вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" листопада 2025 р. Справа№ 910/8307/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засіданні: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.11.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 10.09.2025
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
від 16.09.2025
у справі № 910/8307/25 (суддя Наталія Ягічева)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія
«Київводоканал»
про стягнення 1 068 787, 40 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення заборгованості за договором поставки №1222/24/16-24 від 15.08.2024 у сумі 1 068 787, 40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №1222/24/16-24 від 15.08.2024, а саме прострочення строків оплати за поставлений товар відповідно до умов договору.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/8307/25 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ-ТЕКСТ» 1 068 787, 40 грн - заборгованості та 12 825, 44 грн - витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про розстрочення виконання рішення - відмовлено.
Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/8307/25 заяву про ухвалення додатково рішення задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ-ТЕКСТ» 10 000, 00 грн суму витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у клопотанні про розстрочення виконання рішення суду та прийняти в цій частині нове, яким розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців шляхом здійснення оплат рівними частинами а також скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким залишити без задоволення заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що знаходиться в нерівному становищі по відношенню до інших суб'єктів господарювання, оскільки є об'єктом критичної інфраструктури, на якого в умовах воєнного стану покладено обов'язок забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно з законодавством та умовами договору про їх надання.
В частині оскарження додаткового рішення скаржник звертає увагу, що докази подані на підтвердження розміру понесених стороною судових витрат були сформовані та наявні у позивача задовго до ухвалення судом першої інстанції рішення, однак зміст поданої позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення не містить обґрунтування поважності причини неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат у визначений процесуальним законодавством строк.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Явка представників у судове засідання
В судове засідання 04.11.2025 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 07.10.2025) до його електронного кабінету.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 15.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕСТ-ТЕКСТ» (далі - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія "Київводоканал» (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №1222/24/16-24 відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю костюми із постійними захисними властивостями від термічних ризиків електричної дуги (далі - товар) за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, згідно заявок покупця в письмовому або електронному вигляді (далі - заявка), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість на нижчезазначених умовах договору.
Умова договору сторони передбачили таке.
Товар передається покупцю партіями. Партією товару вважається його найменування, асортимент, кількість, вказана в специфікації, складеної на підставі заявки покупця (пункт 1.2.).
Загальна сума договору складає - 1 068 878 грн. 40 коп., в тому числі сума без ПДВ - 890 732 грн. 00 коп., ПДВ - 178 146 грн. 40 коп. (пункт 2.1.).
Номенклатура та ціна товару визначаються в специфікації, яка є додатком до цього договору, підписується уповноваженими представниками обох сторін (пункт 2.2.).
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на підставі рахунку постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця та специфікації. Покупець здійснює оплату партії товару протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати отримання партії товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 5.1.).
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по « 31» грудня 2024 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними. Дія договору може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році (пункт 12.1.).
В матеріалах справи міститься заявка відповідача на поставку товару за договором від 15.08.2024 №1222/24/16-24 про поставку костюмів із термостійких матеріалів із постійними захисними властивостями в кількості 66 шт., костюмів із термостійких матеріалів із постійними захисними властивостями для захисту від знижених температур в кількості 16 шт. та рахунок на оплату №196 від 24.11.2024 на загальну суму 1 068 878, 40 грн.
На виконання умов договору поставки №1222/24/16-24 від 15.08.2024 продавець передав, а покупець прийняв товар (костюм із термостійких матеріалів із постійними захисними властивостями в кількості 66 шт., костюм із термостійких матеріалів із постійними захисними властивостями для захисту від знижених температур в кількості 16 шт.) на загальну суму 1 068 878, 40 грн, що підтверджується видатковою накладною №46 від 25.02.2025.
Відповідач, грошові кошти у визначений договором строк за отриманий товар не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 1 068 787, 40 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Зі змісту та вимог апеляційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржується судове рішення лише в частині відмови у розстроченні виконання рішення суду, а тому суд переглядає оскаржуване рішення лише в цій частині.
Згідно з частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до частин 3-5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку/розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, чинне процесуальне законодавство передбачає, що відстрочка/розстрочка виконання рішення, яка пов'язується з об'єктивною неможливістю виконання рішення, дозволяється у виняткових випадках, а відтак, передумовою для надання відстрочки виконання рішення є встановлення таких виняткових обставин.
Крім того, у зв'язку з тим, що розстрочка/відстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки/відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки/відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання щодо надання розстрочення/відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки/відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Особа, яка подала заяву про відстрочку/розстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Так, в своїй апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що знаходиться в нерівному становищі по відношенню до інших суб'єктів господарювання, оскільки є об'єктом критичної інфраструктури, на якого в умовах воєнного стану покладено обов'язок забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно з законодавством та умовами договору про їх надання, однак фінансові можливості останнього прямо пов'язані з внесення плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які здійснюються несвоєчасно та не в повному обсязі, що й спричинило неможливість своєчасного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, аналіз наведених у заяві про розстрочку виконання рішення господарського суду мотивів та наданих відповідачем документів, свідчить те, що останнім не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на час звернення з заявою виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про розстрочення виконання судового рішення на один рік шляхом сплати суми основного боргу на 12 місяців рівними частинами.
Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції
Крім того, 15.09.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява позивача, в якій останній просить суд ухвалити додаткове рішення та стягнути з відповідача 15 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.
15.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких відповідач просить залишити без задоволення вищевказану заяву позивача.
Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/8307/25 заяву про ухвалення додатково рішення задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ-ТЕКСТ» 10 000, 00 грн суму витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині відмовлено.
Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами частин 3-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частинами 4, 8, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом з тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Витрати, заявлені до відшкодування, мають бути документально підтвердженими та доведеними. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вище зазначалось, що позивачем подано до суду заяву про прийняття додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000, 00 грн.
На підтвердження понесених ним витрат позивач долучив до матеріалів справи копії:
- договору про надання правової допомоги №29-11/7/23 від 29.11.2023;
- замовлення №27-06/25 від 27.06.2025;
- акту надання послуг №88 від 25.07.2025;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №8045/10.
Так, 29.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» (клієнт) та Абвокатським бюро «Мінченко та Партнери» (адвокатьске бюро) укладено договір про надання правової допомоги №29-11/7/23, відповідно до пункту 1.1. якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.
Відповідно до пункту 5.2. договору розмір гонорару обраховується ,виходячи з погодинної оплати праці адвоката і складає 25% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, в якому надається правова допомога, що визначена в підпунктах 5.2.1. та 5.2.2.
Замовленням №27-06/25 від 27.06.2025, що є додатком до договору №29-11/7/23 від 29.11.2023 сторони погодили, що фіксований розмір гонорару (винагороди) за надання правових (правничих) послуг складає 15 000, 00 грн. в обсязі переліченому в пункті 3 вказаного замовлення.
За актом надання послуг №88 від 25.07.2025, який підписаний з сторонами без зауважень, Адвокатське бюро «Мінченко та Партнери» надало правову (правничу) допомогу, а саме: судовий захист інтересів клієнта у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення заборгованості у сумі 1 068 787, 40 грн за договором поставки №1222/24/16-24 від 15.08.2024 на підставі замовлення №27-06/25 від 27.06.2025 до договору про надання правової (правничої) допомоги №29-11/7/23 від 29.11.2023 на суму 15 000, 00 грн.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону)
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Як встановлено судом, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), даний спір є спором незначної складності - про стягнення суми за прострочення строків оплати за поставлений товар відповідно до умов договору.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розмір витрат позивача на правову допомогу підлягає зменшенню до 10 000, 00 грн з урахуванням критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, враховуючи результати розгляду даної справи - задоволення позовних вимог.
За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене вище, предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, враховуючи наданий адвокатом обсяг послуг, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що витрати позивача на надання професійної правничої допомоги в розмірі 10 000, 00 грн є такими, що відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/8307/25 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/8307/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/8307/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/8307/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/8307/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 14.11.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська