14 листопада 2025 року м. Харків Справа № 917/851/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В.,
без виклику учасників справи,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста Криниця» (вх.№1756 П/2)
на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.07.2025 (повне рішення складено 22.07.2025, суддя Ківшик О.В.) у справі №917/851/25
за позовом Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста Криниця», Полтавська область,
про стягнення 58094,44 грн
У квітні 2025 року Державна екологічна інспекція Центрального округу звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста Криниця» про стягнення з ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» 58094,44 грн шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що за результатом проведеної державною інспекцією планової перевірки ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» встановлено, що зі свердловин за адресами: с. Руденківка, св. №1, с. Богданівка, св. №1, с. Суха Маячка. св. №3-P2bс в період з 2017 року по 28.02.2020 було забрано 18 472 м.куб. води за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.07.2025 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста криниця» збитки, заподіяні державі внаслідок самовільного користування надрами (підземними водами) за відсутності дозвільного документу, а саме: спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) в сумі 58 094,44 грн; стягнуто з ТОВ “Елеватор “Чиста криниця» на користь Державної екологічної інспекції Центрального округу 3028,00 грн судового збору.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з такого:
- відповідач не є землевласником або землекористувачем земельних ділянок щодо вищевказаних свердловин, тому, для видобування підземних вод (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб відповідачу потрібно було отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування прісних підземних вод, з урахуванням ст. 23 Кодексу України про надра;
- у відповідача відсутні документи, які посвідчують право власності або оренди на земельні ділянки під артезіанськими свердловинами, у зв'язку з чим ним були порушені ст. 16, 19, 21 Кодексу України про надра;
- у діях відповідача наявні всі елементи правопорушення, що є підставою для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду, а саме, протиправна поведінка, яка полягає у самовільному надрокористуванні; вина, що підтверджується актом перевірки, приписом, а також наявна сама шкода, яка обрахована відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389, та причинний зв'язок, що виражений у заподіянні вказаної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача.
ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» з рішенням Господарського суду Полтавської області не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження та застосувати строки позовної давності відповідно до ст.267 ЦК України. Рішення Господарського суду Полтавської області від 22.07.2025 у справі №917/851/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у позові.
Одночасно до матеріалів апеляційної скарги додана заява вх. №9635 від 11.08.2025 про застосування судом позовної давності.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О. суддя Плахов О.В.
Апеляційну скаргу апелянт обґрунтовує такими доводами:
- справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не зважаючи на те, що відповідач не подав клопотання про такий розгляд. Відсутність судового засідання позбавила відповідача можливості подати усні пояснення, надати додаткові докази та заявити клопотання щодо застосування позовної давності, пояснення щодо обсягу водокористування, періоду за який нараховано шкоду;
- суд взагалі не дослідив питання позовної давності. В той же час, порушення виявлені в березні 2020 року (акт перевірки від 16.03.2020, претензія від 23.03.2020), а позов подано лише 25.04.2025, більше ніж 5 років після встановленого порушення;
- розмір збитків розраховано відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, яка затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 20.07.2009 №389. Згідно цієї методики використано коефіцієнт 5, тобто, нараховані збитки є штрафними санкціями і відповідно до ст.258 ЦК України діють скорочені строки позовної давності -1 рік, які сплили до моменту подання позову. В той же час, позивачем не подано заяву про поновлення строку; позивачем не наведено причин, які є поважними та давали б підстави для поновлення строку пред'явлення позову та не надано таких доказів; позивач, як державний орган, постійно працював на території Полтавської області, мав сталу юридичну та фактичну адресу, проте жодних доказів поважності несвоєчасного звернення до суду з позовом, позивачем не надано;
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22 зазначила, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Поряд з цим, Полтавська область, в якій діють обидві сторони страви не знаходиться в зоні безпосередніх бойових дій, тому підстави для поновлення пропущених строків державним органом - відсутні;
- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2023 у справі № 908/104/23 суд першої інстанції відклав вирішення питання щодо розгляду справи № 908/104/23 до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні. Суд касаційної інстанції вважав необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення апеляційної скарги без розгляду на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України;
- перебіг строку позовної давності у спорах, пов'язаних із стягненням завданої природі шкоди, починається з дня складання акта про відповідне порушення, а у разі несвоєчасного складання акту - з дня, коли цей акт відповідно до вимог законодавства мав бути складений (п. 1.9 роз'яснень Вищого господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища". Оскільки позовну заяву подано до суду 25.04.2025, а позовні вимоги про стягнення збитків розраховані та заявлені за період із умовно 01.01.2017 (так як дату початку такого відліку не зазначено і позивачем не доведено) по 28.02.2020, з урахуванням трирічного строку позовної давності у спорі, що виник між сторонами та дату подачі позову, збитки також могли бути нараховані та заявлені до стягнення лише у межах цього строку;
- з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» №731-IX, який набрав чинності 17.07.2020, поновлення або продовження процесуальних строків здійснюється лише за заявою сторони та за наявності поважних причин, які суд оцінює індивідуально;
- зупинення чи продовження строків діяло з 2 квітня 2020 року (дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) до 16 липня 2020 року включно, тобто до дня, що передував набранню чинності Законом № 731-IX (який скасував автоматичність). Таким чином, автоматичне продовження строків діяло протягом 106 днів: квітень - 29 днів (з 2 по 30 квітня), травень - 31 день, червень - 30 днів, липень - 16 днів (з 1 по 16 липня), разом: 29 + 31 + 30 + 16 = 106 днів. Дата виявлення порушення: 28.02.2020 (початок перебігу строку позовної давності). Строк позовної давності (загальний) 3 роки (ст. 257 ЦК України). Період зупинення строків через COVID-19 з 02.04.2020 до 16.07.2020 включно 106 днів. Дата подання позову - 25.04.2025. Трирічний строк з 28.02.2020 мав би закінчитися 28.02.2023. Однак, через законодавче зупинення процесуальних строків у зв'язку з COVID-19 перебіг строку призупинявся на 106 днів, тому він продовжується на ці 106 днів. Новий кінцевий строк - 14 червня 2023 року. Позов подано- 25 квітня 2025 року, що більше ніж 1 рік і 10 місяців пізніше, ніж сплив строк позовної давності;
- суд дійшов висновку про самовільне надрокористування, однак не врахував положення ст. 23 Кодексу України про надра;
- за період, що перевірявся, добуто 18472 м3 води, що становить при дозволених 300 м3 за добу - дозволений обсяг за майже 62 доби, тому висновок суду про самовільне надрокористування є передчасним;
- суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не є землекористувачем, зважаючи на акт перевірки в якому вказано на відсутність документів на право власності чи оренди земельних ділянок під свердловинами. Проте, відповідач надавав договір оренди майнового комплексу та договір оренди землі, довідку від 10.03.2020, які підтверджують фактичне володіння і користування землею та свердловинами, що відповідає вимогам ст. 23 Кодексу України про надра для бездозвільного водокористування;
- розрахунок шкоди зроблено формально, без врахування цільового призначення, граничного обсягу добування та факту наявного дозволу на водокористування, що виключає ознаки "самовільного" водокористування;
Одночасно до апеляційної скарги відповідачем надано заяву про застосування судом строків позовної давності (вх. №9635 від 11.08.2025).
В обґрунтування заяви відповідач зазначає, що справу розглянуто без виклику сторін, відповідач участі у розгляді справи не приймав та не зміг належним чином реалізувати свої права, як сторони провадження, в тому числі щодо подачі заяв та клопотань.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції питання закінчення строків позовної давності не розглядалось, позивачем не було подано клопотання про продовження процесуальних строків звернення до суду із позовом, а відповідач не мав можливості подати відповідне клопотання про застосування позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України, оскільки судове засідання проводилось без виклику сторін. Наведені обставини, вважав відповідач, є поважною причиною неподання такої заяви до прийняття рішення.
Керуючись ст. 267 ЦК України апелянт просив суд застосувати позовну давність у справі №917/851/25.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста Криниця» на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.07.2025 у справі №917/851/25. Постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.07.2025 у справі №917/851/25 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження). Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали. Витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/851/25.
23.09.2025 позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому Державна екологічна інспекція Центрального округу просить в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» відмовити у повному обсязі, рішення Господарського суду Полтавської області від 22.07.2025 у справі №917/851/25 залишити без змін. В задоволенні заяви про застосування судом строків давності - відмовити у повному обсязі.
Щодо доводів відповідача про порушення права на захист та змагальності сторін, зазначає, що відповідачем не було заявлено заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, не надано відзиву на позовну заяві, а також будь-якого іншого процесуального документу у справі, щодо своєї позиції з приводу спірних правовідносин.
Щодо позовної давності зазначає, що Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19.
Пунктом 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Враховуючи те, що датою акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 06-28/226 є 16.03.2020, а воєнний стан в Україні введено 24.02.2022, строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
Зазначає, що скаржник вважає, що згідно цієї методики використано коефіцієнт 5 і по суті ці нараховані збитки є штрафними санкціями, а тому, відповідно до ст.258 ЦК України, має діяти скорочений строк позовної давності - 1 рік.
Поряд з цим, вважає позивач, відповідач ототожнює нараховані збитки із штрафними санкціями. В той же час, відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 у справі №922/1699/15 «внесення плати за користування надрами у розмірі, встановленому Податковим кодексом України, здійснюється за умови наявності спеціального дозволу на користування надрами. Відповідач не заперечує, що спеціальний дозвіл на користування надрами у спірному періоді ним не отримувався. За самовільне використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) передбачена відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, розмір якої визначається за формулою відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389. Отже, внесення відповідачем плати за користування надрами за відсутності спеціального дозволу на користування надрами не звільняє його від відповідальність за порушення законодавства про надра».
Отже, позивач вважає, що розмір завданих збитків навколишньому середовищу та рентна плата є абсолютно різними поняттями. Збитки стосуються відшкодування фактичних втрат та упущеної вигоди, що виникають у результаті негативного впливу на довкілля, тоді як рентна плата - це платіж за користування природними ресурсами, що є доходом держави, а не компенсацією шкоди.
Позивач також зазначає, що спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання (постанова Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 922/3488/19).
У даній справі Інспекція вказує на самовільне використання водних ресурсів (видобування підземних вод) за відсутності спеціального дозволу на користування надрами. Інспекцією було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем, за результатами якої складено акт перевірки від 16.03.2020 та зафіксовано, що документи які посвідчують право власності або оренди на земельні ділянки під артезіанськими свердловинами: №1, яка розташована за адресою: с. Руденківка, Н. Санжарський район, Полтавська область; № 3-P2bc, яка розташована за адресою: с. Суха Маячка, Н. Санжарський район, Полтавська область; № 1, яка розташована за адресою: с. Богданівка, Н. Санжарський район, Полтавська область що перебувають на балансі та використовуються ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» відсутні.
Також під час перевірки встановлено, що документи, які надають право користування надрами для видобування прісних підземних вод під артезіанськими свердловинами: №1, яка розташована за адресою: с. Руденківка, Н.Санжарський район, Полтавська область; №3-P2bc, Маячка, Н.Санжарський район, Полтавська область; №1, яка розташована за адресою: с.Богданівка, Н. Санжарський район, Полтавська область, що перебувають на балансі та використовуються ТОВ Елеватор «Чиста Криниця», відсутні.
Враховуючи, той факт, що відповідач не є землевласником або землекористувачем земельних ділянок щодо вищевказаних свердловин, то для видобування підземних вод (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб відповідачу потрібно було отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування прісних підземних вод, з урахуванням ст. 23 Кодексу України про надра.
Щодо тлумачення статусу землекористувача та помилки у визначенні збитків, позивач вважає, що долучені до пояснень до акту перевірки від 16.03.2020 №06-228/226 договір оренди майнового комплексу від 02.01.2020, акт прийому - передачі до договору оренди від 02.01.2020, договір оренди (земель державної власності) Тимчасовий від 03.01.2017 - не підтверджують факт того, що відповідач є землевласником чи землекористувачем земельних ділянок під артезіанськими свердловинами, оскільки предметом договору не є земельна ділянка.
Тобто, зазначає позивач, Інспекцією враховано, що у відповідача наявний дозвіл на спеціальне водокористування, проте з урахуванням того, що останній не є землевласником/землекористувачем, то має бути наявний спеціальний дозвіл на користування надрами, оскільки спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання (постанова Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2021 р. у справі № 922/3488/19).
За наведених обставин просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження доставлена учасникам справи в електронні кабінети системи «Електронний Суд».
Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта та доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частинами 3-5 ст. 12 ГПК України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.05.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №917/851/25 за позовом Державної екологічної інспекції Центрального округу до ТОВ «Елеватор «Чиста криниця».
Також вказаною ухвалою постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Запропоновано відповідачу надати відзив на позов, докази сплати заявленої до стягнення суми заборгованості, при незгоді з розміром заявлених вимог надати документально обґрунтований контррозрахунок.
Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.
Після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення (ст.167 ГПК України), копії заперечень надати (направити) позивачу; встановити відповідачу строк для подання суду заперечень по 12.06.2025 року (включно).
Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Повідомлено відповідача про обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України.
Приписами частини 5 статті 252 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Таким чином, законодавцем встановлено можливість розгляду малозначної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, але ж за наявності відповідного клопотання однієї із сторін або ж за власної ініціативи суду.
Частинами 6, 7 ст. 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Враховуючи, що ціна позову у справі №917/851/25 (58094,44 грн) не перевищувала ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на час подання позовної заяви 25.04.2025 такий розмір становив 3028,00 грн), дана справа є малозначною в силу ст. 12 ГПК України. Суд першої інстанції, приймаючи позовну заяву та відкриваючи провадження у справі дійшов висновку про можливість розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В ухвалі Господарського суду Полтавської області від 12.05.2025 судом зазначено вимоги ч. 5 ст. 252 ГПК України та повідомлено сторони про встановлену Господарським процесуальним кодексом України можливість сторін звернутись із відповідним клопотанням про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Таким чином, отримавши ухвалу Господарського суду Полтавської області від 12.04.2025, що не заперечується апелянтом, відповідач не був позбавлений процесуальної можливості звернутись до суду з клопотанням про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
В силу положень статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач відзиву на позовну заяву не надав та не скористався такою процесуальною можливістю звернення до суду з відповідним клопотанням в порядку частини 5 статті 252 ГПК та у строк, встановлений ч. 6 ст. 252 ГПК України, щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Наведеним спростовуються доводи апелянта про порушення судом першої інстанції права на захист та змагальність сторін та про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Щодо обставин справи по суті спору, колегія суддів зазначає про таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.01.2020 Державною екологічною інспекцією Центрального округу було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста Криниця» повідомлення про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №02/4-09/235 в період з 03.03.2020 - 16.03.2020.
Державною екологічною інспекцією Центрального округу на підставі наказу від 02.03.2020 № 06-27/228 та направлення від 02.03.2020 № 06-28/226 проведено з 03.03.2020 - 16.03.2020 планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста Криниця».
Порушення відповідачем вимог законодавства зафіксовані Інспекцією у акті перевірки від 16.03.2023 № 06-28/226.
Зокрема, під час перевірки встановлено відсутність документів, які посвідчують право власності або оренди на земельні ділянки під артезіанськими свердловинами, що перебувають на балансі та використовуються ТОВ Елеватор “Чиста Криниця», а саме:
- №1, яка розташована за адресою: с. Руденківка, Н. Санжарський район, Полтавська область,
- № 3-P2bc, яка розташована за адресою: с. Суха Маячка, Н. Санжарський район, Полтавська область,
- № 1, яка розташована за адресою: с. Богданівка, Н. Санжарський район, Полтавська область.
Крім того, під час перевірки встановлено відсутність документів, які надають право користування надрами для видобування прісних підземних вод означеними артезіанськими свердловинами.
До акту перевірки відповідачем були надані пояснення від 16.03.2020, в яких останній зазначив, що не погоджується із пунктами 2, 3 в зв'язку з тим, що:
- на земельну ділянку, яка розташована за адресою с. Суха Маячка, в наявності є договір оренди землі;
- земельна ділянка, що розташована за адресою с. Руденківка, знаходиться в оренді ТОВ “Комбікормовий завод», в свою чергу ТОВ “Комбікормовий завод» надає в оренду майно, в переліку якого є водонапірна вежа, насос водяний та артезіанська свердловина ТОВ “Елеватор» Чиста Криниця».
До вищевказаних пояснень відповідачем долучено договір оренди майнового комплексу від 02.01.2020, акт прийому - передачі до договору оренди від 02.01.2020 року, договір оренди (земель державної власності) Тимчасовий від 03.01.2017 року (предмет договору - з метою підвищення ефективності сільськогосподарського використання земельних угідь Орендодавець надає, а Орендар приймає у тимчасове володіння та користування земельні ділянки на яких розташовані господарські двори та під'їзні шляхи, які знаходяться на території Сухомаячківської сільської ради за межами населених пунктів (бувша СТФ 0,85 га, склади 0,13 га та 0,11 га тракторна бригада 4,1 га колишня МТФ в с. Райдужне - 6.0 га). У п. 1.2 договору оренди (земель державної власності) 03.01.2017 встановлено, що термін дії договору оренди за згодою сторін визначається строком на 1 рік з метою їх використання за цільовим призначенням, відповідно до умов із збереженням якості землі).
Також відповідачем надано довідку №1 від 10.03.2020 до акту планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і хорони природних ресурсів, в якій зазначено, що:
- ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» не являється надрокористувачем, лісокористувачем та на нього не покладено виконання природоохоронних зобов'язань стосовно об'єкту та території ПЗФ.
- ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» не здійснює діяльність по:
1. Охороні, використанню і відтворенню риби та інших водних живих ресурсів;
2. Утриманню зоологічних колекцій, у тому числі диких тварин у неволі;
3. Веденню мисливського господарства та здійсненню полювання.
В рамках проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Державною екологічною інспекцією Центрального округу ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» повідомило наступне :
1. ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» водоспоживання і водовідведення в обсязі 8,5 тис. куб. метрів на рік.
2. ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця»» здійснює утворення та розміщення відходів І і ІІ класу небезпеки в обсязі 3,57 тон на рік, а також інших відходів у обсязі 260,439 тон на рік.
3. ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» спричиняє викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря в обсязі 2,547 тон на рік.
4. ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» не має об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, або потенційно небезпечних об'єктів, в обігу яких перебувають небезпечні речовини І і ІІ класу небезпеки, або таких, що забезпечують перевезення небезпечних вантажів (якщо має, то вказати які саме).
5. ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» не має об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, або потенційно-небезпечних об'єктів, в обігу яких перебувають небезпечні речовини II і IV класу небезпеки (якщо має, то вказати які саме).
6. ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» не має об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населених пунктів (зокрема водопровідно-каналізаційні господарства та підприємства, що провадять діяльність у сфері поводження з відходами) (якщо має, то вказати які саме).
7. ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» не проводить діяльність, пов'язану з вирубкою лісу, використанням водних живих ресурсів, веденням мисливського господарства та збереженням природно-заповідного фонду.
8. ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» не проводить діяльність, пов'язану з видобуванням корисних копалин та геологічним вивченням надр, у тому числі дослідно-промисловою розробкою родовищ корисних копалин загальнодержавного значення.
До довідки також було долучено додатки.
Зокрема, додаток №5 містить наступну інформацію щодо кількості видобутої води з водних свердловин ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця», яка використана на лікувальні, курортні та оздоровчі цілі, потреби сільського господарства (без зрошення та обводнення), а також зрошення та обводнення, промислові (виробничі) потреби, потреби теплоенергетики, територіальний перерозподіл стоку поверхневих вод та поповнення запасів підземних вод, скидання стічних вод, багатоцільове водокористування:
Паспортний номер водної свердловини №1 с. Руденківка, потреби с/г виробництва - кількість видобутої підземної води за 2017 рік (в м3) - 1644; за 2018 рік (в м3) - 570; за 2019 рік (в м3) - 854; з 01.01.2020 по 28.02.2020 рік (в м3) - 59.
Паспортний номер водної свердловини №1 с. Богданівка, потреби с/г виробництва - кількість видобутої підземної води за 2017 рік (в м3) - 2324; за 2018 рік (в м3) - 2685; за 2019 рік (в м3) - 2679; з 01.01.2020 по 28.02.2020 рік (в м3) - 240.
Паспортний номер водної свердловини №1 с. Суха маячка, потреби с/г виробництва - кількість видобутої підземної води за 2017 рік (в м3) - 2146; за 2018 рік (в м3) - 2469; за 2019 рік (в м3) - 2643; з 01.01.2020 по 28.02.2020 рік (в м3) - 159.
23.03.2020 Інспекцією направлено лист №02/2-17/1150 відповідачу, в якому останнього було повідомлено, що за результатами перевірки складено акт та надано обов'язковий до виконання припис від 23.03.2020 №02/02/3-23 (далі - припис, а.с. 55). Докази направлення наявні у матеріалах справи (а.с. 54, зворотній аркуш).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було повідомлено відповідача, що в ході перевірки виявлені порушення природоохоронного законодавства (ст. 16, 19, 21 Кодексу України "Про надра"), за які передбачена адміністративна відповідальність, в зв'язку з чим відповідача було повідомлено, що він має прибути до Інспекції для розгляду питання щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Пунктом 1 припису зобов'язано: розробити план організаційно-технічних заходів по усуненню виявлених порушень природоохоронного законодавства під час перевірки із зазначенням посадових осіб відповідальних за виконання пунктів припису. Копію плану надати до Державної екологічної інспекції Центрального округу (далі Держекоінспекція) - до 01.04.2020 р.
Пунктом 4 припису зобов'язано отримати документи, що посвідчують право власності чи користування земельними ділянками під артезіанськими свердловинами:
- №1, яка розташована за адресою: с. Руденківка, Н.Санжарський район, Полтавська область;
- №3-P2bс, яка розташована за адресою: с. Суха Маячка, Н.Санжарський район, Полтавська область
- №1, яка розташована за адресою: с.Богданівка, Н.Санжарський район, Полтавська область що перебувають на балансі та використовуються ТОВ Елеватор “Чиста Криниця» - до 16.05.2020.
Пунктом 5 припису зобов'язано отримати документи які надають право користування надрами для видобування прісних підземних вод артезіанськими свердловинами:
- №1, яка розташована за адресою: с. Руденківка, Н.Санжарський район, Полтавська область;
- №3-P2bc, яка розташована за адресою: с. Суха Маячка, Н.Санжарський район, Полтавська область;
- № 1, яка розташована за адресою: с.Богданівка, Н.Санжарський район, Полтавська область що перебувають на балансі та використовуються ТОВ Елеватор “Чиста Криниця - до 16.05.2020.
Про хід виконання припису надати звіт до Держекоінспекції - по закінченню термін виконання кожного пункту припису.
23.03.2020 позивачем було підготовлено претензію №01/07-17/2020 та проведено розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).
Відповідно до наданої довідки від 10.03.2020 №74 ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» та на підставі акту планової перевірки ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» від 16.03.2020 №06-28/226, встановлено, що зі свердловин за адресами: с. Руденківка, св. №1, с. Богданівка, св. №1, с. Суха Маячка св. №3-P2bс до отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), а саме в період з 2017 року по 28.02.2020 було забрано 18 472 м. куб. води за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).
Збиток розраховано відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, яка затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 20.07.2009 № 389, зареєстрованим в Міністерства юстиції України 14.08.2009 № 767/16783 (із змінами), за формулою:
Зсам = 5 х W х Тар де
W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування), м-3;
Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої ст. 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення. Тар на дату виявлення порушення становить 62,9 грн/100 м3.
Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів:
Зсам = 5 х 18472 х 0,629 = 58 094 грн. 44 коп.
Отже, загальна сума збитку за забір води зі свердловин: св. №1 с. Руденківка, св. №l с.Богданівка, св. №3-P2bс с. Суха Маячка, за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), а саме в період з 2017 по 28.02.2020, становить 58094,44 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №01/07-17/20 від 23.03.2020, в якій просив останнього добровільно відшкодувати шкоду, заподіяну державі порушенням вимог природоохоронного законодавства, в сумі 58 094, 44 грн (докази надсилання наявні у матеріалах справи, а.с. 50, зворотній аркуш).
06.05.2020 року Державною екологічною інспекцією Центрального округу було отримано відповідь на претензію листом за вих. №115 від 29.04.2020.
В вищевказаному листі було зазначено, що ТОВ “Елеватор» Чиста Криниця» збитки державі не нанесені, порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів відсутнє, так як товариство має дозвіл Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації на спеціальне водокористування №1030/Пол від 01 червня 2017 року та виконує умови щодо обсягу видобування підземних вод із кожного з водозаборів.
Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на використання відповідачем свердловин за адресами: с. Руденківка, св. №1, с. Богданівка, св. №1, с. Суха Маячка. св. №3-P2bс без отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) та зазначав, що в період з 2017 року по 28.02.2020 відповідачем забрано 18 472 м куб. води за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземні води). Посилаючись на вказані доводи вважав про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих державі внаслідок самовільного користування надрами (підземними водами), у розмірі 58094,44 грн.
Рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено є предметом апеляційного перегляду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Приписами частин 2, 3 статті 2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Водного кодексу України підземні води та джерела належать до водного фонду України та згідно із статтями 1, 6 Кодексу України про надра, є частиною надр.
Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів); використання води - процес вилучення води для використання в виробництві з метою отримання продукції та для господарсько - питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.
Відповідно до статей 46, 48 Водного кодексу України, водокористування може бути загальним або спеціальним.
Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Отже, прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.
Спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, частина 1 статті 49 Водного кодексу України).
Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно (частини 2, 4 статті 49 Водного кодексу України).
Статтями 16, 19 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.
Отже, чинним законодавством передбачено безумовний обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
Виняток із загального правила щодо необхідності отримання як дозволу на спеціальне водокористування, так і дозволу на користування надрами встановлений ч. 1,2 ст. 23 Кодексу України про надра, за якою землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Землевласники і землекористувачі, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, частка сільськогосподарського товаровиробництва яких за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб.
Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, мають право суб'єкти господарювання, які є землевласниками або землекористувачами.
Отже, можливість правомірного використання відповідачем підземних вод у даному випадку вимагає або наявності відповідного спеціального дозволу на користування надрами, або можливості застосування до такого користувача (упродовж спірного періоду нарахування збитків) положень ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра.
Положення ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра (в редакції, що діяла на момент перевірки) встановлюють одночасно два критерії, відповідність яким дає відповідачу право здійснювати користування надрами без спеціального дозволу:
1) наявність у ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця» статусу власника чи користувача земельних ділянок (на яких здійснюється видобування підземних вод);
2) обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не має перевищувати 300 м3 на добу.
Отже, дотримання другого критерію вказаної норми законодавства, має передувати встановлення наявності першого критерію зазначеної норми.
Встановлення відповідності відповідача першому критерію ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра вимагає застосування положень Земельного кодексу України, приписи якого в частині наявності статусу землевласника або землекористувача, передбачають, зокрема наступне:
- встановлення меж земельної ділянки та певного місця її розташування, як складові визначення за змістом ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України;
- сформованість земельної ділянки як об'єкта цивільних прав перед її набуттям з певним титулом відповідачем, що за змістом ст. 79-1 Земельного кодексу України передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації до державного земельного кадастру державної реєстрації з присвоєнням кадастрового номеру за проектом землеустрою та подальшу державну реєстрацію права власності на таку ділянку;
- виникнення права власності або користування на земельну ділянку згідно ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України пов'язується з моментом державної реєстрації таких прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 79 Земельного кодексу України визначено поняття земельної ділянки, а саме: земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно зі ст. 125 та ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також права постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як свідчать встановлені у справі обставини, позивачем проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця», за результатами якої складено акт перевірки від 16.03.2020 №06-28/226.
В даному акті зафіксовано, що документи які посвідчують право власності або оренди на земельні ділянки під артезіанськими свердловинами:
- №1, яка розташована за адресою: с. Руденківка, Н. Санжарський район, Полтавська область;
- № 3-P2bc, яка розташована за адресою: с. Суха Маячка, Н. Санжарський район, Полтавська область;
- № 1, яка розташована за адресою: с. Богданівка, Н. Санжарський район, Полтавська область що перебувають на балансі та використовуються ТОВ Елеватор “Чиста Криниця» - відсутні.
Також під час перевірки встановлено, що документи, які надають право користування надрами для видобування прісних підземних вод під артезіанськими свердловинами:
- №1, яка розташована за адресою: с. Руденківка, Н.Санжарський район, Полтавська область;
- №3-P2bc, Маячка, Н.Санжарський район, Полтавська область;
- №1, яка розташована за адресою: с.Богданівка, Н. Санжарський район, Полтавська область, що перебувають на балансі та використовуються ТОВ Елеватор “Чиста Криниця» - відсутні.
Суд першої інстанції правомірно врахував, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта (висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №810/711/17).
Отже, Акт перевірки від 16.03.2020 року №06-28/226 є належним та допустимим доказом порушення відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Також 23.03.2020 Інспекцією направлено відповідачу лист №02/2-17/1150, в якому останнього було повідомлено, що за результатами перевірки складено акт та надано обов'язковий до виконання припис від 23.03.2020 №02/02/3-23.
Припис від 23.03.2020 відповідачем не оскаржувався.
Відповідачем до пояснень до акту перевірки від 16.03.2020 р. №06-228/226 долучено договір оренди майнового комплексу від 02.01.2020, акт прийому - передачі до договору оренди від 02.01.2020, договір оренди (земель державної власності) Тимчасовий від 03.01.2017. Поряд з цим, вказані документи, що містяться в матеріалах справи та були предметом дослідження судом першої інстанції, не підтверджують факт того, що відповідач є землевласником чи землекористувачем земельних ділянок під артезіанськими свердловинами.
Зокрема, предметом договору оренди майнового комплексу від 02.01.2020 є нежитлові приміщення, а саме, будівлі, споруди, їх структурні компоненти , передавальні пристрої, транспортні засоби, інше, визначені у Додатку №1 до цього договору.
За умовами п. 3.1. договору оренди майнового комплексу від 02.01.2020 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але і не раніше дати підписання сторонами акта-передачі найманого майна.
В матеріалах справи міститься акт прийому-передачі до договору оренди від 02.01.2020, відповідно до якого ТОВ «Новосанжарський комбікормовий завод» (орендодавець) і ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» (орендар) склали акт прийому-передачі основних засобів підприємства ТДВ «Новосанжарський комбікормовий завод» і ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» до якого включено водонапірну вежу, артезіанську свердловину, насос водяний (інвентарний номер 100018, 100020, 100025 «Будівлі і споруди»). Проте, зі змісту вказаного договору вбачається, що земельна ділянка не була предметом договору.
Щодо договору оренди від 02.01.2020, договір оренди (земель державної власності) Тимчасовий від 03.01.2017, то за вказаним договором відповідачем прийнято у тимчасове володіння та користування земельні ділянки, на який розташовані господарські двори та під'їзні шляхи, які знаходяться на території Сухомаячківської сільської ради за межами населених пунктів (колишня СТФ 0,85 га, склади 0,13 га та 0,11 га тракторна бригада 4,1 га. колишня МТФ в с. Райдужне - 6.0 га), то договір був тимчасовим, предметом договору були земельні ділянки із розташованим на таких ділянках майном, в той час як земельна ділянка не була предметом оренди.
В матеріалах справи міститься Додаток №1 «Перелік земельних ділянок, які знаходяться у ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця»» на території Полтавської області» до листа ТОВ “Елеватор “Чиста Криниця»№1 від 10.03.2020 №74 на адресу Державної екологічної інспекції Центрального округу. Згідно вказаного Додатку відповідач посилається на наявність договору оренди (категорія земельної ділянки - землі під забудовою, мета використання - для ведення сільськогосподарського виробництва) у с. Суха Маячка, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень дата державної реєстрації договору оренди - 10.07.2019, термін укладення - 20 років; с.Богданівка, (категорія земельної ділянки - землі під забудовою, мета використання - для ведення сільськогосподарського виробництва) - тимчасовий договір (рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування "Про надання земельної ділянки в оренду" ) від 03.04.2017; с. Руденківка (категорія земельної ділянки - землі під забудовою, мета використання - для ведення сільськогосподарського виробництва), договір оренди - 0,40 га, договір оренди -2,21 га, додаткова угода - 0,0591 га, договір оренди - 5,12 га, рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування "Про надання земельної ділянки в оренду" від 02.01.2008, від 03.01.2008, від 10.12.2010, від 02.01.2020. Разом з цим, відповідачем до матеріалів справи не надано доказів наявності вказаних договорів, що мало б можливість перевірити наявність у відповідача статусу власника чи землекористувача земельних ділянок на яких розташовані свердловини, що використовувались відповідачем та на які міститься посилання у Додатку №1.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що належними у справі доказами відповідачем не підтверджено, що він є землевласником або землекористувачем земельних ділянок щодо вищевказаних свердловин. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності у відповідача речових прав на земельні ділянки, на яких здійснювався забір підземних вод у спірний період, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин у справі положень ст. 23 Кодексу України про надра відсутні.
Наведене вище, спростовує доводи скаржника, що використання фактичного об'єму води за добу з однієї свердловини відповідачем було менше чим 300м 3 та не доведено, що відповідач відповідає вимогам встановленим ст.23 Кодексу України про надра а тому має право здійснювати господарську діяльність за відсутності спеціального дозволу на користування ділянкою надр.
Колегія суддів також враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2019 у справі №922/3711/18, Суд зазначив про таке: « 8.9. Встановивши відсутність в матеріалах справи доказів того, що земельні ділянки, які знаходяться під свердловинами перебувають в оренді або на праві користування у КП, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 23 Кодексу України про надра, оскільки КП не є землевласником або землекористувачем земельних ділянок, на яких розташовані свердловини; сама лише наявність свердловин на балансі КП не може бути підставою для звільнення від обов'язку отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами)».
Оскільки відповідачем не підтверджено, що він є землевласником або землекористувачем земельних ділянок щодо вищевказаних свердловин, то для видобування підземних вод (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб відповідачу потрібно було отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування прісних підземних вод, з урахуванням ст. 23 Кодексу України про надра.
Крім того, оскільки відповідачем не підтверджено наявність документів, що посвідчують право власності або користування на земельні ділянки під артезіанськими свердловинами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог ст. 16, 19, 21 Кодексу України про надра. Доказів на спростування викладеного відповідачем до суду не надано.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
В даному випадку правильним є висновок суду першої інстанції про те, що у діях відповідача наявні всі елементи правопорушення, що є підставою для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду, а саме: протиправна поведінка, яка полягає у самовільному надрокористуванні; вина, що підтверджується актом перевірки, приписом, а також наявна сама шкода, яка обрахована відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389, та причинний зв'язок, що виражений у заподіянні вказаної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача.
З аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд першої інстанції дійшов правомірних висновків про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 58 094, 44 грн збитків є обґрунтованими, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції вважає, що судом взагалі не досліджувалось питання щодо закінчення позовної давності за вимогами позивача; пропущені процесуальні строки не продовжуються автоматично, а позивач не надав клопотання про поновлення строку з поважних причин.
Одночасно до апеляційної скарги скаржником надано заяву про застосування судом строків позовної давності.
Щодо позовної давності у даній справі, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, виходячи з наведених приписів, питання про застосування позовної давності розглядається судом лише за наявності відповідного клопотання сторони у справі і таку заяву має бути подано до прийняття рішення судом першої інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Таким чином, нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.
Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, відповідач із відповідною заявою про застосування позовної давності до суду першої інстанції не звертався, неможливість її подання для розгляду місцевим господарським судом, апелянтом не доведена. Розгляд справи в порядку спрощеного провадження не позбавляв відповідача на звернення до суду першої інстанції з відповідним клопотанням.
Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.
Враховуючи вищезазначене, апелянт не взяв до уваги, що рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду. Враховуючи, що стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.
Зважаючи на таке, надане апелянтом клопотання про застосування позовної давності не може бути прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що перебіг позовної давності у спорах, пов'язаних зі стягненням завданої природі шкоди, починається із дня складання акту про відповідне порушення (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі №910/10452/17 та від 17.04.2018 у справі №910/2863/17).
Як свідчать матеріали справи акт про порушення складено позивачем 16.03.2020, отже строк позовної давності для звернення до суду мав закінчитись 16.03.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022, який в подальшому продовжувався та досі діє.
Законом "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" №2120-ІХ від 15.03.2023, Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Згідно із п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився. Отже, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
В той же час, на підставі Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", який набрав чинності 04.09.2025 було виключено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
У зв'язку із наведеним, доводи апелянта про пропуск позивачем позовної давності є необгрунтованими.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні за змістом положення містяться у ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
У рішенні у справі «Тудор проти Румунії» Європейський суд з прав людини вказав, що роль найвищої судової інстанції кожної держави полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці. Європейський суд з прав людини дає чітку відповідь: забезпечення єдності судової практики завдання найвищої судової установи кожної держави. І не тільки Європейський суд з прав людини, а й інші органи Ради Європи відводять саме найвищій судовій установі в державі таку важливу роль.
Однак тлумачення правової норми судом у процесі вирішення спору з метою застосування закону до конкретних правовідносин, які виникли між сторонами, одночасно і процесуальне право, і обов'язок суду. Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.
Разом із тим суддівський розсуд - необхідна складова незалежності суду. Знаходячись поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує спір, ґрунтуючись виключно на статутному праві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону, галузі права і законодавства в цілому у рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається.
Таким чином, при врахуванні правових висновків Верховного Суду мають враховуватися індивідуальні особливості обставин даної справи та конкретних доказів з урахуванням принципу правової визначеності та верховенства права.
Із аналізу постанови Верховного Суду у справі №990/115/22, на яку посилається скаржник, вбачається, що висновки про те, що введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг строків на звернення до суду з позовами, а сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення строку, зроблено з урахуванням інших фактичних обставин справи. Обставини справи №990/115/22 стосуються випадків пропуску визначених процесуальних строків на апеляційне/касаційне оскарження, визначених КАС України строків звернення до суду з позовом у певних категоріях спорів.
У справі №908/104/23 предметом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції, якою повернуто апеляційну скаргу позивача на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що апеляційну скаргу подано на ухвалу, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Разом з цим колегія суддів вважає, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, не є релевантними для цієї справи та не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також не може погодитись із доводами скаржника про те, що нараховані збитки є штрафними санкціями, а тому, відповідно до ст.258 ЦК України, має діяти скорочений строк позовної давності - 1 рік.
Колегія суддів зазначає, що штрафні санкції є встановленою законом або договором мірою покарання за порушення, тоді як збитки - це майнова шкода, спричинена таким порушенням. Збитки мають бути відшкодовані в повному обсязі, а штрафні санкції є додатковим заходом впливу. При цьому, для застосування такої міри відповідальності як збитки, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, майнової шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи та шкодою і вини особи, яка завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Отже, збитки застосовуються за наявності доведеної шкоди, в той час як штрафні санкції застосовуються за сам факт порушення.
Відповідно до вимог ч. 1. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи на встановлені у справі обставини колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження відповідачем не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Полтавської області від 22.07.2025 у справі №917/851/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста Криниця» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 22.07.2025 у справі №917/851/25
залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 14.11.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.В. Плахов