79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" листопада 2025 р. Справа №909/1024/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Бонк Т.Б.
Орищин Г.В.
без виклику учасників процесу
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Фінанс Компані" від 17.02.2025 (вх. № 01-05/422/25 від 18.02.2025)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2025 року (повний текст рішення підписано 28.01.2025, суддя Михайлишин В.В.)
у справі №909/1024/24
за позовом: Державної установи "Інститут охорони ґрунтів України"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Фінанс Компані"
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях
про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 19 254, 99 гривень, з яких: 10 178, 27 гривень - заборгованість з орендної плати, 1 244, 78 гривень - пеня, 7 831,94 гривень - інфляційні втрати.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано позов Державної установи "Інститут охорони ґрунтів України" (далі - ДУ "Інститут охорони ґрунтів України", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Фінанс Компані" (далі - ТОВ "Інвест Фінанс Компані", відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях ( далі - Регіональне відділення Фонду державного майна, третя особа) про стягнення заборгованості в сумі 19 254, 99 грн, з яких: 10 178, 27 грн- заборгованість з орендної плати, 1 244, 78 грн - пеня, 7 831, 94 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди державного майна № 38/18 від 01.10.2018 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період жовтень 2018 року - лютий 2019 року.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у справі №909/1024/24 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Інвест Фінанс Компані" на користь ДУ "Інститут охорони ґрунтів України" 10 194, 78 грн з яких: 6 026, 45 грн - заборгованість з орендної плати, 4 168, 33 грн - інфляційні втрати, а також 1 603, 32 грн судового збору. В частині стягнення 4 151, 82 грн заборгованості з орендної плати, 1 244, 78 грн пені та 3 663, 61 грн інфляційних втрат суд відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати орендної плати за період із жовтня 2018 року по лютий 2019 року включно, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 6 026,45 грн.
Разом із тим, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість з орендної плати в сумі 10 178, 27 грн, до якої згідно з розрахунком включено також 1 004, 42 грн ПДВ, 61 63 грн плати за землю та 3 085, 77 грн відшкодування комунальних витрат.
Зважаючи на те, що оренда плата в розмірі 6 026, 45 грн вже включає в себе ПДВ, позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження розміру плати за землю в формі земельного податку чи орендної плати в сумі 61,63 грн та доказів споживання відповідачем комунальних послуг на об'єкті оренди в сумі 3 085, 77 грн, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Враховуючи порушення відповідачем строків сплати орендних платежів, суд виснував про наявність підстав для нарахування позивачем пені та інфляційних втрат. Однак, здійснивши власний перерахунок з врахуванням встановленої судом суми основного боргу та періодів прострочення, суд дійшов висновку, що сукупний розмір пені становить 167,68 грн, а інфляційних втрат - 4 168,33 грн.
Водночас, зважаючи на подану позивачем заяву про застосування строку позовної давності, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, оскільки таку нараховано за період з 16.11.2018 по 01.02.2019, а позов поданий до суду у жовтні 2024 року, тобто з пропуском встановленого п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності в 1 рік.
Разом з тим, зважаючи на те, що до вимог про стягнення основного боргу та інфляційних втрат встановлюється загальна позовна давність тривалістю у 3 роки, враховуючи продовження строків позовної давності відповідно до п.п.12,19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 6 026, 45 грн заборгованості з орендної плати та 4 168, 33 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
ТОВ "Інвест Фінанс Компані" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у справі №909/1024/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги апелянта обгрунтовані неповним встановленням судом першої інстанції обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що:
- позивачем не доведено порушення його прав та наявності заборгованості у товариства, а твердження позивача є за своєю суттю змушуванням до виконання договірних відносин, зловживанням службовим становищем та суперечить встановленим обставинам в даній справі;
- відповідач не міг знати про наявність заборгованості, оскільки не отримував жодного рахунка на оплату орендної плати та реквізитів для здійснення оплат, чим порушено п.5.16 договору;
- суд першої інстанції не дослідив підписаний сторонами договір та неправильно визначив характер спірних правовідносин, оскільки підпис в.о. керівника позивача на договорі викликає сумніви, містить ознаки підробки;
- позивач пропустив строк позовної давності і не обгрунтував поважності причин пропуску такого, не звертався до суду з заявою про поновлення строку на пред'явлення позовних вимог.
ДУ "Інститут охорони ґрунтів України" подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у справі №909/1024/24 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, позивач зазначає, що:
- в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, що підтверджують як факт укладання між сторонами договору оренди державного майна № 38/18 від 01.10.2018, так і виникнення у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати;
- твердження відповідача про підроблення підпису колишнього в.о. директора позивача на договорі не підтверджені належним та допустимими доказами, не відповідають фактичним обставинам справи, з позовом про визнання недійсним договору відповідач до суду не звертався;
- з врахуванням п.п.12,19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України позивач звернувся з вимогами про стягнення основної заборгованості з орендної плати та інфляційних втрат у межах строків позовної давності.
Процесуальні дії суду у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 справу №909/1024/24 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Малех І.Б., суддів Бонк Т.Б. та Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Інвест Фінанс Компані" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у справі №909/1024/24 залишено без руху з підстав, наведених у вказаній ухвалі.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 та від 20.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Інвест Фінанс Компані" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у справі №909/1024/24 та призначено таку до розгляду в порядку письмовго провадження без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з відстороненням від здійснення правосуддя головуючого судді Малех І.Б., на підставі розпорядження керівника апарату Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 №196 проведено повторний автоматизований розподіл справи №909/1024/24.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2025 справу №909/1024/24 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді - доповідача )- Галушко Н.А., суддів Бонк Т.Б. та Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 прийнято апеляційну скаргу ТОВ "Інвест Фінанс Компані" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у справі №909/1024/24 до розгляду новим складом суду та вирішено розглядати таку без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст. 2 ГПК України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи та перебування колегії суддів у відпустці, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судом.
01.10.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (далі - орендодавець), ТОВ "Інвест Фінанс Компані" (далі - орендар) та ДУ "Інститут охорони ґрунтів України" в особі Івано-Франківської філії ДУ "Інститут охорони ґрунтів України" (далі - балансоутримувач) укладено договір оренди державного майна № 38/18 (далі - Договір).
Пунктом 1.1. Договору сторони передбачили, що орендодавець за участю балансоутримувача передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - приміщення загальною площею 12, 1 кв. м. (кімната згідно техпаспорта: № 50) на другому поверсі адміністративної будівлі, яка розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гаркуші, 2 та перебуває на балансі Івано-Франківської філії ДУ "Інститут охорони ґрунтів України", реєстровий номер 22167462.1.1.БЕШНСП5358 (надалі - Майно), вартість якого, згідно звіту про незалежну оцінку станом на 31.07.2018, складає 126 546 грн без ПДВ.
Відповідно до п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (із змінами) і за базовий місяць оренди - серпень 2018 року становить 1 898, 19 гривень без ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2018 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць серпень 2018 на індекси інфляції за вересень, жовтень 2018. Нарахування ПДВ на суму орендної плати та його сплата здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
У пункті 3.2. Договору сторони погодили, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п. 3.4. Договору орендна плата перераховується орендарем щомісяця не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 50 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету, а 50 відсотків від суми орендної плати на рахунок балансоутримувача.
Орендна плата, перерахована до Державного бюджету несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу, у визначеному пунктом 3.4. співвідношенні, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України на дату нарахування від суми недоплати, розрахованої за кожний день простроченого платежу, включаючи день сплати (п. 3.6. Договору).
Відповідно до п. 3.9. Договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення будівлі за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі ураховуючи санкції до Державного бюджету та балансоутримувачу.
Пунктом 5.4. Договору передбачено, що орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та компенсовувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, в тому числі податку на землю незалежно від господарської діяльності.
Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01 жовтня 2018 року до 01 вересня 2021 року (п. 11.1 Договору).
У разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу за участю орендодавця (п. 11.9. Договору).
01.10.2018 Регіональне відділення Фонду державного майна за участю позивача передало, а відповідач прийняв майно, визначене в п. 1.1. Договору, що підтверджується актом приймання-передачі державного майна, підписаним представниками сторін договору.
14.03.2019 позивач звернувся до відповідача з листом № 158-09/02/80 із вимогою погасити заборгованість з орендної плати та попередив, що в разі неоплати договір оренди буде розірваний.
За змістом акта від 01.04.2019, затвердженого в. о. директора Івано-Франківської філії ДУ "Держгрунтохорона", відповідач з 01.04.2019 в орендованому приміщенні не перебуває, а тому підстав виставляти рахунки на орендну плату та на відшкодування використаних комунальних послуг немає.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.11.2019 у справі №909/413/19 стягнуто з ТОВ "Інвест Фінанс Компані" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна заборгованість з орендної плати за Договором в сумі 4151, 70 грн, 357,50 грн пені та 89,75 грн індексації.
Разом з тим, вказаним рішення закрито провадження у справі № 909/413/19 в частині позовних вимог про розірвання Договору, оскільки суд встановив, що договір оренди державного майна № 38/18 від 01.10.2018 є розірваним з 17.03.2019 на підставі п. 11.8. Договору.
Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Предметом судового розгляду у даній справі є вимог ДУ "Інститут охорони ґрунтів України" про стягнення з ТОВ "Інвест Фінанс Компані" 10 178, 27 грн заборгованості з орендної плати ( за період з жовтня 2018 року по лютий 2019 року включно), 1 244, 78 грн пені ( за період з 01.10.2018 по 01.02.2019) та 7 831, 94 грн інфляційних втрат ( за період з 01.10.2018 по 21.10.2024).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи приписи вищевказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у даній справі лише в частині задоволення позовних вимог (стягнення 6 026, 45 грн заборгованості з орендної плати та 4 168, 33 грн інфляційних втрат). В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується жодною зі сторін, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 621 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно із ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом статей 526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (статті 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
Як зазначалось вище, пунктом 3.4. Договору його сторони погодили, що орендна плата перераховується орендарем щомісяця не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 50 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету, а 50 відсотків від суми орендної плати на рахунок балансоутримувача.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (із змінами) і за базовий місяць оренди - серпень 2018 року становить 1 898, 19 гривень без ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2018 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць серпень 2018 на індекси інфляції за вересень, жовтень 2018. Нарахування ПДВ на суму орендної плати та його сплата здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Поданими позивачем доказами підтверджено, а відповідачем не спростовано порушення останнім договірного зобов'язання щодо сплати позивачу орендної плати у період із жовтня 2018 року по лютий 2019 року включно на суму 6 026,45 грн.
Щодо покликання скаржника на те, що він не отримував жодного рахунка на оплату орендної плати та реквізитів для здійснення оплат, чим порушено п.5.16. договору, колегія суддів зазначає наступне.
Розділом 3 Договору визначені строки, порядок та реквізити для сплати орендарем плати за користування майном. При цьому, в Договорі відсутні умови щодо виставлення орендарю рахунка, як обов'язкової умови для здійснення ним оплати.
Відповідно до п.5.16 Договору, на який покликається апелянт, зміна розрахункових рахунків, на які спрямовується орендна плата, не є підставою для внесення змін до Договору. Орендар зобов'язаний самостійно отримати в органах Державного казначейства інформацію щодо зміни рахунка, на який в подальшому необхідно здійснювати платежі по Договору.
Відтак, наведені доводи апелянта відхиляються судом апеляційної інстанції як такі, що не відповідають умовам Договору, та не спростовують встановлених судом обставин порушення ним договірних зобов'язань.
Доводи скаржника про наявність у нього сумнівів щодо приналежності підпису на Договорі в.о. керівника позивача судом апеляційної інстанції також відхиляються, оскільки такі грунтуються на припущеннях, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Водночас, відомості щодо визнання Договору недійсним в матеріалах справи відсутні.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати за Договором в сумі 6 026,45 грн.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17 викладено висновок про те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Відтак, у суду є не лише право, але і обов'язок перевірити правильність здійснення позивачем розрахунку позовних вимог, незважаючи на відсутність заперечень інших учасників справи проти позовних вимог.
При з'ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат та 3% річних у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов'язується строк виконання грошового зобов'язання; дослідити обставини виконання зобов'язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з'ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов'язання перед кредитором.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат з врахуванням встановленої судом суми основного боргу та періодів прострочення, суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупний розмір інфляційних втрат становить 4 168,33 грн.
Перевіривши перерахунок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком останнього, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати орендних платежів підлягає стягненню 4 168,33 грн інфляційних втрат.
Разом з тим, відповідачем подано суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності у даній справі.
Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 ЦК України, згідно із частиною 4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1,5 ст. 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) вказала, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Водночас законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався та був відмінений з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ “Про внесення змін до ЦК України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився та не був поновлений на момент звернення з позовом у даній справі.
З врахуванням викладеного вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач звернувся з вимогами про стягнення основної заборгованості з орендної плати та інфляційних втрат у даній справі у межах строків позовної давності.
Доводи апеляційної ТОВ "Інвест Фінанс Компані" не знайшли свого підтвердження, спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Фінанс Компані" від 17.02.2025 (вх. № 01-05/422/25 від 18.02.2025) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 у справі №909/1024/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
5. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Бонк Т.Б.
суддя Орищин Г.В.