Справа № 636/9471/25 Провадження 4-с/636/17/25
13.11.2025 місто Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючої судді Золотоверхої О. О.,
за участі секретаря судового засідання Марченко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання - Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
встановив:
03.11.2025 (зареєстровано 04.11.2025) через систему «Електронний суд» скаржник звернулася до суду зі скаргою, в якій просила зобов'язати державного виконавця Чугуївського ВДВС, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_4 за виконавчим листом № 636/423/13-ц, виданим 15.07.2015 Чугуївським міським судом Харківської області, про усунення ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення з неї ОСОБА_2 , невідкладно фактично належним чином в повному обсязі виконати рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14.05.2015 по справі № 636/423/13-ц; скасувати Постанову від 06.10.2025 старшого державного виконавця Чугуївського ВДВС Завалій О.Ф. про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4; стягнути з Чугуївського ВДВС на користь ОСОБА_1 понесені нею та документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3 400.00 грн.
Скарга обґрунтована тим, що 14.05.2015 Чугуївський міський суд Харківської області ухвалив заочне рішення по справі № 636/423/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та зняття з реєстрації та вирішив, крім іншого, усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення з неї ОСОБА_2 .
На виконання цього рішення суду, 15.07.2015 Чугуївським міським судом Харківської області ОСОБА_1 було видано виконавчий лист про усунення ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , шляхом виселення з неї ОСОБА_2
21.07.2015 в порядку ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв'язку до ВДВС Чугуївського міськрайонного управління юстиції (нині - Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) із заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом та, відповідно, оригіналом вищевказаного виконавчого листа.
Враховуючи те, що до жовтня 2015 року ОСОБА_1 не мала ніяких відомостей щодо стану та перебігу виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та навіть не отримувала постанови про відкриття виконавчого провадження, 01.10.2015 ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на незаконні дії та неправомірну бездіяльність державного виконавця до Міністерства юстиції України, Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Харківській області та до Начальника ВДВС Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області. За результатами розгляду цієї Скарги, ОСОБА_1 довідалася, що 18.08.2015 державним виконавцем ВДВС Чугуївського міськрайонного управління юстиції було прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4.
Надалі, 15.05.2025 державним виконавцем здійснено виїзд за адресою вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_2 , де боржника ОСОБА_2 не було можливості застати вдома, про що складено акт державного виконавця. 04.08.2025 державним виконавцем направлено на адресу боржника вимогу про виконання рішення суду щодо виселення з квартири, яка вказана у виконавчому документі.
Частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Боржнику було надано строк виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Боржник рішення суду самостійно не виконав, причини не виконання не повідомив. Про рішення суду боржник обізнаний, з 2015 року по теперішній час самостійно не виконав. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення суду державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» 08.08.2025 боржник ОСОБА_2 сплатила штраф в повному обсязі. 17.08.2025 державним виконавцем ПОВТОРНО здійснено виїзд за адресою вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_2 , де боржника ОСОБА_2 не було можливості застати вдома, про що було складено акт державного виконавця. 01.09.2025 державним виконавцем ПОВТОРНО направлено ВИМОГУ на адресу боржника та адресу стягувача, де вказано дату та час виконання рішення суду. Також, боржника ОСОБА_2 завчасно було поінформовано телефоном ( НОМЕР_1 ) щодо дати та часу виконання рішення суду, шляхом виселення. 10.09.2025 державним виконавцем здійснено виїзд за адресою у день та час зазначені у вимозі, де за визначеним часом нікого не було, двері квартири ніхто не відчинив, про що було складено акт державного виконавця.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 статті 129 Конституції України). Згідно відомостей з офіційного веб-сайту Судової влади України Боржник ОСОБА_2 не зверталася із апеляційною скаргою на Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14.05.2015 по справі № 636/423/15-ц. Із матеріалів виконавчого провадження вбачається, що боржник умисно не виконує рішення суду, причину не виконання не повідомляє. Рішення та дії державного виконавця щодо примусового стягнення штрафу з боржника за не виконання рішення суду на користь держави не оскаржував. Боржнику повідомлено у телефонному режимі, шо у разі невиконання без поважних причин рішення, державним виконавцем буде прийнято рішення щодо направлення матеріалів до органу досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. За умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили винні особи несуть кримінальної відповідальності згідно зі статтею 382 Кримінального кодексу України. З відкриття виконавчого провадження по теперішній час боржник ОСОБА_2 не виконала рішення суду та не надала підтвердження щодо оскарження цього рішення. Враховуючи вищевикладене, боржником зобов'язання про примусове виконання рішення суду не виконано, причини невиконання не повідомлені. Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 382 КК настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню 3 об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК, може бути вчинений як у формі невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню. Обов'язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов'язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов'язаного суб'єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов'язок про виконання рішення суду. Боржник із рішенням суду ознайомлений, штраф за невиконання рішення суду сплатив в повному обсязі, державним виконавцем неодноразово було надіслано вимогу зобов'язального характеру для виконання рішення суду.
Враховуючи усе вищевикладене, 06.10.2025 старший державний виконавець Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Завалій Есміра Тофіковна звернулася до Начальника Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області полковника поліції Пономарьова Сергія із Повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ч. 1 ст. 382 КК України щодо невиконання судового рішення) (скан-копія Повідомлення додається).
При цьому, 23.10.2025 ОСОБА_1 отримала засобами поштового зв'язку конверт із номером штрихкодового ідентифікатору R 06701 337677 5, вкладенням до якого була Постанова від 06.10.2025 старшого державного виконавця Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Завалій Есміри Тофіковни про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Оскаржувана Постанова старшого державного виконавця Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Завалій Есміри Тофіковни вказаним нормам Закону не відповідає.
Відповідно до ч. ч. 1-6, 8 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово. Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення. Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі. Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції. Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем. Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення, державний виконавець накладає на нього штраф у порядку, визначеному цим Законом. Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення. Таким чином, з аналізу положень ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що у разі невиконання боржником рішення суду про його виселення державний виконавець зобов'язаний здійснити примусове виселення, а не закінчувати виконавче провадження. Відсутність боржника за адресою виконання рішення не є перешкодою для проведення таких дій, якщо він був належним чином повідомлений про день і час примусового виселення. Лише після складання акту про фактичне виселення можна вважати рішення суду виконаним.
Винесення постанови про закінчення виконавчого провадження без проведення примусового виселення є порушенням вимог статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», свідчить про незаконність дій державного виконавця та є підставою для скасування такої постанови і відновлення виконавчого провадження. Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених законом заходів щодо повного і реального виконання рішення суду, тобто забезпечити фактичне виселення боржника з приміщення, зазначеного у виконавчому документі.
Проте з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем не було вжито усіх заходів, передбачених законом для примусового виконання рішення, а саме: не організовано фактичне звільнення квартири від боржника, її майна та домашніх речей, не проведено опис майна боржника, не складено акту про виконання рішення суду, як цього прямо вимагає ч. 8 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавець обмежився лише винесенням постанови про накладення штрафу та направленням повідомлення до органів поліції про вчинення кримінального правопорушення, проте ці дії не є заходами примусового виконання рішення немайнового характеру, а лише фіксують факт невиконання. Закон покладає на виконавця обов'язок виконати рішення суду будь-яким способом, передбаченим законом, у тому числі - за відсутності боржника, у присутності понятих і працівників поліції, навіть шляхом примусового відкриття приміщення.
Таким чином, державний виконавець безпідставно дійшов висновку про неможливість виконання рішення суду та неправомірно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження, не виконавши в повному обсязі своїх обов'язків, покладених на нього законом. Відповідно до частини першої ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання рішення суду або інші прямо визначені законом обставини. Оскільки у даному випадку рішення суду про виселення боржника не виконано, а акт про фактичне виселення відсутній, підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні.
Крім того, направлення виконавцем повідомлення до органів Національної поліції відповідно до ст. 382 Кримінального кодексу України не звільняє його від подальшого вчинення виконавчих дій. Така дія є допоміжною, а не завершальною, і не може розцінюватися як підстава для припинення виконання рішення суду.
З огляду на викладене, постанова старшого державного виконавця Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Завалій Есміри Тофіковни від 06.10.2025 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 є передчасною, незаконною та такою, що підлягає скасуванню, а виконавче провадження - підлягає відновленню до фактичного виконання рішення суду про виселення боржника ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
При цьому, стосовно правомірності заявлення вимоги про зобов'язання державного виконавця вжити всіх належних визначених законом заходів щодо виконання судового рішення слід звернути увагу на висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених в його постанові від 12 грудня 2018 року у цивільній справі № 641/3070/17 (провадження № 61-45196св18), відповідно до якої покладення на державного виконавця обов'язків вжити заходів, необхідних для примусового виконання рішення суду, є належним способом захисту порушеного права заявника, оскільки зазначений спосіб захисту прямо передбачений частиною другою статті 451 ЦПК України та є ефективним, оскільки спрямований на поновлення прав заявника, реальне виконання протягом розумного строку остаточного судового рішення. За таких обставин, задля можливості реального виконання судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду даної Скарги по суті заявлених позовних вимог, і у випадку, якщо суд дійде до висновку про необхідність задоволення заявлених вимог, вбачається за необхідне зобов'язати відповідного державного виконавця, в провадженні якого перебуває або перебуватиме відповідний виконавчий лист, вжити всіх належних передбачених законом примусових заходів задля виконання Постанови Харківського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у цивільній справі № 646/3732/18, яка набрала законної сили та підлягає обов'язковому виконанню.
Від старшого державного виконавця Завалій Е. надійшов відзив на скаргу, в якій вона просила залишити скаргу без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з засад судочинства є обов'язковість судових рішень. Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,- і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), що являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження.
На виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 636/423/13-ц, виданого 15.07.2015 року Чугуївським міським судом Харківської області - усунення ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їх на праві власності квартирою АДРЕСА_3 , шляхом виселення з неї ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення. 18.08.2015 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевикладеного рішення суду. 12.03.2025 державному виконавцю Завалій Е.Т. передано вищевказане виконавче провадження для примусового виконання. Перевіркою матеріалів виконавчого провадження встановлено, що підтвердження фактичного виконання рішення боржником відсутні. 15.05.2025 державним виконавцем здійснено виїзд за адресою вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_2 , де боржника ОСОБА_2 не було можливості застати вдома, про що складено акт державного виконавця. 15.05.2025 боржнику ОСОБА_2 залишено виклик на прийом до державного виконавця із зазначенням номеру телефона для зв'язку. 04.08.2025 державним виконавцем направлено на адресу боржника вимогу про виконання рішення суду щодо виселення з квартири, яка вказана у виконавчому документі.
Частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).Боржнику надано строк виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Боржник рішення суду самостійно не виконує, причини не виконання не повідомляє. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення суду державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, відповідно до ст.63 Закону України «Про виконавче провадження».
08.08.2025 боржник ОСОБА_2 зателефонувала на мобільний телефон державному виконавцю, пояснила що на даний час знаходиться за межами Харківської області, рішення суду виконати не можливо та отримала квитанцію для сплати штрафу. Державним виконавцем у телефонному режимі повідомлено боржнику про наявність судового рішення з 2015 року та покладено на нього обов'язок щодо його виконання в установленому законом порядку. Боржнику роз'яснено: відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. За умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили винні особи несуть кримінальної відповідальності згідно зі статтею 382 Кримінального кодексу України.
17.08.2025 державним виконавцем ПОВТОРНО здійснено виїзд за адресою вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_2 , де боржника ОСОБА_2 не було можливості застати вдома, про що складено акт державного виконавця. 01.09.2025 державним виконавцем ПОВТОРНО направлено ВИМОГУ на адресу боржника та адресу стягувана, де вказано дату та час виконання рішення суду. Також, боржника ОСОБА_2 завчасно поінформовано телефоном ( НОМЕР_1 ) щодо дати та часу виконання рішення суду, шляхом виселення. 10.09.2025 державним виконавцем здійснено виїзд за адресою у день та час зазначені у вимогі, де за визначеним часом нікого не було, двері квартири ніхто не відчинив, про що складено акт державного виконавця, фото з відміткою часу та дати додаємо.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 статті 129 Конституції України). Згідно відомості Судової влади України БОРЖНИК не звертався із апеляційною скаргою на рішення суду за виконавчим листом № № 636/423/13-ц виданий 15.07.2015 року Чугуївським міським судом Харківської області. Із матеріалів виконавчого провадження вбачається, що боржник умисно не виконує рішення суду, причину вказує, про те що квартира не належить стягувану згідно відомості ДРРП. Рішення та дії державного виконавця щодо примусового стягнення штрафу з боржника за не виконання рішення суду на користь держави не оскаржувала. Боржнику повідомлено у телефонному режимі, шо у разі невиконання без поважних причин рішення, державним виконавцем буде прийнято рішення щодо направлення матеріалів до органу досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення.
З 05.08.2017 по теперішній час боржник ОСОБА_2 не виконала рішення суду, не надала підтвердження щодо оскарження цього рішення. Враховуючи вищевикладене, встановлено, що боржником зобов'язання про примусове виконання рішення суду не виконано. Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 382 КК настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК, може бути вчинений як у формі невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню. Обов'язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов'язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов'язаного суб'єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов'язок про виконання рішення суду. Боржник із рішенням суду ознайомлений, штраф за невиконання рішення суду сплатив в повному обсязі, державним виконавцем неодноразово було надіслано вимогу зобов'язального характеру для виконання рішення суду. Проведення виконавчих дій щодо виселення боржника є неможливим, оскільки боржник ОСОБА_2 у якої знаходиться ключи від квартири перебуває за межами Харківської області, що унеможливлює фактичне виконання рішення суду. Боржник обізнаний про наявність рішення суду, однак добровільно залишити приміщення або передати ключи відмовляється, висловлювала небажання добровільно виселятися, про що повідомила письмово. Державним виконавцем вчинено всі передбачені законом заходи, спрямовані на виконання рішення суду про виселення боржника. Боржника повідомлено про наявність судового рішення, роз'яснено його обов'язок щодо добровільного виселення та наслідки невиконання рішення. Для забезпечення примусового виконання державним виконавцем здійснено виїзд за місцем виконання рішення, однак фактично провести виселення не виявилося можливим у зв'язку з відсутністю боржника за місцем проживання, неможливістю доступу до житла.
06.10.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження керуючись вимогами п.11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. У зв'язку з цим складено відповідні матеріали направлено до органів Національної поліції для вжиття заходів реагування згідно із законодавством. Таким чином, державним виконавцем вжито всі можливі та необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порущрно їхні права чи свободи. Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів (ВИКОНАВЧИХ ПРОВАДЖЕНЬ), визначених цим Законом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (стаття 11 ЦПК України). Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що як зазначається в частині 3 статті 10 ЦПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюються рішення.
Також виконавцем надано заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, яка обґрунтована тим, що згідно зі статтею 5 Закону України "Про судовий збір", органи державної влади звільняються від сплати судового збору при здійсненні своїх повноважень; державний виконавець діє не від власного імені, а від імені держави, реалізуючи покладені на нього функції, тому витрати не можуть покладатися на державний орган; стягнення судового збору з державного органу призведе до необґрунтованих бюджетних витрат та суперечить принципам пропорційності і справедливості. Сума судового збору є надмірною та не відповідає характеру та складності розглянутої скарги. Суд має право зменшити розмір витрат, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності , відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України.
ОСОБА_2 надіслала до суду заяву, в якій зазначила наступне. Ніяких грошей у ОСОБА_1 ніколи не брала, з нею не знайома і не зустрічалась . Про те, що десять років тому було рішення суду про виселення її з квартири дізналась місяць тому (на якій підставі не розуміє). В ті часи в Україні діяла банда злодіїв під керівництвом ОСОБА_3 . Вони шахрайськи діями і погрозами забирали у людей житло. Потерпілих було дуже багато. Погрожували і її колишньому чоловікові. Квартира була придбана в шлюбі. ОСОБА_2 розлучилися, чоловік пішов, а вона осталася в квартирі. Пам'ятає, що вона і ще багато людей вимушені були звернутися до поліції міста Харкова. Було почате кримінальне провадження. ОСОБА_4 був арештований і засуджений. Більше ніхто ОСОБА_2 не чіпав. Може тому і виконавча служба до неї не зверталася.
Заявник у скарзі просила розглянути справу без її участі.
Державний виконавець у відзиві виклала позицію щодо скарги.
ОСОБА_2 у заяві повідомила про неможливість з'явитися до суду.
Згідно ч.2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, суд встановив наступні обставини.
14.05.2015 Чугуївським міським судом Харківської області по справі №636/423/13-ц винесено заочне рішення (копія а.с.7), згідно якого задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Чугуївський РВ ГУ МВС України в Харківській області про виселення та зняття з реєстрації; усунено недоліки ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку та виселення (рішення набрало законної сили 14.07.2015).
15.07.2015 Чугуївським міським судом Харківської області на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист №636/423/13-ц (копія а.с.9).
06.10.2025 старшим державним виконавцем Завалій Е. за вих.№26.1-31/62984 складено повідомлення про факт вчинення кримінального правопорушення (в порядку ч.1 ст. 382 КК України щодо невиконання рішення суду) (копія а.с.8), в якому просила Чугуївський РУП ГУНП в Харківській області зареєструвати факт невиконання ОСОБА_2 рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14.05.2015 по справі №636/423/13-ц та внести відомості до ЄРДР.
06.10.2025 старшим державним виконавцем Завалій Е. постановою закінчено виконавче провадження НОМЕР_5 (копія постанови а.с.9/2) на підставі п.11 ч.1 ст. 39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».
Державним виконавцем до суду надано копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_5, відкритого на підставі виконавчого листа №636/423/13-ц від 15.07.2015 (а.с.26-62), в якому наявні наступні документи:
- заява ОСОБА_5 про відкриття виконавчого провадження від 21.07.2015 (а.с.27);
- виконавчий лист №636/423/13-ц, виданий 15.07.2015 Чугуївським міським судом Харківської області (а.с.28-29);
- постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_5 від 18.08.2015 (а.с.30);
- виклик державного виконавця від 02.11.2020, адресований ОСОБА_2 (а.с.31) з зобов'язанням останній у зв'язку з невиконанням рішення суду з'явитись до виконавчої служби 12.11.2020 о 09:00 год. та або надати докази на виконання рішення суду в добровільному порядку;
- вимога виконавця від 12.03.2025 щодо надання інформації щодо виконання рішення суду, адресованої ОСОБА_2 (а.с.33);
- акту державного виконавця від 15.05.2025 (а.с.35), згідно виконавцем здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що двері ніхто не відчинив, залишено виклик у двері до сусідів, які були відсутні (додано фотоматеріали - а.с.36-37);
- поштове відправлення №0601178313510 з вимогою від 04.08.2025 (а.с.38, трекінг а.с.64);
- постанова про накладення штрафу від 04.08.2025 у розмірі 1700.00 грн. за невиконання рішення суду (а.с.39);
- скрин-шот щодо виконавчого провадження (а.с.40), з якого вбачається надходження коштів у сумі 4136.00 грн. у ВП НОМЕР_5, з яких 2436.00 грн. - виконавчий збір, 1700.00 грн. - накладений штраф;
- акт державного виконавця від 17.08.2025 (а.с.41), згідно якого здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що за вказаною адресою ніхто не проживає, приміщення пустує в розбитому стані після обстрілу ракетами, вікна забиті дошками (надано фотокопії а.с.42-44);
- інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №438968410 від 11.08.2025 щодо квартири АДРЕСА_1 (а.с.45), згідно якого наявні обтяження: №1929903 від 30.07.2013 (постанова про арешт майна ОСОБА_6 ), №14233491 від 19.04.2016 (арешт майна), №18417570 від 28.12.2016 (заборона на нерухоме майно ОСОБА_6 ), №46816829 від 21.02.2022 (арешт нерухомого майна ОСОБА_6 ), №7983941 від 26.09.2008 (заборона на нерухоме майно на підставі договору іпотеки), №8567693 від 21.03.2009 (іпотека);
- інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №441586190 від 31.08.2025 щодо ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) (а.с.48-49), згідно якого наявні обтяження №366154 від 16.03.2013 (арешт нерухомого майна), №33358991 від 24.09.2019 (арешт нерухомого майна); наявні відомості в реєстрі іпотек на квартиру АДРЕСА_4 та квартиру АДРЕСА_1 ;
- заява ОСОБА_5 від 29.08.2025 з проханням повідомити про стан і перебіг виконавчого провадження НОМЕР_5 (а.с.50);
- вимога виконавця від 08.08.2025 щодо надання інформації щодо виконання рішення суду, адресованої ОСОБА_1 (а.с.51);
- поштове відправлення №0601180250348 (а.с.52, трекінг а.с.65), адресованого виконавчою службою стягувачу;
- лист ОСОБА_2 від 05.09.2025, адресований виконавцю Завалій Е.Т. (а.с.54), з якого вбачається, що ОСОБА_2 сповіщає про неможливість приїхати до служби, відсутність інформації щодо наявності рішення суду стосовно неї, щодо звернення з приводу махінацій до поліції, наявність її речей у спірній квартирі, зобов'язалася з'явитися за першої нагоди;
- акт державного виконавця від 10.09.2025 (а.с.56), згідно якого здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_2 ; встановлено, що двері ніхто не відчинив (надано фотоматеріали - а.с.57-58);
- поштове відправлення № R067013379251, адресованого Чугуївським ВДВС Чугуївському ВДВС (а.с.59, трекінг а.с.66), вміст якого з наданих копій не вбачається;
- повідомлення про факт вчинення кримінального правопорушення (в порядку ч.1 ст. 382 КК України щодо невиконання рішення суду) (а.с.60-61 без першої сторінки, суть документа встановлена шляхом порівняння з наданою скаржником копією повідомлення), в якому просила Чугуївський РУП ГУНП в Харківській області зареєструвати факт невиконання ОСОБА_2 рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14.05.2015 по справі №636/423/13-ц та внести відомості до ЄРДР;
- постанова про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_5 від 06.10.2025 (а.с.62) на підставі п.11 ч.1 ст. 39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Скарги на рішення, дії та/або бездіяльність державного виконавця, здійснені в порядку контролю за рішеннями, діями, або бездіяльністю державного виконавця щодо виконання рішення суду підлягає розгляду за юрисдикцією того суду, що ухвалив відповідне судове рішення (правові позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №657/233/14, від 23.11.2021 року у справі №175/1571/15), тому за аналогією закону, скарга на рішення, дії та/або бездіяльність приватного виконавця щодо виконання рішення суду підлягає розгляду за юрисдикцією того суду, що ухвалив відповідне судове рішення.
Згідно із ч.1 ст.15 Закону "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Частиною першої статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії
Відповідно до частини першої статті 13 Закону та пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої)
Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Відповідно частини першої статті 28 Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Ч.3 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно ст. 66 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово. Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення. Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі. Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції. Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем. Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення, державний виконавець накладає на нього штраф у порядку, визначеному цим Законом. Передане для зберігання майно боржника повертається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов'язаних із зберіганням такого майна. У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов'язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації майна боржника або його частини. Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців з дня передачі на зберігання. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному цим Законом. Отримані від реалізації такого майна кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику. У разі якщо майно не було реалізовано, розпорядження ним здійснюється в порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном. Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення. У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає органу, який відповідно до судового рішення зобов'язаний надати боржнику інше житлове приміщення, повідомлення про строк виконання рішення про надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не проводяться. У разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у такому разі підлягає відновленню за постановою державного виконавця.
Суд зазначає, що з наданих матеріалів не вбачається виконання державним виконавцем вимог ст. 66 ЗУ «Про виконавче провадження» (в т.ч. у актах державного виконавця про здійснення виїзду за адресою: АДРЕСА_2 відсутні будь-які відомості щодо залучення співробітників поліції та/або понятих для здійснення примусового виселення та/або здійснення опису майна, яке знаходиться у приміщенні, з якого проводиться виселення).
Тобто судом встановлено, що виконавцем не вчинено всіх необхідних і можливих дій з метою виконання рішення суду від 14.05.2015 по справі №636/423/13-ц.
Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення (пункт 134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 року по справі №916/617/17).
Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов'язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.
У постанові від Великої Палати Верховного Суду містяться висновки про те, що частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII та пункту 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб (пункт 13 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання (пункт 15 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).
Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
На підставі частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.
Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов'язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що постанова державного виконавця від 06.10.2025 про закриття виконавчого провадження прийнята перечасно, а відтак є протиправною та підлягає скасуванню.
З приводу зобов'язання Чугуївського ВДВС невідкладно фактично належним чином в повному обсязі виконати Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14 травня 2015 року по справі № 636/423/13-ц. суд зазначає наступне.
Згідно ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Тобто до повноважень суду не входить зобов'язання виконавця вчинити дії, які він зобов'язаний вчинити в силу приписів ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження».
Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. ч. 1, 2, п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1-6 статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Скаржником на підтвердження наявності витрат, пов'язаних з правничою допомогою у розмірі 3400.00 грн. до суду надано копію свідоцтва адвоката (а.с.10/2), копію договору №01-01/11-25 про надання правничої допомоги від 01.11.2025 (а.с.11), копію калькуляції-рахунку від 01.11.2025 (а.с.11/2), копію акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги від 03.11.2025 (а.с.12), копію платіжної інструкції від 03.11.2025 (а.с.12/2).
Щодо тверджень виконавця у заяві про зменшення позовних вимог суд зазначає наступне.
Посилання на вимоги ЗУ «Про судовий збір» в контексті розгляду питання щодо витрат на правничу допомогу є безпідставними, оскільки витрати на правничу допомогу не регулюються вказаним законодавчим актом. Заявлена сума витрат є співмірною та обґрунтованою, тому підлягає стягненню в повному обсязі на користь скаржника.
Керуючись ст.447-453 ЦПК України, суд -
постановив:
Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання - Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити частково.
Скасувати постанову від 06 жовтня 2025 року старшого державного виконавця Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Завалій Есміри Тофіківни про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4.
В іншій частині - скаргу залишити без задоволення.
Стягнути з Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430463) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 ) процесуальні витрати, пов'язані з правничою допомогою у розмірі 3400.00 грн. (три тисячі чотириста гривень).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.О. Золотоверха