Справа № 636/10907/24
Провадження № 2/638/4781/25
06 листопада 2025 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретаря Рудської В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду міста Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Чугуївського міського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь франшизу у розмірі 2500 гривень, суму завданої моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень, а також суму судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10.10.2024 року о 18 годині 30 хвилин водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ 21043 державний номерний знак НОМЕР_1 по вул.Ново-Віринській біля буд.39 у місті Харкові, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем Мазда 5 державний номерний знак НОМЕР_2 під його керуванням. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Московського районного суду м.Харкова від 24.10.2024 року на ОСОБА_2 накладено стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 850 гривень. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна» відповідно до полісу 218223861 від 02.12.2023 року. ПрАТ «СК «Євроінс Україна» було прийнято рішення про виплату позивачу страхового відшкодування в розмірі 33 079, 05 грн.. При цього розмір страхового відшкодування було зменшено на розмір франшизи 2500 гривень, що передбачений п.5 полісу обов»язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відповідач не відшкодував позивачу суму франшизи, уникає спілкування, тому позивач звернувся до суду з даним позовом. Також позивач зазначає, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди через неможливість користуватися пошкодженим автомобілем, що змусило його змінити усталений ритм життя, витрачати час та кошти на проведення оцінки завданих пошкоджень, відновлювальний ремонт автомобілю. В обґрунтування завдання йому моральної шкоди також вказує, що був позбавлений можливості вільно пересуватися за допомогою автомобілю та витрачати час на користування громадським транспортом або послугами таксі, що негативно відобразилось на його здоров'ї. Суму завданої шкоди оцінює у 10 000 гривень.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, у судове засідання не з'явився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, у зв'язку з чим на підставі ухвали суду від 06.11.2025 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
10 жовтня 2024 року о 18 годині 30 хвилин в м.Харкові по вул.Ново-Віринській біля буд.№39 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ 21043» державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 та автомобіля «Mazda» державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_1 . Від зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Московського районного суду м. Харкова від 24.10.2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 850 гривень.
Зазначена постанова набрала законної сили 04.11.2024 року.
Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що ПрАТ «СК «Євроінс Україна» було прийнято рішення про виплату позивачу матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 33 079 гривень 05 копійок.
З листа ПрАТ «СК «Євроінс Україна» від 13.11.2024 року №227288/1 вбачається, що розмір страхового відшкодування було зменшено на розмір франшизи 2500 гривень.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст.11 ЦК України).
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до статті 999 ЦК України Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Загальні підстави відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2)за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3)за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно зі ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані крім іншого з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.ст.3, 5).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктом 10.1 ст. 10 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відповідно до цього Закону укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: зокрема, внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності
За змістом статті 9, 22-31, 35, 36 Закону настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката) (ч.1 ст.990 ЦК України).
Положеннями частини другої статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, тощо.
Згідно зі ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ту обставину, що позивач звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування, однак який не в повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання, що виникло між сторонами у справі, вважається не припиненим, зазначена шкода відповідачем добровільно не відшкодована, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми франшизи у розмірі 2500 гривень.
Крім того, відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
З врахуванням доведеності вини відповідача у заподіянні позивачу майнової шкоди внаслідок ДТП, суд дійшов висновку, що внаслідок винних дій ОСОБА_2 , позивачу також завдано моральної шкоди, яка виразилася в тому, що неправомірні дії відповідача призвели до душевних страждань позивача та порушення нормальних (звичних) умов проживання останнього у своєму повсякденному житті.
Внаслідок такої неправомірної поведінки відповідача, позивач був вимушений витрачати свій вільний час на організацію усунення наслідків свого порушеного права, а також зазнав негативних емоційних хвилювань, які виявились у переживаннях з приводу неможливості користування транспортним засобом, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя та зміни його звичного способу, що потребувало часу і матеріальних витрат та в свою чергу призвело до зайвих хвилювань.
Виходячи із засад розумності та виваженості, з врахуванням тривалості часу моральних страждань, суд вважає, що моральна шкода підлягає задоволенню з урахуванням обставин, що мають істотне значення для встановлення розміру такої, і на погляд суду, з врахуванням принципу справедливості, в конкретному випадку становить 10 000 гривень, що на погляд суду є справедливою сатисфакцією позивачу спричинених відповідачем моральних страждань.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позову.
Оцінюючи аргументи, викладені сторонами по справі в судовому засіданні та у заявах по суті справи, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму франшизи у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень та суму моральної шкоди у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 14.11.2025 року.
Сторони:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк