нп 2/490/3076/2025 Справа № 490/4379/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
11 листопада 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - «ТОВ «ФК «ЄАПБ»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Кредитним договором №002/11845503-SP від 29.09.2021 року в сумі 35119,46 грн та сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на наступне.
ОСОБА_1 уклала з АТ «Таскомбанк» Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/11845503-SP від 29.09.2021 р., підписанням якого акцептувала Публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті Банку: www.tascombank.com.ua та беззастережно приєдналася до умов Договору. 28.02.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК» ЄАПБ» укладено Договір Факторингу № НІ/11/16-Ф (далі Договір факторингу), у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати (сплатити) АТ «Таскомбанк» суму фінансування, а АТ «Таскомбанк» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу № НІ/11/16 від 28.02.2024 Реєстру прав вимоги, ТОВ «ФК» ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідачки в сумі 35119,46 грн, з яких: 16799,36 грн - загальна заборгованість по тілу кредиту; 18320,10 грн - загальна заборгованість по відсоткам.
Всупереч умов кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК» ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
З моменту отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 28.02.2024 р. позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за Кредитним договором №002/11845503-SP від 29.09.2021 р. в розмірі 35119,46 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187, ухвалою судді від 09.06.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 17.09.2025 року відкладено судовий розгляд справи, витребувано у ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» докази укладення з ОСОБА_1 29.09.2021 року Кредитного договору №002/11845503-SP, вимоги за яким 28.02.2024 року перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»; виписку по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ; розгорнутий розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за період з 29.09.2021 року по 28.02.2024 року. Також, судом, у відповідності до вимог ст. 12 ЦПК України роз'яснено позивачу наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій, щодо надання доказів, а саме: в разі неподання доказів, позов буде розглянутий на підставі наявних матеріалів у справі.
29.09.2025 року від представника ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Ільїна А.Є. надійшла заява, в якій представником позивача викладені ті ж обставини, які вказані в позовній заяві. Тому, вимоги ухвали суду від 17.09.2025 року стороною позивача не виконано, докази укладення з ОСОБА_1 29.09.2021 року Кредитного договору №002/11845503-SP та розгорнутий розрахунок заборгованості за період з 29.09.2021 року по 28.02.2024 року суду не надано.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник позивача просив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Від відповідачки будь-яких заяв та клопотань не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подала.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст. 280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов наступного висновку.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Позивач зазначає, що, відповідно до умов Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/11845503-SP від 29.09.2021 р. АТ «Таксомбанк» надало ОСОБА_1 кредитний ліміт на умовах, визначених в Договорі з додатками.
Разом з тим, суд констатує, що позивачем не додано до матеріалів справи Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/11845503-SP від 29.09.2021 року.
Натомість, у матеріалах справи міститься Заява-Анкета №884985 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладання Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank», яка підписана 29.09.2021року ОСОБА_1 за допомогою цифрового підпису.
Відповідно до п. 1 Заяви зазначено, що ОСОБА_1 цією Заявою- Анкетою приєднується до Публічної пропозиції в цілому (встапної частини, частини 1 та 2), та просить АТ «Таскомбанк» надати їй електронні довірчі послуги, що включають створення її удосконаленого електронного підпису на будь-яких правочинах та документах, що адресовані Банку або третім особам (які мають право використовувати мобільний додаток) та доступні (формуються) з використанням мобільного додатку.
Також, відповідачка просить відкрити поточний рахунок № НОМЕР_2 у національній валюті України на її ім'я та встановити Ліміт кредитування рахунку в межах максимальної суми загального ліміту кредитування рахунку, встановлений в Тарифах та складає 100 000,00 грн, з урахуванням умов визначених в Публічній пропозиції.
Будь-яких інших кредитних Договорів, зокрема Договору №002/11845503-SP про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, укладеного 29.09.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк» матеріали справи не містять.
Крім того, доказів користування відповідачкою кредитним лімітом, встановленим первинним кредитором відповідачці, позивачем до суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
28.02.2024 року АТ «Таксомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № НІ/11/16-Ф відповідно до умов якого, ТОВ «ЄАПБ» зобов'язується передати АТ «Таксомбанк» відступити суму фінансування, а АТ «Таксомбанк» зобов'язується відступити, ТОВ «ЄАПБ» право вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги.
Перелік позичальників, підстави виникнення прав вимоги до позичальників, сума боргу та інші дані зазначаються в Реєстрі прав вимог, який формується згідно Додатку № 1 та є невід'ємною частиною цього Договор
Згідно із Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу №НІ/11/16-Ф від 28.02.2024 р.ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Кредитним договором №002/11845503-SP від 29.09.2021 р. на загальну сума 35119,46 грн.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з тим, суд встановив, що до матеріалів справи позивачем не додано Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/11845503-SP від 29.09.2021 року, укладеного між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 , з якого можливо було б встановити виникнення кредитних правовідносин між кредитором та позичальником та за яким позивач просить стягнути заборгованість з відповідачки.
Долучена позивачем до матеріалів справи Заява-Анкета №884985 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладання Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank», яка підписана 29.09.2021 року ОСОБА_1 , не містить жодного посилання на укладання між сторонами Договору №002/11845503-SP про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 29.09.2021 року, а також видачі кредитної картки та встановлення відповідного кредитного ліміту.
За такого, суд позбавлений можливості пересвідчитись у виникнення кредитних правовідносин між первісним кредитором та позичальником ОСОБА_1 на підставі укладеного між ними Договору №002/11845503-SP про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 29.09.2021 року, у зв'язку з відсутністю такого Договору в матеріалах справи.
Отже з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позивач не довів факту виникнення між сторонами правовідносин з приводу обов'язку відповідачки сплатити заборгованість за Договором №002/11845503-SP про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 29.09.2021 року у розмірі 35119,46 грн.
Крім того, на підтвердження наявності заборгованості у ОСОБА_1 , позивач долучає до матеріалів справи розрахунок заборгованості за Кредитним договором №002/11845503-SP від 29.09.2021 року за період з 28.02.2024 р. по 30.04.2025 р., складений представником ТОВ «ФК «ЄАПБ».
З наданого позивачем розрахунку вбачається лише отримання права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №002/11845503-SP від 29.09.2021 року у розрахованій первісним кредитором сумі.
Суд звертає увагу на те, що вищевказаний розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду пересвідчитися, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, не вбачається чому саме такий розмір тіла кредиту та як змінювалось тіло кредиту, чи вносила відповідачка кошти на погашення заборгованості.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17, провадження № 61-1211св19.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, який підтверджує отримання відповідачкою кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості.
Зазначений розрахунок із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а відтак інформація, що зазначена в ньому, за відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять.
Крім того, позивачем не надано доказів наявності заборгованості відповідачки перед первісним кредитором на момент укладення договору факторингу, зокрема не доведено ті обставини, що відповідачкою взагалі були отримані кошти на встановлених у договорі умовах.
Надаючи оцінку поданим позивачем доказам, суд вважає, що позивачем не надано, а в разі неможливості надати, не заявлено клопотання про витребування, належних доказів, підтверджуючих виконання АТ «Таскомбанк» умов укладеного з ОСОБА_1 . Кредитного договору, щодо здійснення безготівкового переказу грошових сум на банківський рахунок відповідачки.
У відповідності до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. В свою чергу, будь-який кредитор, первісний або новий, окрім доведення факту укладення договору та набуття прав на стягнення з боржника у зобов'язанні повинен довести факт виникнення зобов'язання у боржника, що, в даному випадку може бути підтверджено фінансовими документами про перерахування коштів на рахунок відповідача, які позивачем надані не були.
Позивач повинен був довести обставини отримання відповідачкою кредитних коштів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт встановлення відповідачці первісним кредитором АТ «Таскомбанк» кредитного ліміту та корситування нею кредитними коштами, а також відсутні докази укладення 29.09.2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 . Договору 002/11845503-SP про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, в редакції, чинній станом на момент укладення договору, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в чинній станом на момент укладення договору редакції) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд зазначив, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
Отже, належними доказами встановлення первісним кредитором відповідачці кредитного ліміту та використовування нею цього ліміту є відповідні розрахункові документи, банківські виписки або інші первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Позивачем не були надані вище перераховані докази, а клопотання про їх витребування ним не заявлялися.
З огляду на принцип змагальності, суд не має права за власною ініціативою витребовувати докази на підтвердження наявності заборгованості у відповідачки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.
Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Враховуючи, недоведення позивачем факту укладення 29.09.2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 . Договору №002/11845503-SP про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, а також ненадання належних та допустимих доказів встановлення ОСОБА_1 первісним кредитором - АТ «Таскомбанк» кредитного ліміту, яким відповідачка користувалася, відповідно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також відрізних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст заочного рішення виготовлено 11 листопада 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова