справа № 757/27184/24-ц
провадження № 22-ц/824/12933/2025
28 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завданих збитків та штрафу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Бутиріна Ярослава Ярославовича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року в складі судді Катющенко В. П.,
встановив:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення завданих збитків та штрафу.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 22 вересня 2017 року вони з відповідачем уклали договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 1 310 000 грн, що на той момент було еквівалентно 50 000 доларам США, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. Вже наступного дня, 23 вересня 2017 року, було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100100011244 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 КК України та частиною четвертою статті 358 КК України. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 4 листопада 2019 року на зазначену квартиру був накладений арешт в рамках вказаного кримінального провадження. 29 вересня 2021 року перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до нього про визнання спадщини відумерлою та витребування майна, зокрема і придбаної у відповідача квартири. Постановою Київського апеляційного суду від 9 листопада 2023 року позов задоволено, визнано відумерлою та передано у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджував, що під час розгляду цивільної справи № 757/53137/21-ц йому стало відомо, що відповідач придбав зазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 6 квітня 2016 року з ОСОБА_4 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенком В.М. Попередній відчужувач ОСОБА_4 набув зазначену квартиру на підставі договору дарування, укладеного між ним, як обдарованим, та ОСОБА_3 , як дарувальником, 10 квітня 2003 року. Згідно з посвідчувальним написом на цьому договорі, він був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуд Л.М., однак остання у своїх письмових поясненнях зазначила, що такий договір не засвідчувала. Згідно з висновком судового експерта КНДЕКЦ МВС України № 17-3/1990 від 12 грудня 2019 року підпис від імені ОСОБА_3 у договорі дарування квартири від 10 квітня 2003 року виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою. Крім цього, при посвідчення договору купівлі-продажу від 6 квітня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. не отримала від Київського БТІ підтвердження того, що право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 , при цьому будь-які докази належності квартири продавцю ОСОБА_4 відсутні.
Позивач посилався на те, що відповідач придбав зазначену квартиру 6 квітня 2016 року за 149 500 грн, що на той момент було еквівалентно 5 759 доларів США, тобто по явно заниженій ціні, не проявив розумну обачність та не перевірив реєстрацію права власності на квартиру за відчужувачем, при цьому через один рік відповідач продав йому вказану квартиру за ціною у десять разів більше, ніж сплатив сам.
Позивач стверджував, що відповідач своїми діями завдав йому збитків на загальну суму 4 565 861,42грн, які складаються з вартості витребуваної квартири, що становить 113 350 доларів США, що еквівалентно 4 486 130грн, судового збору у розмірі 44 295,23грн, сплаченого ним за результатами розгляду справи № 757/53137/21-ц прокуратурі за подання позову та апеляційної скарги, а також судового збору у розмірі 35 436,19грн, які він сплатив за подання касаційної скарги. Крім цього, пунктом 12 договору купівлі-продажу від 22 вересня 2017 року було передбачено, що у випадку визнання цього договору недійсним з вини продавця, останній сплачує штраф у розмірі 1 310 000грн.
21.02.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Омелян І. В. звернувся до суду з заявою про відмову від позову.
Заява мотивована тим, що 05 лютого 2025 року Верховний Суд постановою від 05 лютого 2025 року (справа №757/53137/21-ц) в справі за позовом першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна задовольнив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Омелян І. В., постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року скасував, рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року залишив в силі, змінивши його мотивувальну частину шляхом виключення з неї посилання на пропуск позовної давності як підставу для відмови в позові.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року провадження у справі закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
20.03.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Бутирін Я. Я. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33 650 грн.
Заява обґрунтована тим, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсація здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача ( ч. 5 ст. 142 ЦПК України).
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Бутиріна Я. Я. відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач не довів які необґрунтовані, на його думку, дії були вчинені позивачем в ході розгляду даної справи та в чому вони полягали. Останній лише послався на відповідну норму процесуального закону яка визначає наявність права відповідача у разі закриття провадження у справі заявити про компенсації йому понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
З системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
З огляду на обставини справи, у суду відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
11.06.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Бутирін Я. Я. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року та задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат.
Вважає, що даний позов був заявлено передчасно, враховуючи подання ОСОБА_1 касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в справі №757/53137/21, у випадку задоволення якої фактично би зникла підстава цього позову, оскільки квартира залишилась би у його власності.
Таким чином, сам факт подання цього позову до завершення остаточного розгляду цивільної справи № 757/53137/21-ц свідчить про недобросовісність дій позивача та про суперечливість його поведінки, що в свою чергу призвело до необхідності відповідачу звертатися до адвоката та нести фактичні витрати на правничу допомогу (зокрема щодо складання відзиву, збирання доказів, подання численних клопотань, тощо).
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
У статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Зазначене узгоджується із викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21).
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (частина третя статті 142 ЦПК України).
Згідно з частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не зазначено, які саме дії позивача у вказаній справі були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справи у зв'язку із закриттям провадження у справі.
Вирішуючи вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
З системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Доводи заяви не містили посилання на передчасність поданого позову з огляду на подання позивачем касаційної скарги на судове рішення в іншій справі, яке слугувало підставою для даного позову.
З огляду на існування у позивача обґрунтованих підстав для звернення до суду з даним позовом з огляду на існування судового рішення, яке на момент звернення з позовом набрало законної сили, доводи апеляційної скарги про суперечливу поведінку позивача, який одночасно звернувся на це судове рішення з касаційної скаргою до Верховного Суду, є необґрунтованими.
Суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на правову допомогу на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України, який доводами апеляційної скарги не спростовується.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бутиріна Ярослава Ярославовича залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14.11.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук