04 листопада 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 756/6218/24
номер провадження: 22-ц/824/14403/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шарко Діани Равілівни на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року у складі судді Діденка Є.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю,заінтересована особа: Двадцять перша київська державна нотаріальна контора.
Заява мотивована тим, що у 2002 році заявник познайомився з ОСОБА_4 та з 2003 року вони почали проживати разом за адресою: АДРЕСА_1 , який належить заявнику на праві власності.
Наголошував, що вони разом вели господарство, мали спільний бюджет, фактично були подружжям.
Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, яку він поховав та розпорядився її речами. За життя ОСОБА_5 мала на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 , а також квартиру АДРЕСА_3 . З метою прийняття спадщини заявник звернувся до нотаріальної контори, де була відкрита спадкова справа. Однак для оформлення спадщини необхідно в судовому порядку підтвердити факт проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
Зазначав, що факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 можуть встановити свідки: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив встановити юридичний факт проживання однією сім'єю його та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без шлюбу у період з 2003 по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2024 року до участі у справі в якості заінтересованих осіб залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 2003 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині заяви відмовлено.
22 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що він у заяві просив встановити факт проживання з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , однак суд першої інстанції не вирішив даних вимог заяви в частині адреси проживання.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині встановлення адреси проживання однією сім'єю відмовлено.
Не погоджуючись з додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Шарко Д.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю заявника та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 2003 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявником було надано суду першої інстанції цілий ряд доказів свого проживання разом з ОСОБА_4 у зазначений період саме за вказаною адресою, зокрема: копії документів, що підтверджують право власності заявника на будинок і земельну ділянку за даною адресою; ряд медичних документів за різні періоди часу, в яких була зазначена адреса ОСОБА_4 : АДРЕСА_1 ; копія свідоцтва про смерть із зазначенням відповідного місця смерті; банківські виписки на підтвердження ведення господарства і регулярних покупок ОСОБА_4 в магазині «Фора», розташованому у Вишгородському районі міста Києва; спільні фотографії заявника і ОСОБА_4 на подвір'ї і в середині даного будинку в різні періоди часу.
Вказує, що факт спільного проживання заявника та ОСОБА_4 саме за адресою: АДРЕСА_1 , підтвердили троє свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які були допитані у суді першої інстанції, вони знали родину багато років і були їх сусідами. Проте, на думку заявника, при ухваленні додаткового рішення судом першої інстанції було надано невірну оцінку переліченим доказам.
Також зазначає, що факт його проживання та ОСОБА_4 за конкретною адресою охоплюється метою поданої заяви і метою окремого провадження, а вимога стосовно факту встановлення проживання саме за конкретною адресою не містить ознак спору про право і може бути розглянута в порядку окремого провадження.
Заінтересовані особи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційні скарги, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Основне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року від 21 січня 2025 року у даній справі, не оскаржується, а тому відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України його законність та обґрунтованість колегією суддів не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції від 13 червня 2025 року, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У ч.ч. 1,2 ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення адреси проживання однією сім'єю, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи не було надано належних доказів, які б підтверджували постійне проживання заявника і померлої ОСОБА_4 саме за конкретною адресою. Крім того, суд зазначив, що встановлення такої адреси не має самостійного юридичного значення для цілей, задля яких заявник звертався - прийняття спадщини за ст.1264 ЦК України, оскільки факт проживання однією сім'єю вже був встановлений попереднім рішенням. Водночас суд дійшов висновку, що вимога про встановлення конкретної адреси фактично спрямована на усунення від спадкування спадкоємців першої черги, що виходить за межі предмета та мети окремого провадження, яке не передбачає вирішення спорів про право.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Так, у відповідності до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку і садовий будинок АДРЕСА_1 , та є членом ОК СТ «Лелека», що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку, технічним паспортом та довідкою СТ «Лелека».
Установлено, що місце проживання заявника зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджено копією паспорта громадянина України.
Також у реєстрі застрахованих осіб ПФУ стосовно заявника міститься інформація про роботу заявника у Інституті металофізики ім. В.Г.Курдюмова Національної академії наук України.
ОСОБА_4 працювала у Інституті металофізики ім. В.Г.Курдюмова Національної академії наук України, що підтверджено посвідченням № НОМЕР_1 .
У відповідності до виписного епікризу, ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в комунальному закладі «Вишгородська центральна районна лікарня» з 08 серпня 2022 року до 19 серпня 2022 року, адреса ОСОБА_4 вказана: АДРЕСА_1 .
Також у відповідності до виписки з медичної карти, ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в комунальному некомерційному підприємстві «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району міста Києва з 20 червня 2023 року до 07 липня 2023 року, її адреса вказана: АДРЕСА_1 .
Згідно з випискою з медичної карти, ОСОБА_4 зверталась за медичною допомогою 13 березня 2023 року, її адреса вказана: АДРЕСА_5 .
Відповідно до довідки комунального некомерційного підприємства «Вишгородська центральна районна лікарня» від 22 квітня 2022 року, ОСОБА_4 зверталась за медичною допомогою, її адреса вказана: АДРЕСА_1 .
Також у 2020 та 2021 році ОСОБА_4 зверталась із заявою до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району міста Києва і просила взяти її на медичне обслуговування, вказувала адресу: АДРЕСА_4 .
У медичних документах за 2014, 2017, 2019 роки, ОСОБА_4 вказувала адресу: АДРЕСА_4 .
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК, ОСОБА_4 мала інвалідність з 01 серпня 2021 року третьої групи.
На обґрунтування вимоги заяви ОСОБА_1 надав суду фотознімки із зображенням спільного проведення часу з ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 03 січня 2024 року.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 здійснив поховання ОСОБА_4 , організував поминальний обід, що підтверджено довідкою на одержання праху, договором-замовлення на організацію поховання та розрахунковими документами.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що 17 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , на підставі якої була заведена спадкова справа. У матеріалах спадкової справи міститься інформація, що разом з померлою за адресою: АДРЕСА_6 , були зареєстровані її чоловік - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 .
Допитані у суді першої інстанції свідки: ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , кожен окремо, пояснили, що є сусідами по садовому товариству, підтвердили факт того, що знали ОСОБА_4 , яка проживала однією сім'єю із ОСОБА_1 , починаючи з 2003 року і по день її смерті, впізнали осіб на наданих заявником фотознімках, зокрема ОСОБА_4 .
Установивши, що зібраними у справі доказами доведено факт спільного проживання заявника ОСОБА_1 і померлої ОСОБА_4 однією сім'єю з 2003 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню частково, оскільки підтверджено саме факт проживання однією сім'єю, що має юридичне значення для прийняття спадщини.
Водночас, судом першої інстанції відмовлено в частині вимоги заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання «без шлюбу» з тих підстав, що на момент спільного проживання ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі і таке формулювання суперечить положенням Сімейного кодексу України та виходить за межі мети звернення заявника.
Як зазначалось вище, 22 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій зазначає, що у заяві про встановлення факту проживання однією сім'єю він просив встановити факт проживання з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , однак суд першої інстанції не вирішив даних вимог заяви в частині адреси проживання.
Відповідно до ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в ході розгляду справи заявником не було надано суду доказів, які би підтверджували постійне проживання заявника і померлої ОСОБА_4 в період з 2003 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 саме за конкретною адресою, а доказування та, відповідно, рішення суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях (ст.ст. 12,81 ЦПК України).
У заяві про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 вказував, що встановлення факту йому необхідне для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Так, згідно зі ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Сукупність наявних у справі доказів свідчать про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 і він врахований нотаріусом у четверту чергу спадкоємців.
Таким чином визначена заявником мета встановлення факту була досягнута.
Водночас з наданого заявником листа Двадцять першої київської державної нотаріальної контори від 17 квітня 2025 року вбачається, що у ОСОБА_4 є спадкоємці першої черги, які відповідно до ст.1269 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину, оскільки були зареєстровані з померлою за однією адресою, а тому є неможливим видача заявнику свідоцтва про право на спадщину.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що шляхом встановлення адреси проживання заявник хоче усунути від спадкування спадкоємців першої черги за законом. Однак така ціль не охоплюється метою як поданої заяви, так і метою окремого провадження, яке призначене для розгляду справ без ознак спору про право.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 в частині встановлення адреси проживання однією сім'єю.
Доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, у тому числі, що задоволення заяви ОСОБА_1 в частині встановлення адреси проживання однією сім'єю охоплюється метою як поданої заяви, й метою окремого провадження, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шарко Діани Равілівни залишити без задоволення.
Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді: