вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
14.11.2025м. ДніпроСправа № 904/3347/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В.
за участю секретаря судового засідання Давидової Є.О.
та представників:
прокурор: Ємельянов В.А.
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області (50086, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Леоніда Бородича, будинок 3)
в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної військової адміністрації (49004, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 1; ідентифікаційний код 00022467)
до відповідача Девладівської сільської ради (53132, Дніпропетровська область, селище Девладове, вулиця Привокзальна, будинок 10; ідентифікаційний код 04525219)
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034) в особі Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідентифікаційний код 45632138)
про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406 та державної реєстрації вказаної земельної ділянки
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406 площею 42,0712 га, право комунальної власності на яку зареєстровано за Девладівською сільською радою, за своїм правовим статусом належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна перебувати у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". За результатами лісовпорядкувальних матеріалів та відповідної державної інвентаризації встановлено, що частина спірної території фактично є складовою земель лісового фонду, які не вилучалися з державної власності та не передавалися у комунальну власність у встановленому законом порядку.
На переконання позивача, державна реєстрація права комунальної власності на зазначену земельну ділянку проведена з порушенням вимог Земельного кодексу України, Лісового кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", тобто без належних правових підстав та за відсутності компетенції органу місцевого самоврядування розпоряджатися землями державної форми власності лісогосподарського призначення. Такі дії призвели до незаконного вибуття земель державної власності та порушення інтересів держави, що обумовлює необхідність скасування відповідних реєстраційних записів з метою відновлення прав держави на вказану земельну ділянку.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи, що державна реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку була здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, у межах повноважень органу місцевого самоврядування та на підставі пункту 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, яким передбачено передачу земель державної власності за межами населених пунктів у комунальну власність територіальних громад.
На думку відповідача, земельна ділянка була сформована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення, а віднесення її частини до земель лісогосподарського фонду не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того Девладівська сільська рада зазначає, що дії з державної реєстрації не порушували вимог земельного законодавства, а позивач не довів факту належності спірної території до земель, що перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та не підлягали передачі у комунальну власність.
Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
3. Стислий виклад третьої особи
Третя особа підтримує позовні вимоги у повному обсязі та зазначає, що спірна земельна ділянка частково розташована в межах земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні підприємства відповідно до матеріалів лісовпорядкування та державної інвентаризації лісів.
Третя особа звертає увагу суду на те, що вилучення та передача земель лісового фонду з державної у комунальну власність можлива виключно у порядку, визначеному законодавством, зокрема за погодженням органів державної влади та із прийняттям відповідного рішення щодо припинення права постійного користування. Жодних таких рішень щодо спірної земельної ділянки не приймалося, що свідчить про незаконність реєстрації права комунальної власності.
Підприємство наголошує, що сам факт формування земельної ділянки та внесення її до Державного земельного кадастру як земель іншого цільового призначення не змінює правовий статус земель, що належать до лісового фонду та перебувають у постійному користуванні лісогосподарського підприємства.
У зв'язку із цим третя особа просить суд задовольнити позов та скасувати державну реєстрацію права комунальної власності і кадастрову реєстрацію земельної ділянки як такі, що порушують інтереси держави та законні права постійного лісокористувача.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
23.06.2025 до господарського суду надійшов позов керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної військової адміністрації до Девладівської сільської ради про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406 та державної реєстрації вказаної земельної ділянки.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 справу №904/3347/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
30.06.2025 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 17.07.2025. до участі у справі Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідентифікаційний код 45632138), як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
07.07.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від представника Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" надійшли письмові пояснення по справі (вх. суду №29373/25 від 07.07.2025) по справі.
09.07.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від представника Дніпропетровської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення по справі (вх. суду №29772/25 від 09.07.2025) по справі.
10.07.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшли письмові пояснення по справі (вх. суду №30106 від 10.07.2025) по справі.
17.07.2025 ухвалою господарського суду відкладено підготовче засідання у справі на 21.08.2025 о 11:30 год.
19.08.2025 до господарського суду від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив (вх. суду №35902/25 від 19.08.2025) на позовну заяву.
У зв'язку з перебуванням судді Іванової Т.В. у відпустці судове засідання, призначене на 21.08.2025 у даній справі, не відбулося.
22.08.2025 ухвалою господарського суду призначено підготовче засідання у справі на 28.08.2025 о 12:00 год.
25.08.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від представника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшла відповідь на відзив (вх. суду №36761/25 від 25.08.2025).
25.08.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від представника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшло клопотання (вх. суду №36768/25 від 25.08.2025) про долучення доказів.
28.08.2025 ухвалою господарського суду продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, до 30.09.2025 та відкладено підготовче засідання у справі на 10.09.2025.
01.09.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від представника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшло клопотання (вх. суду №37810/25 від 01.09.2025) про долучення доказів.
01.09.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від представника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшло клопотання (вх. суду №37820/25 від 01.09.2025) про долучення доказів.
02.09.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від представника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшло заява (вх. суду №37979/25 від 02.09.2025) про некоректно подане клопотання.
10.09.2025 ухвалою господарського суду відкладено підготовче засідання у справі на 24.09.2025 о 12:30 год.
24.09.2025 ухвалою господарського закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2025 об 11:30 год.
08.10.2025 ухвалою господарського суду призначено судове засідання у справі в межах розумного строку на 11.11.2025 о 14:00 год.
11.11.2025 у судове засідання з'явився прокурор. Повноважні представники позивача, відповідача та третьої особи у вказане судове засідання не з'явилися. Про дату час та місце судового засідання сторони повідомлялися належним чином, відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.
У вказаному судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті, обговорені питання, що стосуються розгляду справи по суті, заслухано вступне слово прокурора та досліджено докази наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні 11.11.2025 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, зазначив, що рішення буде ухвалено та проголошено 14.11.2025 о 12:15 годині.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку з незаконним формуванням та державною реєстрацією права комунальної власності на земельну ділянку площею 42,0712 га з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406 за Девладівською сільською радою, що призвело до вибуття земель державної власності лісогосподарського призначення без дотримання вимог земельного та лісового законодавства, у тому числі без прийняття уповноваженим органом рішення про вилучення земель із постійного користування третьої особи.
Прокуратура стверджує, що частина спірної земельної ділянки фактично є землями лісогосподарського призначення, які повинні перебувати у державній власності та у постійному користуванні лісогосподарського підприємства, тоді як їх передача у комунальну власність була здійснена з перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування та з порушенням встановленого законом порядку.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт належності спірної земельної ділянки до земель державної власності лісогосподарського призначення.
(2) Відсутність рішень уповноважених органів державної влади щодо вилучення вказаних земель із постійного користування третьої особи та щодо зміни цільового призначення земель лісового фонду.
(3) Незаконність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку.
(4) Порушення інтересів держави у сфері розпорядження землями лісогосподарського призначення та необхідність відновлення попереднього правового режиму землі шляхом скасування відповідних реєстраційних дій.
1. Факт належності спірної земельної ділянки до земель державної власності лісогосподарського призначення.
Частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406 розташована в межах земель лісогосподарського призначення, які відповідно до матеріалів лісовпорядкування, картографічних документів та даних державної інвентаризації лісів належать до кварталів і виділів лісового фонду та перебувають у користуванні третьої особи (а.с. 28, том 1; 35-37, том 1).
Відповідно до статей 1, 5, 16, 21, 48 Лісового кодексу України, землі лісогосподарського призначення є землями державної власності, використовуються для ведення лісового господарства та надаються у постійне користування спеціалізованим державним підприємствам. Зміна їх цільового призначення та вилучення здійснюються лише у порядку, визначеному законодавством, із прийняттям відповідних рішень уповноваженими органами державної влади.
Пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України передбачає, що матеріали лісовпорядкування є належними та достатніми доказами підтвердження меж та правового статусу земель лісового фонду до оформлення окремих правовстановлюючих документів.
Згідно з правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.01.2020 у справі № 617/964/15-ц, відсутність у лісокористувача оформленого державного акта на право постійного користування не впливає на правовий режим таких земель і не припиняє права постійного користування, якщо фактичне використання підтверджене матеріалами лісовпорядкування.
Таким чином, спірна територія в частині накладення на лісовий масив має правовий режим земель державної власності лісогосподарського призначення, що використовується державним лісогосподарським підприємством на праві постійного користування.
2. Відсутність рішень уповноважених органів державної влади щодо вилучення вказаних земель із постійного користування третьої особи та щодо зміни цільового призначення земель лісового фонду.
Відповідно до вимог статей 20, 83, 84, 122, 141, 149, 150 Земельного кодексу України та статей 21, 55, 57 Лісового кодексу України, землі лісогосподарського призначення перебувають у державній власності та можуть бути вилучені з постійного користування лісогосподарського підприємства і передані в іншу категорію земель або у власність іншого суб'єкта лише на підставі рішення уповноваженого органу державної влади, зокрема Кабінету Міністрів України або обласної державної адміністрації, та за умови погодження з відповідним органом лісового господарства.
Для припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення необхідне окреме рішення уповноваженого органу, передбачене статтею 141 Земельного кодексу України, а також дотримання процедур, визначених статтями 149- 150 цього Кодексу.
Також зміна цільового призначення земель лісового фонду можлива виключно шляхом затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та прийняття відповідного рішення компетентним державним органом.
Матеріали справи не містять відомостей про прийняття будь-яких рішень уповноваженим органом щодо вилучення спірної частини земель лісового фонду з постійного користування третьої особи, припинення права постійного користування або погодження зміни їх цільового призначення.
3. Незаконність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку.
Державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406, площею 42,0712 га, була проведена 11.01.2023 державним реєстратором виконавчого комітету Софіївської селищної ради на підставі заяви Девладівської сільської ради (а.с. 37 на звороті -38, том 1).
Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав здійснюється за наявності документів, що підтверджують виникнення, перехід або припинення речових прав, а державний реєстратор зобов'язаний перевіряти законність поданих документів та повноваження суб'єктів, які їх подають.
Землі лісогосподарського призначення відповідно до статей 83, 84, 122, 141, 149 Земельного кодексу України та статей 21, 55, 57 Лісового кодексу України належать до державної власності та можуть бути передані в іншу форму власності або вилучені з постійного користування спеціалізованого державного підприємства лише на підставі рішення уповноваженого органу державної влади.
Матеріали справи не містять підтверджень прийняття будь-якого рішення уповноваженого органу державної влади про вилучення частини земель лісового фонду із постійного користування третьої особи або про зміну цільового призначення цих земель перед їх державною реєстрацією як комунальної власності.
За відсутності таких рішень у реєстратора не було правових підстав для прийняття заяви та здійснення реєстраційної дії, а сама реєстрація проведена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а також правил державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема щодо перевірки правових підстав заявника на розпорядження земельною ділянкою.
4. Порушення інтересів держави у сфері розпорядження землями лісогосподарського призначення та необхідність відновлення попереднього правового режиму землі шляхом скасування відповідних реєстраційних дій.
Землі лісогосподарського призначення є об'єктами права державної власності та мають особливий правовий режим, спрямований на забезпечення їх охорони, раціонального використання та відтворення. Відповідно до статей 13, 14 Конституції України, статей 1, 5, 21, 48 Лісового кодексу України та статей 83, 84, 122, 149 Земельного кодексу України, держава здійснює управління такими землями та гарантує їх цільове використання відповідно до визначеного призначення.
Самовільна зміна статусу земель лісового фонду або їх вибуття з державної власності шляхом реєстрації у комунальну власність без наявності передбачених законом рішень уповноважених органів, у тому числі щодо вилучення, припинення права постійного користування та зміни цільового призначення, призводить до порушення гарантованих державою інтересів у сфері охорони лісових ресурсів, забезпечення їх раціонального використання та виконання екологічних функцій.
Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статей 2, 20 Господарського процесуального кодексу України, держава має право на судовий захист своїх майнових та екологічних інтересів, у тому числі шляхом усунення наслідків незаконної реєстрації речових прав на земельні ділянки та відновлення попереднього правового режиму земель.
Порушення законодавства при набутті прав на землі лісогосподарського призначення та реєстрації таких прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створює реальну загрозу втрати державою контролю над земельними ділянками лісового фонду та можливість їх фактичного вибуття з державної власності. Тому у разі виявлення незаконних реєстраційних дій допускається необхідність скасування реєстрації як способу відновлення правового режиму земель державної власності, що кореспондує з положеннями законодавства і правовими підходами судової практики.
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно із статтею 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Згідно із частиною 1 статті 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 9 Лісового кодексу України, у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
За змістом положень статей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Згідно із пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду у справі №369/16317/18 від 31.03.2021, у справі №360/1998/18 від 06.04.2021 у справі №380/375/17 від 09.06.2021, у справі №369/16416/18 від 16.06.2021 у справі №359/11910/14 від 24.11.2021, у справі №372/2093/19 від 25.01.2023, у справі №488/2812/17 від 16.08.2023, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №368/1158/16-ц від 30.05.2018, №488/402/16-ц від 23.10.2019, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №907/459/17 від 15.01.2019, №911/604/18 від 19.06.2019, №925/889/19 від 04.08.2021, №904/9886/23 від 21.01.2025 (пункт 34) та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №707/2196/15-ц від 21.04.2021.
Слід також зазначити, що відповідно до постанови Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 617/964/15-ц, вбачається, що землі лісогосподарського призначення є об'єктами особливого правового режиму та перебувають під посиленим державним захистом. Верховний Суд наголосив, що право постійного користування лісовими землями не припиняється внаслідок відсутності або невидачі державного акта, якщо його існування підтверджується матеріалами лісовпорядкування та іншими доказами. Такі матеріали є належними та достатніми доказами приналежності земель до лісового фонду.
У зазначеній постанові Верховний Суд також підкреслив, що зміна цільового призначення земель лісового фонду та їх вилучення з постійного користування допускається лише за рішенням уповноважених органів державної влади та за наявності погодження органів лісового господарства. Відсутність такого рішення є підставою для визнання незаконними будь-яких реєстраційних чи розпорядчих дій щодо таких земель.
Викладені правові висновки свідчать, що сам факт формування земельної ділянки та внесення відомостей до державного кадастру без процедури законного вилучення не змінює категорію земель і не припиняє права постійного користування лісогосподарського підприємства. Таким чином, реєстрація земельної ділянки як комунальної власності за відсутності передбачених законом рішень уповноважених органів є незаконною та підлягає скасуванню, що узгоджується з висновками суду у даній справі.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).
За основним цільовим призначенням Земельний кодексу України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 Земельного кодексу України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет, зокрема, складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 Земельного кодексу України).
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1 статті 20 Земельного кодексу України в редакції від 20.10.2019).
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (частина 2 статті 20 Земельного кодексу України в редакції від 20.10.2019).
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України. (частина 7 статті 20 Земельного кодексу України в редакції від 04.11.2018).
Відповідно до вимог статті 57 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до частин 4, 8 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції від 20.10.2019) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно із частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції від 20.10.2019) Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні.
Відповідно до статей 162, 163 Земельного кодексу України, охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким до земель комунальної власності територіальних громад віднесено всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (за винятком окремих категорій земель).
Цією нормою законодавець визначив категорії земель державної власності поза межами населених пунктів, які не можуть бути віднесено до комунальної власності. До них, зокрема, віднесено землі, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та землі водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук), землі лісогосподарського призначення та інші.
В свою чергу, згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 21)).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові. Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з приписами статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону. Відповідно до вимог статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог частини 1 статті 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Одним із речово-правових способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння або віндикація.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов'язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.
У своїй постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки (пункти 60-66), що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12- 80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 70)).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, як складова права власності, неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Слід наголосити, що у зв'язку з внесенням Законом України № 1423-IX від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.082019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 74), від 23.112021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 148) та інших.
Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо право власності на майно не може виникнути в принципі за жодних умов, то і володіння є неможливим. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником не призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Належним способом захисту у такому разі є негаторний позов (пункти 51, 52, 59 постанови).
Велика Палата Верховного Суду встановила критерій, за яким визначається можливість чи неможливість заволодіння земельною ділянкою - можливість або, навпаки, неможливість за жодних умов виникнення права власності на неї. Також було вказано, що у разі, коли закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, передання ділянок із порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння земельною ділянкою.
Тобто для розуміння того, чи є земельна ділянка такою, заволодіння якою неможливо, необхідно встановити, чи могло виникнути на неї право комунальної власності та чи допускає закон набуття її у власність.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно зі статтею 18 зазначеного Закону, за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.
Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності (оренди) на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомо майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість.
Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб'єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об'єкта.
Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.
Відповідно до абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини 7 статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом, а саме: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.
Положення абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" послідовно узгоджуються з нормами пунктів 4, 5 частини 1 статті 14 цього Закону, відповідно до яких розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки; набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.
Отже, виходячи з системного аналізу змісту зазначених норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", правовим наслідком набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовуються рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є закриття державним реєстратором відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке (закриття розділу) відбувається в разі неможливості повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, а саме на користь попереднього набувача речового права, якщо існує запис про право такого набувача.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Відповідно до частини 6 статті 16 Закону кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 державна реєстрація земельної ділянки - внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Згідно із частиною 13 статі 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Аналогічні положення передбачено частиною 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
При цьому, відповідно до частини 6 статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2021 року у справі № 826/9603/17 обов'язок до скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі виникає у відповідного органу лише після набрання законної сили судовим рішенням про її скасування.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 Цивільного кодексу України).
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів, на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені сторонами обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з даними Національної кадастрової системи та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406, внесеним 31.10.2019, земельна ділянка зареєстрована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 16.00) та сформована в цілому масивом площею 42,0712 га, без визначення наявності земель лісогосподарського призначення у її складі. (а.с. 37, том 1).
Таким чином, у реєстраційній інформації відсутні відомості про виключення частини земель з лісового фонду, що мало би передувати переходу у комунальну власність відповідно до статті 20, 122, 149 Земельного кодексу України.
Земельна ділянка з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406 площею 42,0712 га була сформована та 11.01.2023 зареєстрована на праві комунальної власності за Девладівською сільською радою (індексний номер рішення 66091221 від 13.01.2023; номер відомостей про речове право 48973403; реєстраційний номер об'єкта 2680790012060). Підставою зазначено закон № 1423-ІХ від 28.04.2021 (а.с. 37 на звороті - 38).
Спірна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду (орієнтовно 7,5693 га у межах відповідних кварталів і виділів лісового масиву), які перебувають у постійному користуванні третьої особи - державного лісогосподарського підприємства, а саме Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та використовуються для ведення лісового господарства. Належність цієї частини до земель лісогосподарського призначення підтверджується лісовпорядними та картографічними матеріалами та інформаційними листами лісокористувача (а.с. 35-37, том 1).
Факт належності частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення також підтверджується матеріалами державної лісовпорядної документації та інформацією Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" (а.с. 27-28), відповідно до якої земельна ділянка має перетин з кварталом 27, виділом 1-5 Софіївського лісництва ДП "Ліси України", площа накладення становить 29,6943 га.
Твердження відповідача, що факт належності частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не підтверджено копіями державних актів на право постійного користування та рішеннями про надання у постійне користування не приймається судом до уваги з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 617/964/15-ц: «Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).»
Отже, більша частина сформованої ділянки фактично складається із земель державної власності лісогосподарського призначення.
Таким чином відсутні правові підстави для переходу таких земель до комунальної власності територіальної громади.
За змістом статей 1, 5, 16, 21, 48 Лісового кодексу України, статей 20, 55, 83, 84, 122, 141, 149 Земельного кодексу України, землі лісогосподарського призначення мають особливий правовий режим і перебувають у державній власності; їх вилучення з постійного користування, зміна цільового призначення та передача в іншу форму власності можлива лише за рішенням уповноваженого органу державної влади з дотриманням визначених законом процедур. Пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України надає матеріалам лісовпорядкування статус належних і достатніх доказів підтвердження меж і правового статусу таких земель (до оформлення окремих правовстановлювальних документів).
Матеріали справи не містять рішень Кабінету Міністрів України чи обласної державної (військової) адміністрації про вилучення спірної частини лісових земель з постійного користування Державного підприємства "Ліси України", про припинення цього речового права або про зміну цільового призначення із лісогосподарського на інше. За відсутності таких рішень перехід земель лісового фонду до комунальної власності на підставі абзацу 1 пункту 24 розділу X Земельного кодексу України не допускається, оскільки зазначена норма не поширюється на землі зі спеціальним правовим режимом, зокрема лісогосподарського призначення.
Вчинення державним реєстратором 11.01.2023 реєстрації права комунальної власності на всю ділянку 42,0712 га без правових підстав щодо лісової частини суперечить вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (обов'язок перевірки законності заявлених прав та компетенції заявника) і призводить до формального наділення відповідача правами розпорядження щодо земель, які за законом мають залишатися у державній власності та в постійному користуванні спеціалізованого державного підприємства. Наявність такого запису перешкоджає належному здійсненню державою повноважень власника і користувача щодо частини лісових земель.
У подібних ситуаціях, коли сформована одна кадастрова ділянка частково накладається на державні лісові землі, витребування усієї ділянки у державну власність порушує право комунальної власності громади на нелісову частину, а часткове витребування неможливе через режим єдиного об'єкта цивільних прав. У такому разі належним і ефективним способом захисту є скасування державної реєстрації права комунальної власності та скасування кадастрової реєстрації незаконно сформованої ділянки як дій, що не відповідають вимогам закону. Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо змішаних (частково лісових) масивів, зокрема у справах № 916/1750/22 (22.05.2024), № 916/1517/22 (20.12.2023), а також висновкам ОП КЦС у справі № 617/964/15-ц (27.01.2020) про доказове значення лісовпорядних матеріалів та неприпустимість зміни правового режиму лісових земель поза рішеннями уповноважених органів.
З огляду на викладене та враховуючи відсутність правових рішень про вилучення і зміну цільового призначення лісової частини, наявність часткового накладення спірної кадастрової ділянки на землі державного лісового фонду, а також наслідки незаконної реєстрації, позовні вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності на ділянку 1225286600:02:005:0406 площею 42,0712 га та скасування державної реєстрації самої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є обґрунтованими і такими, що спрямовані на відновлення попереднього правового режиму землі та усунення перешкод у здійсненні державою повноважень власника щодо лісової частини. При цьому таке скасування не позбавляє територіальну громаду права в подальшому належно сформувати та оформити у комунальну власність нелісову частину масиву після приведення землеустрою у відповідність до закону.
V. Висновки Суду
Суди зобов'язані належно мотивувати свої рішення, забезпечуючи право учасників на справедливий розгляд справи та можливість здійснення суспільного контролю за правосуддям. При цьому суд не зобов'язаний надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін, а має викласти мотиви рішення в обсязі, необхідному та достатньому для розуміння правової позиції суду у межах встановлених обставин та характеру спору.
На підставі встановлених судом фактичних обставин і досліджених у судовому засіданні доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора, подані в інтересах держави, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд встановив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406 площею 42,0712 га частково належить до земель державної власності лісогосподарського призначення і повинна перебувати у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Будь-яких рішень уповноважених органів державної влади щодо вилучення цих земель із державної власності та припинення права постійного користування не приймалося, а тому державна реєстрація права комунальної власності на вказану земельну ділянку проведена за відсутності законних підстав та з перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування.
Позивач обрав належний та ефективний спосіб захисту порушеного права держави відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності та кадастрової реєстрації незаконно сформованої земельної ділянки.
З огляду на наведене, враховуючи встановлені у справі обставини та наявні докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
VІ. Судові витрати
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної військової адміністрації до Девладівської сільської ради за участі третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225286600:02:005:0406 та державної реєстрації вказаної земельної ділянки - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 42,0712 га, кадастровий номер 1225286600:02:005:0406, проведену 11.01.2023 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Софіївської селищної ради Круглик А.М., індексний номер рішення 66091221 від 13.01.2023, номер відомостей про речове право 48973403, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2680790012060.
Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 42,0712 га, кадастровий номер 1225286600:02:005:0406, у Державному земельному кадастрі.
Стягнути з Девладівської сільської ради (53132, Дніпропетровська область, селище Девладове, вулиця Привокзальна, будинок 10; ідентифікаційний код 04525219) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38; ідентифікаційний код 02909938) - судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні вісімдесят копійок).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 14.11.2025
Суддя Т.В. Іванова