04 листопада 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/24473/24
номер провадження: 22-ц/824/14498/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мельникової Надії Олександрівни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року у складі судді Ключника А.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки,
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 23 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошті в сумі 341 532 грн 00 коп., що на дату укладання договору було еквівалентно 14 560 доларів США 00 центів за середнім курсом продажу долара США комерційними банками, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути отримані кошти до 23 червня 2020 року включно.
Вказував, що 24 червня 2020 року у зв'язку із збільшенням суми позики і строку її повернення, між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін №1 до договору позики від 23 грудня 2019 року, відповідно до якого кінцевий строк повернення позики перенесено на 23 грудня 2020 року, а загальна сума позики, яка підлягала поверненню станом на дату укладання договору про внесення змін №1 становила суму, еквівалентну 19 013 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками.
Зазначав, що всього з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року ОСОБА_3 повернуто еквівалент 2 540 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками, а саме:
21 травня 2020 року - еквівалент 1 355 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками,
22 вересня 2020 року - еквівалент 1 185 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками.
Вказував, що 07 березня 2024 року у зв'язку із збільшенням суми позики, зміною валюти і строків її повернення, між сторонами було укладено договір про внесення змін №2 до договору позики від 23 грудня 2019 року, відповідно до якого сторони погодили, що станом на 07 березня 2024 року загальна сума заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем за договором позики становить 25 026 доларів США, а кінцевий строк повернення позики перенесено на 23 травня 2024 року.
Позивач зазначав, що ОСОБА_3 порушив умови договору та не повернув суму позики в повному обсязі у встановлений строк. Сума неповернутої заборгованості станом на дату подання цього позову становить 25 026 доларів США.
Вказував, що згідно з п.2.2 договору, позика повертається у строки та порядку, визначеному пунктом 2.6. договору, у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошових коштів в рахунок повернення позики, а п. 2.4. договору встановлено, що про кожен факт повернення позики або її частини в готівковій формі позивач або уповноважена ним особа надає позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання грошових коштів.
Зазначав, що на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 23 грудня 2019 року між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №6429 (далі - Договір іпотеки).
Згідно з умовами договору іпотеки, в іпотеку позивачу передано: машиномісце №6, що знаходиться в автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв.м та належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. 31 січня 2006 року за реєстровим №679; машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 19,7 кв.м та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. 31 січня 2006 року за реєстровим №682.
Указував, що положеннями договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов основного договору іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснюватись шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в договорі іпотеки. Визначений в договорі іпотеки спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом України «Про іпотеку» способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначав, що оскільки зобов'язання ОСОБА_3 за договором позики з повернення заборгованості не виконані, тому вважав, що його вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором позики шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, є правомірними та обґрунтованими.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив:
стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість ОСОБА_3 за договором позики від 11 вересня 2019 року в розмірі 25 026 доларів США та 366 834 грн 36 коп. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року (включно), шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 19,7 кв.м, яке належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. 31 січня 2006 року за реєстровим №682 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 07 березня 2006 року за реєстровим номером 42157, записано в реєстровій книзі 213, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 15 140 грн 00 коп.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми заборгованості ОСОБА_3 за договором позики від 11 вересня 2019 року у розмірі 25 026 доларів США та 366 834 грн 36 коп. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року (включно), шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 19,7 кв.м, яке належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. 31 січня 2006 року за реєстровим №682 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 07 березня 2006 року за реєстровим номером 42157, та записано в реєстровій книзі 213, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 15 140 грн 00 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мельникова Н.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з відповідача стягується на користь позивача сума заборгованості ОСОБА_3 за договором позики від 11 вересня 2019 року. Проте матеріали справи не містять такого договору позики, договором іпотеки не забезпечується договір позики від 11 вересня 2019 року. Натомість у матеріалах справи наявний договір позики від 23 грудня 2019 року. Матеріали справи не містять відомостей про наявність судового рішення про стягнення боргу з позичальника, на погашення якого звертається стягнення на предмет іпотеки. Водночас позичальник залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Отже висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення в примусовому порядку з відповідача заборгованості ОСОБА_3 - боржника за договором позики, не відповідає матеріалам справи, а позовна заява не містить правового обґрунтування такої вимоги.
Зазначає, що позичальник здійснив часткове повернення позики двома платежами: 21 травня 2020 року сплачено 36 449 грн 50 коп., що на день платежу за комерційним курсом 26,9 грн за 1 долар США склало 1 355,00 доларів США., 22 вересня 2020 року - 33 559 грн 20 коп., що на день платежу за комерційним курсом 28,32 грн за 1 долар США склало 1 185 доларів США, а всього - 70 008 грн 70 коп. Про те, що сплачені кошти підлягали зарахуванню саме на погашення основної суми боргу свідчить п.7 договору позики від 23 грудня 2019 року у редакції від 23 грудня 2019 року, що була чинною на момент здійснення платежів, яким визначено черговість задоволення вимог позикодавця. Так, згідно вказаного пункту у першу чергу сплачується неустойка (позивач таку не нараховував та не заявляв до стягнення), у другу чергу відшкодовуються витрати позикодавця, пов'язані з одержанням виконання (позивач не вказує про такі та не надає доказів понесення таких), у третю чергу сплачується основна сума боргу. Черговість задоволення вимог позикодавця було змінено договором про внесення змін №2 від 07 березня 2024 року до договору позики від 23 грудня 2019 року, тобто після спливу більше 3-х років з моменту здійснення платежів. Як свідчить аналіз договору про внесення змін №2, цей документ не містить жодних застережень про набрання чинності в іншому порядку, ніж визначений ст.631 ЦК України. Отже зміна черговості задоволення вимог позикодавця, визначена у договорі про внесення змін №2, набула чинності для учасників договору позики з 07 березня 2024 року та поширюється на всі платежі, які здійснюються з 07 березня 2024 року. Таким чином, залишок неповернутої позики склав 271 523 грн 30 коп., що становить різницю між отриманою (341 532 грн 00 коп.) та повернутою (70 008 грн 70 коп.) сумами.
Вказує, що оскаржуваним рішенням суду з відповідача стягується сума заборгованості за договором позики в розмірі 25 026,00 доларів США. Водночас відповідно до п.2 договору від 07 березня 2024 року про внесення змін №2 до договору позики від 23 грудня 2019 року 25 026,00 доларів США - це загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем за договором позики станом на 07 березня 2024 року. При цьому, договір позики передбачає можливість нараховувати пеню, витрати, пов'язані з одержанням виконання. Проте, ані судове рішення, ані вказаний договір не містять інформації про складові такої заборгованості, період її виникнення. Позовна заява містить запис про те, що сума 25 026,00 доларів США - це заборгованість з повернення позики. Однак твердження не відповідає наданим позивачем доказам, а саме, договору про внесення змін №2 від 07 березня 2024 року.
Також зазначає, що відповідно до преамбули договору іпотеки від 23 грудня 2019 року узагальнюючим поняттям «сторони» договору іменуються позивач, як іпотекодержатель, відповідачка та ОСОБА_3 як іпотекодавці. Аналіз положень договору іпотеки є підставою для висновку, що зміни та доповнення договору позики від 23 грудня 2019 року мають бути укладені між позивачем, відповідачкою та третьою особою. Проте, як свідчать матеріали справи, договори про внесення змін №1 від 24 червня 2020 року та №2 від 07 березня 2024 року були підписані без участі відповідача, до договору іпотеки не укладалися договори про зміну основного зобов'язання, в тому числі щодо його збільшення та зміни валюти грошового зобов'язання, строків його виконання; у державному реєстрі іпотек та обтяжень не зафіксовано будь-які зміни щодо розміру та строків погашення забезпеченого зобов'язання, що підтверджується наданими представником позивача інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 07 травня 2025 року. Вказане свідчить, що зобов'язання у сумі 25 026,00 доларів США не забезпечується договором іпотеки.
Позивач ОСОБА_2 і третя особа: ОСОБА_3 не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року, знесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Лозінської О.Л. про зупинення провадження у даній справі до ухвалення Верховним Судом судового рішення у справі №759/24162/24.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання боржника ОСОБА_3 за договором позики від 23 грудня 2019 року, зміненим додатковими угодами від 24 червня 2020 року та 07 березня 2024 року, не були виконані у встановлений строк, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 25 026 доларів США та 366 834 грн 36 коп. процентів. Оскільки виконання цього зобов'язання було забезпечене договором іпотеки від 23 грудня 2019 року, за яким передано машиномісце № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , та машиномісце № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що невиконання позичальником основного зобов'язання є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, наданий у забезпечення позики, шляхом його реалізації на прилюдних торгах відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідності до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст.1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
З матеріалів справи вбачається, що 23 грудня 2019 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір позики, згідно з п.1 якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 в позику грошові кошті в сумі 341 532 грн 00 коп., що на дату укладання договору було еквівалентно 14 560 доларів США 00 центів за середнім курсом продажу долара США комерційними банками, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути отримані кошти до 23 червня 2020 року включно (а.с.10-11).
24 червня 2020 року у зв'язку із збільшенням суми позики і строку її повернення, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін № 1 до договору позики від 23 грудня 2019 року, відповідно до якого кінцевий строк повернення позики перенесено на 23 грудня 2020 року, а загальна сума позики, яка підлягала поверненню станом на дату укладання договору про внесення змін № 1 становила суму, еквівалентну 19 013 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками (а.с.12).
На обґрунтовування позовних вимог ОСОБА_2 вказував, що всього за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року ОСОБА_3 за договором позики повернуто еквівалент 2 540 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками, а саме:
21 травня 2020 року - еквівалент 1 355 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками;
22 вересня 2020 року - еквівалент 1 185 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками.
З матеріалів справи вбачається, що 07 березня 2024 року у зв'язку із збільшенням суми позики, зміною валюти і строків її повернення, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін № 2 до договору позики від 23 грудня 2019 року, відповідно до якого сторони погодили, що станом на 07 березня 2024 року загальна сума заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 за договором позики становить 25 026 доларів США, а кінцевий строк повернення позики перенесено на 23 травня 2024 року (а.с.13).
У позові ОСОБА_2 вказував, що позичальник ОСОБА_3 у порушення умов договору позики не повернув суму позики в повному обсязі у встановлений строк, внаслідок чого його заборгованість станом на дату подання позову становить 25 026 доларів США.
У п. 2.2. договору позики визначено, що позика повертається у строки та порядку, визначеному пунктом 2.6. договору, у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошових коштів в рахунок повернення позики, а п 2.4 договору позики встановлено, що про кожен факт повернення позики або її частини в готівковій формі позичальник або уповноважена ним особа надає позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання грошових коштів.
Посилаючись на умови договору та вимоги ч.1 ст.1048 ЦК України, позивач ОСОБА_2 стверджував, що він має право та підстави нарахувати проценти за договором позики за період його дії в межах строку, встановленого для повернення позики, оскільки у договорі позики не зазначені проценти та не вказано, що він безпроцентний, а предметом договору позики до 06 березня 2024 року (дати, коли валюта позики була змінена сторонами) є грошові кошти у національній валюті України - гривні.
Згідно з розрахунком, складеного позивачем, з яким погодився суд першої інстанції, загальний розмір заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 становить: 25 026 доларів США - заборгованість з повернення позики; 366 834 грн 36 коп. - проценти за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року (включно).
У справі встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_3 за договором позики, 23 грудня 2019 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель), ОСОБА_1 (іпотекодавець 1) та ОСОБА_3 (іпотекодавець 2) укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 6429.
Згідно з п. 1.2 договору іпотеки, в іпотеку ОСОБА_2 передано:
- машиномісце № НОМЕР_2 , що знаходиться в автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв.м та належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. 31 січня 2006 року за реєстровим № 679 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01 червня 2010 року за реєстровим номером 30574448, номер запису 42160 в книзі 213-234;
- машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 19,7 кв.м та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. 31 січня 2006 року за реєстровим № 682 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 07 березня 2006 року за реєстровим номером 42157, та записано в реєстровій книзі 213.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом;
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами 1, 3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Положеннями пунктів 5.1, 5.2, 5.3 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов основного договору Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснюватись шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в Договорі іпотеки. Визначений в Договорі іпотеки спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом України «Про іпотеку» способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, відповідно до договору позики від 23 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останній отримав позику в сумі341 532 грн 00 коп., що на дату укладання договору було еквівалентно 14 560 доларів США 00 центів за середнім курсом продажу долара США комерційними банками, та зобов'язався повернути отримані кошти до 23 червня 2020 року включно.
На забезпечення повернення вказаної суми позики (341 532 грн 00 коп., що було еквівалентно 14 560 доларів США 00 центів) 23 грудня 2019 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель), ОСОБА_1 (іпотекодавець 1) та ОСОБА_3 (іпотекодавець 2) укладено договір іпотеки.
Таким чином за договором іпотеки виконання зобов'язання забезпечувалося у гривні, однак позивач просить стягнути суму боргу у доларах США з урахуванням збільшеної суми позики, передбаченої договором від 07 березня 2024 року про внесення змін № 2 до договору позики від 23 грудня 2019 року (5 026 доларів США без еквіваленту ).
Водночас матеріали справи не містять відомостей про те, що до договору іпотеки від 23 грудня 2019 року вносилися зміни, доповнення щодо предмета позики в частині зміни забезпеченого зобов'язання.
Колегія суддів враховує, що аналіз ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що за рахунок предмета іпотеки можливе задоволення вимог кредитора, включаючи сплату процентів, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.
Однак, ні договір позики від 23 грудня 2019 року, ні договір іпотеки (п.1.1 - предмет договору, п. 6.10 - загальна сума заборгованості) не містять жодного застереження про нарахування процентів за користування коштами та зміни валюти зобов'язання.
Тобто договором іпотеки не забезпечено вимогу про стягнення процентів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст.19 Закону України «Про іпотеку» будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою.
Як вже зазначалося вище, у п.1.1 договору іпотеки вказано, що цим договором забезпечується виконання зобов'язання ОСОБА_3 своїх зобов'язань перед ОСОБА_2 на суму 341 532 грн 00 коп., що було еквівалентно 14 560 доларів США 00 центів.
Доказів внесення змін до договору іпотеки у зв'язку зі збільшенням суми основного зобов'язання, зокрема в частині зміни його валюти й нарахування відсотків, а також державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, позивачем не надано.
Не містять таких доказів і матеріали справи.
Вказане свідчить про те, що договором іпотеки від 23 грудня 2019 року не забезпечується вимога про стягнення зміненої, збільшеної суми позики у розмірі 25 026 доларів США та 366 834 грн 36 коп. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року.
Отже, враховуючи встановлені обставини, а саме те, що договір іпотеки від 23 грудня 2019 року укладено на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики в сумі 341 532 грн 00 коп., що на дату його укладення було еквівалентно 14 560 доларів США, без передбачення можливості зміни валюти зобов'язання чи нарахування процентів, та беручи до уваги відсутність будь-яких доказів внесення змін до цього договору іпотеки або державної реєстрації збільшення суми основного зобов'язання до 25 026 доларів США і додаткового нарахування 366 834 грн 36 коп. процентів, колегія суддів приходить висновку, що заявлені позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення зазначеної заборгованості виходять за межі забезпеченого іпотекою зобов'язання, не узгоджуються зі змістом і умовами укладеного з відповідачкою договору іпотеки та не підлягають задоволенню.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, на наведене належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, машиномісце № НОМЕР_1 , що належить відповідачці ОСОБА_1 , з метою погашення заборгованості за договором позики у розмірі 25 026 доларів США та 366 834 грн 36 коп. процентів.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за безпідставністю та недоведеністю.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що за подання та розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 22 710 грн 00 коп. (а.с.168).
Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в позові, то з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за подання та розгляд апеляційної скарги у розмірі 22 710 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельникової Надії Олександрівни задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 22 710 (двадцять дві тисячі сімсот десять) грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді: