79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" листопада 2025 р. Справа №926/3407/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.03.2025 (повне рішення складено 03.04.2025, суддя - Байталюк В.Д.)
у справі №926/3407/24
за позовом Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області
до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1
про відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою земельного податку в сумі 23438,00 грн
На розгляд Господарського суду Чернівецької області 31.12.2024 поступила позовна заява Головного управління національної поліції в Чернівецькій області до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою земельного податку в сумі 23438,00 грн за період з 09.03.2023
Позовні вимоги мотивовано тим, що 09.03.2023 Регіональним відділенням ФДМ України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Головним управлінням Національної поліції в Чернівецькій області укладено договір №736 оренди нерухомого майна. Вказує, що п.6.5. даного договору встановлено порядок компенсації орендарем балансоутримувачу витрат на оплату земельного податку (плати за землю) здійснюється відповідно до законодавства (згідно розрахунків відшкодування витрат з оплати земельного податку, представлених балансоутримувачем). Однак, як стверджує позивач, ним надсилались листи відповідачу про сплату земельного податку, станом на момент подання даного позову, підписані другі примірники бухгалтерських документів до ГУНП в Чернівецькій області не надходило, відтак виникла заборгованість за сплачений земельний податок за 2024 рік в сумі 4556,00 грн та за 2023 рік в сумі 18 882,00 грн.
В обґрунтування даного посилається на положення ст. 206 Земельного кодексу України, підп. 14.1.147, підп. 14.1.72 п.14.1 ст. 14, підп. 16.1.4 п.16.1. ст. 16, ст. 269, п.288.2 ст. 288, підп. 270.1.1. п. 270.1 ст. 270, п. 286.1 ст. 286, п.287.1 ст.287, п. 286.6, п.287.7 Податкового кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 796, 797 Цивільного кодексу України.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 у відзиві від 22.01.2025 вказує, що між сторонами відсутні договори щодо відшкодування витрат балансоутримувача на сплату земельного податку, відсутня норма законодавства, яка передбачає безумовне зобов'язання орендаря здійснювати відшкодування, отже у відповідача не виникають відповідні зобов'язання щодо компенсації позивачу витрат на сплату земельного податку.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 24 березня 2025 року у справі №926/3407/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Дане рішення мотивоване тим, що між сторонами відсутні договори щодо відшкодування витрат балансоутримувача на сплату земельного податку, відсутня норма законодавства, яка передбачає безумовне зобов'язання орендаря здійснювати відшкодування без укладення такого договору, також відсутніми є домовленості сторін щодо розміру, порядку нарахування та строків сплати відповідних компенсаційних платежів, відтак судом зроблено висновки, що обставини в даній справі виключають існування заборгованості відповідача перед позивачем з відшкодування сум земельного податку в наведеній в позові сумі. Відповідно до чого, у зв'язку з відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у позові - відмовлено.
Позивач - Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було підтверджено наявність обов'язку відповідача щодо відшкодування позивачу компенсації за земельний податок, що узгоджується також з нормами Податкового кодексу України. При цьому, скаржник посилається на те, що пп. 271.1.1. п. 271.1. ст. 271 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом. В обґрунтування даного, як вказує позивач ним в суді першої інстанції долучено додаткові докази зокрема і нормативно грошова оцінка земельної ділянки за відповідні роки, яка не взята до уваги, що в результаті призвело до неповного з'ясування судом всіх обставин справи. Вказує, що законодавством визначені строки сплати земельного податку з посиланням на сит. 285 Податкового кодексу України, які мали б бути дотримані і відповідачем при відшкодуванні витрат зі сплати земельного податку на підставі розрахунків наданих ГУНП.
Відповідно до цього, просить, рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.03.2025 у справі №926/3407/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити. До апеляційної скарги долучено: довідку про нарахування земельного податку по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7323555100:01:010:030) в 2023 та 2024 роках; витяги з технічної документації.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві за вих. №1129/5594 від 06.06.2025 заперечує доводи апеляційної скарги посилаючись на положення статей 269, 270, 287 Податкового кодексу України, із зазначенням того, що земельний податок сплачується власником або землекористувачами земельних ділянок безпосередньо до органу, контролюючого сплату податків на підставі поданої ними податкової декларації. Таким чином, вважає, що оскільки в розумінні Земельного кодексу України відповідач не є учасником відповідних відносин щодо землекористування, з ним не укладено договір оренди чи суборенди землі, відсутніми є підстави стверджувати, що відповідач є платником земельного податку. Вважає, що в такому разі відповідач мав би самостійно подавати податкову декларацію і сплачувати відповідні суми безпосередньо до податкової служби, а не позивачу. Зауважує, що ніяких додаткових договорів між сторонами не укладалось, в тому числі і договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (в тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю. Відтак робить висновок, що оскільки між сторонами відсутні договори щодо відшкодування витрат балансоутримувача на сплату земельного податку, відсутня норма законодавства, яка передбачає безумовне зобов'язання орендаря здійснювати відшкодування, у відповідача не виникають відповідні зобов'язання щодо компенсації позивачу витрат на сплату земельного податку. Посилається на правову позицію викладену у рішенні Господарського суду Київської області від 09.08.2017 та відповідно у постанові Київського апеляційного господарського суду по справі №911/1701/17. Відповідно до цього, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити за безпідставністю.
Сторони належним чином повідомленні про розгляд справи в порядку письмового провадження шляхом надіслання ухвали суду від 29.04.2025 в електронні кабінети і така отримана ними 29.04.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду від 29.04.2025), які наявні в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія встановила такі обставини:
09.03.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (орендодавець), ІНФОРМАЦІЯ_2 (орендар) та Головним управлінням Національної поліції в Чернівецькій області (балансоутримувач) укладений договір № 736 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (а.с.13-20), а саме на нежитлове приміщення, загальною площею 732,02 м2, яке розташоване за адресою: Чернівецька область, Вижницький район, смт. Путила, вул. Українська, 82, яке призначене для розміщення органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема розміщення структурного підрозділу відповідача для забезпечення діяльності місцевих органів військового управління Чернівецької області та виконання ними завдань за призначенням (п. 7.1 договору).
Згідно пункту 1.1 договору орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 умов, вартість якого становить, визначену у пункті 6 умов.
Пунктом 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі майна.
Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні визначеному у пункті 16 умов (або іншому співвідношенні, визначеному законодавством) щороку до 15 квітня кожного року (п.3.3. договору).
Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати платежу. Протягом п'яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість (пункт 3.4 Договору).
Пунктом 3.5 договору передбачено, що в день укладення цього договору або до цієї дати орендар сплачує орендну плату за кількість місяців, зазначену у пункті 10 умов (авансовий внесок з орендної плати), на підставі документів, визначених у пункті 3.6 цього Договору.
Як вказує, позивач власником вказаного нежитлового приміщення є держава, в особі Національної поліції України та перебуває в оперативному управлінні ГУНП, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
В свою чергу, земельна ділянка, під якою знаходиться вищевказане нежитлове приміщення перебуває в постійному користуванні ГУНП, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію «іншого речового права».
Згідно пункту 6.5 договору, порядок компенсації орендарем балансоутримувачу витрат на оплату земельного податку (плати за землю) здійснюється відповідно до законодавства (згідно розрахунків відшкодування витрат з оплати земельного податку, представлених балансоутримувачем).
Однак, відповідач з моменту підписання договору свій обов'язок по відшкодуванню компенсації пов'язаної зі сплатою земельного податку не виконав, про що йому неодноразово наголошувалось позивачем з метою досудового врегулювання спірних правовідносин, а саме:
Балансоутримувачем передано орендарю лист від 18.10.2023 №1296/123/26/01-2023 з проєктом договору про відшкодування витрат з оплати земельного податку на суму 18882,00 грн з відповідним розрахунком щодо такого відшкодування, виставленим рахунком та актом щодо підтвердження здійсненої оплати (а.с.33-35).
Отримання даного листа було підтверджено орендарем у його листі-відповіді від 11.01.2024 №253, в якому останній вказав, що не отримав відповідного фінансування та не мав можливості укласти з ГУНП договір на відшкодування витрат пов'язаних з земельним податком (а.с.11).
В подальшому, листом від 14.02.2024 № 227/123/05/26-2024 балансоутримувачем було передано орендарю проєкт договору з розрахунком на суму 4556,00 грн та акти на відшкодування витрат з оплати земельного податку за перший квартал 2024 року в сумі 1139,04 грн, які отримано 14.02.2024 представником орендаря - Бойчуком Богданом (а.с.28-30).
18.07.2024 ГУНП отримана відповідь від 06.07.2024 № 6037 на вказаний лист, в якому відповідач повідомив аналогічні обставини які були висвітлені ним у попередньому листі-відповіді від 11.01.2024 (а.с.10).
Листом від 05.07.2024 №881/123/05/26-2024 балансоутримувачем було передано орендарю акт з відшкодування земельного податку за перше півріччя 2024 року у сумі 2278,08 грн, який також отримано 05.07.2024 представником орендаря (Марчук) (а.с.25).
22.08.2024 ГУНП засобами електронного зв'язку було направлено Відповідачу претензію з приводу відшкодування витрат на оплату земельного податку (а.с.37).
Розглянувши претензію відповідач повідомив ГУНП листом від 05.09.2024 №7419/ са8, що кошторисом Міністерства оборони України не передбачено видатків на сплату земельного податку (а.с.12).
В подальшому, листом від 17.09.2024 №3507-2024 Балансоутримувачем було направлено Орендарю рахунок та акт щодо сплати земельного податку за період з 01.01.2024 по 30.09.2024 на суму 3417,12 грн, який отримано 19.09.2024 представником Орендаря Мельничуком. Відповіді на вказаний лист, станом на момент подання позовної заяви, до ГУНП не надходило.
Листом від 12.11.2024 № 8086-2024 балансоутримувачем було направлено орендарю рахунок та акт щодо сплати земельного податку за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 на суму 4556 грн, який отримано 13.11.2024 представником Орендаря Гайдащук. Однак, відповіді на дане не було.
Отже, з врахуванням наведеного позивач, вважає, що орендарем, в порушення пункту 6.5 договору, не було компенсовано балансоутримувачу сплачений земельний податок.
Дане стало підставою для звернення позивача до суду за захистом свої інтересів.
З врахуванням викладених обставин справи, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши наявні матеріали справи та подані сторонами докази в апеляційному провадженні, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке:
У відповідності до вимог частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
В свою чергу, договір, відповідно до статті 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно вимог статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника його виконання. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 6.5. договору встановлено, що порядок компенсації орендарем балансоутримувачу витрат на оплату земельного податку (плати за землю) здійснюється відповідно до законодавства (згідно розрахунків відшкодування витрат з оплати земельного податку, представлених балансоутримувачем).
Постановою КМ України від 218.04.2021 №630 затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно, яка визначає механізм визначення розміру плати за оренду об'єктів, визначених частиною 1 статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Методика).
У відповідності до п.5 цієї Методики відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю здійснюється відповідно до договору, укладеного між балансоутримувачем та орендарем, примірна форма, якого затверджується Фондом державного майна.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно із частиною першою статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Обставинами справи встановлено, що позивач двічі звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про відшкодування витрат з оплати земельного податку з направлення відповідного договору.
В свою чергу відповідач у відповідях на звернення відхилив пропозиції позивача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було враховано того, що відповідний договір мав би бути укладений між сторонами , виходячи як з умов укладеного сторонами договору оренди, які є обов'язковими для виконання в силу вимог статті 629 ЦК України, так і з норм законодавства, з урахуванням примірного договору або за визначеними на розсуд сторін умовами.
Слід відмітити, що обов'язок відповідача щодо здійснення витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, та укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, у тому числі на компенсацію плати за землю або договорів з відповідними комунальними службами щодо надання комунальних послуг передбачений як в пункті 6.5 договору оренди так і вимогами законодавства. Названий пункт договору нарівні з іншими його умовами при підписанні додаткового договору з позивачем, як новим орендодавцем, погоджений сторонами, що не спростовано відповідачем, жодних змін або доповнень до цього пункту протягом строку дії договору оренди не вносилось, у судовому порядку договір недійсним не визнавався, у зв'язку з чим він є обов'язковим до виконання сторонами.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що зобов'язання по утриманню орендованого майна стосовно сплати земельного податку мають покладатися на позивача.
Згідно вимог частини 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України).
Отже, з врахуванням описаного вище, належних доказів, які б свідчили про те, що в даному конкретному випадку обов'язок по утриманню орендованого відповідачем майна покладається саме на позивача чи будь-яку іншу особу, крім відповідача, в матеріалах справи відсутні.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що ухилення орендаря від укладення згаданого договору є порушенням зобов'язання, передбаченого договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, при цьому, невиконання такого зобов'язання не звільняє орендаря від обов'язку укласти відповідний договір протягом всього строку оренди.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами відсутні договори щодо відшкодування витрат балансоутримувача на сплату земельного податку також відсутньою є норма законодавства, яка передбачає безумовне зобов'язання орендаря здійснювати відшкодування без укладення такого договору і відсутніми є домовленості сторін щодо розміру, порядку нарахування та строків сплати відповідних компенсаційних платежів, в зв'язку з чим судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що наведені обставини виключають існування заборгованості відповідача перед позивачем з відшкодування сум земельного податку в наведеній в позові сумі.
Крім цього, в спростування вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що з врахуванням норм податкового законодавства, земельний податок сплачується власниками або землекористувачами земельних ділянок безпосередньо до органу, контролюючого сплату податків (тобто Державної податкової служби України) на підставі поданої ними податкової декларації. Таким чином, оскільки в розумінні Земельного кодексу України відповідач не є учасником відповідних відносин щодо землекористування, з ним не укладено договір оренди чи суборенди землі, відсутніми, в даному випадку, і підстави стверджувати, що відповідач є платником земельного податку.
Слід зазначити, що фактично спір у справі стосується вимог балансоутримувача (позивача) про відшкодування відповідачем витрат на сплату земельного податку пропорційно займаній площі, що має відбуватись на підставі відповідних договірних домовленостей сторін чи на підставі норм законодавства, що також виключає твердження позивача, що відповідач є платником земельного податку.
З врахуванням наведеного, судом першої інстанції правомірно відмовлено в позові у зв'язку з відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача заявленої заборгованості.
Щодо не взяття до уваги в обґрунтування суми позовних вимог довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП про нарахування земельного податку по земельній ділянці за адресою: вул. Українська, 82 в селищі Путила Вижницького району Чернівецької області (кадастровий номер 7323555100:01:010:030) в 2023 та 2024 роках, то судом в оспорюваному рішенні чітко описано, що відмовлено в задоволенні клопотання про долучення доказів та залишено таке без розгляду, у зв'язку із порушенням строків на подання доказів та відсутністю поважності причин неподання таких доказів на стадії підготовчого провадження, а також за відсутності клопотання про поновлення строку на подання таких доказів.
Відтак, доводи апеляційної скарги в сукупності не спростовують висновків, викладених Господарським судом Івано-Франківської області в рішенні від 24.03.2025 у даній справі.
З огляду на вказані обставини, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду з огляду на те, що таке прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права та з повним дослідженням матеріалів та обставин справи.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
З врахуванням викладеного, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області відмовити.
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.03.2025 у справі №926/3407/24 залишити без змін.
Судові витрати покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня її проголошення.
Справу повернути в Господарський суд Чернівецької області.
Повна постанова виготовлена 17.11.2025.
Головуючасуддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік