"07" листопада 2025 р. Справа №914/639/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК Н.М.
за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.
представники сторін:
від скаржника - Кусий А.В. (адвокат).
розглянувши апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича (вх.ЗАГС №01- 05/2191/25 від 14.07.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.07.2025 (повна ухвала- 11.07.2025, суддя Мазовіта А.Б.)
у справі № 914/639/24
за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега», с.Озліїв, Рівненська область;
на дії Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, м.Львів;
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега», с.Озліїв, Рівненська область;
до відповідача Приватного підприємства “Галичина Агроресурси м.Глиняни, Львівська область;
про стягнення 1 795 845,79 грн
Суть спору.
ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» звернулося до Господарського суду Львівської області із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича у справі №914/639/24 за позовом ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» до ПП «Галичина Агроресурси». Про стягнення 1 795 845,79 грн.
Вказана скарга обґрунтована тим, що позивачем було дотримано встановлений порядок та умови пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Львівської області від 10.07.2024, а приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича дійшов помилкового висновку про відсутність у представника права представляти інтереси довірителя у приватного виконавця, з огляду на зміст та сутність довіреності від 15.04.2025.
Господарський суд Львівської області від ухвалою від 09.07.2025 визнав протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. під час примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 10.07.2024 у справі №914/639/24 щодо винесення повідомлення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 11.06.2025 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання на підставі п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», визнав недійсним та скасував повідомлення та зобов'язав приватного виконавця відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 10.07.2024 .
Ухвала суду мотивована тим, що безпідставне повернення приватним виконавцем стягувачу виконавчого документа, а саме наказу суду від 10.07.2024, без прийняття до виконання згідно з повідомленням від 11.06.2025, створює необґрунтовані перешкоди стягувачу у реалізації конституційної гарантії виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Приватний виконавець Білецький І.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.07.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні такої скарги відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» було надано довіреність, якою передбачено право представляти інтереси довірителя у судах загальної юрисдикції, адміністративних та господарських судах, брати участь у судових засіданнях, а також представляти інтереси довірителя в органах державної виконавчої служби з питань виконання судових рішень або ухвал господарського суду. Водночас зазначена довіреність не наділяє адвоката повноваженнями на представництво інтересів довірителя у приватного виконавця.
Також вказує те, що відповідно до положень чинного законодавства України приватний виконавець є суб'єктом владних повноважень, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №520/7497/2020, тому твердження про те, що у довіреності передбачено право представляти інтереси довірителя перед усіма юридичними та фізичними особами, не може бути враховане, оскільки звернення було здійснено не до Білецького І.М. як фізичної особи, а до приватного виконавця, який діє в межах наданих йому державою владних повноважень.
Оскільки виконавчий документ подано особою без повноважень на представництво інтересів, приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. 11.06.2025 було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання і відсутні підстави для задоволення вимоги заявника про зобов'язання приватного виконавця відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання наказу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач звертає увагу на те, що зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.07.2024 по справі №914/639/24 виходить за межі та не стосується питання оскарження дій приватного виконавця.
Зазначає, що приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. згідно оскаржуваного повідомлення від 11.06.2025 не вказано та не зазначено конкретних підстав не наділення представника правом представляти інтереси довірителя в приватного виконавця та із врахуванням зазначеного вище тексту не зазначено, в чому саме та де саме із кола наданих повноважень міститься положення про не наділення представника правом представляти інтереси довірителя в приватного виконавця.
Також вважає, що повернення приватним виконавцем наказу Господарського суду Львівської області від 10.07.2024 без прийняття його до виконання є надмірним проявом формалізму, а тому застосування ним положень п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» під час вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження за вказаним наказом є неправомірним та нікчемним.
Приватний виконавець Білецький І. М. сформував додаткові пояснення по справі, в яких вказує, що відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Таким чином, в господарському процесі повноваження представника можуть підтверджуватись довіреністю, що не скасовує обов'язок адвоката щодо укладання договору з клієнтом.
У поясненнях зазначено, що до скарги на дії приватного виконавця та заяви про покладення на приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. судових витрат на професійну правничу допомогу додано довіреність від 15.04.2025 та договір №16-06-2025/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 16.06.2025. Отже, довіреність, згідно якої представник скаржника представляв інтереси у суді, видана на 2 місяці скоріше, ніж укладено договір з адвокатом, тому суд першої інстанції взагалі не мав права приймати скаргу до розгляду, оскільки у представника не були підтверджені повноваження ні як адвоката, ні як представника у вигляді самопредставництва.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, сторонами подано не було.
Присутній у судовому засіданні представник скаржника виклав доводи і міркування щодо вимог апеляційної скарги. Представники інших учасників у справі в судове засідання не з?явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі, які не з?явилися.
Фактичні обставини справи.
Господарський суд Львівської області рішенням від 13.06.2024 позов задовольнив; стягнув з ПП «Галичина Агроресурси» на користь ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» 1 369 329,00 грн основного боргу, 334 785,43 грн пені, 42 308,31 грн 3% річних, 49 423,05 грн інфляційних, 21 550,16 грн судового збору.
10.07.2024 на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2024, яке набрало законної сили, видано наказ.
Стягувач звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. із заявою від 06.06.2025 про відкриття виконавчого провадження із виконання наказу від 10.07.2024 про примусове виконання судового рішення у справі №914/639/24.
Заява підписана представником позивача за довіреністю Олександром Грищенком. До заяви було долучено оригінал довіреності б/н від 15.04.2025.
Згідно з довіреністю б/н від 15.04.2025, ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» уповноважує Грищенка Олександра Миколайовича представляти інтереси довірителя, зокрема в органах державної виконавчої служби з питань виконання судових рішень, перед всіма юридичними та фізичними особами, з усіх питань, що стосуються діяльності довірителя та необхідні для виконання довіреності.
Довірителю надається право подавати, направляти та отримувати документи, підписувати заяви, тощо, користуватися процесуальними правами стягувача, передбаченими Законом України «Про виконавче провадження».
11.06.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М., за наслідком розгляду заяви про примусове виконання наказу у справі №914/639/24, що виданий 13.06.2024, керуючись п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. У повідомленні приватний виконавець зазначив, що до заяви долучено довіреність від 15.04.2025, згідно з якою представник заявника не наділений правом представляти інтереси довірителя в приватного виконавця.
Стягувач звернувся до суду із скаргою на дії приватного виконавця, зокрема на повідомлення від 11.06.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у визначений ст. 341 ГПК України десятиденний строк.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного в Законі України «Про виконавче провадження».
Частини 1 - 2 ст. 24 ЗУ «Про виконавче провадження» визначають, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії - відповідно до ч.1 ст. 18. ЗУ «Про виконавче провадження»
Частини 1, 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачають, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У ч. 1 ст. 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
В апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що ТОВ «Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» було видано довіреність, якою уповноважено представника діяти від імені довірителя в судах загальної юрисдикції, адміністративних та господарських судах, брати участь у судових засіданнях, а також представляти інтереси довірителя в органах державної виконавчої служби з питань виконання судових рішень або ухвал господарського суду. Водночас зазначена довіреність не містить повноважень на представництво інтересів довірителя перед приватним виконавцем. Водночас, відповідно до положень чинного законодавства України, приватний виконавець є суб'єктом владних повноважень,
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватним виконавцем є громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність із примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності. Водночас, відповідно до чинного законодавства України, приватний виконавець наділений владними повноваженнями, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №520/7497/2020.
Сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:
1) довіреністю;
2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Так, судом встановлено, що ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» видало довіреність, якою уповноважило Грищенка О.М. представляти інтереси довірителя в судах загальної юрисдикції, адміністративних та господарських судах, брати участь у судових засіданнях, представляти інтереси довірителя в органах державної виконавчої служби з питань виконання судових рішень (постанов) та/або ухвал господарського суду, їх оскарження, а також представляти інтереси перед усіма юридичними та фізичними особами, у тому числі перед банківськими та/або фінансово-кредитними установами, районними державними адміністраціями, органами статистики, податковими органами, відділеннями державних фондів з усіх питань, що стосуються діяльності довірителя.
Звертаючись із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М., позивач покликався на те, що приватний виконавець Білецький І.М. не навів конкретних підстав, які б свідчили про відсутність у представника довіреності на право представляти інтереси довірителя перед приватним виконавцем.
Вказані доводи позивача суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими, адже довіреністю дійсно не передбачено окремого повноваження адвоката на представництво інтересів довірителя саме перед приватним виконавцем. Тлумачення повноважень представника не може ґрунтуватися на припущенні про відсутність заборони, а повинно спиратися на чітке надання відповідного права довірителем.
Таким чином, позиція позивача про наявність у представника загального права діяти перед будь-якими органами не узгоджується з вимогами закону та змістом довіреності, а тому не може бути підставою для визнання дій приватного виконавця неправомірними.
Окрім цього, твердження позивача про те, що довіреністю передбачено право представляти інтереси довірителя перед усіма юридичними та фізичними особами, не може бути враховане, оскільки звернення було здійснено не до Білецького І.М. як фізичної особи, а до приватного виконавця, який діє в межах наданих йому державою владних повноважень.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що приватний виконавець правомірно відмовив у прийнятті документів, поданих Грищенком О.М., що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Позивач також вважає, що повернення приватним виконавцем наказу Господарського суду Львівської області від 10.07.2024 без прийняття його до виконання є надмірним формалізмом, а тому застосування ним положень п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» під час вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження за вказаним наказом є неправомірним та нікчемним.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання: якщо на момент подання заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 % від загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця і у інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справах «Волчлі проти Франції», ТОВ «Фріда» проти України»).
З огляду на встановлені обставини, повернення приватним виконавцем виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства. Оскільки виконавчий документ було подано особою, яка не мала належних повноважень на представництво інтересів стягувача, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович 11.06.2025 обґрунтовано виніс повідомлення про повернення виконавчого документа. Такі дії не можуть розцінюватися як прояв надмірного формалізму, адже здійснені у межах компетенції та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Застосування процесуальних норм у даному випадку було спрямоване на забезпечення правової визначеності та дотримання встановленої законом процедури, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги, а тому вона підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні скарги на дії приватного виконавця.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про розподіл судових витрат, в якому просить стягнути з ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» на користь приватного виконавця Білецького І.М. 15 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження зазначених витрат представником долучено копію договору №160П про надання правової допомоги від 14.07.2025.
Розглянувши подану заяву про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на таке.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У своїй апеляційній скарзі скаржником було зазначено, що судові витрати у цій справі, які приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І.М. очікує понести у суді апеляційної інстанції у зв'язку із розглядом судової справи складають суму 15 000, 00 грн, які складаються з витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою адвоката.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (надалі - Закон), згідно зі ст. 26 якого адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктами 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 30 Закону порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, між приватним виконавцем Білецьким І.М. та адвокатом Кусим Андрієм Васильовичем укладено договір про надання правничої допомоги.
У п. 1.1 договору № 160П про надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) від 14.07.2025 визначено, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором справи за скаргою ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М..
В п. 3.2 договору сторони погодили, що надання правової допомоги в межах надання правової допомоги у Західному апеляційному господарському суді є фіксованою і становить 15 000 грн.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
При визначенні суми відшкодування витрат, суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).
Як було зазначено вище, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Так, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (правова позиція Великої Палата Верховного Суду, викладена у постановах від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.).
З врахуванням викладеного, оскільки на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявник надав копію договору про надання правничої допомоги, яким визначено фіксований розмір витрат на правничу допомогу, то вказане дозволяє встановити зміст, обсяг та вартість наданих послуг.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що заперечено проти розміру витрат на правничу допомогу чи клопотання про зменшення розміру таких від позивача не надходило.
Західний апеляційний господарський суд дослідив матеріали справи, зокрема обсяг наданої адвокатом правничої допомог, а саме: подання апеляційної скарги і участь представника в одному судовому засіданні в судді апеляційної інстанції, проаналізував умови договору про надання правової допомоги та враховав фіксований розмір гонорару адвоката. З огляду на це, колегія суддів, керуючись засадами розумності та справедливості, дійшла висновку, що підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу, надану стороні у суді апеляційної інстанції, у розмірі 7 000, 00 грн.
Визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та співмірний із конкретними обставинами справи, її складністю і необхідним обсягом процесуальних дій сторони.
Таким чином, заява апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у розмірі 7 000, 00 грн. В іншій частині заяви належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 277, 244 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.07.2025 у справі №914/639/24 скасувати та прийняти нове рішення, в яким в задоволенні скарги на дії приватного виконавця відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега» (35164, Рівненська область, Дубенський район, с. Озліїв, вул. Дубенська, 13; ЄДРПОУ 37446760) на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича (м. Львів, вул. Грабовського, 11, офіс 104; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000, 00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді О.С. СКРИПЧУК
Н.М. КРАВЧУК