03 листопада 2025 року м. Харків Справа № 917/1156/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.,
від Позивача: не з'явився;
від Відповідача : Самойленко М.В. - представник;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА АЙЛАНТ ЛТД", м. Полтава на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 у справі №917/1156/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс", м. Дніпро
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА АЙЛАНТ ЛТД", м. Полтава
про стягнення 561963,21 грн
У червні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс» (далі- Позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА АЙЛАНТ ЛТД» (далі- Відповідач) про стягнення 561963,21 грн безпідставно отриманих коштів, перерахованих згідно з платіжною інструкцією № 936008 від 25.12.2024.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, за змістом якої просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апелянт вважає судове рішення незаконним і необґрунтованим, винесеним при неповному з'ясуванні обставин справи, а також із невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, за мотивами:
- помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність між сторонами спору договірних відносин, оскільки грошові кошти були перераховані на рахунок Відповідача з посиланням на договір та не є безпідставно отриманими, адже у спірний період Відповідач надавав послуги Позивачу, що підтверджується актом наданих послуг, який направлено на електронну адресу Позивача;
- безпідставність застосування судом норми закону, а саме ст. 1212 ЦК України, яка не може бути застосована у даному випадку, оскільки припинення дії договору у січні 2025 жодним чином не впливає на факт надання послуг у листопаді 2024;
- помилковості висновків суду про обов'язковість заявок на послуги у кожному місяці, що умовами Договору не передбачено і така заявка може бути надана Позивачем одноразово, на весь період дії Договору;
- не дослідження суперечливої поведінки Позивача, яка полягала в оплаті наданих послуг в межах договору, а потім заявлення про повернення грошових коштів, як безпідставно отриманих.
Також в поданій апеляційній скарзі апелянтом заявлено про відшкодування судових витрат на правничу допомогу за рахунок Позивача, що понесені в суді апеляційної інстанції у орієнтовному розмірі 15 000,00грн., докази яких будуть надані у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №917/1156/25 від 08.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення, а ухвалою суду від 22.10.2025 розгляд справи призначено на 03.11.2025 о 13:50.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів заперечував за мотивами:
- безпідставності доводів Відповідача відносно направлення рахунку №207 від 24.12.2024р. та акту наданих послуг №195 від 24.12.2024р. на електронну пошту, оскільки направлення вказаних документів здійснювалось Відповідачем без накладення ЕЦП, що суперечить Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»;
- відсутності надання Відповідачем послуг в листопаді 2024 року, хоча Позивач не спростовував факт надання послуг до листопада 2024, акти на підтвердження виконання яких направлялись у паперовій формі;
- відсутності правових підстав та фактичної можливості надання Позивачу послуг в листопаді 2024 року, оскільки сторони не погодили усіх істотних умов, необхідних для надання послуг та не оформили відповідної заявки.
У судовому засіданні 03.11.2025 Відповідач підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати рішення суду.
Представник Позивача у судове засідання не з'явився, клопотанням від 03.11.2025 просив суд відкласти розгляд справи за мотивами зайнятості у іншому судовому засіданні.
Ухвалою судової колегії, занесеної до протоколу судового засідання причини неявки представника Позивача визнано неповажними, оскільки будь-яких доказів поважності причин неявки не надано, в задоволенні клопотання відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає скасуванню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини, які сторонами не оспорюються:
- укладення 01.07.2024 року між Позивачем, як замовником та Відповідачем, як виконавцем Договору № 01МС про надання маркетингових послуг, предметом якого є надання Відповідачем за завданням Позивача маркетингових та інформаційно- консультативних послуг стосовно лікарських засобів, косметики та інших товарів, які Позивач зобов'язується прийняти та оплатити;
-надання Відповідачем Позивачу послуг за Договором у період вересень-жовтень 2024, що підтверджується актами наданих послуг №131 від 12.09.2024р., №156 від 25.10.2024р., №162 від 25.11.2024р.;
-перерахування Позивачем на користь Відповідача коштів за платіжною інструкцією від 25.12.2024 № 936008 на загальну суму 561 963,21 грн з призначенням платежу : «За маркетингові послуги згідно рахунку № 207 від 24.12.2024 за листопад 2024 по договору 01МС від 01.07.2024»;
-припинення строку дії Договору 01.01.2025року;
-звернення Позивача до Відповідача з вимогою вих № 9003 від 11.04.2025 року повернути помилково перераховані грошові кошти у розмірі 561 963,21 грн., направлення якої підтверджується цінним листом № 4900000497377 з описом вкладень у цінний лист, поштовими накладною та фіскальним чеком.
Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач зазначав про припинення замовлень на послуги у Відповідача з листопада 2024р. та помилкову оплату 25.12.2024р. платіжною інструкцією №936008 на поточний рахунок Відповідача грошових коштів в сумі 561 963,21 грн., що зумовлює обов'язок Відповідача щодо повернення платежу на підставі ст.1212 ЦК України, оскільки правова підстава, на якій Відповідач отримав аванс, відпала.
Відповідач в суді першої інстанції проти позову заперечував з мотивів існування між сторонами договірних відносин з надання маркетингових послуг у листопаді 2024, за якими Позивачу було виставлено рахунок на оплату №207 від 24.12.2024 р. на суму 561 963, 21 грн. маркетингових послуги за листопад 2025 року за Договором (вказана дата в рахунку « 08.07.2024» є опискою, а в самому ж рахунку в розділі «Договір» зазначено вірно назву та дату укладання : «Договір №01МС від 01.07.2024 про надання маркетингових послуг»), а тому кошти набуті Відповідачем на законних підставах.
Також Відповідач посилався на безпідставне не підписання Позивачем акту наданих послуг за листопад 2024 та не надання мотивованої відмови від його прийняття.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про їх доведеність та обґрунтованість за мотивами відсутності існування договірних відносин, що зумовлює застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.
Предметом апеляційного перегляду у даній справі є незгода Відповідача з висновком суду першої інстанції про відсутність договірних правовідносин між сторонами з приводу надання маркетингових послуг на спірну суму.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що знайшли своє підтвердження, виходячи з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.
Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та інших елементів кондикційного зобов'язання.
З огляду на ст. 1212 Цивільного кодексу України суб'єктами в кондикційному зобов'язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов'язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником, але станом на час вирішення по суті кондикційної вимоги може й не володіти майном у натурі, адже ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України передбачає обов'язок набувача в разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Особливістю матеріального об'єкта кондикційного зобов'язання є його універсальність - таким об'єктом може бути будь-яке майно: як індивідуально-визначене, так і визначене родовими ознаками, у тому числі й грошові кошти.
Відповідно до ч. 3 ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Як наполягає Відповідач, між сторонами у листопаді 2024 були наявні договірні правовідносини, а грошові кошти були сплачені Позивачем за надані послуги.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач здійснив переказ грошових коштів згідно з платіжною інструкцією від 25.12.2024 № 936008 на загальну суму 561 963,21 грн з призначенням платежу : «За маркетингові послуги згідно рахунку № 207 від 24.12.2024 за листопад 2024 по договору 01МС від 01.07.2024».
Проте, згідно з твердженнями Позивача, він з листопада 2024 припинив замовляти у Відповідача послуги, а Відповідач не надавав послуги, оплачені вказаним платіжним дорученням.
Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суд першої інстанції керувався тим, що наявними у справі доказами не підтверджено факту існування між сторонами договірних відносин.
Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 6.1. Договору № 01МС від 01.07.2024, цей Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє упродовж 6 місяців, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому Договору.
Оскільки вказаний Договір було укладено 01.07.2024, то строк його дії закінчується 01.01.2025.
Відповідно до пункту 3.3. Договору оплата послуг, наданих за цим Договором, має здійснюватися Позивачем у строк не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним за умови надання Відповідачем Позивачу звіту та підписання сторонами акту здачі- приймання наданих послуг; у разі порушення Відповідачем умов надання послуг, встановлених Договором, їх вартість Позивачем не сплачується.
Приймання-передача результату виконаних послуг у вигляді звіту оформляється актом здачі- прийняття наданих послуг, підписаним обома сторонами та скріпленим печатками сторін. Підписання акту здачі-прийняття наданих послуг, що визначає завершення надання послуг, здійснюється Позивачем після перевірки стану надання послуг його відповідальними працівниками. Акт здачі приймання наданих послуг направляється Відповідачем на адресу Позивача у строки, передбачені п.5.1 цього Договору (п.4.1.Договору).
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем було виставлено Позивачу рахунок на оплату №207 від 24.12.2024р. на суму 561 963, 21 грн. із зазначенням «Маркетингові послуги за листопад згідно Договору №01МС від 08.07.2024 року» (вказана дата в рахунку « 08.07.2024» являється, за поясненнями Відповідача, помилковою опискою, оскільки у самому рахунку на оплату №207 від 24.12.2024 р. на суму 561 963, 21 грн. в розділі «Договір» зазначено вірно назву та дату укладання : «Договір №01МС від 01.07.2024 про надання маркетингових послуг»).
Як стверджує Відповідач, вказаний рахунок було направлено на електронну пошту, погоджену з Позивачем -timoshenko.olga.@med-service.com.ua, яка є поштою Генерального директора ТОВ «МЕД-СЕРВІС». Разом із рахунком на оплату також було направлено й Акт надання послуг №195 від 24.12.2024, який було підписано Відповідачем, однак не повернуто Позивачем в зворотному порядку з підписом.
Вказаний рахунок сплачено Позивачем 25.12.2024, що підтверджується Оборотно- сальдовою відомістю за рахунком 361 із контрагентом «МЕД-СЕРВІС» про зарахування 25.12.2024 коштів в сумі 561 963, 21 грн. на рахунок ТОВ «Фірма Айлант ЛТД» та платіжною інструкцією №936008 від 25.12.2025 з призначенням платежу «За маркетингові послуги згідно рахунку №207 від 24.12.2024 за листопад 2024 по договору 01МС від 01.07.2024».
Загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні та загальні засади функціонування платіжних систем в Україні визначено Законом України «Про платіжні послуги».
Згідно з пунктом 54 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 року №163, надавач платіжних послуг - надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника/ отримувача/стягувача для виконання платіжних операцій. До надавачів платіжних послуг належать банки та небанківські надавачі платіжних послуг.
Пунктом 17 Інструкції №163 передбачено, що надавач платіжних послуг платника зобов'язаний отримати згоду платника на виконання кожної платіжної операції, крім випадків, передбачених Законом про платіжні послуги. Порядок надання згоди на виконання платіжної операції визначається договором між платником та надавачем платіжних послуг платника.
Положеннями пункту 37 Інструкції №163 встановлено, що платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити обов'язкові реквізити, зокрема, призначення платежу.
Платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу ІІ цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками (пункт 41 Інструкції №163).
Відтак, за загальним правилом, право визначати призначення платежу в платіжних документах (платіжній інструкції) згідно вказаних норм належать виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. При цьому, банки списують кошти з рахунків клієнтів лише за дорученнями власників цих рахунків.
Відповідно до Інструкції №163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.
Враховуючи те, що Позивачем в призначенні платежу міститься посилання на номер рахунку, оплату послуг за Договором за листопад 2025 року, то Відповідачем правомірно зараховано оплату у розмірі 561963,21 грн в рахунок виконання зобов'язання Позивача за реквізитами зазначеними в призначенні платежу.
Разом з тим, судова колегія зазначає, що тлумачення норм статті 1212 ЦК України свідчить, що при визначенні того, чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад господарського судочинства, зокрема, добросовісності.
Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів (висновки Верховного Суду у постановах від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 та від 11.01.2023 у справі №548/741/21).
У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Таким чином, незважаючи на твердження Позивача про відсутність договірних відносин між сторонами, ним було здійснено переказ коштів із вказівкою на договір, дебітора, і такий переказ було здійснено на підставі рахунку, в якому вказано платника Товариство з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс", м. Дніпро.
Вказане свідчить про суперечливу поведінку Позивача, який начебто знав про відсутність у нього обов'язку для сплати за спірним Договором, проте здійснив таку оплату.
В суді першої інстанції Позивач звертав увагу суд на те, що оплата здійснена ним помилково, оскільки :
-Відповідач у листопаді 2024 року не надавав послуг Позивачу, а направлення Відповідачем рахунків та актів Позивачу електронною поштою умовами Договору не передбачено;
- вкладений Відповідачем файл не відповідає вимогам до електронного документа, встановленим розділом 11 Договору та положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»;
- наданий Відповідачем скріншот поштової програми свідчить про направлення 25.12.2024 з електронної пошти sv_z.zvit@ukr.net на електронну пошту timoshenko.olga@med-service.com.ua був направлений один файл у форматі PDF, але жодним чином не підтверджує направлення Актів, Звітів або інших документів згідно спірного Договору.
Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Визначений статтею 13 ГПК України принцип змагальності у господарському процесі забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
Враховуючи наведене, оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що Позивач був обізнаний про відсутність в нього зобов'язання для сплати коштів згідно спірного Договору, проте здійснив таку сплату, що свідчить про суперечливу поведінку Позивача, який згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Також судова колегія звертає увагу, що досить тривалий проміжок часу (3,5 місяця) між здійсненням платежу та вимогою щодо його повернення свідчить про сумнівність ознаки помилковості у перерахуванні платежу.
Щодо тверджень Позивача про недотримання Відповідачем умов Договору щодо належної адреси електронної пошти, на яку слід направляти акт здачі-прийняття послуг, а також про відсутність заявок та звітів, то судова колегія звертає увагу Позивача, що дослідження належності виконання сторонами умов Договору щодо обставин направлення /отримання рахунків, актів, заявок та звітів не має значення для вирішення справи, оскільки спір щодо виконання сторонами умов Договору не охоплюється межами позовних вимог.
До того ж, попередні акти за період вересень-листопад 2024 року були направлені Відповідачем на електронну адресу Позивача timoshenko.olga@med-service.com.ua і обставини їх отримання, Позивачем не заперечувались, ці акти також не містили посилань на будь-яку заявку Позивача.
Оскільки судовою колегією не встановлено помилковості перерахування Позивачем Відповідачу спірної суми, вона сплачена та отримана на виконання умов Договору, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про обов'язок Відповідача у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України повернути Позивачу грошові кошти у розмірі 561 963,21 грн, як безпідставно набуті.
Висновки суду першої інстанції про те, що Договір припинив дію 01.01.2025 року жодним чином не впливає на проведену оплату за надані послуги в листопаді 2024 та оплачені Позивачем в грудні 2024.
За наведених обставин рішення Господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 у справі №917/1156/25 про задоволення позовних вимог слід скасувати на підставі пункту 2 частини першої статті 277 ГПК України через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
У справі слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА АЙЛАНТ ЛТД» про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 561963,21 грн. - відмовити.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід віднести на Позивача, стягнувши з останнього на користь Відповідача суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10 115,34грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА АЙЛАНТ ЛТД", м. Полтава на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 у справі №917/1156/25- задовольнити.
Рішення господарського суду Полтавської області від 08.09.2025р. у справі № 917/1156/25- скасувати.
У справі прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА АЙЛАНТ ЛТД» про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 561963,21 грн. - відмовити.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс» (код ЄДРПОУ 32772863; адреса: проспект Героїв, 11Б, м. Дніпро, 49000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА АЙЛАНТ ЛТД» (код ЄДРПОУ 13936542; адреса: вул. Європейська, 28 Н, м. Полтава) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10 115,34 грн.
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 14.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Д.О. Попков