465/7558/25
2/465/3975/25
Іменем України
(заочне)
17.11.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Баран О.І.,
з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (код ЄДРПОУ: 40966896, місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул.Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим.2, зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС),
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
предмет позову: стягнення заборгованості,
28 серпня 2025 року уповноважений представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №4606509 від 29.04.2024, укладеним відповідачем із ТОВ «Лінеура Україна» у розмірі 32 000,00 грн, яка складається із:
суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 5 000,00 грн,
суми заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором - 15 825,00 грн,
суми заборгованості за процентами нарахованими позивачем - 11 175,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Крім цього, просить в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
Позовна заява мотивована укладенням відповідачем із первинним кредитором (Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна») кредитного договору та отримання відповідних кредитних коштів, із встановленням строків їх повернення та сплати відсотків за користування ними. Первинний кредитор свої зобов'язання за договором кредиту виконав, та надав позичальнику грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника, вказану ним при оформленні кредиту, строком на 360 днів. Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.10.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 132-135).
Крім цього, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.10.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у АТ «Райффайзен Банк» (ЄДРПОУ: 2339618410, юридична адреса: 01011, м.Київ, вулиця Генерала Алмазова, буд. 4а), документи, які містять фактичні дані щодо належності платіжної картки НОМЕР_2 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 29.04.2024 на указану платіжну картку у сумі 5000,00 грн за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (код ЄДРПОУ 42753492) через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «Пейпак Україна».
Документи, витребувані ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.10.2025 надійшли до суду 16.10.2025 та 31.10.2025 (вх.№32515/25, 34232/25) (а.с. 147-152).
Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У чергове судове засідання, призначене на 17.11.2025, сторони повторно не з'явились.
У прохальній частині позову, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, представник позивача просив про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 14).
Відповідач про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими на його зареєстроване місце проживання. Однак, такі повернулися на адресу суду без вручення (штрихкодові ідентифікатори ПАТ «Укрпошта» R067016262576, R067016545497), із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 139, 140).
Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв'язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Крім цього, відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява №73193/12 («Svitlana Vasylivna Sydorenko against Ukraine», https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-208971%22]}), хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов'язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.
Для належного повідомлення відповідача про час і місце судових засідань суд також вжив заходів для направлення йому SMS-повідомлення та повідомлення у додаток «Viber» на відомі суду засоби зв'язку, які доставлено йому 03.10.2025 о 14:06:40 та о 14:07:12 (а.с. 143, 146).
Відтак, судом створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов'язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив повторну неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, з'ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що 29.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4606509 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (надалі - Договір) (а.с. 21-32).
Пунктом 1.1. Договору передбачено, що укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток «Credit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому Клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Вебсайту/ІТС Товариства (а.с. 21 зворот).
Відповідного до п. 1.2. Договору, на умовах, встановлених договором, Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки передбачені Договором. Сума кредиту складає 5 000,00 грн (а.с. 21 зворот).
Сторони у п. 1.3. Договору погодили строк кредитування - 360 днів (а.с. 21 зворот).
Періодичність платежів із сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком №1 Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що клієнт виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі (п. 1.3. Договору) (а.с. 21 зворот).
Пунктом 1.4.1. Договору сторони визначили стандартну процентну ставку у розмірі 1,50 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується в межах всього строку, вказаного у п. 1.3. Договору (а.с. 22).
Відповідно до п. 1.4.2. Договору знижена процентна ставка становить 1,43% в день та застосовується на таких умовах:
Якщо клієнт до 28.05.2024 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою ставкою.
У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, клієнт розуміє та погоджується, що застосування стандартної процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором (а.с. 22).
Згідно з п. 2.1.-2.2. Договору, Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_3 і перераховується Товариством протягом двох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього Договору. Дати надання кредиту: 29.04.2024 або 30.04.2024 (а.с. 23).
Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за реквізитами згідно з п. 2.1. Договору (п. 2.4. Договору) (а.с. 23 зворот).
Кредит вважається погашеним в день отримання Товариством коштів в погашення заборгованості за кредитом (п. 2.5. Договору) (а.с. 23 зворот).
Крім того у відповідності до п. 3.1. Договору нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт» (а.с. 23 зворот).
Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що перед укладенням цього договору йому в чіткій та зрозумілій формі надано інформацію, перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) про фінансову послугу та про її надавача у визначеному законодавством обсязі, достатньої для прийняття Клієнтом свідомого рішення про отримання такої послуги або про відмову від її отримання, та яка розміщена на Вебсайті; б) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання кошті в у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», актуальна на дату укладання Договору редакція яких розміщена на Вебсайті, повністю розуміє, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (а.с. 29 зворот).
У розділі 10 Договору зазначено такі персональні дані позичальника:
ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт: НОМЕР_4 , виданий Франківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області, 26.06.2002, місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 ,
номери телефонів НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реквізити належного позичальнику платіжного засобу/поточного рахунку для перерахування коштів Клієнту за Договором: НОМЕР_2 (а.с. 30, зворот).
Договір, разом із додатком (Графіком платежів) підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором «76129» 29.04.2024 о 14:57:49 (а.с. 30 зворот - 32).
Додатком №1 «Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» встановлено, що якщо Клієнтом не будуть виконані умови Договору для отримання зниженої процентної ставки, розмір проценті в за вказаний період буде перераховано за стандартною процентною ставкою, в зв'язку з чим перший платіж зі сплати процентів збільшиться та складе 2 250,00 грн, а загальна сума розмірів платежів, що зазначені в Графіку платежів буде мати наступні значення:
1. Усього сума платежу за розрахунковий період складе 32 000 грн.
2. Усього сума процентів за користування кредитом складе 27 000 грн.
3. Реальна річна процентна ставка складе 9 541,79 % річних;
4. Загальна вартість кредиту складе 32 000 грн
Графіком платежів встановлено дату останнього платежу 23.04.2025 (а.с. 32).
Паспорт споживчого кредиту - Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартна форма), підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором «53681» дещо раніше (29.04.2024 о 14:56:56) містить таку ж інформацію стосовно розміру кредиту, строку його повернення, відсотків за користування кредитом. Відповідно до якого орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) складає 32 000,00 грн (а.с. 18-20).
Також позивачем додано копію Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», затверджених наказом №101-ОД від 20.11.2023 (а.с. 45-52).
ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання перед відповідачем виконало та 29.04.2024 о 14:59:18 надало йому кредит у розмірі 5 000,00 грн, шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «ПЕЙТЕК Україна», де також деталізовано зазначено:
Номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» - 9bde24f6-4e4c-4094-945a-1ea708b94ff2
Номер транзакції в системі ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» - 46065091714391953
Session ID - 024323979901
Сайт торгівця - https://credit7.ua
Код авторизації - 449567
Банк-еквайр - АТ «ПУМБ» (а.с. 41).
Випискою про рух коштів, наданою Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» (ЄДРПОУ: 2339618410) також підтверджено безготівкове зарахування 29.11.2024 переказу на суму 5 000,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_9 та належність указаного рахунку відповідачу (а.с. 147-152).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку первинного кредитора заборгованість відповідача за Договором станом на 25.11.2024 становила 23325,00 грн (а.с. 55-59).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за Договором, за період 26.11.2023 - 23.04.2025, позивачем донараховано 11 175,00 грн - відсотків за користування кредитом.
Також суд звертає увагу, що нарахування процентів здійснено за стандартною процентною ставкою та у межах визначеного строку кредитування, у відповідності до умов Договору та Графіку платежів 27 000,00 грн (75,00 х 360 днів).
На підтвердження переходу прав вимоги за Договором до позивача, ним надано копії:
- договору факторингу №25/11/2024 від 25.11.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», у відповідності до якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги, вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно з Додатку №1 та є невід'ємною частиною Договору (а.с. 78-86);
- актів прийому передачі реєстру боржників (а.с. 87);
- платіжних інструкції №510 від 05.12.2024, №511 від 05.12.2024, №512 від 06.12.2024 щодо сплати фінансування за Договором Факторингу № 25/11/2024 від 25.11.2024 (а.с. 102-103);
- реєстру боржників (Додатка №1 до Договору Факторингу, де за №2912 вказано ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , як боржника за кредитним договором № 4606509 (а.с. 123-125).
Листом від 26.11.2024 ТОВ «Лінеура Україна» повідомило позивача про розміщення в особистих кабінетах усіх боржників інформації про відступлення права вимоги за кредитним договорами та про необхідність погашати заборгованість новому кредитору - ТОВ «Українські Фінансові Операції», зокрема й відповідачу - 26.11.2024 об 11:34 (а.с. 38).
Станом на день розгляду справи зобов'язання за кредитним Договором відповідачем належним чином не виконано, доказів зворотного суду не надано.
Оцінка судом
Щодо укладення кредитного договору
Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію ТОВ «Лінеура України», відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором «76129» у Договорі визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ним грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та позивачем не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір з додатком (Графіком платежів) та Паспортом споживчого кредиту підписані відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник всі умови кредитування цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Оскільки вказаний договір є чинними, у встановленому законом порядку недійсним в цілому чи в частині його окремих умов не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Щодо заявленої суми стягнень
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При визначенні суми, яка підлягає стягненню, суд враховує дату укладення Договору - 29.04.2024.
24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», згідно п.5 розділу І якого було внесено зміни до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» та визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Залежно від напряму дії нормативно-правових актів у часі дія закону в часі може бути прямою, зворотною або переживаючою (ультраактивною). Пряма дія полягає в тому, що новий нормативно-правовий акт або нова правова норма поширюється на факти й правовідносини, що виникли та/або існують після набрання ним чинності. Зворотна дія полягає в тому, що новий нормативно-правовий акт або нова правова норма застосовується до фактів та правовідносин, які існували до набрання цим актом (нормою) чинності. Переживаюча дія полягає в тому, що правова норма продовжує свою дію після втрати чинності внаслідок скасування всього нормативно-правового акта чи зміни відповідної його частини.
Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (ухвала Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 2610/12031/2012 (провадження № 61-6340ск20).
Відтак, до Договору, який укладено 29.04.2024, потрібно застосовувати пряму норму ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», під час дії якої укладено зазначений Договір.
Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17), тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно);
протягом наступних 120 днів - 1,5 % (23.04.2024 - 20.08.2024).
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Відтак, у даному випадку правові підстави для застосування перехідних положень закону дійсно відсутні, але це не наділяє кредитора правом нараховувати проценти з ігноруванням вимог норми прямої дії ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», яка також набрала чинності і не містить застережень щодо відтермінування її дії в часі.
Оскільки Договір укладено 29.04.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» та внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», якими визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, тому положення Договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,5 % є нікчемними в силу положень ч.5 ст.8 та ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Позивач просив стягнути з відповідача 27 000,00 грн (75,00 х 360 днів) - заборгованості за відсотками. Розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначено сторонами, однак вони не узгоджуватися із нормами Закону.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення процентів підлягають частковому задоволенню в розмірі 18 000,00 (50,00 х 360 днів).
Аналогічний підхід уже також застосовано судами апеляційної інстанції у постановах від 02.04.2025 у справі № 750/14719/24, від 18.06.2025 у справі № 203/5881/24, від 07.07.2025 у справі № 212/1653/25, від 28.10.2025 у справі № 687/227/25, тощо, щодо кредитних договорів, укладених після 24.12.2023, у тому числі у справах за позовами Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними боржниками із Товаристовом з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» після 24.12.2023 (постанова Волинського апеляційного суду від 16.09.2025 у справі №166/791/25).
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Згідно частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредитних коштів, які позивач не повернув
Позивач, вважаючи, що відповідач, як позичальник (споживач) зобов'язаний виконувати свій обов'язок щодо виконання грошових зобов'язань звернувся з указаним позовом до суду.
Станом на день розгляду справи зобов'язання за Договором належним чином відповідачем не виконано.
Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню
- 5 000,00 грн - заборгованості за кредитом;
- 18 000,00 грн - заборгованості за нарахованими процентами, а всього 23 000,00 грн.
Щодо вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних.
Щодо правової природи та призначення частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.
З метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01 січня 2019 року введено в дію частину десяту статті 238 ГПК України та частини десяту, одинадцяту статті 265 ЦПК України, відповідно до яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.
Правила частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з'ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов'язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.
Сформульовані в частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України приписи не є астрентом, оскільки за українським правом вони застосовуються лише у грошових зобов'язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Тоді як астрент передовсім застосовується до зобов'язань негрошового характеру й розмір астренту не пов'язується із розміром заборгованості чи її складовими частинами, які відповідно й не є базою для обрахування судової неустойки, оскільки, як уже зазначалося, астрент - це санкція за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення, а не форма стягнення чи відшкодування збитків перед позивачем (стягувачем).
Тож на відміну від астренту, правова мета приписів частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передусім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.
Санкція частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.
Відповідно єдина схожість астренту з тією правовою конструкцією, що передбачена частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, полягає у тому, що таку пеню чи відсотки суд ухвалює нараховувати на майбутнє - на період після постановлення судового рішення.
До того ж згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як «суд, приймаючи рішення …, може зазначити…», прямо передбачено у частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.
Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, зокрема, майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВП ВС від 05 червня 2024 року по справі № 910/14524/22.
Таким чином, з урахуванням вищевказаного, судом не встановлено підстав для застосування частин 10 та 11 ЦПК України, у зв'язку з чим, вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні до суду позивачем сплачено 2422,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача (а.с. 128).
Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 23 000,00 грн, що становить 71,87 % (23 000,00 х 100 % : 32 000,00), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 1 740,98 грн потрібно покласти на відповідача.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу
Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).
Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії:
- договору про надання правової допомоги №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, укладеного між адвокатом Дідухом Є.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», згідно із яким адвоката уповноважено на складання проектів процесуальних документів, складання листів, адвокатських запитів, претензій, заперечень, позовних заяв, пояснень, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, представництво інтересів замовника у органах державної влади та місцевого самоврядування (на підставі окремої довіреності) (п. 1.1. договору), із визначенням вартості послуг виконавця у актах наданих послуг по домовленості (п. 3.1. договору) (а.с. 67-68);
- заяви № 4606509 від 21.04.2025 на виконання доручення до договору №01/08/2024-А від 01.08.2025 (а.с. 34-35);
- Акта прийому-передачі виконаних робіт №4606509 від 20.07.2025, згідно з договором №01/08/2024-А від 01.08.2025 на суму 10 000,00 грн (а.с. 33);
- рахунку на оплату №4606509-2025 від 2.07.2025 на суму 10 000,00 грн (а.с. 39);
Також матеріали справи містять копії:
- свідоцтва Дідуха Євгена Олександровича про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5972/10 (а.с. 104);
- довіреності від 01.08.2024, виданої Генеральним директором позивача, Сівеком С.С. , про уповноваження адвоката Дідуха Євгена Олександровича представляти інтереси товариства в судах України (у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом позивачу (а.с. 66).
- виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, із змісту якого встановлено, що Сівек Станіслав Сергійович є керівником позивача з 27.10.2017, який може вчиняти дії від імені указаної юридичної особи (а.с. 64).
Згідно з наданими доказами позивач поніс витрати на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. Ціна позову складає 32000,00 грн. Адвокатом складено один процесуальний документ позовну заяву, що не є великими за обсягом та складними за змістом. З урахуванням категорії справи їх складання не потребує від професійного адвоката значної кількості часу і зусиль. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін. Окрім того, позову заяву задоволено частково.
Отже, враховуючи, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, фінансового стану обох сторін, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3 000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 23 000 (двадцять три тисячі) гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором №4606509 від 29.04.2024.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 1 740 (одну тисячу сімсот сорок) гривень 98 копійок судового збору, 3 000 (трьох тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 17.11.2025.
Суддя: Баран О.І.