Справа № 393/373/25
пров. 2/393/211/25
13 листопада 2025 року селище Кам'янець
Новгородківський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Подліпенця Є.О.,
за участю секретаря судових засідань Гладир К.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
представники учасників справи:
представник позивача - адвокат Кузь О.М.,
представник відповідачки - адвокат Пузир В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Кам'янець, в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, за допомогою Підсистеми відеоконференцзв'язку, за участі представника відповідачки - адвоката Пузиря В.О., в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання нечинним договору оренди земельної ділянки,-
Позивач через свого представника адвоката Кузь О.М. звернувся до суду з вказаною позовною заявою в якій просить визнати нечинним договір оренди землі укладений 28.09.2004р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 строком на 49 років, щодо земельної ділянки площею 6,22 га кадастровий номер 3523455100:02:000:0435, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області. Свій позов мотивує тим, що вказаний договір був зареєстрований в Новгородківському відділі Кіровоградської регіональної філії Центра Державного земельного кадастру, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 29.09.2004р. №490. ОСОБА_4 помер, після його смерті прийняв спадщину його брат ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 6,22 га кадастровий номер 3523455100:02:000:0435, яка належала померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №325824 виданий на підставі рішення Новгородківської РДА від 22.05.2002р. №190 - р та зареєстрований в Книзі записів держаних актів на право приватної власності на землю за № 6840 від 22.05.2002р. Прийняття спадщини ОСОБА_1 підтверджується виданим свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19.04.2011р. №482 виданий Новгородківською районною Державною нотаріальною конторою Кіровоградської області. На підставі зазначеного вище свідоцтва про право на спадщину видано на ім'я ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на землю серія ЯЛ №661773, який зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 352340001000256 від 26.07.2011р. Відповідно до вимог закону всі права та обов'язки договору оренди землі укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 28.09.2004р. строком на 49 років, щодо земельної ділянки площею 6,22 га кадастровий номер 3523455100:02:000:0435, перейшли до спадкоємця ОСОБА_1 . На адвокатський запит № 82 від 27.05.2025р. Управлінням забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Відділу № 2 ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області надано для ознайомлення належним чином завірені копії архівних примірників, а саме договору оренди землі від 28.09.2004р. щодо оренди земельної ділянки площею 6,22 га, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який зареєстрований в Книзі записів реєстрації договорів оренди землі за № 490 від 29.09.2004р. та Книгу записів реєстрації договорів оренди землі про запис щодо реєстрації договору оренди землі від 29.09.2004р. за № 490. Відповідно до Книги записів реєстрації договорів оренди землі під записом № 490 від 29.09.2004р. існує запис щодо реєстрації земельної ділянки площею 0,60 га кадастровий номер 3523455000:02:000:0445 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва укладеного з АТЗТ «Сільгоспінвест» та Райдержадміністрацією терміном на 49 років. Враховуючи, що договір оренди земельної ділянки укладений від 28.09.2004р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 строком на 49 років, щодо земельної ділянки площею 6,22 га кадастровий номер 3523455100:02:000:0435, не зареєстрований в Книзі реєстрації договорів оренди землі, то такий договір вважається нечинним. За змістом ст. 18, 20 ЗУ « Про оренду землі» (у редакції, яка була чинна станом на 29.09.2004р.), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. До 2013р. державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, здійснювалась територіальними органами земельних ресурсів шляхом внесення відомостей до Книги записів, договорів оренди землі, які складали Державний реєстр земель. На час укладання договору оренди землі між позивачем та відповідачем був чинний Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003р. № 174 (втратив чинність 20.08.2012р.), згідно якого така реєстрація здійснювалася структурними підрозділами центру державного земельного кадастру при Держкомземі України (пункт 1.2). Книга записів реєстрації договорів оренди землі - це документ сурового обліку, який є складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані договори оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок (абз.8 пп 1.2 п1). Факт державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, якщо така відбулася, відображався у тексті цього договору відповідно до Типового договору оренди землі затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004р. № 220. У тексті, зокрема, зазначалася інформація про орган, який провів державну реєстрацію договору та його посадову особу, а також дата вчинення та номер запису в Державному реєстрі земель. На підтвердження вказаної інформації державний реєстратор посвідчував напис своїм підписом та печаткою органу реєстрації за наявності. Отже, реєстраційний напис на договорі оренди земельної ділянки є похідним від запису у Книзі записів. Державний реєстратор не був наділений правом проставити такий напис, поки не зробив відповідний запис у Книзі записів за певним номером. В Книзі № 4 записів реєстрації договорів оренди землі, відсутні записи щодо реєстрації договору оренди землі укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 29.09.2004р., не містяться дані про земельну ділянку площею 6,22 га, її кадастровий номер, цільове призначення та місце знаходження, строк дії договору, що не дає можливість ідентифікувати об'єкт оренди, та не надає можливості ідентифікувати, що державна реєстрація була проведена відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України 02.07.2003р. № 174, відповідно до якого здійснювалась Державна реєстрація договорів оренди землі до 2013р. Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній реєстрації є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Виходячи з положень зазначених норм, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Тобто, в момент державної реєстрації набуває юридичної сили договір, укладення якого вже відбулося. До державної реєстрації договору оренди земельної ділянки не існуватиме правової підстави для виникнення між сторонами орендних прав та обов'язків. Це означає, що за незареєстрованим договором оренди землі фактичний користувач не матиме підстав для користування земельною ділянкою на умовах оренди та сплати коштів саме як орендної плати за таке користування, а власник землі не вправі отримувати такі кошти як оренду плати або вимагати її сплати. Такий договір не діє з огляду на ненастання обставин, з якою закон пов'язує його дію. Враховуючи вище викладене договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 28.09.2004р., строком на 49 років, щодо земельної ділянки площею 6,22 га кадастровий номер 3523455100:02:000:0435 незареєстрований в Книзі реєстрації договорів оренди землі, а тому такий договір вважається нечинним. А тому, з метою належного способу захисту своїх прав, позивач звертається саме з даним позовом до суду.
Ухвалою судді Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 25.06.2025 року вищезазначену позовну заяву на підставі ст. 185 ЦПК України було залишено без руху для приведення її у відповідність до закону, а саме: для надання до суду документу, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 968,96 грн, з встановленням позивачу десятиденного строку з дня отримання копії вказаної ухвали для усунення зазначених недоліків.
04.07.2025 року на виконання вимог вищевказаної ухвали представником позивача було подано заяву з усуненими недоліками.
Ухвалою судді Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11.07.2025 року по вищевказаній цивільній справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Крім цього, відповідачці визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копія зазначеної ухвали була надіслана сторонам.
Також відповідачці разом з ухвалою надіслано копію позовної заяви з доданими до неї документами.
Представником відповідачки 03.09.2025р. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 28.09.2004р. укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки загальною площею 6,22 га, кадастровий номер 3523455000:02:000:0435, яка розташована на території Кам'янецької селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області. П. 8 договору сторони узгодили, що договір укладено на 49 років. Вказаний договір зареєстровано у Новгородківському відділі Кіровоградської регіональної філії Центра Державного земельного кадастру 29.09.2004р. за №490. Згідно Книги №4 записів реєстрації договорів оренди землі, укладений між спадкодавцем та відповідачем договір від 28.09.2004р. зареєстровано в графі №490 за номером №3523455000. Отже, станом на день реєстрації укладеного між спадкодавцем та відповідачем договору оренди землі держава у встановленому чинним законодавством зареєструвала та визнала факт наявності за відповідачкою іншого речового права (оренди) на земельну ділянку загальною площею 6,22 га, кадастровий номер 3523455000:02:000:0435. Як вбачається із фактичних обставин справи, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.04.2011р. №482 набув права власності на спірну земельну ділянку. Після цього, останнім до Новгородківського районного суду Кіровоградської області подано лише 23.06.2025р. позовну заяву про визнання укладеного між спадкодавцем та відповідачем договору оренди землі нечинним. Варто звернути також увагу суду на тому факті, що за життя ОСОБА_4 жодних претензій до відповідачки щодо укладеного між ними правочину не мав, сторони його з моменту укладення (28.09.2004р.) до моменту смерті останнього (18.10.2010р.) визнавали та не оспорювали ані в судовому, ані в позасудовому порядку. Водночас, стороною відповідача вжито заходів щодо отримання інформації про той факт, чи дійсно уповноваженим реєстратором зареєстровано спірний правочин у встановленому чинним законодавством порядку, а саме направлено до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області адвокатський запит №1 від 20.08.2025р. та на який стороні відповідача надано спірний правочин та докази реєстрації його в Книзі №4 записів реєстрації договорів оренди землі графі №490 за номером №3523455000. Отже, факт наявності у відділі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області примірнику договору оренди земельної ділянки від 28.04.2004р. у повному обсязі спростовує абсурдні твердження позивача про те, що укладений між спадкодавцем та відповідачем правочин належним чином не зареєстрований. При цьому, сторона позивача посилається на положення ст. 215 ЦК України, проте не наводить жодної підстави для визнання договору від 28.04.2004р. недійсним та як висновок ставить перед судом взаємосуперечливу із нормами матеріального права вимогу, про визнання його нечинним. Позивач, реалізовуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Зокрема, аргументів про наявність свого порушеного права позивач не наводить, а спадкодавець за життя, як вбачається із фактичних обставин справи, спірний правочин виконував, укладав та відповідно мав вільне волевиявлення на його укладення. Позивач свої вимоги обґрунтовує лише тим, що договір зареєстровано з порушенням порядку реєстрації, однак такі вимоги сторони позивача є неспроможними з огляду на наступне. Відомостями із книги №4 підтверджено факт реєстрації правочину в рядку №490 за номером 3523455000. Отже, укладений між спадкодавцем та відповідачем правочин є вчиненим, оскільки зареєстрований у визначеному чинним законодавством (на момент реєстрації) порядку. Крім того, позивачем у позовній заяві не наведено посилання на норму ЦК України, яку не дотримано під час укладання договору та яка відповідно є підставою для визнання його недійсним (як позивач зазначає нечинним). Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Договір оренди землі, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , є чинним, таким, що визнаний сторонами, виконуваним, а тому відповідач є належним та добросовісним орендарем. Просив у задоволені позову відмовити повністю.
Представник позивача 08.09.2025р. надіслав до суду відповідь на відзив в якому вказав, що не погоджується з аргументами вказаними стороною відповідача у відзиві, вважає відзив необгрунтованим, надуманим та таким, що спростовується наявними доказами та нормами чинного законодавства, просив задовольнити позов повністю. Так, у Книзі №4 записів реєстрації договорів оренди землі за №490 від 29.09.2004р., запис за №490 стосується іншої земельної ділянки площею 0,60 га, укладеного між АТЗТ «Сільгоспінвест» та Райдержадміністрацією на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказане не відповідає параметрам спірної ділянки (площа 6,22 га, кадастровий номер 3523455100:02:000:0435, сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ). У разі суперечності відомостей у документі (наприклад, між записами ручкою та олівцем), правомірними є відомості, внесені ручкою, якщо це не відповідає встановленим правилам діловодства та нормам законодавства, які регламентують ведення документів. Олівцеві записи зазвичай вважаються тимчасовими і можуть бути невраховані, особливо в офіційних документах, якщо вони не засвідчені належним чином. Правила діловодства, як правило, вимагають внесення даних до офіційних книг реєстрації виключно ручкою або іншим стійким засобом письма, який забезпечує незмінність запису. Олівцеві записи можуть бути розцінені як доповнення або уточнення, але не як правомірні відомості, якщо вони суперечать ручковим записам. Згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 №174 (втратив чинність у 2012р., але застосовувався на момент реєстрації), записи до книг реєстрації договорів оренди землі (складової частини реєстру) повинні бути внесені в спосіб, що забезпечує їх незмінність і достовірність (п. 1.2, абз.8: книга є документом суворого обліку, відомості про зареєстровані договори вносяться без можливості легких змін). Хоча прямих згадок про «ручку» в тексті наказу немає, загальні вимоги до діловодства в державних органах (Типова інструкція з діловодства в органах виконавчої влади, затверджена постановою КМУ від 30.11.2011р. №1242) передбачають, що службові документи та записи в журналах і реєстрах передбачають, що службові документи та записи в журналах і реєстрах оформляються чорнилом (п. 4.2: підписання чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; виправлення обумовлюються). Олівець не вважається стійким засобом, оскільки дозволяє легкі зміни, що суперечать принципам незмінності офіційних записів. Практика Верховного Суду України підтверджує, що документи з виправленнями олівцем або заповненні олівцем є недійсними або не приймаються як докази, якщо виправлення не обумовленні та не засвідчені. Факт наявності примірника в ГУ Держгеокадастру не доводить реєстрації, оскільки реєстрація вимагає внесення до Книги записів (п. 1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затв. Наказом Держкомзему №174 від 02.07.2003). Відсутність запису про 6,22 га в Книзі №4 робить реєстрацію фіктивною. Згідно з ч.2 ст. 125 ЗК України (ред. 2004р.), право оренди виникає лише після державної реєстрації договору. Ст.ст. 18, 20 ЗУ «Про оренду землі» (ред. 2004р.) вимагають реєстрації для набрання чинності. Відсутність заперечень від спадкодавця не легітимізує незареєстрований договір. Правочин є недійсним з моменту вчинення, якщо не дотримано форми та реєстрації (ст.ст. 210, 215 ЦК України). Позивач, як спадкоємець, має право вимагати усунення порушень (ст. 152 ЗК України: захист шляхом визнання угоди недійсною). Позов подано 23.06.2025р. в межах строку позовної давності (10 років для визнання недійсності, ст 258 ЦК України, починається з виявлення порушення, тобто з дати направлення адвокатського запиту 27.05.2025р. Право позивача порушено, він не може вільно розпоряджатися ділянкою через фіктивну оренду, що перешкоджає її використанню (ст.ст. 15, 16 ЦК України). Договір оренди землі від 28.09.2004р. не пройшов обов'язкової державної реєстрації відповідно до вимог закону, що є необхідною умовою для набрання ним чинності та створення правових наслідків. Порядок реєстрації регулювався постановою КМУ від 25.12.1998р. №2073 «Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі» (п.5: для реєстрації подаються заява, договір у трьох примірниках, план земельної ділянки, тощо; реєстрація здійснюється шляхом внесення запису до Книги записів реєстрації договорів оренди землі). Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель (наказ Держкомзему України від 02.07.2003 №174) передбачає, що реєстрації здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру, а книга є документом суворого обліку (абз. 8 п.1.2: відомості вносяться без можливих легких змін). У цій справі, як доведено адвокатським запитом №82 від 27.05.2025р. та листом ГУ Держгеокадастру №29-22-0.555.2-1189/290-25 від 29.05.2025, спірний договір не зареєстрований належним чином: запис №490 у Книзі №4 стосуються іншої ділянки (0,60 га, інший кадастровий номер та сторони), а олівцеві дописи поверх ручкового запису не мають юридичної сили. Таким чином, спірний договір є нікчемним. Обраний спосіб захисту - визнання договору нечинним (недійсним) - є належним і ефективним, оскільки безпосередньо відновлює порушене позивача право власності на земельну ділянку без обтяжень фіктивною орендою. Ефективність способу захисту полягає в тому, що він відповідає характеру порушення: фіктивна оренда блокує право розпоряджатися ділянкою (ст. 319 ЦК України: власник володіє, користується, розпоряджається майном), спричиняє збитки (відсутність доходу від використання) та порушує інтереси як спадкоємця.
15.09.2025р. представником відповідачки надіслано до суду заперечення (на відповідь на відзив) у яких останній вказав, що спірний договір та додатки до нього отримано від його зберігача - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а тому держава у встановленому чинним законодавством порядку зареєструвала та визнала факт наявності за відповідачкою іншого речового права (оренди) на земельну ділянку 6,22 га, кадастровий номер 3523455100:02:000:0435. Позивачем у відповіді на відзив підтверджено, що за життя ОСОБА_4 жодних претензій до відповідачки щодо укладеного між ним правочину не мав, сторони його з моменту укладення (28.09.2004р.) до моменту смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) визнавали та не оспорювали, ані в судовому порядку, ані в позасудовому порядку. Факт наявності у відділі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області примірнику договору оренди земельної ділянки від 28.09.2004р. у повному обсязі спростовує абсурдні твердження позивача про те, що укладений між спадкодавцем та відповідачем правочин належним чином не зареєстрований. Підстави визнання правочину недійсним наведені в ст. 203 ЦК України. Разом із одночасним посиланням на положення ст. 215 ЦК України сторона позивача не наводить жодної підстави для визнання договору від 28.09.2004р. недійсним та як висновок ставить перед судом взаємосуперечливу із нормами матеріального права вимогу про визнання його нечинним. Крім цього, позивач помилково ототожнює «визнання нечинним» та «визнання недійсним» правочину. Аргументів про наявність свого порушеного права позивач не наводить, а спадкодавець за життя, як вбачається із фактичних обставин справи, спірний правочин виконував, укладав та відповідно мав вільне волевиявлення на його укладення. Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст. 215 ЦК України). Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визначення судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: (1) пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; (2) наявність підстав для оспорення правочину; (3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанова Верховного Суду від 17.06.2021р. у справі №761/12692/17. Таких підстав позивачем не наведено. Недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №161/3245/15-ц). Ані права позивача, ані спадкодавця відповідачкою порушено не було, про що свідчить відсутність звернення спадкодавця із вимогами до ОСОБА_2 . Сторони укладений договір оренди землі визнавали та виконували, а тому він створив юридичні наслідки для останніх, що в свою чергу виключає можливість визнання його недійсним або як помилково зазначає позивач - нечинним, що не передбачено чинним законодавством. Правочин вчинено без ознак відсутності волевиявлення та/або інших суперечностей до вимог законодавства, а тому даний факт також виключає можливість оспорювати із зазначених позивачем підстав. Зокрема, позивач зазначає лише одну підставу - нібито порушення порядку реєстрації договору, однак письмовими доказами такі порушення не підтверджено. Відомостями із книги №4 підтверджено факт реєстрації правочину в рядку №490 за номером 3523455000. Отже, укладений між спадкодавцем та відповідачем правочин є вчиненим, оскільки зареєстрований у визначеному чинним законодавством (на момент реєстрації) порядку. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Також, ухвалою суду 22.09.2025 року, яка не була оформлена окремими процесуальним документом, а була занесена до протоколу судового засідання, представнику позивача було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів по справі.
Ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2025 року закрито підготовче провадження у зазначеній цивільній справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
Крім того, ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 06.11.2025 року взадоволенні заяви представника позивача адвоката Кузь О.М. про залишення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нечинним договору оренди земельної ділянкибез розгляду відмовлено.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. У поданій до суду заяві просили проводити судове засідання без їх участі.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, про розгляд справи була належним чином повідомлена, про причини своєї неявки суд не повідомляла.
Представник відповідачки у судовому засідання позовні вимоги не визнав в повному обсязі посилаючись на обставини викладенні у відзиві на позовну заяву та запереченнях поданих щодо відзиву. Просив в задоволенні позову відмовити.
Визнаючи наявні матеріали про права та взаємини учасників справи достатніми, суд розглянув справу у відсутність учасників справи, що не з'явилися до суду.
Вислухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд прийшов до наступного.
Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів ст. 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Відповідно до частин 5, 6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України).
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №325824 виданого на підставі рішення Новгородківської РДА від 22.05.2002 р. №190 - р та зареєстрованого в Книзі записів держаних актів на право приватної власності на землю за №6840 від 22.05.2002р. ОСОБА_4 передано у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку кадастровий номер 3523455000:02:000:0435, площею 6,22 га, розташованої на території Новгородківської селищної ради (а.с. 12).
28.09.2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області, площею 6,22 га, який, як вказано в договорі зареєстрований в Новгородківському відділі Кіровоградської регіональної філії Центра Державного земельного кадастру, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 29.09.2004 р.за № 490 (а.с.10-11).
Згідно п. 8 договору оренди, договір укладено на 49 років, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Згідно п. 43 абзацу «Прикінцеві положення» договору оренди, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 21.10.2010р. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 про що в Книзі реєстрації смертей 21.10.2010р. зроблено відповідний актовий запис за №94 (а.с. 7).
Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.04.2011 року посвідченого державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної контори Голобородько О.В. спадкоємцем земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 6,22 га, в межах згідно з планом розташованої на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області переданої спадкодавцю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його брат - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8).
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 661773, виданого Новгородківською РДА 26.07.2011р. власником земельної ділянки кадастровий номер 3523455100:02:000:0435, площею 6,2195 га. розташованої в Кіровоградської обл., Новгородківському районі, Новгородківської селищної ради за межами населеного пункту за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.04.2011 року № 482 Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області є ОСОБА_1 (а.с. 21).
Згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.06.2025р. 06.09.2016р. внесено відомості державним реєстратором Куриленко В.О., Новгородківська селищна рада, Кіровоградська обл. щодо земельної ділянки кадастровий номер 3523455100:02:000:0435, площа 6,2195 га про право власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №661773, виданий 26.07.2011р., видавник Новгородківська РДА (а.с. 22).
Відповідно до копії Книги №4 записів реєстрації договорів оренди землі в графі під записом № 490 вказано кадастровий номер земельної ділянки 3523455000020000435, площа 6,22 га, 0,60 га, цільове призначення для ведення ГСГВ, сторони АТЗТ «Сільгоспінвест» ОСОБА_6 . Райдержадміністрація, ОСОБА_2 . ОСОБА_4 термін років - 49 (а.с. 23-25).
За приписами ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Так, відповідно до вимог закону всі права та обов'язки договору оренди землі укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 28.09.2004 р. строком на 49 років, щодо земельної ділянки площею 6,22 га перейшли до спадкоємця ОСОБА_1 , що також не заперечується сторонами.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом ч. 1 ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності.
Статтею 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 792 ЦК України,ст. 13 Закону України «Про оренду землі»за договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
За змістом ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Частиною 1 статті 14 «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 18, 20 ЗУ « Про оренду землі» (у редакції, яка була чинна станом на 29.09.2004р.), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.
З 01.01.2013 набрав чинності Закон України від 07.07.2011 № 3613-VІ «Про Державний земельний кадастр», підпунктом «е» підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого статтю 126 ЗК України викладено у новій редакції, а саме передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
Отже, до 1 січня 2013 року в українському законодавстві передбачалася необхідність реєстрації договору оренди, то після 01.01.2013 реєструється лише право оренди.
До 2013р. державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, здійснювалась територіальними органами земельних ресурсів шляхом внесення відомостей до Книги записів, договорів оренди землі, які складали Державний реєстр земель. На час укладання договору оренди землі між позивачем та відповідачем був чинний Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 р. № 174 (втратив чинність 20.08.2012р.), згідно якого така реєстрація здійснювалася структурними підрозділами центру державного земельного кадастру при Держкомземі України (пункт 1.2).
Згідно із ч. 1. ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити зазначеному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Відповідно до ч. 4 ст. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30липня 2020 року в справі №471/761/17-ц, згідно зі ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: 1) пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для оспорювання правочину; 3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Верховний Суд вказав, що відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України).
Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним.
Проте, як вбачається з матеріалів справи за життя ОСОБА_4 жодних претензій до відповідачки щодо укладеного між ними правочину не мав, сторони його з моменту укладення (28.09.2004р.) до моменту смерті останнього (18.10.2010р.) визнавали та не оспорювали ані в судовому, ані в позасудовому порядку.
Сторона позивача приймаючи спадщину після смерті брата, у виді земельної ділянки мала знати про її статус та наявне юридичне становище, зокрема, що вона перебуває в оренді на певний строк, свідомо та добровільно вчинила дії направленні на її прийняття та оформлення у власність.
При цьому, сторона позивача посилається на положення ст. 215 ЦК України, проте не наводить жодної підстави для визнання договору від 28.09.2004р. недійсним та як висновок ставить перед судом взаємосуперечливу із нормами матеріального права вимогу, про визнання його нечинним.
Так, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з'ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
У постанові ОП КЦС ВС від 04.07.2018 у справі № 520/10060/16-ц викладено правовий висновок згідно з яким, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суду, є наявність порушення прав і законного інтересу особи, яка оспорює зазначений договір.
Тобто позивач, реалізовуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Зокрема, аргументів про наявність свого порушеного права позивач не наводить, а спадкодавець за життя, як вбачається із фактичних обставин справи, спірний правочин виконував, укладав та відповідно мав вільне волевиявлення на його укладення.
Позивач свої вимоги обґрунтовує лише тим, що договір зареєстровано з порушенням порядку реєстрації, однак такі вимоги сторони позивача є неспроможними з огляду на наступне.
Так, відомостями із Книги №4 записів реєстрації договорів оренди підтверджено факт реєстрації договору оренди земельної ділянки від 28.09.2004р. Новгородківським відділом Кіровоградської регіональної філії Центра Державного Земельного Кадастру, про що 29.09.2004р. у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис в рядку №490. Отже, укладений між спадкодавцем та відповідачкою правочин є вчиненим, оскільки зареєстрований у визначеному чинним законодавством (на момент реєстрації) порядку, що повністю відповідає вимогам діючого на час укладення спірного договору законодавства.
Ті обставини на які посилається позивач, щодо неналежної реєстрації правочину, шляхом внесення відповідним органом реєстрації виправлень, дописок олівцем, тощо, не спростовує проведення вказаної реєстрації, а є лише внутрішньою відповідальністю певних посадових осіб при здійсненні їх посадових функцій.
Крім того, суд погоджується з доводами сторони відповідача, що позивачем у позовній заяві не наведено посилання на норму ЦК України, яку не дотримано під час укладання договору та яка відповідно є підставою для визнання його недійсним (як позивач зазначає нечинним).
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Договір оренди землі, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , є чинним, таким, що визнаний сторонами, виконуваним, а тому відповідач є належним та добросовісним орендарем. А тому, даний правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки.
З огляду на викладене суд зазначає, що оскільки сторони протягом певного часу виконували Договір оренди земельної ділянки на раніше погоджених умовах, відтак, незгода позивача з порушенням порядку його реєстрації не може бути підставою для визнання його права порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним (нечинним) з цих підстав, а тому у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.
Крім цього розглядаючи справу повно та всебічно, слід також наголосити, що між іншим, позивачем не вірно обрано спосіб захисту, оскільки діючим законодавством не передбачено такого способу захисту, як визнання правочину нечинним, а тому і з цих підстав позов задоволений бути не може.
Між іншим, із встановлених обставин справи вбачається, що реєстрація договору оренди земельної ділянки відбулася щодо оренди земельної ділянки саме з кадастровим номером 3523455000:02:000:0435, але позивач просить визнати нечинним правочин щодо реєстрації оренди іншої земельної ділянки, а саме під кадастровим номером 3523455100:02:000:0435, що є протирічливим, та як наслідок також є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.
Інші доводи сторін не спростовують висновків суду.
Відповідно до п. 6 ч.1ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові на позивача.
Сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у зв'язку з відмовою у позові необхідно залишити за позивачем.
Також, по даній цивільній справі слід призначити судове засідання для ухвалення додаткового рішення в порядку ст. 270 ЦПК України, оскільки стороною відповідача заявлено про понесені судові витрати на правову допомогу в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України.
На підставі ст.ст. 3, 12, 13, 19, 76-82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нечинним договору оренди земельної ділянки - відмовити.
Призначити судове засідання у Новгородківському районному суді Кіровоградської області на 24.11.2025 року о 14-30 годині, для ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 13.11.2025 року.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Копію рішення вручити (направити) сторонам та їх представникам.
Суддя Є.О. Подліпенець