Справа № 638/8568/25
Провадження № 2/638/4757/25
10.11.2025 Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Штих Т.В.
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А. П.,
розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання права власності нерухоме майно,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив Визнати за ОСОБА_1 право власності за договором дарування від 01.06.1984 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , літера А-1, загальною площею 57,0 кв.м, житловою площею 48,0 кв.м,.
Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на господарські споруди: Б - гараж 1, В-літня кухня, Г- сарай, Д-сарай, Е - вбиральня, Ж- погреб, №1-3 огорожа розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що 01 червня 1984 року між батьком позивача, ОСОБА_2 , та позивачем, ОСОБА_1 , було укладено договір дарування житлового будинку в селі Студенок, Ізюмського району, Харківської області, житловою площею 48,0 кв.м Договір дарування був посвідчений виконавчим комітетом Студенокської сільської ради народних депутатів Ізюмського району Харківської області, зареєстрований за №470, та відповідно довідки Оскільської сільської ради від 02.04.2025 року за вих. № 68 зареєстрований за № 39.
В наслідок військових дій Російської федерації та обстрілів території України, належний мені за договором дарування будинок було зруйновано обстрілом на початку березня 2022 року, що підтверджується фото доказами.
02.12.2024 року по факту руйнування в наслідок обстрілу будинку було відкрито кримінальне провадження № 12024221070001545 про що внесені відомості до ЄРДР з кваліфікацією кримінального правопорушення за ст. 438 ч. 1 КК України.
Органом досудового розслідування визначено Ізюмське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області.
14.04.2025 року позивач звернувся з заявою за реєстраційним № 66380739 до Державного реєстратора Дніпровської міської ради Дніпропетровської області про реєстрацію права власності за договором дарування від 01.06.1994 року на житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 57,0 кв.м, житловою площею 48,0 кв.м.
Рішенням № 78469902 від 18.04.2024 року позивачу було відмовлено в проведені реєстраційних дій з підстав відсутності в договорі дарування від 01.06.1984 року посвідченим Виконавчим комітетом Студенокської сільської Ради народних депутатів Ізюмського району, Харківської області відомостей про номер житлового будинку та найменування вулиці, на якій розташований будинок, що унеможливлює його ідентифікацію.
Фактичне користування позивачем будинком АДРЕСА_1 , підтверджується штампом в паспорті громадянина України серія НОМЕР_1 виданим Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 14.09.2001 року, з реєстрацією місця проживання з 14 листопада 1983 року і постійним проживанням в ньому та його утриманням до часу його руйнування внаслідок обстрілу в березні 2022 року, а володіння як обдарованим підтверджується а з часу укладення договору та його реєстрації в Виконавчому комітеті Студенокської сільської Ради народних депутатів Ізюмського району Харківської області.
До будинку А-1 також належать господарські споруди 1980 року спорудження: Б - гараж 1, В-літня кухня, Г- сарай, Д-сарай, Е - вбиральня, Ж- погреб, №1-3 огорожа, якими позивач відкрито володів, користувався та розпоряджувався з часу укладення договору дарування в 1984 року та по час їх руйнування в наслідок обстрілу разом з будинком в березні 2022 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 . Руйнування спірного майна Російською Федерацією та смерть батька в листопаді 1997 року позбавляють позивача права в позасудовому порядку відновити порушене право, визнання мене потерпілим в кримінальному проваджені № 12024221070001545, а також отримати компенсацію за зруйноване майно.
Ухвалою суду від 15.05.2025 позовну заяву залишено без руху.
21.05.2025 до суду надійшла заява про виправлення недоліків.
22.05.2025 по справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 10.11.2025 справу призначено до судового розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся належним чином та своєчасно, причини неявки не повідомив.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся належним чином та своєчасно.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні правовідносини.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Судом встановлено, що відповідно до копії договору дарування від 01.06.1984 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 житловий будинок, який знаходиться в селі Студенок Ізюмського району Харківської області, жила площа якого становить 48 кв. м.
Відповідно до копії довідки № 68 від 02 квітня 2025 року Студенокського Старостинського округу Оскільської сільської ради згідно з господарської книги № 6 особовий рахунок НОМЕР_2 значиться житловий будинок, який належить йому на підставі договору дарування жилого будинку, посвідченого Студенокською сільською радою 01.06.1984 року, реєстровий № 39 знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В даному будинку ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживав.
Відповідно до копії довідки № 232 від 11.04.2025 виданої КП «Архітектурне бюро та бюро технічної інвентаризації Ізюмського району» Харківською області станом на 01.01.2013 згідно архівних матеріалів нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 реєстрація права власності не значиться.
Відповідно до копії розпорядження № 617 від 05.04.2024 Оскільської сільської військової адміністрації вул. Першотравневу перейменовано на вул. Лугову.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 344 ЦК України).
Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду України у Постанові 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, п.66-67).
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Суд, проаналізувавши надані стороною позивача докази доходить висновку про необхідність відмови в задоволенні позову
Так, суд вважає, що в даній справі відсутні правові підстави, встановлених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно. Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на майно на підставі статті 334 ЦК України можливо лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.
Недоведеність позивачем однієї з обставин, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК України, унеможливлює задоволення позову про визнання права на майно набувальною давністю.
Суд вважає недоведеним позивачем добросовісності набуття майна та відсутність складових ст. 344 ЦК України для визнання права власності за набувальною давністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18 вказано: «Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
В порядку ст. 81 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, та підтверджується позивачем, що він уклав договір дарування житлового будинку, проте сторони не вказали конкретну адресу майна яке переходить в дар, отже позивач знав хто був власником майна на момент його заволодінням.
Зі змісту висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постанові від 1 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, як раніше зазначав суд, вбачається, що при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, правомірність набуття права власності на майно, добросовісності та безтитульності, безперервності володіння ним без правової підстави.
Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Суд вважає, що саме по собі користування спірним будинком позивачем після передачі будинку йому власником домоволодіння та проведення там ремонтних робіт не дає підстави для задоволення позовних вимог про набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання права власності нерухоме майно.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання права власності нерухоме майно - відмовити.
Судові витрати вважати сплаченими позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 17 листопада 2025 року.
Головуючий Т. В. Штих