ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 листопада 2025 року Справа № 918/581/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.09.2025
(ухвалене о 16:20 год. у м. Рівному, повний текст складено 23.09.2025)
у справі № 918/581/25 (суддя Селівон А.О.)
за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу та Головинської сільської ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 26 148 грн
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу та Головинської сільської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 26 148 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків постійного лісокористувача щодо вчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев на підвідомчій відповідачу території.
Зокрема, 09.04.2021 було виявлено, що невстановленою особою здійснено незаконну рубку двох дерев породи "дуб" в кварталі №2 виділі 40 Базальтіївського лісництва ДП "Костопільське лісове господарство". Внаслідок незаконної рубки дерев завдано збитків в розмірі 26 148 грн.
Господарський суд Рівненської області рішенням від 22.09.2025 у справі № 918/581/25 позов задовольнив. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави в особі Головинської сільської ради 26 148 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Рівненської обласної прокуратури 2 422 40 коп. судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, зокрема, суд вказав, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 16, 1166, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 16, 17, 19, 86, 90, 105, 107 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), ст. ст. Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 5, 19, 68, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 6 Закону України "Про рослинний світ".
Також, суд надав оцінку дотриманню прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні до суду із цим позовом.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Рівненської області від 22.09.2025 у справі № 918/581/25 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Забезпечення охорони лісів від незаконних порубок відповідачем має здійснюватися за допомогою спеціального суб'єкта, який має статус правоохоронного органу - державної лісової охорони.
Встановлюючи склад цивільного правопорушення, суд першої інстанції спирається на принцип презумпції вини правопорушника, тобто визначає безспірно факт завдання шкоди саме відповідачем. При цьому, суд, констатуючи наявність шкоди, залишив поза увагою той факт, що саме на прокурора покладався обов'язок довести протиправність поведінки відповідача, тоді як на останнього - відсутність вини.
Наявні у матеріалах справи висновки судової експертизи не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі, оскільки відповідні експертизи проведені без здійснення особистого огляду експертами виявлених пнів зрубаних дерев та проведення їх обміру.
Судом першої інстанції не враховані усі доводи відповідача та не перевірено належним чином докази, а саме: а) постійний лісокористувач (відповідач) самостійно виявив порубку та повідомив правоохоронців про неї, що свідчить про належне виконання державною лісовою охороною своїх посадових обов'язків щодо запобіганню, виявленню та фіксації незаконних рубок; б) кримінальне провадження за зверненням перебуває на стадії розслідування у відділі поліції; в) вказані висновки експертів та їх розрахунки не можуть вважатись належними та допустимими доказами у справі.
В межах справи № 918/581/25 прокурором не доведено, які саме заходи (комплекс заходів) для збереження дерев мав вжити постійний лісокористувач та в чому полягає не вжиття таких заходів. Відтак, прокурором не доведено наявність протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою.
Також скаржник посилається на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2025 у справі № 907/278/25 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі № 908/58/24.
З наведених вище підстав відповідач вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/581/25 від 22.09.2025 підлягає скасуванню.
Прокурор подав суду апеляційної інстанції відзив в якому вважає, що зазначені в апеляційній скарзі обставини, на які посилається скаржник, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються таким.
Відповідачем по справі не заперечується факт того, що він у розумінні ЛК України є постійним лісокористувачем земельної ділянки лісового фонду, на якій мала місце незаконна порубка.
Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Доводи відповідача про те, що саме відповідачем виявлено незаконну порубку лісу та скеровано матеріали в правоохоронні органи, варто зазначити, що вказане не нівелює обставин порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди. При цьому, звернення після вчинення незаконної виробки лісу до поліції, не є захистом лісу від незаконної виробки лісу (котрий мав здійснювати саме відповідач) безпосередньо до і під час вчинення таких дій.
Висновок експерта Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1592-Е від 14.05.2025 є належним, допустимим достовірним доказом, яким підтверджено розмір заподіяної шкоди.
За наведеного прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Державна екологічна інспекція Поліського округу у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що в цій справі доведеним є склад цивільного правопорушення, а саме: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкода, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідковий зв'язок шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконанням ним обов'язку щодо здійснення заходів щодо охорони лісів від незаконних рубок.
Наслідком протиправної поведінки, а саме бездіяльності відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення рубок лісу третіми не встановленими особами.
Настання збитків стало прямим наслідком неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, встановлених законодавством, що безумовно свідчить про причинно-наслідковий зв'язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.
Усталеною судовою практикою Верховного Суду спростовуються доводи скаржника стосовно відсутності його вини та як наслідок, обов'язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.
Просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Головинська сільська рада не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що інженером охорони та захисту лісу Боришкевичем О.Є. за участю майстра лісу Базальтівського лісництва ОСОБА_1 09.04.2021 складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства у межах 2 кварталу виділу 40 Базальтівського лісництва, відповідно до якого виявлено незаконну порубку 2 сироростучих дерев породи "дуб" з діаметрами пнів: 85 см (1 шт.), 88 см (1 шт.) (т. 1, а. с. 61 на звороті - 62).
09.04.2021 ДП "Костопільське лісове господарство" звернулося до Відділення поліції № 2 Рівненського РУП ГУНП у Рівненській області із заявою про вчинення злочину (т. 1, а. с. 60).
Також 09.04.2021 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021181150000091 та розпочато досудове розслідування кримінального провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України за фактом незаконної порубки дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, перевезення, зберігання, збут незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду (т. 1, а. с. 59).
Відповідно до протоколу огляду від 16.08.2022, який складений у межах кримінального провадження № 12021181150000091 здійснено огляд місця події, а саме території кварталу 2 виділу 40 Базальтівського лісництва ДП "Костопільське лісове господарство", в ході якого виявлено 2 пні сироростучих дерев породи "дуб" діаметрами 85 см та 88 см. та крони вказаних дерев, у яких відсутня середня частина стовбура дерева (т. 1, а. с. 63-34).
З метою встановлення розміру шкоди 14.05.2025 проведено судову інженерно екологічну експертизу експертом Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1592-Е.
За результатами проведеної експертизи, експертом проведено розрахунок розміру шкоди заподіяної незаконною рубкою, відповідно до якої, внаслідок незаконної рубки 2 сироростучих дерев у кварталі 2 виділу 40 Базальтівського лісництва ДП "Костопільське лісове господарство", завдано збитків у розмірі 26 148 грн (т. 1, а. с. 65-71).
Відповідно до листа Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 02.06.2025 територія кварталу 2 виділу 40 Базальтівського лісництва Костопільського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", перебуває в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5623480800:06:003:0002 в адміністративних межах Головинської сільської територіальної громади. Територія кварталу 2 виділу 40 Базальтівського лісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" перебуває в межах заповідного урочища місцевого значення "Базальтівська дача" (т. 1, а. с. 57).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5623480800:06:003:0002, на якій невстановленими особами здійснено незаконну порубку 2 дерев породи "дуб", перебуває в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (т. 1, а. с. 58).
Вказане вище, а також те, що збитки в сумі 26 148 грн не відшкодовано, стали підставою для звернення прокурора до суду із цим позовом.
Крім того, наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 створено Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (т. 1, а. с. 18).
Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 № 983 "Про припинення державного підприємства "Костопільське лісове господарство" та затвердження складу комісії з припинення" (т. 1, а. с. 10-11) вирішено припинити Державне підприємство "Костопільське лісове господарство" шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код за 44768034).
Згідно з пунктом 8 цього наказу Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Костопільське лісове господарство".
Відповідно до наказу ДП Ліси України від 30.09.2024 №1665 "Про створення філії Поліський лісовий офіс державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" створено філію Поліський лісовий офіс Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (т. 1, а. с. 47).
Згідно із ч.1 ст. 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Апеляційний господарський суд з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, ту обставину що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції, вважаючи, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, не вказує про недотримання прокурором ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", апеляційний господарський суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не надає оцінку щодо подання прокурором позову в цій справі.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди (збитків), мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
Разом з тим, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
При цьому господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17).
Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (лісові відносини) регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.
У свою чергу, правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".
За статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (стаття 1 ЛК України).
Права та обов'язки постійних лісокористувачів визначає стаття 19 ЛК України, відповідно до якої постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Відповідно до статей 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Статтею 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 5 статті 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.
Відповідно до ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.
Статтею 107 ЛК України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Згідно зі статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише осо№914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та інші).
Отже, у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 09.12.2019 у справі №906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у цьому випадку, здійснення незаконної порубки дерев (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22).
Суд виходить з того, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.
Із вище встановлених обставин справи вбачається, що земельна ділянка в кварталі 2 виділу 40 Базальтівського лісництва ДП "Костопільське лісове господарство" перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України", а незаконна вирубка дерев у квітні 2021 року здійснена на земельній ділянці розташованій на території Базальтівського лісництва ДП "Костопільське лісове господарство".
Як встановлено із доказів, долучених до матеріалів справи, відповідачем (правонаступник) як постійним лісокористувачем, порушено норми ЛК України щодо незабезпечення охорони та збереження лісових насаджень, тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 2 шт.
Вказані обставини підтверджуються наданими прокурором доказами.
Колегія суддів зазначає, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Як було зазначено вище, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Одночасно, апеляційний господарський суд зауважує, що звернення до правоохоронних органів вже по факту здійснених незаконних дій, свідчить про намагання відповідача встановити обставини незаконної діяльності (з допомогою правоохоронних органів), в той час як обов'язок відповідача не допустити такої незаконної діяльності. Обов'язком постійного лісокористувача є збереження лісових насаджень, а не виявлення пнів, які були незаконно зрубані.
Беручи до уваги все вищенаведене, суд зазначає, що відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов'язкових умов щодо збереження лісу.
Для покладення на відповідача, як постійного землекористувача цивільно-правової відповідальності не є необхідним доведення вчинення або невчинення останнім яких-небудь дій, оскільки сам факт незаконної рубки дерев вже вказує на недостатні дії щодо захисту земель лісового фонду, наданих в постійне користування.
Суд зауважує, що надання земель лісу в користування певної особи покладає обов'язок на таку особу щодо забезпечення охорони лісу, а також відповідальність за незаконну рубку, в тому числі і невстановленими особами.
А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.
Відповідно до статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У межах досудового розслідування кримінального провадження №12021181150000091 від 09.04.2021, Рівненським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судову інженерно-екологічну експертизу, висновок якої додано до позовної заяви.
Згідно висновку № 1592-Е від 14.05.2025, експертом документально та розрахунково підтверджено розмір шкоди заподіяної внаслідок незаконної порубки 2 сироростучих дерев породи "дуб" в кварталі 2 виділі 40 Базальтівського лісництва у сумі 26 148 грн.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").
Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").
Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Водночас, колегія суддів відзначає, що та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 450/3032/19, від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).
Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень.
Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17).
Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19).
Крім цього, згідно підпункту 1.2.2, п. 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (далі - Інструкція), основними видами (підвидами) експертизи є, зокрема, інженерно-технічна, до якої віднесено, серед іншого інженерно-екологічна експертиза.
Відповідно до п. 1.4 Інструкції, під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.
Відповідно до висновку № 1592-Е від 14.05.2025, розрахунок проводився згідно поданих на дослідження матеріалів справи з врахуванням вихідних даних наданих на дослідження в межах спеціальних знань експерта з інженерно-екологічного виду досліджень: протоколу від 09.04.2021; польової переліскової відомості кварталу 2 виділу 40 від 09.04.2021; акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства з розрахунком розміру шкоди від 09.04.2021.
Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Таким чином, сума збитків, встановлена у висновку експерта за результатом проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 14.05.2025 № 1592-Е, який є належним, допустимим та достовірним доказом, яким підтверджено розмір заподіяної шкоди.
В той же час, відповідач не подав, ні доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертному висновку, ні контррозрахунку такої суми, а лише вказує про недопустимість та неналежність такого доказу, як згаданий вище висновок експерта.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за результатом розгляду справи, з огляду на надані сторонами спору докази була надана їм правова оцінка у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення, а саме: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв'язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок. Разом з тим, відповідачем не доведено відсутності своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі.
Відносно посилання скаржника на судову практику, а саме на рішення Господарського суду Закарпатської у справі № 907/278/25 та постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі № 908/58/24, то суд апеляційної інстанції вказує, що в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як судом першої інстанції, так і апеляційний господарський суд при перегляді рішення, враховано усталену позицію Верховного Суду, котра викладена в постановах, ухвалених за подібних правовідносин.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за результатом розгляду справи, з огляду на надані сторонами спору докази була надана їм правова оцінка у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення, а саме: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв'язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, а як наслідок про задоволення позову в повному обсязі.
За наведеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Рівненської області від 22.09.2025 у справі № 918/581/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 22.09.2025 у справі № 918/581/25 - без змін.
2. Справу № 918/581/25 надіслати Господарському суду Рівненської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.