Постанова від 12.11.2025 по справі 903/609/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року Справа № 903/609/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Петухов М.Г.

судді Мельник О.В.

секретар судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

позивача: Гронь М.А. адвокат

відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр якості продукції «Карат» на рішення Господарського суду Волинської області від 16.09.2025 у справі №903/609/25 (суддя Гарбар І.О., м. Луцьк, повний текст складено 17.09.2025 року)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПГ «ЛАБ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр якості продукції «Карат»

про стягнення 997357,58 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю “ЛПГ “ЛАБ» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр якості продукції “Карат» про стягнення 997357,58 грн, в т.ч.: 600746,27 грн основний борг, 329981,41 грн інфляційні втрати та 66629,90 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.09.2025 року по справі №903/609/25 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр якості продукції “Карат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛПГ “ЛАБ» 997357,58 грн заборгованості, в т.ч.: 600746,27 грн основний борг, 329981,41 грн інфляційні втрати, 66629,90 грн 3% річних, а також 11968,30 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Центр якості продукції “Карат» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати на рішення Господарського суду Волинської області від 16.09.2025 в справі №903/609/25. Ухвалити по справі №903/609/25 нове рішення, яким відмовити Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПГ ЛАБ» в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр якості продукції «Карат» на рішення Господарського суду Волинської області від 16.09.2025 у справі №903/609/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 12 листопада 2025 року.

07 листопада 2025 року представником ТОВ “ЛПГ “ЛАБ» адвокатом Гронь М.А. поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр якості продукції «Карат» на рішення Господарського суду Волинської області від 16.09.2025 у справі №903/609/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 16.09.2025 у справі №903/609/25 залишити без змін.

11 листопада 2025 року директором ТОВ “Центр якості продукції “Карат» Корольчук А.В. подане клопотання про відкладення розгляду справи №903/609/25, в якому просив відкласти розгляд апеляційної скарги у справі №903/609/25 на іншу дату після 13.11.2025 року. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр якості продукції «Карат» Корольчук А.В. перебуває у відрядженні з 11.11.2025 по 13.11.2025 року відповідно до наказу від 07.11.2025 №8-В про відрядження директора ОСОБА_1 до смт Судова Вишня, підстава - лист (заявка) від ТОВ «ДЖИ ТІ ЛОДЖИСТІКС» від 07.11.2025 №07/11-1. У зв'язку з цим Корольчук А.В. не має можливості бути присутнім на судовому засіданні 12.11.2025 року. В підтвердження вказаних обставин відповідачем долучено: наказ директора ТОВ “Центр якості продукції “Карат» Корольчуку А.В. №8-В від 07.11.2025 згідно якого останній відбуває у відрядження з 11.11.2025 по 13.11.2025 включно до смт. Судова Вишня, Мостиського район, Львівська область; договір про надання послуг з оцінки відповідності, сертифікації та контролю якості №01-09-205-1 від 01.09.2025 укладений між ТОВ ТОВ “Центр якості продукції “Карат» та ТОВ «ДЖИ ТІ ЛОДЖИСТІКС»; заявку ТОВ «ДЖИ ТІ ЛОДЖИСТІКС» на проведення сертифікації продукції/оцінки відповідності.

Представник позивача в судовому засіданні 12.11.2025 заперечив, щодо задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.

Розглянувши клопотання директора ТОВ “Центр якості продукції “Карат» Корольчука А.В. про відкладення розгляду справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Частинами 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що явка представників учасників у судове засідання ухвалою суду від 27.10.2025 обов'язковою не визнавалась, доводи відповідача викладені в апеляційні скарзі. Водночас усі додаткові доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово, тоді як у клопотанні про відкладення розгляду справи заявник не навів суду доводів, що унеможливлюють розглянути судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу за його відсутності.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що за змістом статті 56 ГПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.

Отже, у разі неможливості представника учасника справи взяти участь у судовому засіданні, такий учасник не позбавлений права взяти участь у судовому засіданні призначивши іншого представника.

При цьому, про обставини неможливості відповідача взяти участь у засіданні суду апеляційної інстанції у цій справі в особі уповноважених осіб, які замінюють його виконавчий орган на час перебування директора у відрядженні не зазначено, відповідні докази до суду не надані.

Також, колегія суддів відзначає, що стаття 197 ГПК України передбачає право учасників справи брати участь в судовому процесі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Однак, відповідач правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів також не скористався.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає до задоволення в сумі 997357,58 грн, в т.ч.: 600746,27 грн основний борг, 329981,41 грн інфляційні втрати, 66629,90 грн 3% річних.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив матеріали справи, не надав правової оцінки доказам, які свідчать про сумнівність правочинів, укладених колишнім директором ОСОБА_2 . Проти неї 24 червня 2025 року відкрито кримінальне провадження №12025035580000475 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України - підроблення офіційних документів. Цей факт, на переконання апелянта, прямо впливає на легітимність укладених нею угод, зокрема договору поставки, який став підставою позову.

Попри наявність витягу з ЄРДР, який був долучений до матеріалів справи ще 16 липня 2025 року, суд безпідставно зазначив, що таких доказів не надано, і не оцінив їх при ухваленні рішення. Це свідчить про вибірковий та поверховий підхід суду до розгляду доказів, що є порушенням принципів змагальності сторін і рівності процесуальних прав, закріплених у статтях 13 та 86 ГПК України.

Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції проігнорував рішення єдиного учасника ТОВ «КАРАТ» від 09 травня 2025 року № 08/05/2025-АК, яким ОСОБА_2 була звільнена з посади директора з 12 травня 2025 року через втрату довіри, а всі довіреності, видані від імені товариства, відкликано. Новим директором призначено Корольчука А.В., який був уповноважений звертатися до суду та правоохоронних органів щодо повернення корпоративних прав. Проте суд не надав цьому доказу жодної оцінки, поклавши в основу рішення документи, підписані особою, щодо якої відкрито кримінальне провадження.

З огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд мав зупинити провадження у справі до завершення розслідування, оскільки легітимність корпоративних прав та повноважень ОСОБА_2 є предметом іншого кримінального провадження. Однак цього зроблено не було, що також є процесуальним порушенням.

Апелянт звертає увагу, що 23 липня 2021 року між ТОВ «Центр якості продукції «КАРАТ» та ТОВ «ЛПГ ЛАБ» був укладений договір поставки № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ. На той час ТОВ «КАРАТ» володіло 100 % частки у статутному капіталі ТОВ «ЛПГ ЛАБ», а кінцевим бенефіціаром обох товариств був ОСОБА_3 . Таким чином, договір укладено між пов'язаними особами, які фактично не мали господарської самостійності.

Відповідач зазначає, що документи були підписані директорами, які підпорядковувалися одному бенефіціару: ОСОБА_2 від імені ТОВ «КАРАТ» та ОСОБА_1 від імені ТОВ «ЛПГ ЛАБ». Тому правочин має ознаки заінтересованості та не може вважатися укладеним за умов рівності сторін.

Більше того, дії ОСОБА_2 перевіряються правоохоронними органами щодо незаконного відчуження корпоративних прав і створення штучної заборгованості. За таких обставин усі документи, підписані нею, не можуть визнаватися належними доказами доти, доки не буде завершено досудове розслідування.

Поряд з цим, відповідач зазначає, що суд першої інстанції помилково не врахував, що відповідач сплатив більшу частину суми за договором, що підтверджується трьома платіжними документами: платіжним дорученням № 383 від 12.10.2021 на 48 000 грн; платіжним дорученням №402 від 29.10.2021 на 360 000 грн; платіжною інструкцією № 112 від 12.03.2024 на 200 000 грн. Загальна сума сплати становить 608 000 грн. Вказані кошти були перераховані на рахунок позивача, проте з технічно некоректним призначенням платежу. Відповідач письмово повідомив позивача про необхідність зарахування цих коштів за договором поставки, надіславши відповідні листи, що свідчить про добросовісність дій сторони. Суд першої інстанції безпідставно не визнав ці докази, дійшовши помилкового висновку про наявність заборгованості. Така позиція суперечить положенням ст. 526 ЦК України про належне виконання зобов'язань і принципам добросовісності та справедливості у господарських відносинах.

Апелянт також наголошує, що поведінка позивача має ознаки зловживання правом, адже він отримав кошти, але продовжив вимагати повторного стягнення, створюючи штучну заборгованість. Це суперечить принципу добросовісності, закріпленому у ст. 3, ст. 43 ГПК України та підтвердженому судовою практикою Верховного Суду (зокрема, постанова у справі №914/2252/20 від 17.08.2022 та № 910/1873/17 від 08.05.2018).

Відповідач вважає нарахування інфляційних втрат і 3% річних безпідставним, оскільки фактична заборгованість майже повністю погашена, а залишок становив лише 7 253,73 грн. За таких умов застосування штрафних санкцій є неспівмірним і порушує принципи справедливості та співрозмірності відповідальності, передбачені ст. 551 ЦК України.

Позивач, заперечуючи доводи відповідача, у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що надані відповідачем документи - витяг з ЄРДР та рішення єдиного учасника ТОВ «КАРАТ» не стосуються предмета доказування у цій справі, оскільки порушене кримінальне провадження стосується можливих маніпуляцій із корпоративними правами у 2025 році, тоді як договір поставки був укладений значно раніше - у липні 2021 року, а поставка товару була завершена у лютому 2022 року. Тому місцевий суд абсолютно обґрунтовано не взяв такі «докази» до уваги, оскільки вони жодним чином не стосуються фактичних обставин і не підтверджують заперечення сторони.

Крім того, позивач підкреслює, що відповідно до закону підстави для зупинення провадження відсутні, адже обставини справи можуть бути встановлені на підставі наявних доказів і розгляд цього спору не залежить від результатів кримінального процесу, у якому навіть не йдеться про договір поставки чи оплату товару.

Позивач наголошує, що у матеріалах справи немає жодних належних доказів, які б підтверджували існування корпоративної залежності або встановлювали обмеження щодо укладення правочину. Апелянт не подав жодних документів, які б свідчили про порушення правил укладення правочину із заінтересованістю. Позивач наголошує на дії принципу презумпції правомірності правочину, закріпленого у ст. 204 ЦК України: договір є чинним доти, доки його недійсність не доведена, а відповідач не довів жодної підстави для визнання договору недійсним або для невиконання зобов'язань.

Поряд з цим, позивач спростовує позицію відповідача про те, що документи, підписані директором Кравчук В.В., нібито не можуть вважатися дійсними через те, що вона фігурує у межах кримінального провадження. Позивач зазначає, що згідно із процесуальним законом господарський суд зобов'язаний враховувати лише вирок суду, який набрав законної сили, а не припущення чи попередні слідчі дані. Ніякого вироку чи іншого процесуального акта, що підтверджує вину цієї особи, матеріали справи не містять.

Позивач пояснює, що кошти, на які посилається відповідач (48 000 грн, 360 000 грн, 200 000 грн), не мають жодного стосунку до оплати товару за договором поставки №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ. Ці платежі були здійснені відповідачем у межах інших правовідносин, зокрема щодо фінансової допомоги та оплати лабораторних послуг. Позивач документально підтвердив, що частина цих сум була повернута ним відповідачу як погашення фінансової допомоги, що прямо доводить неможливість віднесення цих коштів до оплати поставленого товару.

Позивач також наголошує, що навіть якщо відповідач направляв листи про «зміну призначення платежу», жодного доказу отримання таких листів позивачем, а тим більше погодження зміни призначення платежу, немає. Закон прямо встановлює, що зміна реквізиту «призначення платежу» можлива виключно за згодою отримувача коштів, такої згоди не існувало.

Таким чином, позивач доводить, що жоден із доводів апеляційної скарги непідтверджений доказами, суперечить нормам матеріального та процесуального права і був обґрунтовано відхилений судом першої інстанції. Рішення місцевого суду ґрунтується на всебічній оцінці доказів, належному застосуванні закону і повному встановленні фактичних обставин справи.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

23 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛПГ ЛАБ» (“постачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю “Центр якості продукції “Карат» (“покупець») укладений договір поставки товару № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ (а.с. 10-11 т.1).

Згідно п.1.1 договору, найменування товару, його ціна, одиниці виміру товару, що підлягає поставці визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та інших способів забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, та державою (п.1.2 договору).

Відповідно до п.1.3 договору, постачальник підтверджує, що укладення та виконання ним цього договору не суперечить нормам чинного законодавства України і відповідає його вимогам (зокрема, щодо отримання усіх необхідних дозволів та погоджень), а також підтверджує те, що укладення та виконання ним цього договору не суперечить цілям діяльності постачальника, положенням його установчих документів чи інших локальних актів.

Згідно 3.1 договору, покупець оплачує товар за цінами, зазначеними в затвердженій сторонами специфікації.

Пунктом 3.2 договору, сторони узгодили, що ціна договору складається з суми вартості одиниць товару, зазначених в затвердженій сторонами специфікації.

Ціни на товар можуть бути змінені виключно за письмовим погодженням сторін (п. 3.3 договору).

Відповідно до п.3.4 договору, розрахунки між сторонами за цим договором здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Поставка товару здійснюється на умовах EXW - склад постачальника (п.4.1 договору).

Відповідно до пунктів 4.2-4.4 договору, товар приймається за кількістю та якістю у відповідному місці поставки на підставі товаросупровідних документів, що підтверджують якість, кількість, комплектність товару. Постачальник передає товар разом з усією відповідною документацією, яка вимагається відповідно до законодавства України. Право власності і ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця з дати підписання видаткової накладної.

На виконання вказаного договору між позивачем та відповідачем уклало 5 специфікацій до Договору поставки товару № 23/07/2021 ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 року (а.с.12-16 т.1).

У специфікації №1 від 27.07.2021 сторонами погоджено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати у власність покупця товар загальною вартістю 168 000 (сто шістдесят вісім тисяч) гривень 00 копійок в тому числі ПДВ 20 %. Умови оплати: покупець здійснює оплату товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару покупцю (а.с.12 т.1).

За вказаною специфікацією позивач поставив товар відповідачу - 29.07.2021 року, що підтверджується видатковою накладною №2 від 29.07.2021 року та податковою накладною №22 від 29.07.2021 року (а.с.17-19).

У специфікації №2 від 08.11.2021 року сторонами погоджено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати у власність покупця товар на суму 257 741 грн 97 коп. в тому числі ПДВ 20 %. Умови оплати: покупець здійснює оплату товару протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару покупцю (а.с.13 т.1).

З вказаною специфікацією позивач поставив товар відповідачу - 08.11.2021 року, що підтверджується видатковою накладною № 3 від 08.11.2021 року та податковою накладною № 2 від 08.11.2021 року (а.с.20-22 т.1).

Відповідно до специфікації №3 від 31.12.2021 сторонами погоджено загальну ціну товару в розмірі 77 454 грн 00 копійок в тому числі ПДВ 20 %. Умови оплати: покупець здійснює оплату товару протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару покупцю (а.с.14 т.1).

За вказаною специфікацією позивач поставив товар відповідачу - 31.12.2021 року, що підтверджується видатковою накладною № 5 від 31.12.2021 року та податковою накладною №16 від 31.12.2021 року( а.с.23-25 т.1).

У специфікації № 4 від 31.12.2021 року сторонами погоджено, що загальна ціна товару становить суму 6 483 грн 60 коп. в тому числі ПДВ 20 % (а.с.15 т.1). Умови оплати: Покупець здійснює оплату Товару протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки Товару Покупцю.

За вказаною специфікацією позивач поставив товар відповідачу - 31.12.2021 року, що підтверджується видатковою накладною № 6 від 31.12.2021 року та податковою накладною №17 від 31.12.2021 року (а.с. 26-28 т.1).

Відповідно до специфікації №5 від 28.02.2022 сторонами погоджено що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати у власність покупця товар, загальна ціна товару становить суму 137 066 грн 70 коп. в тому числі ПДВ 20 % (а.с.16 т.1). Умови оплати: покупець здійснює оплату товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару покупцю.

За вказаною специфікацією позивач поставив товар відповідачу - 28.02.2022, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 28.02.2022 року та податковою накладною №17 від 28.02.2022 року (а.с. 29-31 т.1).

З врахуванням викладеного, загальна вартість поставленого товару за договором поставки товару № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 року складає 646 746,27 грн.

Відповідачем сплачено позивачу за договором поставки товару № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 року грошові кошти в загальному розмірі 46000,00 грн., що підтверджується наступними платіжними інструкціями: № 168 від 03.03.2025 року на суму 15 000,00 грн; № 240 від 31.03.2025 року на суму 31 000,00 грн (а.с.32-33 т.1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем не виконано свої зобов'язання за договором поставки товару від 23.07.2021 № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ з оплати за поставлений товар у розмірі 600 746,27 грн, що і стало підставою для звернення до Господарського суду Волинської області з даним позовом.

4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Положеннями абзацу першого частини першої статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що 23 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛПГ ЛАБ» (“постачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю “Центр якості продукції “Карат» (“покупець») укладений договір поставки товару №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ. Згідно п.1.1 договору, найменування товару, його ціна, одиниці виміру товару, що підлягає поставці визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п.3.5 договору, покупець здійснює оплату товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту переходу права власності відповідно до пункту 4.4 договору якщо інше не зазначено в специфікації. Право власності і ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця з дати підписання видаткової накладної.

Відповідно до статті 530 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наведеного слідує, що у статті 530 ЦК України охарактеризовані поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" і згідно з приписами її першої частини, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Це узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Разом з тим строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частини перша, друга статті 251 ЦК України).

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Відтак "строк" та "термін" це різні поняття, які не є тотожними.

За змістом статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як унормовано у статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша). До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року (частина друга). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (частина третя). Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (частина четверта). Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята цієї статті).

З аналізу змісту цієї статті вбачається, що її частини перша, четверта регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено частинами першою, четвертою цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п'ятою цієї статті, є перший за ним робочий день.

З матеріалів справи вбачається, що за специфікацією №1 згідно якої покупець здійснює оплату товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару покупцю, позивач поставив товар відповідачу - 29.07.2021 року, що підтверджується видатковою накладною №2 від 29.07.2021 року та податковою накладною № 22 від 29.07.2021 року (а.с.17-19). Отже, відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 168000 грн 00 коп. за поставлений товар в строк до 31.08.2021 року (протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару з урахуванням, що останній день строку припадає на вихідний, а днем закінчення строку є перший за ним робочий день 30.08.2021).

За специфікацією №2 позивач поставив товар відповідачу - 08.11.2021 року, що підтверджується видатковою накладною №3 від 08.11.2021 року та податковою накладною №2 від 08.11.2021 року (а.с.20-22 т.1). Відповідно, відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 257 741 грн 97 коп. за поставлений товар в строк до 08.01.2022 року (протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару).

За специфікацією №3 позивач поставив товар відповідачу - 31.12.2021 року, що підтверджується видатковою накладною № 5 від 31.12.2021 року та податковою накладною №16 від 31.12.2021 року( а.с.23-25 т.1). Отже, відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 77454 грн 00 коп. за поставлений товар в строк до 02.03.2022 року (протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару).

За специфікацією №4 позивач поставив товар відповідачу - 31.12.2021 року, що підтверджується видатковою накладною № 6 від 31.12.2021 року та податковою накладною №17 від 31.12.2021 року. Відповідно, відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 6483 грн 60 коп. за поставлений товар в строк до 02.03.2022 року (протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару).

За специфікацією №5 позивач поставив товар відповідачу - 28.02.2022, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 28.02.2022 року та податковою накладною № 17 від 28.02.2022 року. Отже, відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 137 066 грн 70 коп. за поставлений товар в строк до 31.03.2022 року (протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару).

Жодних зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою Відповідача без жодних застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.

Підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і які відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта.

Відтиск печатки є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції (постанова Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19).

Відповідачем в свою чергу сплачено позивачу за договором поставки товару №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 року грошові кошти в загальному розмірі 46000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 168 від 03.03.2025 року на суму 15 000,00 грн та № 240 від 31.03.2025 року на суму 31 000,00 грн (а.с.32-33 т.1).

Судом апеляційної інстанції враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Таким чином, позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо поставки товару за договором поставки товару №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 року, водночас відповідач порушив умови договору та вартість поставленого природного газу не сплатив у повному обсязі, чим заборгував позивачу 600 746,27 грн.

Щодо доводів відповідача про оплату за договором поставки товару №23/07/2021 ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 згідно платіжних доручень №383 від 12.10.2021 на суму 48000 грн, №402 від 29.10.2021 на суму 360000 грн, №112 від 12.03.2024 на суму 200000 грн, колегія суддів, зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач доводить, що ним здійснено оплату позивачу за договором поставки товару №23/07/2021 ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 з помилковим призначенням платежу згідно: платіжного доручення №383 від 12.10.2021 року на суму 48 000 грн з призначенням платежу: «оплата за лабораторні послуги згідно акту №106 від 01.10.2021 у сумі 40000,00 грн, ПДВ - 20% 8000,00 грн - 48000,00 грн (а.с.61 т.1); платіжного доручення №402 від 29.10.2021 року з призначенням платежу: «надання безготівкової поворотної фінансової допомоги зг.дог. 29/10/2021-ФП від 29.10.2021 без ПДВ» на суму 360 000 грн (а.с.62 т.1); платіжного доручення №112 від 12.03.2024 року з призначенням платежу: «сплата за лабораторні послуги зг. договору №01/10/2020-ЛПГ/КАРАТ/ від 01.10.2020 сума 200 000,00 грн ПДВ (20%) 33 333,33 грн» на суму 200 000 грн (а.с.63 т.1).

Поряд з цим, в підтвердження вказаних обставин відповідач надано суду акт звірки взаєморозрахунків станом за період 23.07.2021-27.06.2025 між ТОВ “ЦЕНТР ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ “КАРАТ» і ТОВ “ЛПГ ЛАБ» за Договором №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021, який не підписаний зі сторони ТОВ “ЛПГ ЛАБ» згідно якого відповідачем сплачено позивачу 654000,00 грн, залишок становить 7253,73 грн (а.с.64 т.1).

Крім того, що відповідач зазначає, що позивачу надіслано відповідні листи щодо уточнення призначення платежу:

1. Лист №11-10-21 від 12.10.2021, згідно якого ТОВ “ЦЕНТР ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ “КАРАТ» повідомило позивача, що при здійсненні ними платежу 12 жовтня 2021 року на суму 48 000 грн. відповідно до платіжного доручення №383, було допущено помилку у призначенні платежу та проханням вважати фактично здійснений платіж як сплату за договором №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 (а.с. 65 т.1).

2. Лист №29-10-21-1 від 29.10.2021 згідно якого ТОВ “ЦЕНТР ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ “КАРАТ» повідомило позивача, що при здійсненні ними платежу 29 жовтня 2021 року на суму 360 000 грн. відповідно до платіжного доручення №402 було допущено помилку у призначенні платежу та проханням вважати фактично здійснений платіж як сплату за Договором №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 (а.с.66 т.1).

3. Лист №12-03-24 від 12.03.2024 року згідно якого ТОВ “ЦЕНТР ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ “КАРАТ» повідомило позивача, що при здійсненні ними платежу 12 березня 2024 року на суму 200 000 грн. відповідно до платіжного доручення №112 було допущено помилку у призначенні платежу та проханням вважати фактично здійснений платіж як сплату за договором №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021. (а.с. 67 т.1).

З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважає, що загальна сума коштів сплачена позивачу за договором №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 становить 654 000 грн, а отже, у зв'язку з цим заборгованість з боку відповідача за вказаним договором становить 7253,73 грн.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає такі доводи не підтверджені жодним належним та допустимим доказом. Відповідач фактично намагається ототожнити перекази, здійснені з абсолютно іншим призначенням платежу, з оплатою за договором поставки, що суперечить як вимогам законодавства у сфері платіжних операцій, так і усталеній судовій практиці.

Сам факт перерахування коштів сам по собі не може свідчити про їх спрямування на виконання конкретного зобов'язання, якщо з реквізиту «Призначення платежу» однозначно випливає інше цільове призначення. Як вбачається з платіжних документів, платіж №383 містить призначення «сплата за лабораторні послуги…», платіж №402 містить призначення «надання безготівкової фінансової допомоги зг. дог. 29/10/2021-ФП», платіж №112 містить призначення «оплата за лабораторні послуги за договором №01/10/2020-ЛПГ/КАРАТ». Жоден із цих переказів не містить ані посилання на договір поставки №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ, ані будь-яких ознак, що дозволили б ототожнити їх з оплатою вартості товару.

Водночас відповідач не довів факту направлення та отримання позивачем листів про нібито допущену «помилку у призначенні платежу». Листи без доказів їх вручення адресату не мають жодної юридичної сили, не підтверджують волевиявлення сторін і не створюють правових наслідків. Позивач прямо заперечує факт їх одержання, а відповідач не надав жодних поштових квитанцій, реєстрів відправлень, відміток кур'єрської служби чи інших доказів, які б підтвердили факт передачі таких листів. Отже, ці документи є неналежними та недопустимими доказами.

Колегія суддів зазначає. що акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається відповідач, також не може бути прийнятий судом як доказ, оскільки він непідписаний позивачем. Відсутність підпису другої сторони унеможливлює визнання такого акту підтвердженням наявності або відсутності заборгованості, адже акт звірки має юридичну силу лише за умови взаємного погодження даних обома сторонами.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що правове регулювання безготівкових розрахунків однозначно передбачає, що саме платник формує реквізит «Призначення платежу» та має право змінити його виключно до моменту списання коштів з рахунку. Після списання грошових коштів платіжна інструкція набуває статусу безвідкличної, що прямо передбачено пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 40 Закону України «Про платіжні послуги» та пунктами 28, 37, 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затвердженої постановою НБУ №163 від 29.07.2022. Відповідач не звертався до банку з вимогою відкликання чи коригування платіжних інструкцій щодо зміни призначення платежу до моменту списання коштів.

Судова колегія звертає увагу, що позиція Національного банку України, викладена у листі №25-111/1438-7141 від 09.06.2011, прямо забороняє зміну призначення платежу після списання коштів. Це підтверджено й усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 19.06.2018 у справі №809/34/17 та від 01.07.2020 у справі №824/74/19-а), який роз'яснив, що зміна призначення платежу після виконання банком платіжної інструкції можлива виключно за взаємною згодою сторін. Доказів надання такої згода позивачем не надавалась та матеріали справи не містять.

В свою чергу, позивач в спростування доводів відповідача вказав, що відповідачем в якості доказу виконання грошових зобов'язань за договором поставки товару №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 надано платіжні доручення, кошти за якими насправді сплачувались на виконання інших цивільно-правових угод, які існували між сторонами, а саме:

- договір № 29/10/2021-ФП про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 29.10.2021, згідно якого відповідач надав позивачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в розмірі 360 000 грн (29.10.2021) (а.с.84-85 т.1), а позивач у 2024 році здійснив часткове повернення наданої фінансової допомоги у сумі 190 000 грн., що підтверджується випискою АТ КБ “Приватбанку» за період 06.08.2024 по 31.12.2024, та відповідними платіжними інструкціями з призначеннями платежу “Повернення фiнансової допомоги згiдно з договором №29/10/2021-ФП ВIД 29.10.2021 р.» (платіжна інструкція № 573 від 13.12.2024 на суму 100 000 грн, платіжна інструкція № 568 від 10.12.2024 на суму 30 000 грн, платіжна інструкція № 1 від 02.10.2024 на суму 30 000 грн, платіжна інструкція № 295 від 06.08.2024 на суму 30 000 грн (а.с.86 -88 т.1).

- договір №01/10/2020-ЛПГ/КАРАТ на надання лабораторних послуг від 01.10.2020, відповідно до якого позивачем відповідачу були надані відповідні послуги на загальну суму 826 571,90 грн (станом на 15.03.2024) (а.с.91-93 т.1), що підтверджується підписаними відповідачем актами наданих послуг (а.с.94-174 на звороті), податковими накладними (а.с.178-260 т.1) (а.с.1-219 т.2). Водночас, оплата за ці послуги станом на 15.03.2024 була здійснена відповідачем у сумі 530 034,30 грн, враховуючи 200 000 грн. за платіжною інструкцією №112 від 12.03.2024 та 48 000 грн за платіжною інструкцією №383 від 12.10.2021 року, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та інструкціями (а.с.221-236 т.2), а також актом взаємних розрахунків від 15.03.2024 (а.с.237-238 т.2).

Колегія суддів апеляційної інстанції, надаючи оцінку спірним правовідносинам та доказам, що були надані сторонами на підтвердження або спростування факту належної оплати відповідачем поставки товару позивачем за договором поставки товару №23/07/2021 ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021, дійшла висновку застосовуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", що докази, надані позивачем на спростування доводів відповідача про оплату за договором поставки товару №23/07/2021 ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 згідно платіжних доручень №383 від 12.10.2021 на суму 48000 грн, №402 від 29.10.2021 на суму 360000 грн, №112 від 12.03.2024 на суму 200000 грн є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на підтвердження відповідних обставин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не мав правових підстав для зарахування платежів з іншим призначенням згідно платіжних доручень №383 від 12.10.2021 на суму 48000 грн, №402 від 29.10.2021 на суму 360000 грн, №112 від 12.03.2024 на суму 200000 грн у рахунок виконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки товару №23/07/2021 ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021. Платежі з некоректним або стороннім призначенням не є оплатою товару, а тому не можуть підтверджувати виконання договору поставки.

Враховуючи відсутність доказів зміни призначення платежів, недопустимість посилань на неузгоджений зі сторони позивача акт звірки, а також беззаперечну вимогу законодавства про незмінність реквізиту «Призначення платежу» після списання коштів, доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують доведеної позивачем наявності заборгованості. Платіжні документи, на які посилається відповідач, не можуть бути належними доказами виконання ним грошового зобов'язання за договором поставки №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ, а отже не змінюють встановленого судом першої інстанції факту існування заборгованості.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 600 746,27 грн законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, які підлягають до стягнення.

Стосовно нарахованих позивачем інфляційних втрат в розмірі 329 981,41 грн та 3 % річних в розмірі 66 629,90 грн колегія суддів відзначає наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26.06.2020 року у справі №905/21/19 роз'яснено, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

Згідно з наданими розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 329981,41 грн. інфляційних втрат та 66629,90 грн 3% річних, а саме:

- з 29.08.2021 - за товар, що був поставлений відповідно до умов специфікації №1 від 27.07.2021 до договору поставки товару № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021;

- з 09.01.2022 - за товар, що був поставлений відповідно до умов специфікації №2 від 08.11.2021 до договору поставки товару № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021;

- з 03.03.2022 - за товар, що був поставлений відповідно до умов специфікації №3 від 31.12.2021 до договору поставки товару № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021;

- з 03.03.2022 - за товар, що був поставлений відповідно до умов специфікації №4 від 31.12.2021 до договору поставки товару № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021;

- з 01.04.2022 - за товар, що був поставлений відповідно до умов специфікації №5 від 28.02.2022 до договору поставки товару № 23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021.

Перевіривши, доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача: 329981,41 грн інфляційні втрати та 66629,90 грн 3% річних.

Проте, колегія суддів не погоджується з методикою та періодом розрахунку позивачем відповідачу 329981,41 грн інфляційних втрат, враховуючи наступне.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, колегією суддів перевірено правильність здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат, а саме :

За специфікацію №1 відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 168000 грн 00 коп. за поставлений товар в строк до 31.08.2021 року (протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару з урахуванням, що останній день строку припадає на вихідний, а днем закінчення строку є перший за ним робочий день 30.08.2021). Поряд з цим, колегія суддів враховує в погашення заборгованості за специфікацією №1 відповідачем за договором поставки товару №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 року сплачені грошові кошти в загальному розмірі 46000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 168 від 03.03.2025 року на суму 15 000,00 грн та № 240 від 31.03.2025 року на суму 31 000,00 грн (а.с.32-33 т.1) та з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу.

Таким чином, за період з 31.08.2021 по 02.03.2025, 1280 днів - сума боргу 168000.00 грн; Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......................... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIc = (101.20000000 : 100) (100.90000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.60000000 : 100) (101.30000000 : 100) (101.60000000 : 100) (104.50000000 : 100) (103.10000000 : 100) (102.70000000 : 100) (103.10000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.10000000 : 100) (101.90000000 : 100) (102.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (99.40000000 : 100) (98.60000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.40000000 : 100) (100.30000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.60000000 : 100) (102.20000000 : 100) (100.00000000 : 100) (100.60000000 : 100) (101.50000000 : 100) (101.80000000 : 100) (101.90000000 : 100) (101.40000000 : 100) (101.20000000 : 100) (100.80000000 : 100) = 1.57359549; Інфляційне збільшення: 168000.00 x 1.57359549 - 168000.00 = 96364.04; з 03.03.2025 по 30.03.2025, 28 днів - сума боргу 249364.04 грн; IIc = (101.50000000 : 100) = 1.01500000; Інфляційне збільшення: 249364.04 x 1.01500000 - 249364.04 = 3740.46 грн; з 31.03.2025 по 11.06.2025, 73 дні - сума боргу 222104.50 грн; IIc = (100.70000000 : 100) (101.30000000 : 100) = 1.02009100; Інфляційне збільшення: 222104.50 x 1.02009100 - 222104.50 = 4462.30 грн. Всього інфляційні втрати нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікації №1 становлять : 96364.04 + 3740.46 + 4462.30 = 104566.80 грн.

Таким чином, за період з 08.01.2022 по 11.06.2025, 1251 день - сума боргу 257741.97 грн; Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......................... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIc = (101.30000000 : 100) (101.60000000 : 100) (104.50000000 : 100) (103.10000000 : 100) (102.70000000 : 100) (103.10000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.10000000 : 100) (101.90000000 : 100) (102.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (99.40000000 : 100) (98.60000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.40000000 : 100) (100.30000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.60000000 : 100) (102.20000000 : 100) (100.00000000 : 100) (100.60000000 : 100) (101.50000000 : 100) (101.80000000 : 100) (101.90000000 : 100) (101.40000000 : 100) (101.20000000 : 100) (100.80000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.30000000 : 100) = 1.57350406. Інфляційне збільшення: 257741.97 x 1.57350406 - 257741.97 = 147816.07 грн. Отже, всього інфляційні втрати нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікації №2 становлять 147816.07 грн.

Таким чином, за період з 02.03.2022 по 11.06.2025, 1198 днів - сума боргу 77454.00 грн; Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......................... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIc = (104.50000000 : 100) (103.10000000 : 100) (102.70000000 : 100) (103.10000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.10000000 : 100) (101.90000000 : 100) (102.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (99.40000000 : 100) (98.60000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.40000000 : 100) (100.30000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.60000000 : 100) (102.20000000 : 100) (100.00000000 : 100) (100.60000000 : 100) (101.50000000 : 100) (101.80000000 : 100) (101.90000000 : 100) (101.40000000 : 100) (101.20000000 : 100) (100.80000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.30000000 : 100) = 1.52884943. Інфляційне збільшення: 77454.00 x 1.52884943 - 77454.00 = 40961.50 грн. Отже, всього інфляційні втрати нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікації №3 становлять 40961.50 грн.

Таким чином, за період з 02.03.2022 по 11.06.2025, 1198 днів - сума боргу 6483.60 грн; Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......................... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIc = (104.50000000 : 100) (103.10000000 : 100) (102.70000000 : 100) (103.10000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.10000000 : 100) (101.90000000 : 100) (102.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (99.40000000 : 100) (98.60000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.40000000 : 100) (100.30000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.60000000 : 100) (102.20000000 : 100) (100.00000000 : 100) (100.60000000 : 100) (101.50000000 : 100) (101.80000000 : 100) (101.90000000 : 100) (101.40000000 : 100) (101.20000000 : 100) (100.80000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.30000000 : 100) = 1.52884943. Інфляційне збільшення: 6483.60 x 1.52884943 - 6483.60 = 3428.85 грн. Отже, всього інфляційні втрати нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікації №4 становлять 3428.85 грн.

Таким чином, за період з 31.03.2022 по 11.06.2025, 1169 днів - сума боргу 137066.70 грн; Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......................... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIc = (103.10000000 : 100) (102.70000000 : 100) (103.10000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.10000000 : 100) (101.90000000 : 100) (102.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (99.40000000 : 100) (98.60000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.80000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (100.40000000 : 100) (100.30000000 : 100) (100.50000000 : 100) (100.20000000 : 100) (100.60000000 : 100) (102.20000000 : 100) (100.00000000 : 100) (100.60000000 : 100) (101.50000000 : 100) (101.80000000 : 100) (101.90000000 : 100) (101.40000000 : 100) (101.20000000 : 100) (100.80000000 : 100) (101.50000000 : 100) (100.70000000 : 100) (101.30000000 : 100) = 1.46301381. Інфляційне збільшення: 137066.70 x 1.46301381 - 137066.70 = 63463.77 грн. Отже, всього інфляційні втрати нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікацію №5 становлять 63463.77 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено що всього розмір інфляційних втрат повинен становить 360 236,99 грн (104566.80 грн + 147816.07 грн + 40961.50 грн + 3428.85 грн + 63463.77 грн).

Однак, оскільки суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 329 981,41 грн.

Поряд з цим, колегія суддів не погоджується з методикою та періодом розрахунку позивачем відповідачу 66629,90 грн 3% річних, враховуючи наступне.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, колегією суддів перевірено правильність здійсненого позивачем нарахування 3% річних, а саме:

Таким чином, за період з 31.08.2021 по 02.03.2025, 1280 днів - сума боргу 168000.00 грн. Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. З 31.08.2021 по 31.12.2023 - 168000.00 x 3 x 853 : 365 : 100 = 11778.41 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 168000.00 x 3 x 366 : 366 : 100 = 5040.00 грн; з 01.01.2025 по 02.03.2025 - 168000.00 x 3 x 61 : 365 : 100 = 842.30 грн. За період з 03.03.2025 по 30.03.2025, 28 днів - сума боргу 153000.00 грн; з 03.03.2025 по 30.03.2025 - 153000.00 x 3 x 28 : 365 : 100 = 352.11 грн. За період з 31.03.2025 по 11.06.2025, 73 дні - 122000.00 грн; з 31.03.2025 по 11.06.2025 - 122000.00 x 3 x 73 : 365 : 100 = 732.00 грн. Отже, всього 3% річних нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікацію №1 становлять 18744,82 грн.

Таким чином, за період з 08.01.2022 по 11.06.2025, 1251 день - сума боргу 257741.97 грн. Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. З 08.01.2022 по 31.12.2023 - 257741.97 x 3 x 723 : 365 : 100 = 15316.23 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 257741.97 x 3 x 366 : 366 : 100 = 7732.26 грн; з 01.01.2025 по 11.06.2025 - 257741.97 x 3 x 162 : 365 : 100 = 3431.85 грн. Отже, всього 3% річних нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікацію №2 становлять 26480.34 грн.

Таким чином, за період з 02.03.2022 по 11.06.2025, 1198 днів - сума боргу 77454.00 грн. Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. З 02.03.2022 по 31.12.2023 - 77454.00 x 3 x 670 : 365 : 100 = 4265.28 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 77454.00 x 3 x 366 : 366 : 100 = 2323.62 грн; з 01.01.2025 по 11.06.2025 - 77454.00 x 3 x 162 : 365 : 100 = 1,031.31 грн. Отже, всього 3% річних нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікацію №3 становлять 7620.20 грн.

Таким чином, за період з 02.03.2022 по 11.06.2025, 1198 днів - сума боргу 6483.60 грн. Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. З 02.03.2022 по 31.12.2023 - 6483.60 x 3 x 670 : 365 : 100 = 357.04 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 6483.60 x 3 x 366 : 366 : 100 = 194.51 грн; з 01.01.2025 по 11.06.2025 - 6483.60 x 3 x 162 : 365 : 100 = 86.33 грн. Отже, всього 3% річних нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікацію №4 становлять 637.88 грн.

Таким чином, за період з 31.03.2022 по 11.06.2025, 1169 днів - сума боргу 137066.70 грн. Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. З 31.03.2022 по 31.12.2023 - 137066.70 x 3 x 641 : 365 : 100 = 7221.35 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 137066.70 x 3 x 366 : 366 : 100 = 4112.00 грн; з 01.01.2025 по 11.06.2025 - 137066.70 x 3 x 162 : 365 : 100 = 1825.05 грн. Отже, всього 3% річних нараховані на заборгованість за поставку товару по специфікацію №5 становлять 13158.40 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено що всього розмір 3% річних повинен становить 66641,61 грн (18744,82 грн + 26480.34 грн + 7620.20 грн + 637.88 грн + 13158.40 грн).

Однак, оскільки суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 66629,90 грн.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зауважує, що погодження суду першої інстанції з розрахунком позивача про нарахування відповідачу 329981,41 грн інфляційні втрати та 66629,90 грн 3% річних не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 329981,41 грн інфляційних втрат, 66629,90 грн 3% річних.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 329981,41 грн інфляційних втрат, 66629,90 грн 3% річних відповідачем не спростована та підлягає до задоволення.

Твердження відповідача, що договір поставки №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ від 23.07.2021 року укладений між пов'язаними юридичними особами, що має значення для оцінки його дійсності та подальшого виконання, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки сам факт того, що між сторонами договору існували корпоративні зв'язки, жодним чином не впливає на чинність правочину та не створює презумпції його недійсності. Законодавство України не містить заборони на укладення договорів між пов'язаними або афілійованими суб'єктами господарювання. Господарські товариства мають повну самостійність у здійсненні своєї діяльності, а їх правочини є дійсними, якщо відповідають вимогам статті 203 ЦК України, незалежно від складу учасників. Більше того, наявність спільного учасника або бенефіціара не означає автоматичного конфлікту інтересів, а тим більше недійсності договору. Для визнання правочину недійсним необхідно довести конкретні порушення закону: укладення з порушенням повноважень, відсутність волевиявлення, фіктивність, удаваність чи спрямованість на порушення прав третіх осіб. Жодне з таких порушень відповідачем не підтверджене належними та допустимими доказами.

Колегія суддів, дійшла висновку, що посилання відповідача на пов'язаність сторін як на підставу для сумніву в дійсності договору є спробою маніпулятивно надати звичайній господарській операції ознак неправомірності, хоча сама по собі ця обставина не створює жодних правових наслідків, які ставлять під сумнів укладення договору поставки №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ.

Твердження відповідача, що укладення договору поставки №23/07/2021-ЛПГ/КАРАТ відбувалося за умов повної залежності сторін та за відсутності їхньої реальної господарської самостійності, що свідчить про заінтересованість осіб, які його підписували, та ставить під сумнів об'єктивність і правомірність такого правочину, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки директори юридичних осіб не перебувають у підпорядкуванні до бенефіціарного власника в розумінні трудових чи організаційних відносин між собою. Кожне товариство є самостійною юридичною особою, а директор діє на підставі Статуту та в інтересах відповідного підприємства, а не в інтересах фізичної особи-бенефіціара. Закон не передбачає, що спільний бенефіціар позбавляє суб'єкта господарювання самостійності..

Висновок відповідача про “повну залежність сторін» не підтверджений жодними доказами. Для встановлення залежності або контролюючого впливу слід доводити конкретні факти: примушування до укладення договору, відсутність волевиявлення, суперечність інтересам товариства, перевищення повноважень директора. Жодної з цих обставин відповідач суду не доводить. Навпаки, підписання договору директорами, які діяли в межах своїх статутних повноважень, є прямим підтвердженням належного волевиявлення обох сторін і повної правомірності укладення правочину. Статус кінцевого бенефіціара не впливає на повноваження директора і не створює презумпції їхньої заінтересованості.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що закон не встановлює, що правочини між суб'єктами з одним бенефіціаром є сумнівними чи неправомірними. Вони є звичайною господарською практикою, яка відповідає вимогам законодавства, за умови, що правочин спрямований на реальне настання його правових наслідків.

Таким чином, твердження про “відсутність господарської самостійності», “повну залежність» чи “заінтересованість осіб» є безпідставними, недоведеними і такими, що ґрунтуються виключно на оціночних судженнях, а не на нормах права чи фактичних даних. Аргументація, побудована на таких узагальненнях, не може ставити під сумнів об'єктивність чи правомірність укладеного договору.

Твердження відповідача, що з огляду на відкриття кримінального провадження №12025035580000475 від 24.06.2025, усі документи, підписані ОСОБА_2 , не можуть визнаватися безумовно чинними до завершення досудового розслідування та встановлення правомірності її дій, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки факт внесення відомостей до ЄРДР та відкриття кримінального провадження не створює жодних правових наслідків щодо дійсності чи недійсності документів, підписаних посадовою особою. Відповідно до ст.62 Конституції України та ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою, доки її вину не доведено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Отже, жодна посадова особа не може втрачати повноваження чи легітимність своїх управлінських актів лише через те, що щодо неї розпочато досудове розслідування. Документи, підписані директором юридичної особи, є чинними доти, доки вони не визнані недійсними у передбаченому законом порядку. Господарські суди не можуть ігнорувати такі документи лише на підставі припущень чи недоведених підозр. Для спростування їх правової сили має бути встановлено конкретні порушення: перевищення повноважень, відсутність волевиявлення, підроблення. Жодного з таких фактів відповідачем не доведено.

Твердження про “незаконне відчуження корпоративних прав» чи “створення штучної заборгованості» є оціночними, не підтверджені судовим рішенням та не є доказами у розумінні ст. 76 ГПК України. Внесення заяви до ЄРДР означає лише початок перевірки, а не встановлення факту правопорушення.

Крім того, відкриття кримінального провадження не впливає на дійсність господарських правочинів, що прямо випливає зі ст. 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину. Доки суд не встановить інше, правочин і всі підписані документи вважаються законними та такими, що породжують правові наслідки.

Отже, твердження про те, що «усі документи, підписані ОСОБА_2 , не можуть визнаватися чинними» суперечить презумпції правомірності правочинів, принципу невинуватості, а також виходить за межі допустимих висновків.

Разом з цим, судова колегія, зазначає, що посилання відповідача на кримінальне провадження №12025035580000475 від 24.06.2025 не може бути підставою ні для зупинення провадження, ні для невизнання документів, підписаних ОСОБА_2 , оскільки сам факт внесення відомостей до ЄРДР не підтверджує ані протиправності її дій, ані недійсності правочинів. Досудове розслідування не встановлює і не спростовує юридичних фактів, а лише фіксує факт подання заяви про можливий злочин.

Посилання відповідача на те, що витяг з ЄРДР було долучено жодним чином не спростовує висновків суду. Суд не зобов'язаний надавати правову оцінку документу, який не підтверджує жодної юридично значимої обставини. Витяг з ЄРДР не є доказом вчинення злочину - це лише реєстрація звернення, а не підтвердження факту підроблення документів або недійсності правочину. Тому суд обґрунтовано не міг використовувати такий документ як доказ, що свідчить про коректне застосування ст. 86 ГПК України.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на рішення учасника товариства ОВ «Центр якості продукції «КАРАТ» №08/05/2025-АК від 09.05.2025 про звільнення ОСОБА_2 . Це рішення ухвалено через майже чотири роки після укладення спірних договорів та після виконання відповідних господарських операцій, а тому не має жодного зворотного впливу на дійсність правочинів, укладених до зміни керівництва. Цивільно-правові наслідки правочинів оцінюються станом на момент їх вчинення, а не з огляду на подальший корпоративний конфлікт чи зміну директора. Будь-які подальші претензії до ОСОБА_2 питання внутрішніх корпоративних відносин, а не чинності договору між сторонами.

Посилання відповідача на «рейдерське захоплення» та «незаконну передачу корпоративних прав» є оціночними судженнями, які не підтверджені жодними судовими рішеннями або належними та допустимими доказами. Жодна з наведених обставин не доводить недійсності підписаних ОСОБА_2 документів або відсутності у неї повноважень на момент їх підписання.

Твердження відповідача про необхідність зупинення провадження у зв'язку з кримінальним провадженням №12025035580000475 від 24.06.2025 є безпідставним, враховуючи наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Колегія суддів відзначає, що судочинство здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справ у відповідності до законодавства України, на основі нормативно-правових актів (Цивільного, Господарського та Кримінального процесуальних кодексів України, Кодексу адміністративного судочинства України), якими регламентується порядок, процесуальна форма судового розгляду і рішень, що їх виносить суд.

Колегія суддів, звертає увагу, що кримінальною справою у розумінні статей 314, 317 Кримінального процесуального кодексу України є матеріали, направлені до суду після закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, які включають, зокрема, обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

В аспекті вирішення питання щодо об'єктивної неможливості вирішення цивільної справи до вирішення іншої кримінальної справи слід виходити з того, що саме вирок суду в кримінальному провадженні або ухвала суду про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (мають преюдиційне значення). За відсутності судового рішення такі обставини (факти), що підтверджуються іншими матеріалами кримінального провадження, підлягають оцінці судом на загальних підставах та не є преюдиційними.

Тлумачення наведених норм права, на думку колегії суддів, свідчить, що обов'язок суду щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 227 ГПК України пов'язується з наявністю саме судового провадження, яке завершується ухваленням відповідного судового рішення.

Ухвалення в такому кримінальному провадженні у подальшому вироку може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до пункту 2 частини другої статті 320 ГПК України.

Вищевказане узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02.06.2025 року у справі №943/242/22.

Однак, доказів перебування кримінального провадження №12025035580000475 від 24.06.2025 на розгляді в суді в порядку кримінального судочинства, відповідачем, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно не застосовано приписи ст. 227 ГПК України.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія вважає, що твердження відповідача про «передчасність» та «поверховість» рішення суду першої інстанції є безпідставними й не підтверджуються матеріалами справи. Суд першої інстанції дотримався принципів змагальності, рівності сторін та об'єктивної оцінки доказів. Натомість відповідач намагається підмінити юридичні факти припущеннями, пов'язаними з корпоративним конфліктом та заявами про вчинення кримінального правопорушення, що не може мати жодного правового значення для вирішення спору по суті в даному випадку.

Поряд з цим, заявлене відповідачем клопотання у відзиві на позовну заяву про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.1 ст.226 ГПК України, у зв'язку з тим, що позовна заява підписана особою, яка не має процесуальної дієздатності, колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.

Так, в обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що 30 квітня 2025 року 13:37:31, 1002031070012031763, приватний нотаріус Джурук Н.В. здійснила державну реєстрацію змін до відомостей про ТОВ “ЛПГ ЛАБ» (ЄДРПОУ 42590923), в результаті чого змінено кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи, зміна структури власності. Перехід юридичної особи на діяльність на підставі власного установчого документа або модельного статуту. Новим власником та керівником у ЄДР зазначено ОСОБА_4 .

ТОВ “ЦЕНТР ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ “КАРАТ» (ЄДРПОУ 43776086), як законний засновник (учасник) ТОВ “ЛПГ ЛАБ» (ЄДРПОУ 42590923), не приймало рішень щодо цих змін, а ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , як кінцевий бенефіціарний власник, не уповноважував жодну особу на внесення таких змін. Вказані дії суперечать фактичному волевиявленню власника.

В зв'язку з цим директором ТОВ “ЦЕНТР ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ “КАРАТ» ОСОБА_1 та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ “ЦЕНТР ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ “КАРАТ» ОСОБА_3 були подані заяви від 19.05.2025 до Луцького РУП ГУНП у Волинській області за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190, 206-2, 358, 364, 364-1, 365-2 та 366 КК України, зокрема з причин рейдерського захоплення ТОВ “ЛПГ ЛАБ», ЄДРПОУ 42590923, засновником якого було ТОВ “ЦЕНТР ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ “КАРАТ». При цьому, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.06.2025 року скаргу на бездіяльність уповноважених осіб Луцького РУП ГУНП у Волинській області задоволено та зобов'язано внести відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

Водночас, зазначена позиція відповідача спростовується наказом Міністерства юстиції України № 1353-33.1.2-25 від 16.06.2025 (а.с.239-242 т.2), яким відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_3 від 08.05.2025 №1 у зв'язку з тим, що реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 30.04.2025 № 1002031070011031763 “Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» та № 1002031070012031763 “Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», проведені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Наталією Володимирівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛПГ ЛАБ» (ідентифікаційний код юридичної особи 42590923), відповідають законодавству у сфері державної реєстрації.

Згідно приписів ст. 56 ГПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

В свою чергу, повноваження керівниці ТОВ “ЛПГ ЛАБ» Орел М.М. підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданою позивачем разом з позовною заявою (а.с.40 т.1).

Згідно приписів ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для залишення позову без розгляду у даній справі.

5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр якості продукції “Карат» не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр якості продукції “Карат» слід залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 16.09.2025 у справі №903/609/25 без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр якості продукції «Карат» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 16.09.2025 у справі №903/609/25 без змін.

2. Справу №903/609/25 повернути Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "17" листопада 2025 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

Попередній документ

131818174

Наступний документ

131818176

Інформація про рішення:

№ рішення:	131818175
№ справи:	903/609/25
Дата рішення:	12.11.2025
Дата публікації:	18.11.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (27.10.2025)
Дата надходження:	06.10.2025
Предмет позову:	стягнення 997357,58 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

05.08.2025 10:00	Господарський суд Волинської області
02.09.2025 11:45	Господарський суд Волинської області
16.09.2025 10:15	Господарський суд Волинської області
12.11.2025 10:00	Північно-західний апеляційний господарський суд