть братися до уваги належного виконання зобов'язання про надання рахунків позивачем відповідачу за період травень - липень 2025 року.
Судова колегія вважає безпідставними твердження позивача про направлення таких рахунків на офіційну адресу відповідача, оскільки такі рахунки були направлені на електронну пошту, яка не є офіційною адресою останнього, також такий спосіб направлення рахунків не передбачений а ні умовами договору, а ні кодексом газорозподільних систем.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає що позивачем в розумінні ст. ст. 77, 78, 96 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами факт направлення на адресу відповідача та отримання уповноваженим представником останнього рахунків на оплату № УХФ00004425 від 04.06.2025, № УХФ00003268 від 01.05.2025 та № УХФ00002587 від 02.04.2025.
Разом з тим, за змістом п.6.3 договору, величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Відповідно до п.6.5 договору, у випадку якщо споживач, що не є побутовим, в установленому Кодексом ГРМ порядку самостійно здійснив замовлення величини річної потужності по всіх його об'єктах (об'єкту) в газорозподільній зоні відповідного оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік та фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, Споживач, що не є побутовим, зобов'язаний з моменту перевищення фактичного обсягу над заявленим здійснювати оплату вартості перевищення річної замовленої потужності, Визначення фактичного обсягу використання потужності (протягом календарного року) та замовленої споживачем річної потужності здійснюється сумарно по всіх об'єктах споживача, що не є побутовим, що знаходяться в газорозподільній зоні відповідного оператора ГРМ, крім випадків, передбачених главою 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем.
За підсумками місяця, за умови перевищення фактичного обсягу використання потужності над обсягом замовленої споживачем річної потужності, оператор ГРМ до 12 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг розподілу, здійснює нарахування вартості перевищення та разом із рахунком про сплату вартості перевищення (або в рахунку) надає споживачеві, що не є побутовим, звіт про фактичне використання потужності та розрахунок вартості перевищення річної замовленої потужності.
Споживач, що не є побутовим, зобов'язаний здійснити оплату величини вартості перевищення річної замовленої потужності протягом 10 робочих днів з дня надання оператором ГРМ рахунку на оплату.
Відповідно до п. 6.6. договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані, у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем. (п. 6.8. договору).
Згідно положень п. 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ надання Оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг. Оператор ГРМ до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, надсилає споживачу два примірники оригіналу акту наданих послуг за звітний період, підписані уповноваженим представником Оператором ГРМ. Споживач протягом двох днів з дня одержання акту наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту наданих послуг. У випадку відмови від підписання акту наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
В матеріалах справи наявні підписані сторонами такі акти наданих послуг.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність обов'язку відповідача сплатити вартість наданих послуг саме до 10 числа наступного за розрахунковим місяця, що відповідає умовам договору та Кодексу ГРМ з урахуванням принципів розумності та справедливості.
Колегією суддів враховано аналогічну правову позицію щодо порядку визначення строку оплати наданих послуг за договором, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2025 у справі № 922/610/25, в якій позивачем також заявлялись до стягнення з відповідача заборгованість за договором та санкції, проте за інший період.
Отже, у урахуванням вимог ст. ст. 530, 549, 625 ЦК України, а також умов п. 8.2 договору, початком нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, повинно здійснюватися з десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг, оскільки такі акти містяться в матеріалах справи та сторонами не заперечується їх підписання.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2025 у справі № 922/4163/24 є недоречними, оскільки в зазначеній справі судом встановлено, що позивачем не були надані до суду першої інстанції рахунки, вони не були предметом дослідження в суді першої інстанції, в свою чергу, відповідач не заявляв жодних заперечень щодо направлення рахунків та не посилався на ці обставини під час розгляду справи по суті.
В даній же справі факт не направлення рахунків відповідачем був досліджений судом першої інстанції та йому надано належну оцінку та встановлено те, що позивачем на офіційну адресу відповідача не було направлено зазначені рахунки.
Таким чином, враховуючи підтверджену у відповідача суму заборгованості у розмірі та приймаючи до уваги строк оплати, право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат виникає у позивача з 10.06.2025 за порушення грошового зобов'язання за травень 2025 р., за червень 2024р. - з 10.07.2025 р., а за липень 2025 - з 10.08.2025.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтовано нарахованими є пеня у розмірі 211 093,72 грн., 3% річних у розмірі 20 428,42 грн та інфляційні втрати у розмірі 17 294,17 грн.
Таким чином, в задоволенні іншої частини позову про стягнення пені, інфляційних та річних слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
Крім того, колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені на підставі статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд має право зменшити розмір неустойки у разі, якщо її розмір є надмірним порівняно із завданими збитками або за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначені положення надають суду дискреційні повноваження, реалізація яких повинна відбуватись із дотриманням принципів розумності, добросовісності та справедливості, передбачених ст. 3 ЦК України.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, обґрунтовано встановив значний розмір нарахованої пені порівняно із сумою основного боргу; відсутність доказів завдання позивачу збитків у розмірі, співмірному з розміром заявленої неустойки; необхідність забезпечення балансу інтересів сторін та недопущення набуття неустойкою карального характеру, що відповідає правовій позиції Конституційного Суду України (рішення від 11.07.2013 №7-рп/2013) та Верховного Суду (постанови від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
В матеріалах справи відсутні належні докази реального розміру збитків, які поніс позивач у зв'язку саме із невиконанням відповідачем своїх обов'язків зі своєчасної оплати. У зв'язку з цим суд першої інстанції правильно дійшов висновку про надмірність заявленої суми пені у порівнянні з можливими збитками, що суперечить принципам розумності та справедливості, встановленим у цивільному та господарському законодавстві.
Варто також зазначити, що навіть якщо враховувати обставини, пов'язані з воєнним станом, які можуть впливати й на позивача, це не означає автоматичного права на сплату йому надмірного розміру пені. Законодавство та судова практика чітко вказують, що пеня не повинна бути засобом необґрунтованого збагачення кредитора та має бути пропорційною реальним збиткам (ч. 1 ст. 233 ЦК України).
З огляду на відсутність доказів завданих збитків, суд вірно застосував норми матеріального права, зменшивши суму пені на 90% від заявленої. У зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині колегія суддів не вбачає.
Щодо наявності або відсутності підстав для відстрочення виконання рішення колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Тобто підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі №910/1180/19).
У той же час, відстрочка виконання рішення означає перенесення його виконання на інший час.
Водночас, відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. При цьому, саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідними правовідносинами є незмінною.
Тобто, відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання.
Натомість, таке відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 року №5-пр/2013 у справі №1-7/2013 підставою для застосування відстрочки виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Відстрочення означає виконання рішення у строк, встановлений господарським судом, з певним інтервалом у часі, але не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, що узгоджується зі змістом ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у даному разі наявні загальновідомі обставини, зокрема, введення воєнного стану та постійні ворожі обстріли території України негативно вплинули на більшість суб'єктів господарювання: скоротилися обсяги товарообігу та продаж, підприємці зазнали збитків. З огляду на такі обставини, першочерговим завданням державних органів є вжиття відповідних заходів з метою мінімізування ризиків.
Відповідач є об'єктом критичної інфраструктури. Особливий статус підприємства та його надзвичайна значимість для життєзабезпечення регіону, обумовили віднесення його до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури.
Назване підприємство створено для задоволення потреб споживачів шляхом здійснення основної діяльності і його платоспроможність залежить від надходжень грошових коштів саме від населення у вигляді оплати на надані послуги.
Відповідач перебуває в скрутному матеріальному становищі, яке зумовлене систематичною несплатою населення за надані послуги, що в свою чергу і призвело до прострочення виконання зобов'язання перед стягувачем.
У випадку покладання на боржника обов'язку одноразово виплатити всю суму заборгованості за судовим рішення може призвести до вкрай негативних наслідків для боржника, оскільки скрутне фінансове становище підприємства боржника створює реальну загрозу повного зупинення виробничої діяльності, доведенням його до стану банкрутства, і як наслідок, до неспроможності виконання покладених на нього обов'язків забезпечення мешканців та підприємств, організацій та установ послугами теплопостачання, а також забезпечення нормального функціонування єдиної технологічної системи, що в свою чергу може спричинити надзвичайні наслідки екологічного, санітарно-епідемічного та соціального характеру для всього регіону, особливо в умовах воєнного стану.
Необхідно врахувати, що відповідач не ухиляється від відповідальності за невиконання зобов'язання, а навпаки в силу власних можливостей намагається вчинити дії на погашення заборгованості.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, надання відстрочки не звільняє від виконання судового рішення і спрямоване на зменшення негативних наслідків для боржника при одночасному досягненні інтересу для кредитора, оскільки сприяє в повному обсязі виконанню судового рішення.
Місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення прийняв до уваги обставини, які ускладнюють виконання судового рішення на даний час, а саме існування надзвичайних обставин в країні через військову агресію РФ проти України, введення у зв'язку з цим воєнного стану, згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, специфіку діяльності як позивача, так і відповідача.
При цьому, матеріали справи не містять та позивачем не надано суду будь-яких доказів того, що у випадку надання відстрочки, він зазнає збитків або це іншим чином негативно позначиться на можливості ведення ним власної діяльності.
На думку суду апеляційної інстанції, заходи з примусового виконання рішення не призведуть до його реального та швидкого виконання в натурі, а лише погіршать і без того скрутне майнове становище підприємства відповідача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що надання відстрочки виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна надто тривалою та бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява №22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. «Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі «Крапивницький та інші проти України», заява №60858/00). Отже, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Колегія суддів вважає, що відстрочка виконання рішення для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити повне виконання рішення та остаточне погашення заборгованості перед стягувачем.
У цій справі відстрочка виконання рішення суду здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, справедливий баланс інтересів сторін у цій справі дотриманий.
Оцінивши як доводи відповідача, так і доводи позивача суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, про задоволення заяви і надання відстрочки виконання рішення суду до 24.06.2026 і це не порушує принципу збалансованості інтересів сторін.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та не є підставою для його скасування.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (вх.№ 2140Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2025 у справі № 922/2795/25 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2025 у справі № 922/2795/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 17.11.2025.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко