Справа № 523/21732/25
Провадження №2/523/8016/25
"12" листопада 2025 р. м. Одеса
Суддя Пересипського районного суду міста Одеси Аліна С.С. розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Служби у справах дітей Степівської громади Миколаївського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернувся до Пересипського районного суду м. Одеси з позовною заявою в якій просить позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дослідивши матеріали справи суддя дійшов наступного висновку.
Так, відповідно до вимог частини шостої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Позивач є громадянином України, та має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач, ОСОБА_4 , є громадянкою Білорусі
До позовної заяви, на підтвердження місця проживання Відповідачки, Позивач ОСОБА_1 надав витяг з реєстру територіальної громади №2024/013242548 від 01.11.2024р. згідно якого відповідачка ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проте станом на 12.11.2025р. відповідно до відповіді № 1999149 від 12.11.2025р. з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 , за вказаними параметрами не знайдено.
Сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився на території України.
Отже, предметом даного позову, поданого громадянином України є позбавлення відповідача, яка є громадянкою Білорусі, батьківських прав щодо дитини, народженої на території України.
Чинним цивільним процесуальним законодавством України передбачено, що спір щодо позбавлення батьківських прав підсудний суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання або перебування відповідача (правила загальної підсудності, стаття 27 Цивільного процесуального кодексу України) та не передбачає альтернативної підсудності щодо можливості розгляду вказаної справи за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Стаття 496 Цивільного процесуального кодексу України встановлює процесуальні права та обов'язки іноземних осіб.
Так, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (частина перша статті 497 Цивільного процесуального кодексу України).
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
Права та обов'язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов'язані з'ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов'язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом.
Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями 27, 28 Цивільного процесуального кодексу України.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Положеннями статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Ані вказана норма Закону України «Про міжнародне приватне право», ані інші законодавчі акти не передбачають, що національні суди можуть приймати до свого провадження і розглядати справи про позбавлення батьківських прав, відповідачем за яким є громадянин іншої держави, який не має місця проживання або місцезнаходження в Україні.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 200/421/19, провадження № 61-6949св21.
Між Україною та Білорусю немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у сімейних справах.
Пунктом 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Виходячи з наведеного, оскільки відповідач є громадянкою Білорусі, зареєстрованого майна на території України не мала та не має, то позовні вимоги ОСОБА_1 .О про позбавлення відповідача батьківських прав не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства судами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, № 29458/04, № 29465/04, § 24) вказав, що фраза «установленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Отже, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, та вважає необхідним роз'яснити позивачу, що позовні вимоги слід пред'являти у відповідний суд за місцем проживання відповідача в іноземній державі.
Керуючись п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Служби у справах дітей Степівської громади Миколаївського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня складення повної ухвали суду.
Повну ухвалу суду складено та підписано 12.11.2025р.
Суддя Аліна С.С.