майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
10 листопада 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1103/25
Господарський суд Житомирської області
Суддя Нестерчук С. С.
за участю секретаря судового засідання: Бугайова І. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Департаменту економічного розвитку Бердичівської міської ради
до Фізичної особи - підприємця Мартинюка Михайла Олеговича
про стягнення 96 603,25 грн
за участю у судовому засіданні 04.11.2025:
представник позивача - Май М. Л. (в порядку самопредставництва)
відповідач - Мартинюк М. О.
І. СУТЬ СПОРУ
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач після дострокового припинення договору оренди не повернув об'єкт оренди, унаслідок чого позивач нарахував неустойку у вигляді подвійної орендної плати за період прострочення користування майном.
1. Стислий виклад позиції позивача
19.08.2025 Департамент економічного розвитку Бердичівської міської ради (далі - Позивач) через підсистему “Електронний суд» звернувся до Господарського суду Житомирської області (далі - Суд) з позовом до Фізичної особи-підприємця Мартинюка Михайла Олеговича (далі - Відповідач) про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати в сумі 96 603,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув об'єкт оренди після дострокового припинення Договору №31/18-12-2023 від 18.12.2023 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Бердичівської міської територіальної громади, у зв'язку з чим позивач нарахував неустойку за кожен день користування нежилим приміщенням за період 02.10.2024 - 04.06.2025.
Правові підстави позову: ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 ГПК України.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
Ухвалою Суду від 22.08.2025 залишено позовну заяву без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
26.08.2025 позивач у строк, встановлений судом, на виконання вимог ухвали подав заяву про усунення недоліків.
Ухвалою від 01.09.2025 Суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.09.2025 о 12:00.
Цю ухвалу відповідачу надіслано засобами поштового зв'язку - рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, вказану в ЄДР, однак лист 10.09.2025 повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідачу додатково надсилалася ухвала на електронну пошту, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
У судовому засіданні 24.09.2025 Відповідач заявив усне клопотання про надання строку для ознайомлення з матеріалами справи посилаючись на те, що не отримав матеріалів позовної заяви. Суд, врахувавши наведені доводи, клопотання задовольнив, надавши відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, та відклав розгляд справи на 20.10.2025.
У судовому засіданні 20.10.2025 представник відповідача за довіреністю - Мартинюк О. О. заявив клопотання про виклик свідка, яке протокольною ухвалою Суд залишив без розгляду. Суд заслухав пояснення учасників справи та оголосив перерву в судовому засідання до 04.11.2025.
24.10.2025 через підсистему “Електронний суд» позивач подав додаткові пояснення (вх.№ 13601 від 27.10.2025) у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 161 ГПК України.
04.11.2025 через підсистему “Електронний суд» під час судового засідання від відповідача надійшо:
- клопотання про можливість проведення звірки взаєморозрахунків у зв'язку з невідповідністю (вх.№ 14097 о 14:55);
- додаткові пояснення (вх.№ 14099).
У судовому засіданні 04.11.2025 Суд протокольною ухвалою залишив без розгляду подані відповідачем клопотання та додаткові пояснення. Суд заслухав заперечення відповідача щодо позову, дослідив докази, наявні в матеріалах справи, та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 10.11.2025.
У судове засідання 10.11.2025 учасники справи не з'явились, були належним чином повідомлені про це засідання шляхом підписання розписки про наступне судове засідання.
У судовому засіданні 10.11.2025 фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Враховуючи строки розгляду справи та достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, а також принципи змагальності та диспозитивності господарського судочинства, закріплені у статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд дійшов висновку, що сторони мали належну можливість реалізувати свої процесуальні права, зокрема щодо висловлення правової позиції та подання доказів.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Заслухавши доводи та заперечення учасників справи, дослідивши надані ними докази, Суд установив фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги й заперечення:
18.12.2023 між Департаментом економічного розвитку Бердичівської міської ради (далі - орендодавець, позивач), який є правонаступником Управління економічного розвитку Бердичівської міської ради відповідно до рішення Бердичівської міської ради від 07.07.2025 №2045 та Фізичною особою-підприємцем Мартинюком Михайлом Олеговичем (далі - орендар, відповідач) укладено в електронній формі договір оренди нерухомого майна (далі - договір), що належить до комунальної власності Бердичівської міської територіальної громади №31/18-12-2023, відповідно до якого сторони погодили, що об'єктом оренди є нерухоме майно - нежиле приміщення, площею 89,0 кв.м (далі - об'єкт) за адресою: м. Бердичів, вул. Вінницька, 25 (п.4.1. розділу І договору).
Згідно з пунктами 4.1 - 4.4 розділу ІІ цього договору, у разі припинення договору орендар зобов'язаний:
- звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом;
- сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди;
- сплатити платежі за надання комунальних послуг орендарю, нараховані до дати, що передує даті повернення майна з оренди;
- відшкодувати орендодавцю та/або балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (і в межах сум, що перевищують суму страхового відшкодування, якщо воно поширюється на випадки погіршення стану або втрати орендованого майна), або в разі демонтажу чи іншого вилучення невід'ємних поліпшень/капітального ремонту.
Протягом 3 робочих днів з моменту припинення або розірвання цього договору орендодавець зобов'язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (за наявності такого договору) в акті повернення з оренди орендованого майна.
Орендодавець складає акт повернення з оренди орендованого майна у двох оригінальних примірниках і надає їх орендарю.
Орендар зобов'язаний:
- підписати два примірники акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від орендодавця і одночасно повернути орендодавцю два примірники підписаних орендарем актів разом із ключами від об'єкта оренди (у разі, коли доступ до об'єкта оренди забезпечується ключами);
- звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів.
Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання орендодавцем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.
Якщо орендар не повертає майно після отримання від орендодавця примірників акта повернення з оренди орендованого майна, орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожний день користування майном після дати припинення цього договору.
Цей договір підписано сторонами за допомогою їх кваліфікованих електронний підписів з урахуванням вимог Закону України “Про електронні довірчі послуги»
Згідно з актом приймання - передачі в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності Бердичівської міської територіальної громади від 18.12.2023, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежиле приміщення за адресою: м. Бердичів, вул. Вінницька, 25, площею 89,0 кв.м, балансова вартість якого становить 536 890,00 грн без ПДВ, станом на 31.10.2023.
Листами № 02.2-13/1561 та № 02.2-13/1562 від 19.09.2024 позивач повідомив відповідача про дострокове припинення договору у зв'язку з порушенням умов договору, а саме утворенням заборгованості з орендної плати за три місяці, та просив звільнити об'єкт оренди до 01.10.2024 і повернути його за актом повернення з оренди нерухомого майна, що був доданий до листів.
Лист, направлений за адресою реєстрації відповідача, отримано ним 26.09.2024, що підтверджується даними трекінгу поштового відправлення № 1330603292468.
Позивач листами № 547/01-20 та № 548/01-20 від 15.10.2024 повідомив відповідача, що станом на 08.10.2024 об'єкт оренди не був звільнений, акти повернення майна не підписані, у зв'язку з чим орендар зобов'язаний сплачувати неустойку відповідно до пункту 4.4 договору. Вказані листи направлені відповідачу за адресою його реєстрації та на адресу орендованого приміщення, що підтверджується описом вкладення до рекомендованих поштових відправлень.
Позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до ФОП Мартинюка М. О. про розірвання договору оренди комунального майна та зобов'язання звільнити об'єкт оренди.
За результатами розгляду цього позову рішенням суду від 27.03.2025 у справі № 906/1157/24 встановлено, що договір оренди № 31/18-12-2023 від 18.12.2023 припинив свою дію 26.09.2024 та вирішено виселити ФОП Мартинюка М. О. з нежилого приміщення площею 89,0 кв. м., що знаходиться за адресою: 13303, Житомирська область, місто Бердичів, вулиця Вінницька, будинок 25.
04.06.2025 у ході примусового виконання зазначеного рішення суду ФОП Мартинюка М. О. було виселено з приміщення за адресою: м. Бердичів, вул. Вінницька, 25, що підтверджується актом державного виконавця від 04.06.2025.
Як убачається з довідки Департаменту економічного розвитку Бердичівської міської ради та доданого розрахунку, заборгованість зі сплати неустойки ФОП Мартинюка М. О. за договором від 18.12.2023 № 31/18-12-23 станом на 18.08.2025 становить 96 603,25 грн, що нарахована за період з 02.10.2024 по 04.06.2025.
У зв'язку з цим Департамент економічного розвитку Бердичівської міської ради звернувся до суду з позовом про стягнення зазначеної неустойки.
ІV. МОТИВИ СУДУ
З огляду на встановлені фактичні обставини та доводи сторін, суд переходить до правової кваліфікації спірних відносин і визначення норм права, що підлягають застосуванню.
1. Норми права, які застосував суд
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлено обов'язок орендаря у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання повернути орендоване майно за актом у належному стані не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку.
Визначивши характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що їх регулюють, суд переходить до оцінки доказів у їх сукупності та доводів сторін з метою встановлення наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Суд вирішує спір у межах заявлених вимог і заперечень та на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч. 1 ст. 14, ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України). Формування предмета і підстав позову є диспозитивним правом позивача; кожна сторона самостійно визначає зміст своїх вимог/заперечень, викладаючи їх у заявах по суті справи: позовній заяві, відзиві, відповіді на відзив, запереченнях (ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України) і подає належні та допустимі докази на їх підтвердження, а доводи й матеріали, подані поза встановленими процесуальними строками чи не у визначеній формі, не беруться до уваги за відсутності поважних причин і відповідного клопотання. Водночас, керуючись принципом jura novit curia, суд самостійно застосовує належні норми права до встановлених у межах спору фактичних обставин. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
2. Оцінка суду
Суд оцінює надані сторонами докази відповідно до статей 76-79, 86 ГПК України на підставі свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позову, господарський суд виходить з таких міркувань.
До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір оренди № 31/18-12-2023 припинив свою дію 26.09.2024, про що відповідач був повідомлений позивачем належним чином шляхом направлення відповідних листів за місцем його реєстрації, отриманих 26.09.2024. Вимога позивача про необхідність звільнення об'єкта оренди до 01.10.2024 та повернення його за актом приймання-передачі відповідачем виконана не була.
Відтак невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення об'єкта оренди свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Факт припинення договору 26.09.2024 та обов'язок відповідача звільнити приміщення встановлений і рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.03.2025 у справі №906/1157/24, яким відповідача виселено з об'єкта оренди.
Примусове виконання цього рішення відбулося лише 04.06.2025, що підтверджується актом державного виконавця.
Таким чином, відповідач продовжував користуватися орендованим майном після припинення договору, не повернувши його у встановленому законом та договором порядку.
У випадку якщо орендар прострочив виконання обов'язку щодо повернення орендованого майна, то така поведінка боржника є неправомірною, а до відносин сторін застосовується охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України, згідно з якою у разі неповернення орендованого майна орендодавець має право вимагати неустойку в розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення.
Оцінюючи наявність у відповідача можливості своєчасно передати орендодавцю об'єкт оренди після припинення договору та наявність вини орендаря у невиконанні вказаного обов'язку господарський суд виходить з такого.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що відповідач, будучи обізнаним про необхідність повернення об'єкта оренди орендодавцю за актом приймання-передачі (про що свідчить отримання ним лист орендодавця від 19.09.2024), вживав хоча б якихось заходів щодо виконання свого зобов'язання повернути об'єкт оренди орендодавцю після закінчення строку дії договору.
Відповідачем не доведено наявності обставин, які б перешкоджали йому повернути об'єкт оренди орендодавцю або ухилення орендодавця від отримання об'єкту найму.
Суд вважає за необхідне зазначити, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, відповідно до статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Отже, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна комунальної власності, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов'язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України у вигляді неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди після припинення договору оренди.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 06.02.2020 у справі №915/1429/19 наголошено, що визначальним для застосування частини другої статті 785 ЦК України у спірних правовідносинах також є саме факт неповернення об'єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об'єктом найму. Верховний Суд виходить з того, що поняття «неповернення речі» не є тотожним «не користування» у правому сенсі статті 785 ЦК України.
З наданого позивачем розрахунку неустойки вбачається, що позивач нарахував неустойку за період з 02.10.2024 по 04.06.2025 у розмірі 96 603,25 грн, зарахувавши кошти, сплачені відповідачем як орендна плата у сумі 9 886,61 грн, в рахунок часткового погашення нарахованої неустойки.
Відповідач не подав контррозрахунку та не заперечив, що протягом зазначеного періоду орендоване приміщення ним не було повернуто.
Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок неустойки, встановив, що він виконаний неправильно, з огляду на таке.
Як убачається з поданого розрахунку, позивач визначив розмір неустойки, виходячи з місячної орендної плати 6 130,83 грн без ПДВ за період з 02.10.2024 по 31.12.2024 та 6 866,53 грн без ПДВ за період з 01.01.2025 по 04.06.2025, збільшивши розмір орендної плати за 2025 рік шляхом застосування річного індексу інфляції за 2024 рік.
Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21, відповідно до яких розмір неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України повинен обчислюватися виходячи з розміру орендної плати, що діяла на момент припинення договору оренди. Верховний Суд наголосив, що застосування індексу інфляції до орендної плати з метою визначення бази для розрахунку неустойки є неправильним і призводить до необґрунтованого збільшення її розміру.
За встановлених обставин договір оренди № 31/18-12-2023 припинив свою дію 26.09.2024, а відтак строк для повернення орендованого майна сплив 01.10.2024, і прострочення його повернення розпочалося 02.10.2024.
Станом на дату припинення договору розмір місячної орендної плати становив 6 130,83 грн без ПДВ. Саме цей розмір підлягає застосуванню при визначенні розміру неустойки.
Крім того, судом установлено, що 04.06.2025 відповідача було виселено з орендованого приміщення у порядку примусового виконання рішення суду, а відтак кінцевим днем нарахування неустойки є 03.06.2025. Натомість позивач безпідставно включив до розрахунку дату 04.06.2025.
Таким чином, правильний період для нарахування неустойки є з 02.10.2024 по 03.06.2025 включно, а базою для її розрахунку є розмір місячної орендної плати 6 130,83 грн без ПДВ.
З урахуванням наведеного Суд здійснив перерахунок неустойки: 395,54 грн х 244 дні в період з 02.10.2024 по 03.06.2025 включно, та встановив, що загальний розмір неустойки за цей період становить 96 511,76 грн.
Беручи до уваги, що позивач зарахував сплачені відповідачем кошти у сумі 9 886,61 грн у рахунок часткового погашення неустойки, Суд дійшов висновку, що належний до стягнення розмір неустойки становить 86 625,15 грн (96 511,76 грн ? 9 886,61 грн).
V. Висновки Суду
Розглянувши спір із застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на підставі повного та всебічного з'ясування обставин справи і досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Обґрунтованими та підлягають задоволенню вимоги про стягнення неустойки у розмірі 86 625,15 грн.
Вимоги в частині стягнення 9 978,10 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
VІ. Судові витрати
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів, та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, ч. 9 ст. 129 ГПК України унормовано, що у випадку, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи, що спір у справі виник у зв'язку з неповерненням відповідачем об'єкту оренди після дострокового припинення договору, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто судовий збір внесений у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи наведене, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв'язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У матеріалах справи відсутні докази понесення сторонами інших судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи.
Керуючись статтями 2, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Суд
1. Позовні вимоги Департаменту економічного розвитку Бердичівської міської ради задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мартинюка Михайла Олеговича на користь Департаменту економічного розвитку Бердичівської міської ради:
- 86 625,15 грн (вісімдесят шість тисяч шістсот двадцять п'ять гривень 15 копійок) - неустойки;
- 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) - судові витрати зі сплати судового збору.
3. Відмовити у частині стягнення 9 978,10 грн.
Позивач: Департамент економічного розвитку Бердичівської міської ради (код ЄДРПОУ 25308153; площа Центральна, буд. 1, м. Бердичів, Житомирська обл., 13300)
Відповідач: Фізична особа-підприємець Мартинюк Михайло Олегович (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити це рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Після набрання рішення законної сили наказ може бути виданий за заявою стягувача, в якій має бути зазначена бажана форма його видачі (паперова або електронна).
Повне рішення складено 14.11.2025
Суддя С. НЕСТЕРЧУК