Справа № 643/8463/25
Провадження № 1-кп/643/865/25
11.11.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12025221170000845 від 17.03.2025 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 345 КК України,
На розгляді Салтівського районного суду міста Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194,
ч. 2 ст. 345 КК України.
У судовому засіданні прокурор подала письмове клопотання від 10.11.2025 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , на строк 60 днів без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначила, що зважаючи на обставин вчинення кримінальних правопорушень та їх тяжкість, наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким неможливо шляхом обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Розкриваючи зміст кожного із наведених ризиків, прокурор зазначила наступне.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні двох епізодів злочинної діяльності, зокрема, тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років позбавлення волі. Тому, побоюючись суворого покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим, останній може вдатися до втечі та переховуватись. Також ОСОБА_4 зник з місця вчинення злочину та переховувався від поліції. Крім того, ОСОБА_4 немає стійких соціальних зв'язків, оскільки не одружений, осіб на утриманні не має; не працює, не навчається, що вказує на відсутність будь-яких стримуючих факторів, які б запобігли втечі обвинуваченого.
Крім того, ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків, оскільки обвинувачений, потерпілий та свідки мешкають в сусідніх будинках. Перебуваючи на волі, обвинувачений може шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які викривають його у вчиненні злочину, були безпосередніми очевидцями події та на даний час не допитані в суді, з метою зміни їх свідчень.
Також прокурор зазначає, що ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинуваченому інкриміновано вчинення двох епізодів злочинної діяльності, які були припинені правоохоронними органами шляхом його затримання на підставі ст. 208 КПК України, а не внаслідок добровільної відмови обвинуваченого від вчинення злочинів. Наведене, на переконання прокурора, вказує на стійкий характер злочинної спрямованості дій обвинуваченого.
У судовому засіданні прокурор підтримала клопотання та викладені в ньому доводи.
Захисник заперечив проти задоволення клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на недоведеність ризиків, про які вказала прокурор. Вказав про відсутність ризику скоєння своїм підзахисним нових кримінальних правопорушень, оскільки обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання. З наведених підстав вважав за можливе застосувати до свого підзахисного запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав доводи свого захисника.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання прокурора, матеріали кримінального провадження дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Положенням ч. 5 ст. 199 КПК України визначено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 20.03.2025 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 01 год. 15 хв. 16.05.2025 з можливістю внесення застави.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 13.05.2025 продовжено строк дії раніше обраного запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_4 до 18.06.2025.
Надалі, на стадії судового розгляду строк запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 продовжувався ухвалами Салтівського районного суду міста Харкова від 16.06.2025, 05.08.2025 та 30.09.2025.
Постановляючи ухвали слідчий суддя дійшов висновку щодо наявності обґрунтованої підозри та ризиків, зазначених прокурором.
В подальшому, постановляючи ухвали на стадії судового розгляду, які не були оскаржені обвинуваченим, суд дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та доцільність продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні 2 кримінальних правопорушень, у тому числі тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 10 років (ч. 2 ст. 194 КК України).
У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі
№ 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012 вбачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Враховуючи дані про особу обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим, суд вважає доведеним наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду, через усвідомлення імовірності визнання вини обвинуваченого за висунутим йому обвинуваченням та тиску тягаря можливого відбування покарання.
У рішенні від 26.01.1993 у справі «W. проти Швейцарії» ЄСПЛ зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, у тому числі, тяжкого злочину, суд дійшов висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи.
Отже, на даній стадії кримінального провадження, ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та на які посилався прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою, та жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам.
Крім того, суд враховує позицію обвинуваченого, який спочатку визнавав свою вину та погодився надати свідчення щодо обставин інкримінованих йому діянь. Однак зміст наданих обвинуваченим свідчень вказував про заперечення ним своєї вини. У зв'язку з чим було змінено порядок та обсяг дослідження доказів, який передбачає допит свідків та потерпілих. Відповідно, перебування обвинуваченого на волі створює ризик впливу на них з боку обвинуваченого з метою змусити їх змінити свої свідчення в суді, та в такий спосіб ускладнити розгляд кримінального провадження.
Відтак, суд вважає доведеними наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Водночас суд констатує, що хоча на даній стадії судового розгляду вже допитані потерпілий та частина свідків по епізоду заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, однак ще не допитані свідки по епізоду умисного пошкодження чужого майна, які проживають неподалік від місця проживання обвинуваченого.
Отже, на переконання суду, ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Водночас ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, стороною обвинувачення не доведений, оскільки твердження прокурора про можливість вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень є виключно припущенням, адже неможливо стверджувати, що особа, яка вперше обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, неодмінно налаштована на вчинення інших злочинів, перебуваючи на свободі.
Також при продовженні строку тримання під вартою суд не вбачає підстав не визначити розмір застави, розмір якого був первісно визначений слідчим суддею, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Як визначено ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Водночас, прокурор у клопотанні лише формально посилається на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, без обґрунтування конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого, які, на його думку, зумовлюють доцільність не визначати заставу при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи наведене, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, попередження переховуванню від суду, незаконно впливу на свідків та потерпілих, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого, з правом внесення раніше визначеного розміру застави.
Керуючись ст. 34, 183, 314, 331, 369-372 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Продовжити строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_4 на 60 днів, тобто до 09.12.2025 включно, із можливістю внесення застави на умовах, визначених в ухвалі слідчого судді Московського районного суду міста Харкова від 20.03.2025.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору, направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Судове засідання відкласти на 14 год. 15 хв. 24.11.2025.
У судове засідання викликати учасників справи.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її оголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчисляється з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали оголошено 14.11.2025 о 14 год 30 хв.
Суддя ОСОБА_1