Справа № 523/18046/25
Провадження №2/523/6992/25
"11" листопада 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Кисельова В.К.
за участю секретаря - Дзюба Г.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
01 вересня 2025 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (надалі ТОВ «ФК «ЕЙС») з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №172731262 від 08 жовтня 2021 року у розмірі 19 040 гривень, а також 2 422 гривень 40 копійок, сплаченого судового збору та 7000 гривень витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №172731262, відповідно до якого, відповідач ОСОБА_1 за допомогою мережі Інтернет на офіційному сайті Товариства ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску подав заявку про бажання отримання коштів, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації проживання.
Згідно Договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало позичальнику ОСОБА_1 кредит без конкретної споживчої мети на суму 5 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності. А відповідач, як позичальник, зобов'язався повернути Кредит та оплатити проценти за користування ним у розмірі 1,98 процентів від суми Кредиту за кожний день користування, починаючи з першого дня перерахування суми Кредиту до закінчення строку Кредиту, визначеного в п.1.7 Договору, а саме, через 30 днів.
Також, з урахуванням положень п.1.9.2 Договору, Позичальник зобов'язався сплачувати Товариству (кредитодавцю) проценти за користування Кредитом в Дисконтний період за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 722,70 відсотків річних, що становить 1,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Відповідно п.1.12.2 Договору, з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду, Позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Згідно п.1.13 Договору, сторони погодили, що проценти в розмірі визначеному п. 1.9 або 1.12.2 Договору нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожний день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня фактичного повернення всієї суми Кредитом Позичальником.
Ознайомившись з Договором, відповідач повністю погодився з усіма його істотними умовами та зобов'язаннями, підписав вказаний Кредитний договір шляхом використання, як електронний підпис одноразовий ідентифікатор.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за договором виконало, перерахувавши в день укладення договору на карточний рахунок № НОМЕР_1 кредит в розмірі 5 000 гривень, який відповідач ОСОБА_1 вказав особисто при подачі заявки на отримання кредиту.
Під час користування кредитом, з 10 листопада по 29 грудня 2021 року відповідач частково повернув Товариству відсотки за користування кредитом в загальній сумі 3 372 гривні. Однак в подальшому, відповідач перестав виконувати свої зобов'язання по поверненню Кредиту та оплати відсотків за користування ним у зв'язку з чим утворилася заборгованість по тілу кредиту та відсотків за користування кредитом.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон плюс» (фактор), був укладений Договір факторингу №28/1118001, відповідно до якого «Клієнт» відступив на користь «Фактора» право вимоги за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по оплаті суми боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
11 січня 2022 року згідно Реєстру прав вимоги №168 до Договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
В подальшому, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) було укладено Договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого, «Клієнт» відступив право вимоги боргів зазначених у реєстрі Боржників, «Фактору».
30 травня 2023 року згідно Реєстру прав вимоги №9 до Договору факторингу №05/0820-1 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги боргу до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №172731262 від 08 жовтня 2021 року.
А 08 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (фактор) уклали Договір факторингу №08/07/25-Е, відповідно до умов якого фактору було відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 , за вказаним Кредитним договором.
При цьому, ні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», ні ТОВ «ФК «ЕЙС» ніяких нарахувань за кредитним договором не здійснювало. Сума заборгованості по тілу кредиту та заборгованості відсотків за користуванням кредиту була розрахована Кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ Таліон плюс».
Тому позивач просить задовольнити його позовні вимоги і стягнути з відповідача вказану вище заборгованість за Кредитним договором та судові витрати, а також справу розглянути без участю його представників.
Відповідач в судове засідання не прибув, подавши до суду 08 вересня 2025 року відзив на позовну заяву та 18 вересня 2025 року заперечення на відповідь на його відзив на позовну заяву про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, в яких він не заперечуючи проти факту укладення вказаного Кредитного договору, його підписання електронним ідентифікатором і отримання 5 000 гривень кредиту, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що проценти за користування кредитом нараховані не вірно, всупереч нормам ст. 1048 ЦК України, а саме поза строки дії Кредитного Договору. Крім того, вважає, що між ним і позивачем не може бути ніяких правових відносин, оскільки він з позивачем ніякі договори не укладав, а про відступлення права вимоги боргу Кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» йому не повідомляло. Вважає, що надані позивачем докази позовних вимог, щодо своїх прав на вимогу заборгованості за Кредитним договором є недопустимими та не належними. Також вважає, що до виниклих правовідносин необхідно застосувати строки позовної давності, передбачені ст.267 ч.3 ЦК України і у задоволені позову відмовити, оскільки право вимоги боргу до нього за Кредитним договором сплив 30 грудня 2024 року, а позивач подав позов до суду лише 25 вересня 2025 року.
У своїй письмовій заяві, поданій до суду, просив розглянути справу без його присутності і участі.
Вивчив позовну заяву та додані до неї матеріли, письмові заперечення відповідача на позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що 08 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено в електронному вигляді договір №172731262. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворенням шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора MNV2G74C, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис, про що свідчить п. 4.4 Договору (л.с. №43).
Відповідно до п. 1.1 - п.1.7 Договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалося надати Позичальникові ОСОБА_1 кредит без конкретної споживчої мети, на суму 5 000 грн. 00 коп. (п'ять тисяч гривень) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.9.1. цього договору. Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 30 (тридцять) днів. Кредит надається строком на 30 днів. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,98 процентів від суми Кредиту за кожний день користування кредитом (далі - «Процентна ставка»), починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.7 цього договору.
З урахуванням положень п.1.9.1 Договору позичальник зобов'язався сплачувати Товариству проценти за користування кредитом в Дисконтний період (особливий період користування Кредитом, що обраховується від дати видачі Кредиту до погодженої Електронним договором дати закінчення цього періоду, який обирається Клієнтом при подачі заяви на Кредит та протягом якого можуть застосовуватися умови нарахування процентів за користування Кредитом за Дисконтною та індивідуальною процентною ставкою) з розрахунку 722,70 відсотків річних, що становить 1,98 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Згідно п. 1.12.1 та п.1.12.2 Договору сторони погодилися, що у випадку користування позичальником ОСОБА_2 кредитом понад строк, встановлений п.1.7 договору або додатковими угодами між сторонами (п.1.8), зобов'язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом аж до повернення суми кредиту. При цьому, після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов'язався щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Згідно п.1.13 Договору, сторони погодили, що проценти в розмірі визначеному п. 1.9 або 1.12.2 Договору нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожний день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня фактичного повернення всієї суми Кредитом Позичальником.
Окрім того, згідно п. 4.3 Договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строки дії цього Договору (після 90 днів від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином сторони за Договором Кредиту обговорили, погодили та прийняли усі істотні умови його укладення та виконання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно ч. 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язанні з нею.
Частиною 8 ст. 11 цього Закону встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Статтею 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, із вказаного вбачається, що кредитний договір та додаткові угоди були укладені в електронній формі.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Однак, під час користування Кредитом, відповідач тільки в період з 10 листопада по 29 грудня 2021 року погасив заборгованість процентів за користування ним в загальній сумі 3 372 гривні, що підтверджується розрахунком заборгованості на 11 січня 2022 року, здійсненого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. №72-74).
Фінансова компанія ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за договором виконала в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 08 жовтня 2021 року Акціонерного Товариства «Альфа -Банк» про перерахунок 5 000 гривень ОСОБА_1 на його кредитний рахунок № НОМЕР_1 , також випискою з особового рахунку за Кредитним договором №172731262 від 08 жовтня 2021 року (л.с. №50) та що ніяким чином не заперечувалося самим відповідачем.
Однак, частково сплативши відсотки за користування кредитом, відповідач в подальшому порушуючи умови договору, свої зобов'язання за договором належним чином не виконував і не виконує.
З наданого розрахунку заборгованості убачається, що станом на 11.01.2022р. у відповідача була наявна заборгованість за кредитним договором, а саме 5000 гривень основний кредит (тіло кредиту) та нараховано відсотків 7633 гривні, а всього 12633 гривні.
Починаючи з 12.01.2022р. ТОВ «Таліон Плюс» почало нараховувати відповідачу проценти за кожний день по 149 гривень у період з 12.01.2022р. по 04.03.2022р., тобто всього нараховано 19040-12633=6407 гривень.
Згідно п.1.13 Договору, сторони погодили, що проценти в розмірі визначеному п. 1.9 або 1.12.2 Договору нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожний день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня фактичного повернення всієї суми Кредитом Позичальником.
Окрім того, згідно п. 4.3 Договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строки дії цього Договору (після 90 днів від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Дисконтний період закінчився 07.11.2021р.
З наданого розрахунку убачається, що ТОВ «Таліон Плюс» в період з 08.10.2021р. по 07.11.2021р. нараховувала відповідачу проценти по 99 гривень в день, 10.11.2021р. нарахована 297 гривень, з 11.11.2021р. по 08.12.2021р. по 99 гривень, з 08.12.2021р. по 10.12.2021р. по 79 гривень в день, 14.12.2021р. нараховано 656 гривень, а з 15.12.2021р. по 04.03.2022р. нараховувалось по 149 гривень процентів щоденно.
У наданому розрахунку заборгованості неможливо встановити, за яким саме пунктом договору були нараховані проценти, тобто за п. 1.13 - проценти відповідно до умов договору на фактичну суму залишку, або згідно п. 4.3 тобто є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зробила наступні правові висновки, що «надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.
У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».
В укладеному кредитному договорі містять два окремі пункти, які передбачають нарахування процентів понад строки кредитного договору.
Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих процентів, оскільки неможливо встановити за яким саме пунктами договору були нараховані відсотки ТОВ «Таліон Плюс» в період з 08.11.2021р. по 07.12.2021р. по 99 гривень в день, в період з 08.12.2021р. по 10.12.2021р. по 79 гривень в день, 14.12.2021р. нараховано 656 гривень, а з 15.12.2021р. по 04.03.2022р. нараховувалось по 149 гривень процентів щоденно.
Відповідач не погасив суму заборгованості у період кредитування, тобто станом на 07.11.2021р. існувала заборгованість за основним кредитом у розмірі 5000 гривень, та 2970 гривень нарахованих процентів, тобто всього 7970 гривень.
Відповідачем частково погашена заборгованість 10.11.2021р. у розмірі 3267 гривень, з яких було погашено відсотки 2970 гривень, та залишилось (3267-2970=297) 297 гривень, які повинні були враховані у тіло кредиту, а тому фактично існувала заборгованість за основним кредитом у розмірі 4703 гривні. Окрім того відповідачем була сплачена сума у розмірі 35 гривень 13.12.2021р., 35 гривень 21.12.2021р. , та 35 гривень 29.12.2021р..
Суд також виходить з того, що відповідно до 1.3, 1.7 договору наданий кредит має бути повернуто у строк до 07.11.2021р..
Відповідно до 18.8 договору продовження дії Дисконтного періоду можливо у разі сплати всіх фактично нарахованих процентів.
Однак відповідач погасив проценти після закінчення дії строк кредитування, та відсутні будь-які дані щодо укладення додаткового договору про продовження дії договору.
Суд вважає, що дійсно ТОВ «Таліон Плюс» мав можливість нараховувати проценти відповідачу за ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак з наданого розрахунку заборгованості неможливо встановити, які саме проценти нараховувались відповідачу, а тому суд вважає, що не підлягають задоволення позовні вимоги про стягнення відсотків у розмірі 14040 гривень.
В той же час, з урахуванням сплачених коштів відповідачем існує заборгованість за тілом кредиту у розмірі (5000-297-35-35-35= 4598) 4598 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно п.п.2.1.1.5, пункту 2 Договору №172731262 від 08 жовтня 2021 року, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» мало прав відступлення права вимоги боргу за Договором або за договором факторингу з будь-якою третьою особою.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України - за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно ст. 1078 ЦК України - предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон плюс» (фактор), був укладений Договір факторингу №28/1118001, відповідно до якого «Клієнт» відступив на користь «Фактора» право вимоги за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по оплаті суми боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
11 січня 2022 року згідно Реєстру прав вимоги №168 до Договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
В подальшому, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) було укладено Договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого, «Клієнт» відступив право вимоги боргів зазначених у реєстрі Боржників, «Фактору». 30 травня 2023 року згідно Реєстру прав вимоги №9 до Договору факторингу №05/0820-1 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги боргу до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №172731262 від 08 жовтня 2021 року.
А 08 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (фактор) уклали Договір факторингу №08/07/25-Е, відповідно до умов якого фактору було відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 , за вказаним Кредитним договором.
При цьому ні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», ні ТОВ «ФК «ЕЙС» ніяких нарахувань за кредитним договором не здійснювало. Сума заборгованості по тілу кредиту та заборгованості відсотків за користуванням кредиту була розрахована Кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та першим фактором ТОВ «Таліон плюс».
Щодо строків позовної давності.
У відзиві на позов відповідач посилається на те, що строк повернення - 07.11.2021. Первісно позовна давність почала свій перебіг з 08.11.2021. Проте останній платіж 29.12.2021 перервав перебіг позовної давності. Новий строк почався 30.12.2021 і закінчився 30.12.2024.
Судом встановлено, що дійсно позовна заява була подана 29.08.2025р.
Суд звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.
Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020р. розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Пунктом 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції з 17 березня 2022 року) вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Так у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Даний п. 19 було скасовано Законом України Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025р. за № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025р..
Отже в період з 02.04.2020р. до 04.09.2025р. були продовжено дія строку позовної давності, а перебіг позовної давності почався з 04.09.2025р.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Враховуючи, що позов був поданий в період продовження строків позовної давності, то судом не застосовується строк позовної давності до заявлених позовних вимог.
Щодо стягнення судових витрат.
Позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати, а саме 2422,40 гривень сплаченого судового збору при подачі позову до суду, що передбачено нормами ЦПК України та 7000 гривень витрат позивача на правову допомогу, що підтверджується Договором на надання правової допомоги №09/07/25-1 від 09 липня 2025 року, актом-прийому виконаних робіт (а.с.№№46-49).
Відповідач у поданому відзиві заперечував проти стягнення з нього судових витрат у повному обсязі.
Суд вважає, що сплачений позивачем сума судового збору підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
З приводу оплати витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому суд виходиться з того, що відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 3.2 Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за містом, обсягом та формами є може включати консультації, роз'яснення, складання позовів і звернень, довідок, заяв. Скарг. Здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особі, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формі, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановлені розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 зазначеного Закону).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чине процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосувати при визначені розміру витрат на правову допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (пункт 268).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ч.5 статті 137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, з урахуванням принципів розумності, враховуючи складність справи, вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3000 гривень.
Керуючись ст. ст. 19, 76-81, 133, 137, 258, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого та зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, розташоване: 02090, у м. Києві, вулиця Алматинська, будинок 8, офіс 310а, заборгованість за Кредитним договором №172731262 від 08 жовтня 2021 року за основним кредитом (тілом кредиту) у розмірі 4598 гривень, судовій збір в сумі 2 422 гривень 40 копійок (чотири тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та 3000 гривень витрат за надання професійної правничої допомоги, а всього суму у розмірі 10 020 гривень 40 копійок.
3. Решту позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 щодо стягнення залишку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 402 гривні та відсотки у розмірі 14 040 гривні (чотирнадцять тисяч сорок гривень) нарахованих відсотків за користування кредитом - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.К. Кисельов
Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2025