ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1437/24
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від прокуратури: Місюрко Г.А., за посвідченням;
від Фонду держмайна України»: не з'явився;
від АТ «Укртелеком»: Личагіна С.П., за довіреністю;
від Великомихайлівської селищної ради: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Укртелеком»
на рішення Господарського суду Одеської області
від 15 січня 2025 року (повний текст складено 27.01.2025)
у справі № 916/1437/24
за позовом Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до відповідачів:
1. Акціонерного товариства “Укртелеком»;
2. Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області
про: усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення, шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності, та шляхом зобов'язання повернути державі захисну споруду цивільного захисту площею 212,4 кв.м.
суддя суду першої інстанції: Смелянець Г.Є.
місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 12.11.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У квітні 2024 Роздільнянська окружна прокуратура (далі - прокурор, позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі також - Фонд держмайна України, ФДМУ) з позовними вимогами до Акціонерного товариства (АТ) “Укртелеком» (далі також - відповідач-1, Товариство) та Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (далі також - відповідач-2, Великомихайлівська селищна рада) про усунення перешкод державі у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом:
- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 27.02.2004 №27 “Про оформлення права колективної власності на цілий об'єкт нерухомого майна за ВАТ “Укртелеком», що розташований за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113 Роздільнянського району;
- визнання недійсним свідоцтва про право власності серії та номер САА № 863621 від 22.03.2004 видане ВАТ “Укртелеком» на об'єкт нерухомого майна - комплекс будинку Укртелекому, будинок Абонвідділу і допоміжні будівлі і споруди, що розташовані за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113 Роздільнянського району;
- зобов'язання Акціонерного товариства “Укртелеком» повернути державі в особі Фонду державного майна України приміщення протирадіаційного укриття №56050 площею 212,4 кв. м, що розташоване за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району.
Позовні вимоги мотивовано тим, що захисна споруда цивільного захисту в силу положень ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України є обмежено оборотоздатною річчю та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну. З огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірної споруди цивільного захисту у приватну власність АТ «Укртелеком», державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного товариства на споруду цивільного захисту. Прокурор зауважує, що перебування у приватній власності АТ “Укртелеком» захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №56050, є порушенням вимог Закону України “Про приватизацію державного майна», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин та є порушенням норм нині діючого Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна». Реєстрація права власності на об'єкт цивільної оборони спричинило фактичне відчуження об'єкту державної власності на користь (у власність) Товариства всупереч положенням ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки вказаним положенням законодавства не передбачено можливості приватизації захисних споруд цивільного захисту (далі - ЗСЦЗ), внаслідок чого порушені інтереси держави і суспільства в цілому.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі №916/1437/24 (суддя Смелянець Г.Є.) позов Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено у повному обсязі. Судом здійснено розподіл судових витрат шляхом стягнення з Акціонерного товариства “Укртелеком» та Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області по 3 633,60 грн. витрат по сплаті судового збору на користь Одеської обласної прокуратури.
Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що правовий статус спірного підвального приміщення площею 212,4 кв.м., як захисної споруди (протирадіаційного укриття), підтверджено матеріалами даної справи. Однак, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість приватизації (відчуження) об'єктів, зазначених у ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, якими є захисні споруди цивільного захисту, у приватну власність. За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що до переліку об'єктів, які у процесі перетворення Українського державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком» передано у власність ВАТ “Укртелеком», було неправомірно включено спірне майно, яке є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям №56050, оскільки такі споруди відносилися до об'єктів державної власності, що не підлягали приватизації, і відповідно, не передбачали можливості зміни їх власника.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 27.02.2004 №27 “Про оформлення права колективної власності на цілий об'єкт нерухомого майна за ВАТ “Укртелеком», що розташований за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113 Роздільнянського району, враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні жодні докази, на підставі яких було прийнято вказане оспорюване рішення.
Водночас, місцевий господарський суд виходив з того, що визнання свідоцтва про право власності недійсним - це похідна вимоги від вимоги про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування, яке є правовою підставою набуття самого права власності. Тому вимога щодо визнання недійсним відповідного свідоцтва, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що одержане АТ “Укртелеком» у власність протирадіаційне укриття №56050, розташоване в підвальному приміщені за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району, загальною площею 212,4 кв. м., підлягає поверненню державі в особі Фонду державного майна України. При цьому, суд дійшов висновку, що саме ФДМУ та його представництва мали на час приватизації спірного нерухомого майна самостійні функції у процесі приватизації та здійснювали повноваження з урядування від імені держави у даній сфері.
Крім того, Господарський суд Одеської області дійшов висновку, що втручання держави в право АТ “Укртелеком» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, оскільки заволодіння державним майном було неправомірним, а повернення цього майна переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільного інтересу в умовах триваючої збройної агресії РФ проти України, та є пропорційним, враховуючи недобросовісну поведінку набувача майна у приватну власність через те, що останній перед тим, як вчиняти дії, спрямовані на набуття спірного майна в процесі приватизації мав ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму відповідного об'єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності.
Щодо строку позовної даності місцевий господарський суд зазначив, що, оскільки прокурором пред'явлено саме негаторний позов (що визнано правильним судом першої інстанції), а негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення, то підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у даному випадку відсутні.
Також суд зазначив про підставність звернення до суду саме прокурора.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство “Укртелеком» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі №916/1437/24 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Зокрема, АТ «Укртелеком» вказує, що судом першої інстанції було неповно з'ясовані обставини справи. Так, апелянт зазначає, що рішення виконавчого комітету про видачу свідоцтва про право власності, та подальша реєстрація права власності на майновий комплекс, до якого входить спірна будівля, відбулось на підставі: 1) наказу від 27.12.1999 №155 Державного комітету зв'язку та інформатизації України про корпоратизацію (перетворення) УДПЕЗ «Укртелеком» у ВАТ «Укртелеком» (даний наказ є в реєстрі нормативних актів на порталі Офіційному порталі Верховної Ради України) та 2) акту приймання-передавання нерухомого майна до статутного фонду ВАТ «Укртелеком» від 09.08.2004 (наявний в матеріалах справи), а оскільки підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний юридичний факт, а не свідоцтво про право власності як документ і не державна реєстрація права власності на цей об'єкт, то слід врахувати, що юридичний факт - передача майна до статутного фонду ВАТ «Укртелеком», що оформлене актом приймання-передачі нерухомого майна від 09.08.2004, не визнавався судом недійсним, а тому АТ «Укртелеком» залишається власником спірного нерухомого майна. Отже, за позицією Товариства, висновок суду про задоволення вимог прокуратури в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності серії та номер САА № 863621 від 22.03.2004 видане ВАТ “Укртелеком» на об'єкт нерухомого майна - комплекс будинку Укртелекому, будинок Абонвідділу і допоміжні будівлі і споруди, що розташовані за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113 Роздільнянського району, є неправильним.
Апелянт наполягає на тому, що з огляду на норми Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127, технічний паспорт на будівлю не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю - це лише документ, який фіксує технічні дані об'єкта, а відтак, у даному випадку технічний паспорт не підтверджує право власності держави на протирадіаційне укриття (ПРУ) №56050; останнє не належало та не належить до сфери управління ФДМУ, у зв'язку з чим у прокурора відсутні матеріально-правові підстави заявляти про порушення права власності та відсутні підстави для звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Разом з тим, відповідач-1 зауважує про те, що судом першої інстанції не надано оцінку відсутності результатів інвентаризації державного майна на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 №902-р “Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", але перебуває на його балансі», згідно якого Фонду державного майна за участю Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації необхідно було забезпечити проведення ПАТ "Укртелеком" інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутного капіталу цього товариства, але перебуває на його балансі станом на 30 .09.2011. Саме за результатами проведеної інвентаризації необхідно було віднести до сфери управління засновника нерухоме та рухоме державне майно, що забезпечує виконання покладених на неї завдань, а до сфери управління Фонду державного майна - інше майно за переліками, затвердженими спільним рішенням Фонду та Адміністрації. Однак, матеріали справи переліку такого майна не містять, як не містять і висновків спільної комісії про результати такої інвентаризації. Водночас, в матеріалах справи є повідомлення Фонду, що спірна захисна споруда не належала та не належить до сфери його управління (лист Фонду від 23.10.2023 №10-24-27533), тому, Фондом і не вживались заходи претензійно-позовного характеру щодо цієї споруди. Отже, незважаючи на відсутність доказів, що саме до управління Фонду належить дане укриття, судом зроблено помилковий висновок, що саме Фонд та його представництва мали на час приватизації спірного об'єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснювали повноваження урядування від імені держави у даній сфері.
Також, на переконання апелянта, задоволення позовних вимог не може вважатися виправданим, а втручання держави в право власності Товариства пропорційним, оскільки воно позбавляє відповідача-1 права власності на приміщення, що використовуються для захисту працівників чергових змін об'єктів електронних комунікацій АТ “Укртелеком», які продовжують свою діяльність із обслуговування об'єктів телекомунікацій в особливий період. Вказане протирічити як інтересам апелянта, так і інтересам держави, оскільки в умовах воєнного стану відповідно до вимог ст. 115 Закону України «Про електронні комунікації» усі електронні комунікаційні мережі незалежно від форми власності використовуються для забезпечення потреб національної безпеки, оборони, охорони правопорядку, а постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг зобов'язані вживати відповідно до законодавства заходів щодо забезпечення сталого функціонування мереж електронних комунікацій, що використовуються для надання електронних комунікаційних послуг в умовах воєнного стану.
Крім того, АТ “Укртелеком» звертає увагу на те, що під час корпоратизації апелянта, а також під час передачі майна до статутного фонду ВАТ «Укртелеком» у останнього була відсутня інформації про розташування в підвалі укриття, оскільки первинні документи будівництва укриття та вводу його в експлуатацію відсутні. Висновки про ввід укриття в експлуатацію суд першої інстанції робить, виходячи із вторинних документів. При цьому, вказане свідчить про безпідставність висновку суду щодо покладання на апелянта обов'язку із забезпечення повноти і достовірної інформації щодо спірного об'єкта нерухомого майна.
Водночас, апелянт наполягає на неправильності обраного прокурором способу захисту у вигляді негаторного позову та вказує, що позов у даній справі, за своєю правовою природою, є саме віндикаційним, оскільки спрямований на витребування майна з чужого незаконного володіння, враховуючи те, що наявність реєстрації права власності апелянта на спірне нерухоме майно виключає можливість застосування позивачем такого речового-правового способу захисту, як вимога власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов). Крім того, скаржник зауважує, що оскільки нерухоме майно - це самостійний об'єкт цивільних прав, якому притаманні індивідуальні ознаки, зважаючи на відсутність у Фонду, як власника, інформації про фактичне розташування в будівлі саме укриття, то це є додатковою підставою, яка виключає можливість пред'явлення негаторного позову у даній справі.
З посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у справах №916/1415/19, №925/642/19, №200/606/18, №925/1351/19, відповідач вказує, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Зазначаючи про те, що суд першої інстанції здійснив перекваліфікацію позовних вимог, апелянт наголошує на безпідставності не застосування судом першої інстанції наслідків спливу строку позовної давності, про яку було заявлено АТ "Укртелеком". Окремо відповідач зазначив, що у даному випадку прокурор звернувся до суду запізно, коли вже строк позовної давності сплив, а тому використав можливість вимагати «повернення» майна за так званим негаторним позовом, фактично штучно вирішуючи таким чином проблему спливу позовної давності. Скаржник також наголошує на тому, що, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.
Більш детально доводи АТ “Укртелеком» викладені в апеляційній скарзі.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 03.02.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Укртелеком» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі №916/1437/24 та призначено її до розгляду на 09.04.2025 року о 12:00 год. Крім того, даною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв та клопотань з процесуальних питань.
12.03.2025 від Роздільнянської окружної прокуратури до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що спірне нерухоме майно в силу закону відноситься до об'єктів загально-державного значення з обмеженою оборотоздатністю та не підлягало приватизації (корпоратизації) або іншому відчуженню, відтак, набуття захисної споруди у приватну власність АТ «Укртелеком» є протиправним.
У даному випадку правовстановлюючим документом є рішення виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 27.02.2004 № 27 «Про оформлення права колективної власності на цілий об'єкт нерухомого майна за ВАТ «Укртелеком», на підставі якого видано відповідне свідоцтво від 22.03.2004 серія САА №863621 на цілий комплекс, що розташований за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району без розмежування його будівель, споруд та приміщень. Оскільки вказане рішення виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради в частині оформлення права власності за ВАТ «Укртелеком» на цілий об'єкт нерухомого майна має бути визнане незаконним, то й документи, якими оформлюється відповідне право (на цілий комплекс) - свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.03.2004 серія САА №863621, має бути визнане недійсним.
Заволодіння захисними спорудами цивільного захисту з порушенням норм діючого законодавства треба розглядати як не пов'язане з позбавленням законного володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а тому відповідну позовну вимогу про зобов'язання повернути майно слід розглядати саме як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.
Крім того, прокурор зазначає, що він цілком правильно звернувся в інтересах держави в особі саме ФДМУ.
Ні Фонд державного майна України, ні Великомихайлівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області наданим їм правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу або пояснень, не скористались, що не є перешкоджанням для розгляду апеляційної скарги, відповідно до положень ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
02.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області надійшла заява про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на оспорюване майно та заборони АТ “Укртелеком», іншим фізичним та юридичним особам, а також будь-яким суб'єктам реєстраційних дій вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо підвального приміщення під літ. “А», загальною площею 212,4 кв.м, розташованого за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113, Роздільнянського району Одеської області, яке є частиною протирадіаційного укриття №56050 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2265508251216).
В обґрунтування вказаної заяви прокурор, з урахуванням предмету позову, посилався на запобігання можливого відчуження спірного об'єкту нерухомості на користь 3-х осіб.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у задоволенні заяви Керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову у справі №916/1437/24 було відмовлено у повному обсязі.
В подальшому, постановою Верховного Суду від 26.05.2025 у справі №916/1437/24 касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури було залишено без задоволення, ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 - без змін.
Разом з тим, 08.04.2025 до суду апеляційної інстанції від АТ “Укртелеком» надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі №916/1437/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку справи №918/938/23 судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Такий касаційний розгляд справи №918/938/23 був обумовлений тим, що у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду існує неоднозначний підхід до застосування статей 256, 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України у спорах, пов'язаних із поверненням протирадіаційних укриттів з приватної у державну чи комунальну власність, що не відповідає вимогам єдності судової практики.
Ухвалою суду Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 вищевказане клопотання АТ “Укртелеком» було задоволено та зупинено апеляційне провадження у справі №916/1437/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №918/938/23.
03.09.2025 до суду апеляційної інстанції від представника АТ “Укртелеком» надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження у справі №916/1437/24, у зв'зку із тим, що Верховним Судом 29.05.2025 у справі №918/938/23 винесено постанову, яку 27.08.2025 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, Постановою Верховного Суду від 29.05.2025 у справі №918/938/23 касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково. Мотивувальну частину постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 у справі №918/938/23 змінено, викладено у редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 поновлено апеляційне провадження у справі №916/1437/24 з 12.11.2025 та призначено дану справу до розгляду на 12.11.2025 року о 12:00 год.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.09.2025 задоволено клопотання представника АТ “Укртелеком» - Личагіної Світлани Петрівни про надання їй можливість брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку “EasyCon». Вирішено здійснювати розгляд справи №916/1437/24 в режимі відеоконференції.
22.10.2025 від АТ “Укртелеком» до суду надійшли додаткові пояснення у справі №916/1437/24, в яких апелянт просить врахувати правову позицію, сформовану у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі №918/938/23, до розгляду якої зупинялось апеляційне провадження у даній справі; врахувати зміни у законодавстві в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, які підтверджують правомірність позиції АТ «Укртелеком», що в даних спірних правовідносинах належним способом захисту є саме віндикаційний позов. Так, апелянт зауважує, що 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-IX, яким, зокрема, було доповнено ст. 391 Цивільного кодексу України частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу», тобто в порядку віндикаційного позову. У зв'язку з цим, АТ «Укртелеком» також просить застосувати норми ч. 2 ст. 391 Цивільного кодексу України та задовольнити апеляційну скаргу відповідача-1 у даній справі у в повному обсязі.
Водночас, прокурор, у зв'язку з ухваленням Верховним Судом постанови від 29.05.2025 у справі №918/938/23, також надіслав до суду свої письмові пояснення від 03.11.2025, в яких зазначає, зокрема, що Верховний Суд, постановляючи рішення у справі № 918/938/23, залишив поза увагою правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, відповідно до яких у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (п. 230 постанови).
Прокурор наполягає на тому, що як у справі №910/8413/21, так і у даній справі - №916/1437/24, предметом спору є обмежено оборотоздатне майно - об'єкт культурної спадщини та захисна споруда цивільного захисту, однак, попри заборону приватизації (відчуження) яких, право власності на них зареєстровано за приватними особами. У вказаних спорах, прокурор, захищаючи інтереси держави, звернувся до суду з негаторним позовом про повернення обмежено оборотоздатного нерухомого майна на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України.
Таким чином, на переконання прокурора, висновки, які містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 щодо способу захисту порушеного права держави на обмежено оборотоздатне майно, мають перевагу над висновками судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду від у справі №918/938/23.
В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник АТ «Укртелеком» підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції, просив задовольнити останню, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду , викладену у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, до розгляду якої зупинялось дане апеляційне провадження.
Прокурор заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Представники Фонду державного майна України та Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать матеріали даної справи.
Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Савенкова проти України» від 02.05.2013, “Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування членів апеляційної колегії у відпустках та відрядженнях, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Акціонерного товариства “Укртелеком» розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
У судовому засіданні 12.11.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Згідно з Указом Президента України від 15.06.1993 №210/93 “Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 №155, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком» створено Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укртелеком") та затверджено його статут.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 №948-р до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком".
Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №230 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ “Укртелеком» по Одеській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ “Укртелеком». Затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність ВАТ “Укртелеком» по Одеській дирекції.
Рішенням Виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 27.02.2004 №27 “Про оформлення права колективної власності на цілий об'єкт нерухомого майна за ВАТ “Укртелеком» вирішено:
- оформити право колективної власності на цілий об'єкт нерухомого майна за ВАТ “Укртелеком», яке знаходиться за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Леніна, 113 з видачею свідоцтва на право власності;
- видати свідоцтво на право колективної власності на цілий об'єкт нерухомого майна в смт Велика Михайлівка, вул. Леніна, 113 за ВАТ “Укртелеком».
На підставі вказаного рішення, Великомихайлівською селищною радою Одеської області 22.03.2004 видано свідоцтво про право власності серія САА №863621, згідно з яким об'єкт нерухомого майна В-Михайлівський ЦЕЗ-4 в цілому, який знаходиться за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Леніна, 113, та складається з допоміжних будівель та споруд будинку Абонвідділу “Укртелекому», належить на праві колективної власності ВАТ “Укртелеком».
Великомихайлівським бюро технічної інвентаризації 25.03.2004 прийнято рішення про реєстрацію права власності на комплекс за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Леніна, 113.
Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3172016 від 25.03.2004 нерухоме майно реєстраційний номер 5230849 - комплекс за адресою: Одеська обл., Великомихайлівський р-н, смт Велика Михайлівка, вул. Леніна, 113 належить на праві колективної власності ВАТ “Укртелеком», свідоцтво про право власності САА 863621 від 22.03.2004.
Відповідно до Інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 13.03.2020 було винесено запис за індексним номером 51600541 про реєстрацію права власності ПАТ “Укртелеком» на об'єкт нерухомого майна №2265508251216 - Великомихайлівський ЦЕЗ-4, загальною площею 1041,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, Великомихайлівський р-н, смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 та складовими частинами якого є: (будинок Укртелекому (А), будинок абонвідділу (Б), РШ і ТР (В), дизельна (Г), гаражі (Д), туалет (Е), ТП (Ж), склад (З), дизельна (К), ГСМ (Л), огорожа (3,4,5), ворота (1,2,6), замощення (І).
У матеріалах справи міститься Технічний паспорт від 15.01.2020 на комплекс “Будинок Укртелекому, будинок Абонвідділу і допоміжні будівлі і споруди» за адресою: Одеська обл., Великомихайлівський р-н, смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113, згідно з яким під літ. “А» зазначено будинок «Укртелекому», до якого, у тому числі входить підвальне приміщення загальною площею 212,4 кв.м. В свою чергу, підвал складається зі: сходової клітки площею 16,6 кв.м., коридору площею 13,3 кв.м., підсобного приміщення площею 13,6 кв.м., архіву площею 14 кв.м, підсобного приміщення площею 9,6 кв.м., підсобного приміщення площею 43,9 кв.м, підсобного приміщення площею 12,6 кв.м., спецприміщення площею 16,2 кв.м., спецприміщення площею 9,3 кв.м., кабельна шахта площею 12,9 кв.м., акумуляторна площею 34,9 кв.м., коридор площею 9,4 кв.м., підсобне приміщення площею 6,1 кв.м.
Водночас, 15.12.2012 був складений Технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) сховище №56050.
Так, відповідно до плану та експлікації приміщень захисна споруда цивільного захисту (цивільної оборони) №56050 складається зі: сходової площадки площею 16,6 кв. м, коридору площею 13,3 кв. м, підсобного приміщення площею 13,6 кв. м, архіву площею 14 кв. м, підсобного приміщення площею 9,6 кв. м, підсобного приміщення площею 43,9 кв.м, підсобного приміщення площею 12,6 кв. м, спецприміщення площею 16,2 кв.м., спецприміщення площею 9,3 кв.м., кабельної шахти площею 12,9 кв. м, акумуляторної площею 34,9 кв. м, коридору площею 9,4 кв. м, підсобного приміщення площею 6,1 кв. м. Загальна площа захисної споруди цивільного захисту №56050 становить 212,4 кв.м.
Також, за даними Технічного паспорту на захисну споруду №56050, остання розташована за адресою: Великомихайлівський р-н, смт Велика Михайлівка, вул. Леніна, 113, власник ВАТ “Укртелеком», збудовано в 1969 році, місткістю 20 осіб, загальною площею 212,4 кв.м., об'ємом 268,6 куб.м.
Відповідно до облікової картки протирадіаційного укриття ПРУ №58406-А, від 10.06.2008 №3, адресою укриття є: Одеська обл., Великомихайлівський р-н, смт Велика Михайлівка, вул. Леніна, 113, належить: В-Михайлівскьий цех електрозв'язку №4, Одеська філія ВАТ “Укртелеком», укриття вбудоване в будівлю, введене в експлуатацію у 1979 році та розраховане на 50 осіб. Загальна площа укриття - 25 кв.м., загальний об'єм - 75 куб.м.
Як зазначає позивач, Листом від 05.09.2023 №62-2549ВИХ-23 Роздільнянська окружна прокуратура звернулась до Роздільнянської районної військової адміністрації та повідомила, що за результатами опрацювання інформації встановлено, що ПРУ № 56050 розташоване за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 112 Роздільнянського району Одеської області, ПРУ № 57712 розташоване за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 105 Роздільнянського району Одеської області. Разом з тим, вказані ПРУ перебувають у приватній власності, що є порушенням вимог абз. 41 ч.2 ст. 4 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» та ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, так як не підлягають приватизації захисні споруди цивільного захисту. Ураховуючи викладене, з метою встановлення підстав для захисту інтересів держави, керуючись ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», прокуратура просила у найкоротший строк надати до окружної прокуратури належним чином завірені копії паспорту та облікових карток ПРУ № 57712 та №56050.
У відповідь на вказаний лист Роздільнянська районна військова адміністрація разом з листом від 07.09.2023 №554/1/09/01-30 надала копії паспорту та облікових карток ПРУ №57712 та №56050.
У листі №62-2799ВИХ-23 від 25.09.2023 Роздільнянська окружна прокуратура звернулась до Фонду Державного майна України та повідомила, що за результатами опрацювання інформації встановлено, що в межах Великомихайлівської територіальної громади знаходиться захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 56050, що розташоване за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району Одеської області, яка перебуває на праві приватної власності ПАТ “Укртелеком». Ураховуючи викладене, з метою встановлення підстав для захисту інтересів держави, керуючись ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», прокуратура просила у найкоротший строк надати до окружної прокуратури ґрунтовну інформацію щодо здійснення приватизації та підстав передачі у власність нежитлової будівлі, розташованої за адресою смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району Одеської області, із зазначенням переліку нерухомого майна, яке передано у приватну власність.
ФДМУ своїм Листом від 23.10.2023 №10-24-27533 надав відповідь прокурору, згідно з якою матеріали справи з корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком», які були передані засновником - Державним комітетом зв'язку та інформатизації України до Фонду та зберігаються в його архіві, не містять інформацію щодо нежитлових будівель за вищезазначеною адресою. У свою чергу, оскільки до основних завдань Фонду належать, зокрема, захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду на території України, та враховуючи те, що вищезазначена захисна споруда не належала (і не належить) до сфери управління Фонду, то Фондом не вживалися заходи претензійно-позовного характеру щодо цієї споруди. Враховуючи зазначене позивач звернувся до прокуратури з проханням розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування стосовно зазначеної захисної споруди цивільного захисту згідно з вимогами законодавства.
У листі від 08.11.2023 №62-3370ВИХ-23 Роздільнянська окружна прокуратура звернулась до Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області та просила з метою встановлення підстав для захисту інтересів держави, керуючись ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», в строк до 22.11.2023 надати до окружної прокуратури ґрунтовну інформацію щодо зазначених захисних споруд цивільного призначення (по кожній окремо): чи вищевказані захисні споруди цивільного значення перебувають на обліку; причини відсутності ПРУ №№ 57712, 57713, 57761, 58402, 58411 на загальнодоступному веб сайті “Захисні споруди цивільного захисту міста Одеси та Одеської області» https://www.google.com/maps/; по всім вказаним ПРУ прошу надати належним чином засвідченні копії наявних документів.
У відповідь на вказаний лист Головне управління державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області листом від 22.11.2023 №6001.1-8242/6010 надало копії актів оцінок готовності та наявних документів щодо ПРУ.
Листом від 12.12.2023 №62-3733ВИХ-23 Роздільнянська окружна прокуратура звернулась до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та просила повідомити окружну прокуратуру чи планує Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України самостійно звертатися до суду із відповідною позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Одеської області, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права приватної власності в частині та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 56050 площею 212,4 кв.м., яке розташоване за адресою вул. Центральна, 113 смт Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області, а також проінформувати чи вживалися раніше Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України заходи реагування у зв'язку із незаконним оформленням АТ “Укртелеком» права приватної власності на споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №56050.
У відповідь на вказаний лист Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України листом від 15.12.2023 №22411/16/10-23 повідомило прокуратуру, що у Мінінфраструктури відсутня інформація та документи щодо порушених у запиті прокуратури питань.
В адресованому Фонду Державного майна України Листі від 07.02.2024 №62-463ВИХ-24 Роздільнянська окружна прокуратура просила надати інформацію чи вживалися раніше Фондом Державного майна України заходи реагування у зв'язку із незаконним оформленням ПАТ “Укртелеком» права приватної власності на споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №56050.
Листом від 26.02.2024 №10-24-5280 ФДМУ просив розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування стосовно захисної споруди цивільного захисту №56050.
В порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Роздільнянська окружна прокуратура Листом від 28.03.2024 №62-1253ВИХ-24 повідомила ФДМУ, що нею буде скеровано до суду позовну заяву на захист інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Фонду державного майна України до Акціонерного товариства “Укртелеком», Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права приватної власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту № 56050 площею 212,4 кв.м.
В матеріалах справи також наявні:
- Довідка В.Михайлівського цеху електрозв'язку №4, Одеської філії ВАТ “Укртелеком» від 05.02.2009, згідно з якою захисна споруда цивільної оборони ПРУ № 58406-А, класу 1979 року введення в експлуатацію, розташована за адресою: В-Михайлівський р-н, смт В.Михайлівка, вул. Леніна, 113 включена до статутних фондів та знаходиться на балансі В.Михайлівський цех електрозв'язку № 4 Одеська філія ВАТ “Укртелеком». Форма власності захисної споруди державна.
- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань номер кримінального провадження 12023162390000484, дата реєстрації 26.07.2023.
- Акт комплексної перевірки захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційного укриття №56050 від 22.03.2013, який містить наступні відомості: форма власності - приватна, відомча підпорядкованість - Міністерство транспорту та зв'язку, власник - ПАТ “Укртелеком». Загальна характеристика - ПРУ вбудоване і 2-во поверхову будівлю, загальна площа 25 кв.м., загальний стан задовільний. Висновок: протирадіаційне укриття №56050 оцінюється як не готове для прийняття осіб, що укриваються. Акт містить підпис керівника підприємства про ознайомлення.
- Акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту №56050 від 20.05.2022, від 12.09.2023 складені ГУ ДСНС в Одеській області, які містять зазначення загальної площі ПРУ 25 кв.м.
- Акт оперативного огляду об'єкта (будівлі, споруди, приміщення) щодо можливості його використання для укриття населення ПРУ № 56050 від 02.06.2023, складений ГУ ДСНС в Одеській області.
- План розміщення акцій відкритого акціонерного товариства “Укртелеком», погоджений Комісією з корпоратизації УДПЕЗ “Укртелеком», протокол від 20.12.1999 №8.
- Перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ “Укртелеком», але перебуває на його балансі (нерухоме майно).
- Акт приймання-передачі нерухомого майна у власність Відкритому акціонерному товариству “Укртелеком» від 25.11.2003, який є Додатком “ 1 до наказу Держкомзв'язку України від 25.11.2003 №230, який серед переліку майна містить зазначення будівлі цеху №4, дизельної, Цезу №2 склад, трансформаторної, туалету/, розташованих в смт. В.Михайлівка, вул. Леніна, 113.
Як зазначалось вище, прокурор вказує, що спірне підвальне приміщення є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем №56050 та є державною власністю за законом.
Посилаючись на порушення відповідачами норм чинного, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавства щодо відчуження вказаного вище нерухомого майна з особливим правовим статусом (як захисної споруди цивільного захисту), прокурор звернувся до суду з відповідним позовом у даній справі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Щодо права прокурора на звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Так, питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.
Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).
Частиною 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
Системне тлумачення положень ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Тому, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
У постанові від 20.10.2020 у справі № 924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив на тому, що прокурор насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Як зазначалось вище 25.09.2023 Листом №62-2799ВИХ-23 Роздільнянською окружною прокуратурою повідомлено Фонд державного майна України про факт незаконного вибуття з державної власності майна, яке не може бути приватизовано, а саме: захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №56050, розташованого за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району Одеської області.
В свою чергу, ФДМУ своїм Листом від 23.10.2023 №10-24-27533 повідомив прокурора про те, що захисна споруда цивільного захисту за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району Одеської області не належала та не належить до сфери управління Фонду, внаслідок чого претензійно-позовна робота не здійснювалася. При цьому, Фонд державного майна України зауважив про необхідність вжиття заходів прокурорського реагування з метою повернення вказаного майна у державну власність.
У Листі від 07.02.2024 №62-463ВИХ-24 Роздільнянська окружна прокуратура просила надати інформацію чи вживалися Фондом Державного майна України заходи реагування у зв'язку із незаконним оформленням ПАТ “Укртелеком» права приватної власності на споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №56050.
Листом від 26.02.2024 №10-24-5280 ФДМУ просив розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування стосовно захисної споруди цивільного захисту №56050.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.
Статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
За змістом ч. 1 ст. 4 названого Закону до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування, повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.
Таким чином, Фонд державного майна України є уповноваженим органом у даних спірних правовідносинах, однак, будучи обізнаним про встановлені порушення у підконтрольній сфері, маючи встановлені законодавством повноваження щодо вжиття відповідних заходів, протягом тривалого часу не вжив достатніх та необхідних заходів для захисту інтересів держави.
За наведених обставин, Роздільнянська окружна прокуратура Листом від 28.03.2024 №62-1253ВИХ-24 повідомила Фонд державного майна України щодо звернення нею в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" до суду в інтересах держави в особі Фонду із відповідним позовом.
Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до господарського суду. Прокурором доведена наявність підстав для участі прокурора у даній справі в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Щодо належного способу захисту колегія суддів зазначає наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом прокурор стверджує, що порушення інтересів держави відбулося внаслідок набуття ВАТ "Укртелеком" права власності на майно за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району Одеської області, до складу якого входить захисна споруда цивільного захисту - сховище №56050.
Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ("Afanasyev v. Ukraine" (заява № 38722/02, § 75)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland) зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (Panteleyenko v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).
Дослідивши предмет та підстави позову у даній справі, а також мету останнього через призму доводів прокурора, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги фактично спрямовані на повернення державі в особі Фонду державного майна України захисної споруди цивільного захисту - сховища №56050, яке розташоване за адресою: Великомихайлівський р-н, смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 та, за твердженням прокурора, протиправно було набуте Акціонерним товариством "Укртелеком".
Судова колегія виходить з того, що частиною 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", який був чинний на момент набуття АТ "Укртелеком" права власності на спірне майно, визначено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, захисні споруди цивільної оборони.
Крім того, пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України №26-92 від 31.12.1992, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також імперативно визначалося, що захисні споруди цивільної оборони відносилися до об'єктів, що не підлягали приватизації.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин законодавство виключало можливість відчуження належних державі захисних споруд цивільної оборони у приватну власність.
Аналогічні положення містяться в ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України (чинний на час розгляду справи), відповідно до якої захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Колегія суддів зазначає, що наведена норма права є абсолютно визначеною та не передбачає розширеного тлумачення.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому, одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
Так, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який, при цьому, є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем.
Відтак, права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння майном, є віндикаційний позов.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 22.01.2025 у справі №446/478/19.
Поряд з цим, повернення майна в порядку реституції також має наслідком повернення нерухомого майна позивачу та державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (наприклад, договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача на нежитлові приміщення), це призведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном позивача.
Саме такий правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стосовно способів захисту у спорах про повернення об'єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема, протирадіаційними укриттями як їх різновидами відповідно до ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України) міститься в постанові від 29.05.2025 у справі №918/938/23, до касаційного розгляду якої зупинялось провадження у даній справі - №916/1437/24.
Крім того, прокурором не враховано, що вимоги про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради від 27.02.2004 №27 “Про оформлення права колективної власності на цілий об'єкт нерухомого майна за ВАТ “Укртелеком», що розташований за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113 Роздільнянського району, яке виконане на час звернення з позовом до суду шляхом оформлення права власності за Акціонерним товариством "Укртелеком" з видачею останньому відповідного свідоцтва, є неефективним способом захисту прав. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить ефективно усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні спірним майном.
Аналогічний правовий висновок суду касаційної інстанції відображений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20.
Зазначеним спростовуються доводи прокурора про належність обраного ним способу захисту у вигляді заявлених в межах цієї справи вимог негаторного характеру.
Окремо судова колегія звертає увагу на те, що прокурор просить визнати недійсним свідоцтво про право власності серії та номер САА №863621 від 22.03.2004 видане ВАТ “Укртелеком» не лише на спірний об'єкт нерухомого майна - підвальне приміщення площею 212, 4 кв.м, яке входить до складу будинку «Укртелекому» (під літ. “А»), а не цілий комплекс нерухомості загальною площею 1041,7 кв.м., до якого належать: комплекс будинку Укртелекому, будинок Абонвідділу і допоміжні будівлі і споруди, що розташовані за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113.
Вказане суперечить принципам виправданості та пропорційності втручання в право власності відповідача-1.
Як зазначалося вище, АТ "Укртелеком" є особою, за якою зареєстроване право власності на спірне майно, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта. Натомість держава (зокрема, в особі Фонду державного майна України), за якою не зареєстроване право власності на спірний об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між державою та Акціонерним товариством "Укртелеком" щодо спірного майна відсутні, оскільки останнє було набуте відповідачем в процесі приватизації (корпоратизації).
За таких обставин, виходячи з обставин цієї конкретної справи, єдиним належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є позовна вимога про витребування нерухомого майна від АТ "Укртелеком", за яким зареєстроване право власності на спірне майно. Проте, така позовна вимога в межах даної справи прокурором не заявлена.
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
При цьому, беручи до уваги те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту, останні, відповідно, не підлягають і розгляду по суті, адже обрання неналежного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 та від 18.05.2022 у справі №914/1191/20.
Відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).
Враховуючи, що наведене вище є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів дійшла висновку не давати відповідь на кожен аргумент апеляційної скарги з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справах «Проніна проти України», «Руїз Торіха проти Іспанії» (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки в такому разі прийняття рішення про відмову в задоволенні позову не залежить від інших встановлених судом обставин.
Разом з цим, стосовно додаткових пояснень, наданих прокурором, судова колегія вважає за доцільне вказати наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах:
- чи є правовідносини подібними;
- чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Щодо першого аспекту, то необхідно зазначити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (достемено визначено у п. 57-58 цієї постанови). Отже, критеріями визначення подібності правовідносин в іншій справі є: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет) (ухвала Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №910/4450/19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово вказувала, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Щодо другого аспекту необхідно встановлювати, чи зберігає правова позиція юридичну силу, тобто враховувати зміни внесенні у відповідне законодавство.
Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Судова колегія зазначає, що предметом спору у справі №910/8413/21, на яку посилається прокурор, була не захисна споруда цивільного захисту, а об'єкт (пам'ятка) культурної спадщини - садиба Терещенків, і на час укладення правочину про її відчуження за чинним на той час правовим регулюванням, встановленим Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути.
При цьому, судом було встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Центрелеватормлинбуд» було достеменно відомо, що він укладає правочин щодо придбання об'єкта культурної спадщини (садиби Терещенків), адже ще 03.05.2007 (до укладення нікчемної Додаткової угоди №1) між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та Відкрите акціонерне товариство "Центрелеватормлинбуд" було укладено охоронний договір №1554, згідно з яким Товариство бере на себе зобов'язання щодо охорони щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.
У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» не є доказом переходу до нього володіння цим майном.
Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім територіальна громада міста Києва не втратила, тому в тій справі, дійсно, підстав для застосування віндикаційного позову не було (пункти 228-230, 233, 235, 236 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).
У даному випадку - в справі, що розглядається, предметом спору є інше майно (сховище), з іншим правовим статусом, стосовно якого правове регулювання встановлено іншими нормативно-правовими актами, майно було приватизоване, відповідач його отримав при перетвореннях своєї організаційної форми тощо, вказане дає підстави вважати наведену справу за даним критерієм не подібною.
При цьому, правовідносини у даній справі та справі №918/938/23 (постанову Верховного Суду в якій просить врахувати апелянт) за сферою правового регулювання є подібними, про що ґрунтовно викладено в ухвалі Південно-Західного апеляційного суду від 09.04.2025 про зупинення провадження у справі до розгляду судом касаційної інстанції вищевказаної справи.
Зокрема, ухвалою суд визначив, що правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №918/938/23 (зокрема, щодо застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення правової природи вимоги про повернення у державну/комунальну власність протирадіаційного укриття, яке в процесі приватизації (корпоратизації) було зареєстровано за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження такого об'єкта, а саме: чи є вона негаторною вимогою, на яку не поширюється позовна давність, або є віндикаційною вимогою, на яку поширюється загальна позовна давність тривалістю 3 роки) має суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у справі №916/1437/24.
Більш того, в обґрунтування необхідності передачі справи №918/938/23 на розгляд Спеціалізованої палати, колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 26.02.2025 у справі №918/938/23 вказала про те, що наразі у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду існує неоднозначний підхід до застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України у спорах, пов'язаних із поверненням протирадіаційних укриттів з приватної у державну чи комунальну власність, що не відповідає вимогам єдності судової практики.
Так, колегія зазначила, що у постановах від 12.06.2024 у справі №918/938/23 та від 11.09.2024 у справі №906/1052/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що заявлену вимогу про повернення протирадіаційного укриття з приватної у державну (комунальну) власність слід вважати віндикаційною з поширенням на неї загальної позовної давності, в той час як у постановах від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі № 922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24 та від 29.01.2025 у справі №927/1128/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що подібну вимогу слід кваліфікувати негаторною без поширення на неї позовної давності. Тому, з метою формування єдиної правозастосовчої практики з вказаного питання і було передано справу № 918/938/23 на розгляд Спеціалізованої палати.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, проаналізувавши постанови Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, виніс постанову від 29.05.2025 у справі №918/938/23, в якій відступив від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі №922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі №922/660/24, від 29.01.2025 у справі №927/1128/23, від 11.02.2025 у справі №922/985/24 та від 11.02.2025 у справі №918/1358/23 в основу яких було покладено висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 про те, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, то - належному способу захисту прав держави відповідає заявлення саме негаторного позову.
При цьому, апеляційна колегія звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 904/2839/21 від 22.08.2024 у справі №910/10968/23, від 27.08.2024 у справі № 910/31605/15).
Підсумовуючи викладене, з огляду на те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не є належними та ефективними способами захисту, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012, від 18.05.2022 у справі №914/1191/20 та від 29.05.2025 у справі №918/938/23.
Оскільки на теперішній час суд касаційної інстанції відступив від попередніх висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду щодо правової кваліфікації вимоги про повернення нерухомого майна, яке є захисною спорудою, як такої, що опосередковує негаторний позов із зазначенням того, що в даному випадку такі вимоги повинні бути віндикаційними, то висновок суду першої інстанції про задоволення позову після розгляду справи по суті є помилковим, а рішення - таким, що підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не є належними та ефективними способами захисту у спірних правовідносинах, що є окремою підставою для відмови у позові, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі саме з цих підстав, а апеляційна скарга відповідача-1, відповідно, підлягає задоволенню.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ “Укртелеком» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі №916/1437/24 підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у позові, у зв'язку з неправильно обраним прокурором способом захисту.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Укртелеком» задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі №916/1437/24 скасувати.
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складений та підписаний 17.11.2025.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Принцевська Н.М.