Справа № 638/5605/25
Провадження № 2/638/4092/25
Іменем України
13 листопада 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Агапова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Суслової К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до Шевченківського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №138679 від 29.04.2024 у сумі 19 526,10грн., у тому числі :
-12 000,00грн. - заборгованості по кредиту;
-7 025,10грн. - заборгованості по відсотках;
-501,00грн. - комісії за кредитом.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач за договором факторингу набув право грошової вимоги до відповідача. За умовами кредитного договору позичальник зобов'язався вчасно повернути кредит, сплати відсотки за користування кредитом, в порядку визначеному договором, проте відповідач не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 10.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд.
02.05.2025 ОСОБА_1 подано зустрічний позов, в якому відповідач просив встановити факт невиконання первісним кредитором обов'язку видачі коштів позивачу за кредитним договором.
Позов обґрунтований тим, що перерахування грошових коштів не відбулось, а отже, перебіг строку кредитування та нарахування відсотків не почався.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 19.05.2025 зустрічну позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 01.07.2025 зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.
18.07.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заявлено клопотання про витребування доказів - інформацію про належність банківської картки відповідачу та інформацію про зарахування коштів на банківську картку у певний період часу.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 22.09.2025 клопотання про витребування доказів задоволено та витребувано у АТ «Універсал Банк» запитувану інформацію.
25.09.2025 від АТ «Універсал Банк» надійшли витребувані документи.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 16.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, проти заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Перевіривши письмові докази по справі, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
29.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №138679.
Згідно п.2.1 договору кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.2.6 договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.2.2.1 Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та вслуговування кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.2.6. Договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Відповідно до п.2.2.1 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 12000.00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 9000.00 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 3000,00 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини..
Як зазначено у п.2.3 договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.
Комісія за надання кредиту складає 3 000,00 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 25,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено (п.2.5 договору).
Загальний строк кредитування за цим Договором складає 84 днів з 29.04.2024 р. (дата надання кредиту) к 22.07.2024 р. (п.2.6 договору).
Товариством зобов'язання за договором щодо надання грошових коштів виконані належним чином, що підтверджено листом АТ «Універсал банк» №БТ/Е-14087 від 24.09.2025, відповідно до якого на імя ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . За період з 29.04.2024 по 04.05.2024 на платіжну картку № НОМЕР_2 було зараховано суму 9 000,00грн.
Разом з тим, відповідач зобов'язання за договором виконував не належним чином, в обумовлені договором строки кредитні кошти позичальнику не повернув, у зв'язку з чим у останнього станом на 22.07.2024 виникла заборгованість у сумі 19 526,10грн., у тому числі: 12 000,00грн. - заборгованості по кредиту; 7 025,10грн. - заборгованості по відсотках; 501,00грн. - комісії за кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості ТОВ «ФК «Кредіплюс».
10.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (фактор) укладено договір факторингу №10102024, відповідно до п.2.1 якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно витягу з додатку №1 до договору №10102024, до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №138679 від 29.04.2024 у сумі 19 526,10грн., у тому числі: 12 000,00грн. - заборгованості за кредитом; 7 025,10грн. - заборгованості за відсотками; 501,00грн. - заборгованості за комісією.
Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до положень ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Враховуючи, що відповідач взяті на себе за договором зобов'язання не виконує, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості за тілом кредиту (9 000,00грн.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо стягнення суми комісії суд зазначає наступне.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10 червня 2017 року.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Частинами 5, 6 статті 12 вказаного Закону передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21), від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 (провадження № 61-17096св23), від 14 травня 2025 року у справі № 750/11580/21 (провадження № 61-15782св24).
При цьому, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує також оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У даній справі встановлено, що умовами кредитного договору передбачено нарахування комісії одноразово, в день надання кредиту. При цьому, в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику, та за які кредитодавець встановив комісію.
Таким чином, враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення п.п.2.4, 2.5 договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію є нікчемним відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17).
Отже, суд вважає, що умови п.2.5 кредитного договору, яким визначено сплату комісії за надання кредиту, є нікчемним у силу вимог закону, а тому кредитор не мав підстав для нарахування комісії.
Щодо стягнення відсотків, суд зазначає наступне.
Сума процентів відповідно до п.2.7.1 договору за 84 дні користування кредитом з із розрахунку 0,9951 процентів на день складає: 9 000*0,9951/100 = 89,56грн. на день. 89,56грн.* 84дні = 7 529,76грн. Позивачем заявлена менша сума.
Суд не приймає до уваги розрахунок заборгованості, в якому нарахування процентів здійснено на суму 12 000,00грн., оскільки 3000грн. з цієї суми видані на погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини та не є тілом кредиту.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 7 000,00грн. на відшкодування витрат на оплату правової допомоги.
Відповідач надав заперечення щодо стягнення цієї суми та вказав, що витрати не є співмірними із обсягом послуг, наданих за договором.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги, представником позивача суду надано: договір про надання правової допомоги №04/02/25-01 від 04.02.2025, укладений між Адвокатським об'єднанням «Тараненко та партнери» та ТОВ ФК «Ейс»; протокол погодження вартості послуг; додаткову угоду №4 від 04.02.2025; акт прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025 на суму 7 000,00грн.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.
Враховуючи складність справи та виконану адвокатом роботу, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, заперечення з боку відповідача щодо розміру заявленої до стягнення суми, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача 2 000,00грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, м.Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №138679 від 29.04.2024 у сумі 9 000,00грн., 7 025,10грн. - заборгованості по відсотках.
В іншій частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, м.Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) 1 988,07грн. - на відшкодування витрат по оплаті судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, м.Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) 2 000,00грн. на відшкодування витрат на оплату правничої допомоги.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Р.О. Агапов