ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 листопада 2025 року Справа № 902/669/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП"
на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025
(ухвалене о 12:53 год. у м. Вінниці повний текст складено 21.03.2025)
у справі №902/669/24 (суддя Міліціанов Р.В.)
за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави
до відповідачів:
1) Вінницької міської ради
2) Виконавчого комітету Вінницької міської ради
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП"
про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними правочинів та повернення об'єктів нерухомого майна
за участю представників:
від Вінницької міської ради - не з'явився;
від Виконавчого комітету Вінницької міської ради - не з'явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" - не з'явився;
прокурор - Немкович І.І.
Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради, Виконавчого комітету Вінницької міської ради; Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" про:
- визнання недійсним інвестиційного договору від 25.01.2019 в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019, укладеного між виконавчим комітетом і ТОВ "МПК-ГРУП" щодо реалізації інвестиційного проєкту по об'єкту нежитлової нерухомості - нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, загальною площею 1 524,4 кв.м;
- визнання недійсним та скасування рішення Вінницької міської ради від 30.08.2019 №1921, яким погоджено звіт та експертну оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, затверджено вартість земельної ділянки та передано у власність ТОВ "МПК-ГРУП" шляхом продажу;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, укладеного 18.09.2019 між Вінницькою міською радою і ТОВ "МПК-ГРУП";
- зобов'язання ТОВ "МПК-ГРУП" повернути територіальній громаді м. Вінниці в особі Вінницької міської ради нежитлові будівлі загальною площею 1 524,4 кв.м і земельну ділянку з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.04.2015 рішенням Вінницької міської ради № 2145 надано згоду на безоплатне прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці" з умовою, що зазначене майно використовуватиметься за цільовим призначенням і не відчужуватиметься в приватну власність.
Відповідно до рішення Вінницької міської ради від 18.02.2016 № 359 (зі змінами) будівлю загальною площею 1 524,4 кв.м, що розташована у м. Вінниця на вул. Малиновського, 26, загальною балансовою вартістю 564 039, 00 грн разом із земельною ділянкою (кадастровий номер 0510136600:02:083:0110, загальною площею 0,2950 га, балансовою вартістю 852 180 грн) передано на баланс Департаменту житлового господарства міської ради. Рішенням виконавчого комітету від 01.11.2018 № 2377 затверджено умови організації та проведення конкурсу на право реалізації інвестиційного проєкту по об'єкту нежитлової нерухомості, розташованого за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26.
В подальшому, ТОВ "МПК-ГРУП" визнано переможцем конкурсу, що оформлено протоколом конкурсної комісії та затверджено 06.12.2018 рішенням виконавчого комітету. 25.01.2019 між виконавчим комітетом і ТОВ "МПК-ГРУП" було укладено інвестиційний договір.
Пізніше, з огляду на реєстрацію права власності за ТОВ "МПК- ГРУП" на відповідний об'єкт нерухомості Вінницькою міською радою 30.08.2019 прийнято рішення № 1921, яким погоджено звіт про експертну оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, затверджено вартість зазначеної земельної ділянки та передано у власність ТОВ "МПК- ГРУП" шляхом продажу.
На виконання зазначеного рішення, 18.09.2019 з ТОВ "МПК-ГРУП" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26.
На думку прокурора, інвестиційний договір суперечить положенням законодавства, зокрема Закону України "Про інвестиційну діяльність", є удаваним правочином - містить ознаки договору купівлі-продажу об'єкта комунальної власності.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 12.03.2025 позов задовольнив частково. Зобов'язав ТОВ "МПК-ГРУП" повернути територіальній громаді м. Вінниці в особі Вінницької міської ради нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26. Стягнув з Виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ТОВ "МПК-ГРУП" 3 280 350 грн, сплачених за об'єкт інвестування згідно з інвестиційного договору від 25.01.2019, на користь Департаменту комунального майна Вінницької міської ради згідно з платіжного доручення від 20.02.2019 № 18. Зобов'язав ТОВ "МПК-ГРУП" повернути територіальній громаді м. Вінниці в особі Вінницької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26. Стягнув з Виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ТОВ "МПК-ГРУП" 1 917 792 грн, сплачених до УК у м. Вінниці за продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що перебуває у державній або комунальній власності згідно з платіжного доручення від 24.07.2019 № 24 (1 105 000 грн) і платіжного доручення від 13.09.2019 № 31 (812 792 грн). В задоволенні решті позовних вимог відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що інвестиційний договір від 25.01.2019 (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019) не містить визначених Законом України "Про інвестиційну діяльність" умов щодо спільного використання обома сторонами результатів внесених інвестиційних внесків, досягнення соціального ефекту для територіальної громади або отримання вигоди у майбутньому.
За своєю правовою природою і змістом договір фактично є договором відчуження об'єкта комунальної власності. Відповідний спосіб передачі майна суперечить нормам чинного законодавства.
Суд виснував, що інвестиційний договір від 25.01.2019 (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019), а також договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га є нікчемними правочинами.
В той же час, місцевий господарський суд вказав, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав та інтересів держави шляхом пред'явлення вимог про недійсність інвестиційного договору від 25.01.2019 (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019) та договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26. Належному способу захисту відповідає вимога про застосування наслідків нікчемності договорів.
У зв'язку із застосуванням двосторонньої реституції нікчемних договорів, суд вказав, що з Виконавчого комітету Вінницької міської ради, як сторони інвестиційного договору та розпорядника бюджетних коштів, підлягає стягненню на користь ТОВ "МПК-ГРУП" 3 280 350 грн, сплачених за об'єкт інвестування, та 1 917 972 грн, сплачених за продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення.
Суд вказав про недобросовісну поведінку ТОВ "МПК-ГРУП" та його обізнаність з обставинами протиправного заволодіння майном.
Крім того, з огляду на те, що суд визнав нікчемними договори щодо відчуження нерухомого майна, продаж якого у приватну власність заборонений законом, суд вказав про відсутність підстав для застосування позовної давності до цих правовідносин.
Відмовляючи в позові про визнання недійсним та скасування рішення Вінницької міської ради від 30.08.2019 № 1921, яким погоджено звіт та експертну оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, суд виходив із того, що така вимога не є ефективним способом захисту прав.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 3, 6, 13, 16, 202, 203, 215, 216, 228, 235, 331, 509, 626, 628, 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 1, 4, 7, 9 Закону України Закону "Про інвестиційну діяльність", ст. ст. 1, 7, 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
Також суд першої інстанції надав оцінку дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні до суду із цим позовом.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025 у справі №902/669/24 та ухвалити нове рішення яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що прокурором було пред'явлено негаторний позов, тобто позов про витребування майна із чужого незаконного володіння.
При цьому, суд першої інстанції, "відхилив" обраний позивачем спосіб захисту та самостійно "визначив" належний спосіб захисту прав позивача, що є неприпустимим і суперечить принципам диспозитивності та змагальності господарського судочинства.
Прокурором до позовної заяви не надано належних доказів, які б підтверджували наявність підстав для захисту ним інтересів держави, зокрема повідомлення Вінницької міської ради та/чи виконавчого комітету Вінницької міської ради про їх обов'язок звернутись із позовом до суду, доказів бездіяльності даного органу, а також повідомлення останніх про те, що саме прокурором буде здійснено представництво інтересів держави в суді замість них. Вінницька міська рада є представницьким органом територіальної громади жителів міста Вінниці, а тому твердження прокурора про відсутність органу, який би міг здійснити представництво та захист інтересів територіальної громади є безпідставними.
На думку прокурора, інвестиційний договір є удаваним правочином та підлягає визнанню недійсним. Однак, в оскаржуваному рішенні суду, суд прийшов до висновку, що інвестиційний договір є нікчемним правочином в силу прямої вказівки в законі, оскільки, на думку суду, об'єкт інвестування є закладом охорони здоров'я та відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права комунальної та державної власності" не передбачає відчуження у приватну власність.
Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.01.2017, який міститься в матеріалах справи, значиться нежитлова будівля, загальною площею, 1524,4 кв.м., яка знаходиться за адресою : м.Вінниця, вул. Маліновського,26, та зареєстрована за територіальною громадою м. Вінниці в особі Вінницької міської ради, тобто станом на момент укладення оскаржуваного договору рахується нежитлова будівля, а не заклад охорони здоров'я.
Матеріали справи не містять жодних доказів про те, що нежитлова будівля, загальною площею 1524,4 кв.м. на момент укладення оспорюваного інвестиційного договору була об'єктом охорони здоров'я та використовувалася за призначенням, а також доказів, про те, що вказаний об'єкт перебував на балансі закладу охорони здоров'я.
Судом першої інстанції не повно з'ясовані фактичні обставини справи в контексті застосування/незастосування позовної давності, оскільки належним і ефективним способом захисту права власності позивача на об'єкт нежитлової нерухомості - нежитлові будівлі за адресою м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, як зазначено в судовому рішенні, є застосування наслідків нікчемного правочину відповідно до статті ЦК України, і на цей спосіб захисту поширюються загальні правила позовної давності відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 261 ЦК України, тому суд окремо мав би розглянути питання щодо застосування позовної давності у цій справі.
Прокурором до матеріалів справи не надано жодного доказу, який би підтверджував, що воля сторін інвестиційного договору була спрямована на приховання укладення іншого правочину, що вказує на безпідставність вимог прокурора.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки є таким, що укладений у чіткій відповідності з вимогами чинного законодавства, а, відтак, не підлягав визнанню недійсним.
Таким чином, скаржник вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, а, відтак таким, що підлягає скасуванню.
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вказував, що висновок суду про те, що укладений інвестиційний договір являється удаваним правочином, є правомірним та обґрунтований судом відповідно до вимог чинного законодавства України.
Визнаючи зазначений інвестиційний договір нікчемним, суд першочергово звернув увагу на підстави переходу прав на нерухоме майно від держави до територіальної громади.
У Рішенні Вінницької міської ради № 2170 від 29.05.2015 передбачено обмеження на передачу у приватну власність майна цілісного майнового комплексу Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці".
Відповідне обмеження не містить виключень стосовно частини майна або інших умов щодо використання отриманого у комунальну власність майна, які могли передбачатися у рішенні місцевої ради згідно вимог ст. 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого та законного висновку, що укладені між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" інвестиційний договір від 25.01.2019, в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019, а також Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110, площею 0,2950 га, є нікчемними правочинами в силу прямої вказівки в законі.
Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено та не додано до неї жодного допустимого та належного доказу для спростування зазначеного.
Твердження відповідача, що суд першої інстанції, "відхилив" обраний позивачем спосіб захисту та самостійно "визначив" належний спосіб захисту прав позивачів, що є неприпустимим і суперечить принципам диспозитивності та змагальності господарського судочинства, є безпідставним та необґрунтованим.
Суд обґрунтовано підтвердив доводи прокурора відносно тих обставин, що допущені порушення органом місцевого самоврядування, його статус як сторони оспорюваного договору, наділяють прокурора достатнім обсягом повноважень для самостійного звернення до суду, а встановлені обставини виключають можливість здійснення захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб представництва органу місцевого самоврядування, який прийняв оспорюване рішення, є стороною оспорюваних договорів, допустив протиправну бездіяльність.
За наведеного прокурор вказує, що жодні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, натомість спростовуються в повному обсязі матеріалами справи № 902/669/24, установленими в ході її розгляду фактичним обставинами справи та наданням судом першої інстанції правової оцінки кожній обставині справи у відповідності до норм законодавства із застосування належної у спірних правовідносинах судової практики.
Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025 у цій справі є законним, обґрунтованим та підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга- без задоволення.
Від Виконавчого комітету Вінницької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ "МКП-Груп", в якому вважає подану апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Виконком Вінницької міської ради зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів про те, що нежитлова будівля, загальною площею 1524,4 кв.м. на момент укладення оспорюваного інвестиційного договору була об'єктом охорони здоров'я та використовувалася за призначенням, а також докази, про те, що вказаний об'єкт перебував на балансі закладу охорони здоров'я відсутні.
Вказує, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює ухвалення рішення про відмову в задоволені позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Однак, суд першої інстанції, замість того щоб відмовити в задоволені позову застосував належний спосіб захисту про застосування наслідків нікчемності правочину про які позивач не заявляв та ухвалив незаконне рішення суду.
Продовжує, що наявні підстави для висновку про порушення строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.
Вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025 у справі № 902/669/24 та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП-ГРУП" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025 у справі №902/669/24 - задовольнити в повному обсязі.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27.05.2025 скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняв в цій частині нове рішення, яким у позові відмовив. В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025 залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорюваний договір є інвестиційним договором і що прокурором не доведено, що він укладений з метою приховати інший правочин. На думку суду апеляційної інстанції, ТОВ "МКП-ГРУП" є добросовісним набувачем, який діяв у межах договору з органом місцевого самоврядування та виконав всі зобов'язання перед ним. Посилається на невиправдане зволікання з боку держави і принцип "належного урядування". Зазначив, що не можна перекладати наслідки власної недбалості державних органів на добросовісного набувача, який діяв відповідно до чинного законодавства і покладався на офіційні, відкриті реєстраційні дані. Колегія суддів також зазначила, що спірне майно не використовувалося як заклад охорони здоров'я.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, а рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025 - залишити в силі.
Верховний Суд постановою від 09.09.2025 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі № 902/669/24 скасував. Справу № 902/669/24 направив на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що апеляційний господарський суд не надав належної оцінки цільовому призначенню майна, яке є предметом оспорюваного договору від 25.01.2019 (у редакції від 21.05.2019), та не визначив правову природу цього договору з урахуванням його змісту, прав і обов'язків сторін, як того вимагає ст. 86 ГПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив відповідність спірного договору нормам Цивільного кодексу України, Законів України "Про інвестиційну діяльність" та "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", а також не дослідив законність договору купівлі-продажу земельної ділянки, який також був предметом спору.
Суд не врахував, що рішенням Вінницької міської ради від 29.05.2015 №2170 встановлено обмеження на передачу у приватну власність майна цілісного майнового комплексу ДЗ "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці". Також не було повно оцінено доводи прокурора про те, що договір від 25.01.2019 (у редакції від 21.05.2019) не містить обов'язкових умов, передбачених Законом України "Про інвестиційну діяльність", зокрема щодо спільного використання результатів інвестицій, досягнення соціального ефекту для громади чи отримання вигоди у майбутньому. Перехід права власності на таке майно, як зазначав прокурор, міг відбуватися лише з дотриманням вимог приватизаційного законодавства та Основ законодавства України про охорону здоров'я, чого дотримано не було.
Крім того, визнаючи дії ТОВ "МПК-ГРУП" добросовісними, апеляційний суд формально застосував цей принцип, не оцінивши його зміст з урахуванням усіх обставин справи, що суперечить положенням п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ст. 86 ГПК України.
В подальшому справа № 902/669/24 надійшла на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.10.2025 прийняв справу № 902/669/24 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В., суддя Олексюк Г.Є. Розгляд справи призначив на 04.11.2025 о 10:00 год. Постановив прокурору та відповідачам протягом п'яти днів з дня одержання цієї ухвали надати суду письмові пояснення щодо своїх вимог та заперечень, з урахуванням постанови Верховного Суду від 09.09.2025 у справі №902/669/24.
03.11.2025 від прокурора надійшли письмові пояснення, в яких він вказує, що висновок відповідача, що спірний інвестиційний Договір неможливо кваліфікувати як прихований договір купівлі-продажу, є помилковим.
При обґрунтуванні позовних вимог прокурор посилався на недобросовісні дії всіх суб'єктів (фізичних та юридичних осіб) спірних правовідносин у ланцюзі правочинів, що призвели до формального вибуття (згідно з принципом "книжного володіння майном") спірного майна із власності його дійсного власника від імені держави Вінницької територіальної громади в особі Вінницької міської ради.
Доводи відповідача, що він є добросовісним набувачем спірного майна слід оцінювати критично.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 04.11.2025 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі. Вважає, що прокурором не доведено удаваності правочину, приміщення не було закладом охорони здоров'я, а було нежитловим приміщення, яке на теперішній час не існує. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Представниця Виконавчого комітету Вінницької міської ради в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та вказала, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, у зв'язку із чим просила апеляційну скаргу задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
За результатами судового засідання, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.11.2025 оголосив перерву в судовому засіданні до 11.11.2025 о 11:30 год.
В судове засідання 11.11.2025 з'явився прокурор. Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися.
При цьому від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване різким погіршенням стану здоров'я представника та необхідністю відвідати заклад охорони здоров'я.
Від представниці Виконавчого комітету Вінницької міської ради надійшла заява про відкладення розгляду справи, в обґрунтування якої покладено участь представниці в іншому судовому засіданні.
Прокурор в судовому засіданні заперечив проти відкладення розгляду справи.
Розглядаючи вказані клопотання та заяву про відкладення розгляду справи, суд вказує таке.
За загальним правилом відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
При цьому, представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" та Виконавчого комітету Вінницької міської ради не наведено, а судом не встановлено обставин, за наявності котрих є неможливе вирішення спору в цьому судовому засіданні.
Суд бере до уваги, що представники не були позбавлений можливості, у визначеному законодавством порядку, взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2025 відповідні клопотання представників були задоволенні та надано їм можливість участі в судовому засіданні 11.11.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів).
Щодо такої підстави відкладення розгляду справи, як участь представниці в іншому судовому засіданні, суд зауважує, що учасник справи на власний розсуд користується процесуальним правом участі в судовому засіданні, і у випадку збігу в часі судових засідань в різних справах, має здійснювати вибір щодо участі, зокрема, в котре саме засідання він направить представника.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що учасники справи не обмежені законом в кількості уповноважених осіб для представництва їх інтересів в тому рахунку і в суді першої інстанції.
Суд зважає і на те, що позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" та Виконавчого комітету Вінницької міської ради викладена в процесуальних документах, а їх представників було заслухано в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, котре відбулося 04.11.2025.
Тому, суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні вищевказаних клопотання та заяви про відкладення розгляду справи.
Відтак в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду було заслухано прокурора, який підтримав свою попередню позицію. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи приписи ст. ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що відповідачі були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (т. 6, а. с. 175-177), а також те, що явка представників учасників в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, представників Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" та Виконавчого комітету Вінницької міської ради, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 24.04.2015 рішенням Вінницької міської ради № 2145 надано згоду на безоплатне прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці" (т. 1, а. с, 32).
29.05.2015 рішенням Вінницької міської ради № 2170 вирішено викласти в новій редакції пункт 1 рішення міської ради від 24.04.2015 № 2145 "Про надання згоди на безоплатне прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці", а саме: "Надати згоду на безоплатне прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці", з умовою, що зазначене майно використовуватиметься за цільовим призначенням і не відчужуватиметься в приватну власність" (т. 1, а. с. 33).
10.09.2015 рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1985 затверджено Акт приймання-передачі з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці" (т. 1, а. с.34).
Згідно Акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці" до складу об'єкта передачі ввійшла будівля лікарні та складу за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26-26а, разом із земельною ділянкою площею 0,2950 га з кадастровим номером 051013600:02:083:0110 (т. 1, а. с. 36-42).
Рішенням Вінницької міської ради № 1381 від 26.01.2018 внесено зміни в рішення міської ради від 10.02.2012 № 645, а саме додаток № 3 "Переліку об'єктів інвестування, по яких інвестор визначається шляхом проведення конкурсу" Положення про порядок залучення інвесторів до реалізації інвестиційних проектів (будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) по об'єктах містобудування різного призначення (в т.ч. незвершених будівництвом) доповнено п. 21 "Нежитлова будівля по вул. Малиновського, 26 у м. Вінниці".
Відповідно до рішення Вінницької міської ради № 359 від 18.02.2016 в редакції, зі змінами внесеними рішенням Вінницької міської ради № 2324 від 12.10.2017, будівлю, загальною площею 1524,4 кв.м., що розташована у м. Вінниця по вул. Малиновського, 26, загальною балансовою вартістю 564 039 грн, разом із земельною ділянкою, кадастровий номер 0510136600:02:083:0110, загальною площею 0,2950 га, балансовою вартістю 852 180 грн передано на баланс департаменту житлового господарства міської ради.
Рішенням Вінницької міської ради № 1381 від 26.10.2018 внесено зміни в рішення міської ради від 10.02.2012 № 645, а саме додаток № 3 "Переліку об'єктів інвестування, по яких інвестор визначається шляхом проведення конкурсу" Положення про порядок залучення інвесторів до реалізації інвестиційних проектів (будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) по об'єктах містобудування різного призначення (в т.ч. незвершених будівництвом) доповнено п. 21 "Нежитлова будівля по вул. Малиновського, 26 у м. Вінниці". Об'єкт належить територіальній громаді міста на праві комунальної власності (т. 1, а. с. 44).
01.11.2018 рішенням виконавчого комітету міської ради № 2377 затверджено умови організації та проведення конкурсу на право реалізації інвестиційного проекту по об'єкту нежитлової нерухомості, розташованого за адресою: м. Вінниці, вул. Малиновського, 26, згідно з Додатком (т. 1, а. с. 45-46).
03.12.2018 Конкурсною комісією з проведення інвестиційного конкурсу здійснено відкриття та розгляд поданої заяви та прийнято рішення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" переможцем конкурсу, що оформлено протоколом конкурсної комісії та затверджено 06.12.2018 рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №2698 (т. 1, а. с. 47-48).
25.01.2019 між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради (Виконком, Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" (Інвестор, Сторона 2) укладено інвестиційний договір (т. 1, а. с. 52-57).
Відповідно п. 1.1 Договору Відповідно до рішення міської ради від 26.10.2018 № 1381 "Про внесення змін та доповнень в рішення міської ради від 10.02.2012 № 625 (зі змінами та доповненнями): виконавчий комітет Вінницької міської ради зобов'язується передати, а Інвестор зобов'язується прийняти об'єкт нежитлової нерухомості - нежитлові будівлі за адресою м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, що складаються з: нежитлової будівлі, позначеної на плані літ. "А" площею 1475,5 кв.м, нежитлової будівлі позначеної в плані літ. "Б" площею 48,9 кв.м, мостіння - №І-№ІІ, огорожі - №1-№2, підпірної стіни - №3, огорожі № 4 (Об'єкт інвестування).
Згідно п. 1.1.2 Договору Інвестор зобов'язується в повному обсязі за власні кошти протягом 3 років з моменту укладання цього Договору здійснити реконструкцію Об'єкту інвестування під офісну будівлю.
Об'єкт інвестування належить територіальній громаді м. Вінниці на праві комунальної власності відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманих шляхом безпосереднього доступу 25.01.2019: реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 106601305101, номер запису про право власності :1235556 (п. 1.1.3. Договору).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку, виконаного ТОВ "ВІНЕКС" станом на 31.12.2017 ринкова вартість Об'єкту інвестування складає 3 280 350 грн, в тому числі ПДВ - 546 725 грн.
Об'єкт інвестування розташований на земельній ділянці по вул. Малиновського, 26 в м. Вінниці, площею 0,295га, кадастровий номер - 0510136600:02:083:0110, що належить територіальний громаді м. Вінниці на праві комунальної власності відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманих шляхом безпосереднього доступу 25.01.2019: реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 119456305101, номер запису про право власності: 21798315.
Передача Об'єкта інвестування Виконкомом та прийняття його Інвестором здійснюється на підставі акту прийому-передачі, який підписується Сторонами (п. 1.1.4 Договору).
Відповідно до п.1.1.5. Державна реєстрація за інвестором права власності на Об'єкт інвестування здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством, після виконання Інвестором зобов'язань згідно з дійсним Договором та введення в експлуатацію завершеного будівництвом Об'єкту інвестування.
Ринкова вартість Об'єкту інвестування відповідно до звіту про незалежну оцінку складає 3 280 350 грн, в тому числі ПДВ - 546 725 грн (п. 2.1 Договору).
Договір набирає чинності після його нотаріального посвідчення (п. 7.1 Договору).
25.01.2019 договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 46.
Товариством з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" здійснено розрахунок за придбання (інвестування) в сумі 3 280 350 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 18 від 20.02.2019 (т. 4, а. с. 9).
21.05.2019 між сторонами укладено Договір про внесення змін та доповнень до інвестиційного договору, за змістом якого сторонами погоджено змінити Інвестиційний договір та викласти п. п. 1.5 у новій редакції: "Державна реєстрація за Інвестором права власності на об'єкт інвестування здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством та даним Договором, після виконання Інвестором п. 2.4 Договору. Сторони дійшли згоди, що відчуження у будь-який спосіб Об'єкту інвестування третім особам здійснюється виключно за письмовою згодою Виконавчого комітету Вінницької міської ради. При цьому, всі невиконані або виконані не в повному обсязі Інвестором на момент відчуження Об'єкту інвестування зобов'язання за даним Договором переходять до нового власника в обсягах, передбачених цим Договором, та підлягають виконанню в порядку, визначеному даним Договором" (т. 1, а. с. 58-59).
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором, на підставі договору про внесення змін та доповнень до Інвестиційного договору № 453 від 21.05.2019, зареєстровано право приватної власності за ТОВ "МПК-ГРУП" на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26.
27.06.2019 рішенням Вінницької міської ради № 1849 надано дозволи на розроблення землевпорядної документації та проведення експертно-грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення.
Зобов'язано Департамент земельних ресурсів міської ради: укласти угоди (договори) з покупцями земельних ділянок на сплату авансового платежу у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, але не менше вартості виконаних робіт з експертної грошової оцінки земельних ділянок та суб'єктами оціночної діяльності, відібраної на конкурсних засадах, про проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать покупцям земельних ділянок (т. 1, а. с. 49-50).
30.08.2019 в зв'язку з реєстрацію права власності за ТОВ "МПК- ГРУП" на зазначений об'єкт нерухомості комунальної власності Вінницькою міською радою прийнято рішення №1921, згідно якого вирішено зокрема: погодити звіти про експертну грошову оцінку земельних ділянок несільськогосподарського призначення згідно з додатками (додаються); затвердити вартість земельних ділянок згідно з додатками (додаються); передати у власність шляхом продажу земельні ділянки несільськогосподарського призначення згідно з додатками (додаються); затвердити пропозиції щодо способів та умов продажу земельних Ділянок згідно з додатками (додаються); департаменту земельних ресурсів міської ради забезпечити оформлення договорів купівлі - продажу земельних ділянок за цінами та на умовах, визначених згідно з додатками (додаються); рішення є підставою для здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та отримання Витягів з державного реєстру прав на нерухоме майно про право власності на землю відповідно до діючого законодавства; після оформлення права власності на землю власниками земельних ділянок, внести зміни в земельно-облікові документи; покупці земельних ділянок, визначених у додатках, у 90-денний термін з моменту прийняття рішення міською радою про продаж земельних ділянок, зобов'язані укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок в установленому чинним законодавством порядку (т. 1, а. с. 60-61).
Згідно Додатку 14 до рішення міської ради від 30.08.2019 № 1921 (т. 1, а. с. 62-63) прийнято зокрема погодити звіт про експертну грошову земельної ділянки несільськогосподарського призначення, яка пропонується до продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" на якій розташовані належні заявнику об'єкти нерухомого майна, що знаходяться в м. Вінниці, на вул. Малиновського, 26, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), виконаний ТОВ "ВІНЕКС".
Затвердити вартість земельної ділянки загальною площею 0,2950га на вул. Малиновського, 26, у м. Вінниці в розмірі 1 917 792 грн, без ПДВ, на підставі звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки (висновок оцінювача про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 29.07.2019, вартість 1 кв.м. - 650 грн 10 коп.) - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку).
Передати у власність шляхом продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" земельну ділянку загальною площею 0,2950 га за 1 917 792 грн, без ПДВ (відповідно до звіту про експертну грошову оцінку) для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), на вул. Малиновського, 26, у м. Вінниці.
Пропозиції щодо способів та умов продажу земельної ділянки площею 0,2950га - для будівництва та обслуговування будівель та ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), на вул. Малиновського, м. Вінниці, Товариству з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП": площа земельної ділянки: 0,2950 га; кадастровий номер земельної ділянки - 0510136600:02:083:0110; категорія земель: землі громадської забудови; цільове призначення: 03.10. - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку).
Спосіб продажу: продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" на неконкурентних засадах відповідно до договору купівлі-продажу.
Вартість земельної ділянки: 1 917 792 грн, без ПДВ, на основі звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки.
18.09.2019 між Вінницькою міською радою (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (т. 1, а. с. 127-132).
Відповідно п. 1.1 Договору Продавець на підставі Рішення Вінницької міської ради 43 сесії 7 скликання від 30.08.2019 за № 1921 та Додатку 14 до нього, передав у власність (продав), а Покупець прийняв у власність (купив) земельну ділянку, загальною площею - 0,2950 га, кадастровий номер - 0510136600:02:083:0110, та сплатив за неї грошову суму згідно умов цього Договору.
Земельна ділянка, що передається у власність Покупця, має наступні правову та фізичну характеристики:
- розташована: місто Вінниця, вулиця Малиновського, 26;
- належить Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради на праві комунальної власності згідно п. 3,4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012; право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.07.2013 за записом № 21798315, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 119456305101, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманими нотаріусом шляхом безпосереднього доступу до нього 18.09.2019;
- згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим державним кадастровим реєстратором ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області Лемешко Г.П. 17.09.2019 за номером НВ-0517041752019, земельна ділянка має наступну кількісну характеристику: площа земельної ділянки 0,2950 га, з яких: землі під соціально-культурними об'єктами 0,014 га, 0,0620 га, 0,0062 га, 0,0001 га, 0,2118 га, 0,0007 га, 0,0002 га.
Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) (п. 1.3 Договору).
Згідно з довідкою № 37-00-010-45136, виданою департаментом земельних ресурсів Вінницької міської ради 10.09.2019 земельна ділянка. що є предметом даного Договору, має такі обмеження, обтяження: дотримання цільового використання земельної ділянки; здійснення благоустрою прилеглої території, відповідно до технічних умов та плану благоустрою, погодженого належним чином; утримання в належному технічному, санітарному стані тротуару та частини дороги, що прилягають до земельної ділянки. за окремою угодою та план-схемою, погодженою департаментом комунального господарства та благоустрою: заборона будівництва, розміщення ТС та будь-яких об'єктів. встановлення елементів благоустрою, в т.ч. МАФ, без відповідних дозволів; встановлення права третіх осіб на ремонт, прокладку і обслуговування інженерних мереж; дотримання вимог Закону України "Про відходи" та інших вимог природоохоронного законодавства; дотримання ст. 18 Закону України "Про автомобільні дороги". На земельну ділянку, що є предметом цього Договору, сервітути не встановлено.
Відповідно до витягу з ДЗК про земельну ділянку, зазначеного в п. 1.2. цього Договору земельна ділянка має наступні відомості про обмеження у використанні: 0,0028га, 0,0014 га - зона особливого режиму забудови (Закон України "Про планування та забудову території" №1103 від 26.12.2012) (п. 1.4 Договору).
Згідно п. 1.5 Договору земельна ділянка, яка відчужується за цим договором, перебуває в оренді у Покупця згідно з договором оренди земельної ділянки від 11.03.2019, та на ній розташована будівля, що є власністю Покупця згідно з інвестиційним договором, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвською С.М. 25.01.2019 за реєстром № 46 зі змінами від 21.05.2019 за реєстром 453, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.05.2019 за записом № 31683843, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 106601305101.
Вартість продажу земельної ділянки затверджена рішенням Вінницької міської ради і складає 1 917 792 грн, без ПДВ (п. 2.1 Договору).
Згідно зі Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,2950 га, виконаним ТОВ "ВІНЕКС" станом на 29.07.2019, погодженим Рішенням Вінницької міської ради 43 сесії 7 скликання від 30.089.2019 за № 1921, оціночна вартість земельної ділянки 1 917 792 грн, без ПДВ (п. 2.2 Договору).
Продаж земельної ділянки проводиться за 1 917 792 грн, без ПДВ, з яких Покупцем сплачено авансовий внесок в розмірі 1 105 000 грн без ПДВ, та доплату у розмірі 812 792 грн, без ПДВ. Повний розрахунок Покупця з Продавцем за придбану земельну ділянку підтверджується довідкою про надходження коштів, виданою департаменту земельних ресурсів Вінницької міської ради 16.09.2019 за № 37-00-010-46174 (п. 2.3 Договору).
Покупець здійснює розрахунок з Продавцем в наступному порядку: кошти за викуп земельної ділянки зараховуються на розрахунковий рахунок Продавця 31516941002002, УК у м. Вінниці/м. Вінпиця/33010100, ЄДРПОУ: 38054707, Банк Казначейство України (ЕАП), МФО 899998 (п. 2.4 Договору).
Відповідно п. 6.1 Договору обов'язок Продавця передати земельну ділянку Покупцю вважається виконаним після повної сплати вартості земельної ділянки відповідно до Розділу 2, підписання та нотаріального посвідчення цього Договору.
Право власності на земельну ділянку виникає у Покупця з моменту його державної реєстрації та здійснюється відповідно до чинного законодавства України (п. 6.2 Договору).
Договір є обов'язковим для сторін з моменту його підписання сторонами (п. 11.1 Договору).
Договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації в департаменті земельних ресурсів Вінницької міської ради у місячний строк з моменту його підписання (п. 11.2 Договору).
18.09.2019 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвською С.М. посвідчено договір та зареєстровано в реєстрі за номером № 808.
На виконання умов укладеного договору Товариством з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" здійснено оплату за продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що підтверджується платіжними дорученнями № 24 від 24.07.2019 на суму 1 105 000 грн та № 31 від 13.09.2019 на суму 812 792 грн (т. 4 а. с. 8, 9 (зворотна сторона).
Вказані вище обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із цим позовом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 316 ГПК України).
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, у межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, та на виконання вказівок Верховного Суду, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Щодо звернення прокурора до суду із цим позовом в особі органу місцевого самоврядування.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України "Про прокуратуру", стаття 23 якого передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, законодавством визначено дві обов'язкових умови, за обов'язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави та 2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 вказані міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Ще однією обов'язковою умовою для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі "Korolev v. Russia" пункт 33; рішення у справі "Menchinskaya v. Russia", пункт 35).
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
В цій справі прокурор подав позов в інтересах держави оскільки незаконне відчуження об'єкта комунальної власності у власність товариства грубо порушує інтереси держави та територіальної громади, оскільки унеможливлює реалізацію громадою повноважень щодо ефективної та економічно вигідної передачі комунального майна та землі під ним у користування.
Прокурор вказував, що міською радою, як представницьким органом місцевого самоврядування, при наявності таких порушень, в порушення інтересів громади прийнято спірні рішення та надано дозвіл на укладення спірних договорів, що спричинило вибуття із власності територіальної громади міста об'єктів комунальної власності - нерухомості та земельної ділянки - без досягнення соціально значущого ефекту - поліпшення таких об'єктів, що було єдиною метою проведення інвестиційного конкурсу.
Зазначає, що в зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, так як в цьому випадку незаконне відчуження комунального майна та земельної ділянки нівелює принцип ефективного та законного використання майна та земельної ділянки комунальної власності громадою, підриває авторитет держави та органів місцевого самоврядування.
Вважає, що таким чином, порушені інтереси територіальної громади підлягають захисту в судовому порядку.
Апеляційний господарський суд зважає на те, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18 визначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №914/225/18.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).
За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що викладене виключає можливість здійснення захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб представництва органу місцевого самоврядування, який прийняв оспорюване рішення, є стороною оспорюваних договорів, допустив протиправну бездіяльність.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що до звернення із цим позовом до суду, прокурор звертався до Вінницької міської ради з листом від 23.02.2024, у якому повідомляв про виявлені порушення та було запропоновано повідомити про вжиті заходи з метою захисту інтересів територіальної громади, на що 29.03.2024 Вінницькою міською радою надано копії документів, однак щодо позасудового чи судового врегулювання даного питання інформації не повідомлено (т. 1, а. с. 27-31).
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги те, що Верховний Суд скасовуючи постанову від 27.05.2025 та направляючи справу на новий розгляд, не вказував про недотримання прокурором положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, тощо.
Щодо позову в частині визнання недійсним інвестиційного договору від 25.01.2019, в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019, укладеного між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" щодо реалізації інвестиційного проекту по об'єкту нежитлової нерухомості - нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, загальною площею 1524,4 кв.м. та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110, площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, укладеного 18.09.2019 між Вінницькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП".
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу приписів ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Можливість сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст, є уособленням принципу свободи договору (стаття 6 ЦК України). Так, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду й у законі прямо вказано про неможливість відступу від його положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Тобто сторони не можуть відступити від імперативних приписів.
Характеризуючи будь-який договір, важливо визначити його елементи, які не лише надають змогу з'ясувати сутність і зміст зобов'язання, але й встановити відповідність договору вимогам імперативних норм чинного законодавства та волі сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас, невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину (див. постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22 та інші).
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним.
Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначає Закон України "Про інвестиційну діяльність" (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору).
Відповідно до ст. 1 цього Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у виді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.
Абзацом 6 частини 3 статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність", серед іншого передбачено, що Інвестиційний проект, для реалізації якого може надаватися державна підтримка, повинен містити, зокрема резюме (мета проекту, напрями використання інвестицій, відповідність проекту стратегічним програмним документам держави, прогнозні обсяги виробництва продукції (товарів, послуг), потреба в інвестиціях, необхідність забезпечення земельною ділянкою або правами на неї (оренда, суперфіцій, емфітевзис) для реалізації проекту, основні показники ефективності проекту, у тому числі енерго ефективності, висновки експертизи відповідно до законодавства).
Згідно з ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Суб'єктів інвестиційної діяльності визначає ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність".
Згідно із ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
В силу ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
Отже, будь-яка особа, якій законом не заборонена така діяльність, має право прийняти рішення про інвестування та реалізувати це рішення як шляхом вкладення інвестицій у будь-який не заборонений проєкт, так і шляхом реалізації цього проєкту.
Інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.
При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організаційних діях відповідних суб'єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об'єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об'єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.
За своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об'єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості зазначених інвестицій або від їх використання. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17 та від 27.07.2022 у справі №910/7966/21.
Інвестиційний договір є господарсько-правовою угодою, яка укладається між суб'єктами інвестиційної діяльності (замовником та інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об'єкт інвестування та у якій визначається мета (отримання прибутку та / або соціального ефекту), регламентуються права та обов'язки сторін.
В п. 7.13. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 вказано, що інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном). Відтак, зазначений договір передбачає як грошові, так майнові права (обов'язки) сторін договору.
У постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 Верховний Суд сформулював висновок щодо терміна "соціальний ефект", зміст якого у ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" не розкрито. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у загальному сенсі поняття "соціальний ефект" може означати результат, пов'язаний із життям та стосунками людей у суспільстві. У контексті інвестиційної діяльності про досягнення соціального ефекту йдеться у разі здійснення інвестицій в об'єкти соціальної сфери або в інші об'єкти, інвестування в які сприяє досягненню встановлених законодавством пріоритетів соціальної політики держави.
Також Верховний Суд в цій постанові вказав, що при цьому не можна віднести до безпосереднього соціального ефекту передачу частини житлових та нежитлових приміщень учаснику спільної інвестиційної діяльності внаслідок розподілу спільно досягнутого результату інвестування. Водночас для кваліфікації вкладу суб'єкта як інвестиції достатньо одного із результатів, передбачених ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", а саме створення прибутку (доходу) та/або досягнення соціального ефекту.
Як встановлено судом вище, предметом інвестиційного договору була реконструкція протягом трьох років об'єкту інвестування під офісну будівлю по вул. Маліновського, 26, в м. Вінниці.
Суд першої інстанції вірно вказав, що пунктом 1.1.5 Договору не встановлено конкретних умов переходу права власності до ТОВ "МПК-Груп", а лише визначено, що така можливість виникає з моменту завершення робіт з реконструкції.
Крім того, умовами укладеного договору не визначено порядку розподілу результатів інвестиційної діяльності, отримання прибутку у майбутньому Вінницькою міською радою або її виконавчим комітетом, залишення у власності частини приміщень після реконструкції, розміщення у відповідному об'єкті закладів охорони здоров'я, комунальних підприємств, інших установ забезпечення інтересів мешканців територіальної громади.
Таким чином, сторонами Договору, на виконання вимог Закону України "Про інвестиційну діяльність", не передбачено який прибуток (дохід), окрім грошових коштів, еквівалентних вартості нерухомого майна, та/або соціальний, екологічний ефект буде отриманий органом місцевого самоврядування в результаті укладення та виконання інвестиційного договору.
Відсутні також основні показники ефективності проекту, напрями подальшого використання отриманих інвестицій Виконавчим комітетом Вінницької міської ради, приросту капітальної вартості внесених інвестицій зі сторони органу місцевого самоврядування.
Крім того, незважаючи на досягнення сторонами у січні 2019 року домовленості щодо строку реконструкції тривалістю три роки, уже через короткий проміжок часу (близько чотирьох місяців) ТОВ "МПК-Груп" 21.05.2019 набуло право власності на весь об'єкт інвестування, без виділення будь-якої частки у власність територіальної громади (т. 4, а. с. 143).
При цьому повідомлення про початок робіт з реконструкції було зареєстровано 17.04.2019, а технічний паспорт на об'єкт незавершеного будівництва оформлено лише 05.06.2019 (т. 2, а. с. 50-52; т. 4, а. с. 163, 164).
Надалі технічний паспорт на громадський будинок по вул. Малиновського, 26, оформлено вже після завершення робіт - 21.09.2021, а декларація про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрована ДАБК у Вінницькій області 12.05.2022 (т. 3, а. с. 180-197).
Таким чином, місцевий господарський суд вірно вказав, що відчуження нерухомого майна у приватну власність відбулося до завершення робіт з реконструкції.
Слушним також є зауваження місцевого господарського суду, що продаж здійснено за оцінкою об'єкту інвестування від 31.12.2017, тобто до початку реконструкції, без урахування збільшення площі нерухомого майна до 1920,2 кв.м., вартості внесених інвестиції, а також збільшення ринкової вартості об'єкта з урахуванням результатів проведеної реконструкції на ринкових цін 2019 року.
Отже, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що інвестиційний договір від 25.01.2019 (у редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019) не передбачає передбачених Законом України "Про інвестиційну діяльність" умов щодо спільного використання сторонами результатів інвестицій, досягнення соціального ефекту для територіальної громади чи отримання будь-якої вигоди в майбутньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Велика Палата Верховного Суду в п. 188 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зауважила, що умови Додаткової угоди № 1 за своїм змістом відповідають наведеному в ЦК України визначенню договору купівлі-продажу - ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" приймає у власність садибу Терещенків та сплачує (компенсує) за неї суму грошових коштів, визначену звітом про оцінку вартості (фактично є покупцем), а Київська міська рада відчужує садибу Терещенків (фактично є продавцем) після компенсації її вартості та підписання актів приймання-передачі у власність.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що сторони фактично здійснили передачу комунального майна у приватну власність, приховавши це укладенням договору про інвестиційну діяльність, що суперечить вимогам ст. ст. 1, 4, 7, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" та ст. ст. 3, 6, 203, 215, 655 ЦК України.
В п. п. 117-188 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та Господарського кодексу України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.
Отже, відповідні висновки щодо уникнення зайвого формалізму при оцінці судом ефективних способів захисту, спрямовані на забезпечення диспозитивної можливості самостійно сформулювати позовні вимоги, стосуються також позовів, котрі подані прокурором.
Відтак, суд може самостійно надати оцінку правовим наслідкам укладення інвестиційного договору, з порушенням вимог чинного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 204 ЦК передбачено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Згідно із ч. 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
Оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
Отже, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.
Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.
Суд бере до уваги, що 08.11.2007 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради видано свідоцтво про право власності держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на 19/25 частки будівлі лікарні літ. "А" площею 1483,8 кв.м., літ "п/А(1)", літ. "Б" загальною площею будівель 1 532,7 кв.м. у м. Вінниці по вул. Малиновського, 26-26а.
Свідоцтво видане на підставі рішення Вінницької міської ради №2662 від 08.11.2007 (т. 3 а. с. 156-164).
В подальшому, рішенням Вінницької міської ради № 2145 від 24.04.2015 надано згоду на безоплатне прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці", пункт 1 якого викладено в редакції, затвердженій рішенням міської ради № 2170 від 29.05.2015 "Про викладення в новій редакції пункту 1 рішення міської ради від 24.04.2015 № 2145, а саме: "Надати згоду на безоплатне прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці", з умовою, що зазначене майно використовуватиметься за цільовим призначенням і не відчужуватиметься в приватну власність".
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1985 від 10.09.2015 затверджено акт приймання-передачі з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці", відповідно до якого до складу об'єкта передачі ввійшла будівля лікарні та складу за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26-26а, разом із земельною ділянкою площею 0,2950 га з кадастровим номером 051013600:02:083:0110.
При цьому, у складі цілісного майнового комплексу закладу охорони здоров'я передано будівлі лікарні по вул. Малиновського. 26 у м. Вінниці та відповідна земельна ділянка, що підтверджується затвердженим Актом приймання-передачі (т. 1, а. с. 33-42).
Відповідно до преамбули Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", цей Закон визначає основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.
В силу ч. 3 ст. 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача у державну або комунальну власність об'єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (в редакції від 13.08.2014, яка була чинною на момент прийняття спірного нерухомого майна) у комунальну власність передаються безоплатно за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об'єкти: навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі ті, будівництво яких не завершено.
Передача цілісних майнових комплексів підприємств провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією.
Стаття 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" прямо встановлює, що правочин, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання об'єктів, зазначених в абзацах п'ятому - дванадцятому частини першої статті 7 цього Закону, є нікчемним.
Апеляційний господарський суд зауважує, що зазначені норми залишалися чинними на момент переходу нерухомого майна у власність ТОВ "МПК-ГРУП" відповідно до редакції Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 04.06.2017.
Рішенням Вінницької міської ради № 2170 від 29.05.2015 було встановлено заборону на передачу у приватну власність майна цілісного майнового комплексу Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці".
Зазначене обмеження не передбачає жодних виключень щодо передачі окремої частини майна або особливих умов його використання, які могли б бути визначені у рішенні місцевої ради відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
Посилання ТОВ "МПК-ГРУП" на ту обставину, що приміщення лікарні на момент його відчуження було зареєстроване, як нежитлова будівля і відповідно втратила статус об'єкта охорони здоров'я суперечить наявним у справі доказам, зокрема Технічному паспорту на громадський будинок № 26, вулиця Малиновського, місто Вінниця із призначення нежитлові будівлі, виготовленого станом на 02.11.2016 КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" (т. 3, а. с. 87-104).
Зі змісту вказаного техпаспорту вбачається, що його замовником виступала територіальна громада м. Вінниці в особі Вінницької міської ради, а власником зазначено Державу в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, та вказано, що будівлі закріплюються на праві оперативного управління Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці".
Відповідно до зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд, за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, № 26, знаходяться такі об'єкти нерухомого майна:
- будівля лікарні під літ. "А";
- будівля складу під літ. "Б";
- мостіння № І;
- мостіння № ІІ;
- огорожа № 1-4.
Крім того, Вінницькою міською радою чи її виконкомом, після прийняття вищевказаного цілісного майнового комплексу у комунальну власність, також не приймалося рішення щодо зміни статусу будівлі лікарні на момент переходу права власності до ТОВ "МПК-ГРУП".
Таким чином, суд висновує, що інвестиційний договір від 25.01.2019 (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019), укладений між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради та ТОВ "МПК-ГРУП", а також договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110 площею 0,2950 га, є нікчемними правочинами відповідно до прямої норми закону.
Також суд бере до уваги, що статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Застосовуючи ч. 1 ст. 228 ЦК України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині 1 йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині 3 йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.
У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.
Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.
Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них.
Кожен член суспільства, як колективного носія цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.
Суд наголошує на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.
Також, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями ст. 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину.
Об'єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.
Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Отже, для нікчемного за статтею 228 ЦК України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.
Порядок передачі державного або комунального майна у приватну власність врегульовано Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", який на момент переходу права власності до ТОВ "МПК-ГРУП" діяв у редакції від 18.01.2018.
Приватизація здійснюється на основі принципів: захисту економічної конкуренції; повного, своєчасного та достовірного інформування про об'єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").
Стаття 13 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачає способи приватизації, а саме приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом: 1) продажу об'єктів права державної або комунальної власності на аукціоні; 2) викупу об'єктів приватизації.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні договори, укладені без дотримання конкурентних засад, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемними. Такий підхід узгоджується з правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 надала висновок про те, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Таким чином прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав та інтересів держави шляхом пред'явлення вимог про недійсність інвестиційного договору від 25.01.2019, в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019, та договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110, площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, укладеного 18.09.2019.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40).
В той же час, належному способу захисту відповідають вимог про застосування наслідків нікчемності договорів, зокрема шляхом зобов'язання ТОВ "МПК-ГРУП" повернути територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, а також земельну ділянку з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110, площею 0,2950 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26.
Частинами 1 і 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 викладено висновки, що за змістом абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний двостороння реституція повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".
Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі №918/862/22, від 26.01.2022 у справі №924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Спеціальні вимоги щодо реституції у випадку встановлення судом нікчемності договору визначено ст. 228 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Таким чином, приписи ч. 2 ст. 228 ЦК України, що визначають нікчемним правочин, який порушує публічний порядок, а також речення першого частини третьої статті 228 цього Кодексу, які визначають можливість визнання недійсним правочину в разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, кореспондуються з приписами статті 216 ЦК України щодо загальних правових наслідків недійсності правочину.
Приписи ст. 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину є загальними до приписів речень другого, третього частини третьої статті 228 ЦК України щодо особливих правових наслідків недійсності правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, за наявності умислу однієї чи обох сторін на вчинення такого правочину, а тому наведені норми співвідносяться між собою як загальні та спеціальні.
Враховуючи встановлення нікчемності інвестиційного договору від 25.01.2019 (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 21.05.2019), а також договору купівлі-продажу земельної ділянки до наслідків реституції підлягає застосуванню ст. 216 ЦК України.
При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. ч. 4, 5 ст. 216 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 виснувала, що за змістом ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувач у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №910/15551/20 зазначила, що суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову. Разом із тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач.
Таким чином, самостійне застосування судом реституції узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.
Відтак, відповідає належному способу захисту та підлягає задоволенню у порядку застосування судом реституції нікчемних правочинів вимоги прокурора про зобов'язання ТОВ "МПК-ГРУП" повернути територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26, а також земельну ділянку з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110, площею 0,2950 га, розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26.
З врахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині.
Також враховуючи необхідність застосування судом двосторонньої реституції нікчемних договорів, підлягають стягненню з Виконавчого комітету Вінницької міської ради, як сторони нікчемного інвестиційного договору, та розпорядника бюджетних коштів територіальної громади м. Вінниці, на користь ТОВ "МПК-ГРУП" 3 280 350 грн (сплачених за об'єкт інвестування згідно інвестиційного договору б/н від 25.01.2019, на користь Департаменту комунального майна Вінницької міської ради згідно платіжного доручення №18 від 20.02.2019 та 1 917 972 грн сплачених до УК у м. Вінниці (код - 33010100) за продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що перебуває у державній або комунальній власності згідно платіжного доручення №24 від 24.07.2019 (1 105 000 грн) та платіжного доручення №31 від 13.09.2019 (812 792 грн).
Щодо приводу повернення у власність територіальної громади нерухомого майна після завершення реконструкції, то суд зазначає, що до реконструкції площа літ. А приміщень становила 1 475,5 кв.м., з яких: підвалу (п/А) - 475,3 кв.м., 1-го поверху - 460,3 кв.м., 2-го поверху - 470,6 кв.м., 3-го поверху - 69,3 кв.м., літ. "Б" - 48,9 кв.м., загальна площа будівель 1 524,4 кв.м. (т. 1 а. с. 81-98).
Після реконструкції літ. А площа приміщень становить 1 920,2 кв.м., з яких: підвалу (п/А) - 413,6 кв.м., 1-го поверху - 477,4 кв.м., 2-го поверху - 485,8 кв.м., 3-го поверху - 538,5 кв.м., мезоніну (м/А) - 4,9 кв.м. (т. 3 а. с. 180-186).
Окремо літ. "Б", літ. "п/А" не інвентаризувались.
Тобто дійсно площа спірного нерухомого майна з моменту передачі у приватну власність до моменту звернення до суду збільшилась на 395,8 кв.м, що становить 25,96% від об'єкта, включеного до предмету інвестиційного договору.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин.
Реконструкція (перебудова) не спричинює створення нового нерухомого майна, а лише свідчить про зміни вже існуючого об'єкта, а вже існуючий об'єкт зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами не може визнаватися новоствореною нерухомістю (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 11.06.2019 у справі № 902/1414/13, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 16.09.2020 у справі №201/10517/16-ц).
Результат реконструкції чи будь-якої іншої перебудови нерухомого майна не є новоствореною нерухомою річчю в розумінні приписів ст. ст. 331, 332 ЦК України незалежно від того, чи додержано при такій реконструкції чи перебудові (добудові) вимоги публічного законодавства про будівництво, архітектуру та регулювання містобудівної діяльності (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).
Новостворене майно - це об'єкт, створений без прив'язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об'єктом нерухомого майна вже існуючий об'єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (див. постанову Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 04.09.2018 у справі № 914/2660/15, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №161/3376/17, від 04.07.2018 у справі № 335/640/15-ц, від 13.01.2021 у справі № 535/44/16-ц, від 13.05.2021 у справі № 363/3583/15-ц).
Аналіз законодавчих положень, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду України, дає підстави для висновку про те, що право власності на нову річ, виготовлену відповідно до ст. 332 ЦК України внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з'являється інший об'єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об'єкт, який може бути кваліфікований як нова річ.
При цьому, не може вважатися новою річчю (новоствореним об'єктом) об'єкт нерухомого майна, який перероблений з прив'язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об'єктом з видозміненими загальними характеристиками.
Реконструкція також не має наслідком створення нової речі, оскільки створена з прив'язкою до вже існуючої нерухомості з використанням її функціональних елементів, тому передчасно стверджувати, шо реконструйований об'єкт є іншим об'єктом нерухомості.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що зміна площі будівлі зумовлена виключно внутрішньо будинковими переплануваннями та розширенням (добудовою) третього поверху.
Зі змісту ст. 331 ЦК України вбачається, що новоствореним є майно, яке є новозбудованим.
Тому, якщо набувачем жодного нового майна не створювалося, то добудова, реконструкція з прив'язкою до вже існуючого нерухомого майна, з використанням його функціональних елементів, не є іншим об'єктом нерухомості.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011, від 11.11.2020 у справі № 663/1711/18.
Таким чином, збільшення площі нерухомого майна не позбавляє відповідача обов'язку повернути його у комунальну власність, за відсутності ознак новоствореного об'єкта нерухомості.
Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що втручання у право ТОВ "МПК-ГРУП" на мирне володіння майном є правомірним і пропорційним. Втручання здійснено на підставі закону, з легітимною метою захисту інтересів територіальної громади та з дотриманням принципу справедливого балансу. ТОВ "МПК-ГРУП", укладаючи спірні договори без дотримання конкурентних процедур, був обізнаний із незаконністю набуття майна, зокрема з тим, що об'єкт належав лікувальному закладу і не підлягав приватизації. Доказів добросовісності чи понесених витрат на реконструкцію не подано.
За таких обставин суд не встановив надмірного тягаря для відповідача, оскільки національне законодавство гарантує право на відшкодування можливих збитків у разі повернення майна у комунальну власність.
Такі висновки суду першої інстанції в апеляційній скарзі не спростовуються. Крім того, питання пропорційності втручання у мирне володіння майном не було поставлено для з'ясування судом касаційної інстанції під час нового розгляду цієї справи.
Щодо застосування позовної давності.
Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Нормами ч. ч. 3-5 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Отже , застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів, чого проте у наведеному випадку судом апеляційної інстанції зроблено не було.
Колегія суддів зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23, від 12.03.2024 у справі № 914/106/22, від 05.12.2023 у справі № 910/2094/21, від 30.06.2022 у справі № 922/2960/17.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними ст. 261 ЦК України, частина 1 якої пов'язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Місцевий господарський суд вірно вказав, що трирічний строк з моменту укладення інвестиційного договору спливав 21.05.2022.
В той де час, згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19.
Згідно з чинною на момент звернення до суду із цим позовом редакцією вказаного пункту у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, враховуючи, спочатку запроваджений карантин, що діяв з 11.03.2020 до 30.06.2023, а також введення воєнного стану, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна давність у цій справі не пропущена.
Беручи до уваги встановлення судом нікчемності договорів з відчуження нерухомого майна, продаж якого у приватну власність заборонено законом, відсутні підстави для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.
Тому, суд першої інстанції правомірно не застосував позовну давність у спірних правовідносинах.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання недійсним та скасування рішення Вінницької міської ради № 1921 від 30.08.2019, то апеляційний господарський суд вказує, що в цій частині суд першої інстанції правомірно відмовив у позові, з огляду на те, що прокурором, в цій частині, обрано неефективний спосіб захисту прав.
Доводи апеляційної скарги не місять обґрунтувань незгоди із рішенням суду першої інстанції в цій частині, а судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 4 ст. 269 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почута і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог, а саме зобов'язання ТОВ "МПК-ГРУП" повернути територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Малиновського, 26 та земельну ділянку з кадастровим номером 0510136600:02:083:0110, площею 0,2950 га, розташованої за цією ж адресою, а також застосуванні реституції.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025 у справі №902/669/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК-ГРУП" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2025 у справі №902/669/24 - без змін.
2. Справу №902/669/24 надіслати Господарському суду Вінницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "17" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.