Справа № 454/2848/24 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В.
Провадження № 22-ц/811/1603/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
14 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з участю третьої особи органу опіки і піклування Хмельницької міської ради про позбавлення батьківських прав,
05.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 з участю третьої особи органу опіки і піклування Хмельницької міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позов обгрунтований тим, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Сокальського районного суду від 27.11.2015 шлюб між сторонами розірвано. 11.11.2016 рішенням Сокальського районного суду вирішено стягувати з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 у розмірі 1000 грн. Зазначає, що після розірвання шлюбу, відповідач втратив будь-який інтерес до своєї дитини і лише двічі виходив на контакт з позивачкою. Аліменти фактично сплачувалися матір'ю відповідача ОСОБА_7 29.07.2023 позивачка зареєструвала новий шлюб із ОСОБА_8 . Позивачка зі свого боку перешкод у спілкуванні та участі у вихованні відповідача із донькою не вчиняла. Відповідач покладених обов'язків не виконує, не бере участі у вихованні дитини, не дбає про фізичний, моральний та духовний розвиток дитини. На підставі наведеного просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно їх дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що після розірвання шлюбу, відповідач втратив інтерес до своєї дитини. Аліменти фактично сплачуються матір'ю відповідача ОСОБА_7 29.07.2023 позивачка зареєструвала новий шлюб із ОСОБА_8 . Відповідач покладених обов'язків не виконує, не бере участі у вихованні дитини, не дбає про фізичний, моральний та духовний розвиток дитини.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник Брух А.О. просили апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Інші учасники в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому колегія суддів вважає, що розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України слід проводити без їхньої участі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати, як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на те, що ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дочкою, тобто взагалі не виконує батьківських обов'язків, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.
Судом установлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27.11.2015 шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 11.11.2016 вирішено стягувати із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 у розмірі 1000 грн щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 06.05.2024, виданого директором УД «Дубове» ОСОБА_10 , за адресою АДРЕСА_1 з 01.09.2023 проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_12 .
Згідно характеристики на ОСОБА_4 , виданої директором Сокальського ліцею №3 п. ОСОБА_13 , учениця ОСОБА_6 зарекомендувала себе як здібна та старанна. Брала активну участь у громадському житті класу. Мати цікавилася навчанням дитини і приділяла належну увагу її вихованню. Систематично відвідувала батьківські збори.
Згідно розрахунку заборгованості по аліментах ВП №75718173 від 28.08.2024 у боржника ОСОБА_3 заборгованість становить 29627,35 грн.
Згідно довідки №489/01-45 від 12.08.2024, виданої в.о. директора Ніценко Л. СШ №12 м.Хмельницького, ОСОБА_4 навчається в школі з 01.09.2023 (з 7 класу). Батько ОСОБА_3 до школи не приходив, участі у батьківських зборах не брав та не цікавився навчанням доньки.
Згідно висновку органу опіки і піклування Хмельницької міської ради №1936 від 26.12.2024, визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
У матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку ОСОБА_3 щодо доньки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої дочки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довела, та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дочки.
Проживання дитини з матір'ю не є підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист їхніх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позбавлення відповідача батьківських прав не відповідатиме інтересам самої дитини, оскільки дитина залишиться без батька. Відсутність у дитини на цьому етапі життя психологічного зв'язку з батьком не виключає можливість налагодження між ними відносин у майбутньому.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків місцевого суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 квітня 2025 року залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 14.11.2025
Головуючий
Судді