Справа № 308/17978/23
Іменем України
14 листопада 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача - Кожух О.А.,
суддів - Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бухтоярова Оксана Василівна, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2025 року (головуюча суддя Шепетко І.О.) у справі № 308/17978/23 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 11.05.2019 між Банком та ОСОБА_1 укладено договір банківського обслуговування, шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Своїм підписом у анкеті-заяві ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею анкета-заява, відповідно до ст. 634 ЦК України, разом із Пам'яткою клієнта, Тарифами, Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщено на сайті банку за адресою privatbank.ua, становить договір банківського обслуговування, примірник якого вона отримала шляхом самостійного роздрукування.
Оскільки відповідачка взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконала, тому Банк нарахував заборгованість станом на 17.09.2023 у розмірі 62 705,11 грн, яка складається з наступного:
49 834,49 грн - заборгованість за тілом кредиту;
12 870,62 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Посилаючись на дані обставини, Банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 62 705,11 гривень та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2025 року позов Банку - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11.05.2019 у розмірі 62 705,11 гривень, що складається: 49 834,49 гривні - заборгованість за тілом кредиту та 12 870,62 гривень - заборгованість за простроченими відсотками. Вирішено питання судових витрат.
Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бухтоярова О.В., подала на нього апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Банку відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
суд першої інстанції не врахував, що відповідачка не повинна повертати кошти, які не отримувала та не витрачала, оскільки кредитна карта у неї була викрадена ОСОБА_2 , який у період часу з 10.01.2023 по 15.03.2023 незаконно витрачав кошти в різних магазинах та знімав у банкоматах;
кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023071030000177 від 21.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч.ч. 1, 2 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України, наразі розглядається Ужгородським міськрайонним судом;
в суді першої інстанції скаржниця заявляла клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи, однак ухвалою від 12.02.2024 у задоволенні такого клопотання було відмовлено (а.с. 122-123); одночасно вважає, що суд мав залучити ОСОБА_2 в якості співвідповідача;
вважає, що суд порушив норми процесуального права, відмовивши ухвалою від 12.02.2024 у задоволенні клопотання відповідачки про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 308/6682/23, яка розглядається в порядку кримінального судочинства;
посилаючись на постанову Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, вказує, що у даному випадку саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними;
оскільки списання грошових коштів відбулося не за розпорядженням ОСОБА_1 , тому вона не повинна нести відповідальності за такі платіжні операції;
зазначає, що не погоджується із порядком нарахування відсотків, посилаючись на те, що: «там де знімалося 10 000 грн то одразу банк знімав 400 грн, тобто 4%, при тому, що за місяць відсотки 3,2; там де знімав 9 разів по 500 грн підряд, там 30 грн, тобто 6 %, а потім ще й нараховано відсотки на відсотки».
вказує, що факт заявлення ОСОБА_1 цивільного позову у кримінальному провадженні нічого не змінить, адже кримінальне провадження ще на розгляді суду і навіть за умови винесення обвинувального вироку та задоволення цивільного позову, відсутня перспектива стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 коштів, адже ні доходів, ні майна у нього немає.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Зокрема вказує, що із доданих до справи розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку слідує, що відповідачка користувалася кредитними коштами, здійснювала зняття через банкомати, розраховувалася в торговельній мережі, вносила кошти на часткове погашення заборгованості, однак кошти на погашення боргу вносились нерегулярно та в неповному обсязі.
У разі встановлення у кримінальному провадженні вини особи за фактом викрадення з банківської картки грошових коштів, які належали відповідачці, вона має право звернутися до винної особи з цивільним позовом та стягнути завдану матеріальну шкоду. Місцевим судом взято до уваги презумпцію невинуватості та те, що спірні правовідносини виникли із зобов'язання виключно між сторонами даної цивільної справи.
Відповідач, як користувач платіжного засобу, зобов'язаний, відповідно до вимог підпунктів 3-5 пункту 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» №1591-IX, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Також відповідно до пункту 136, 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29 липня 2022 року №164 (далі - Положення № 164), користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень. Користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача.
За обставинами цієї справи в архівах Банку не виявлено звернень відповідачки ОСОБА_1 з дорученням про постанову карти в СТОП-ЛИСТ платіжної системи, або з вимогою про блокування картки до моменту зняття коштів, а також жодного звернення про крадіжку (втрату) карти.
Просить врахувати, що в ухвалі Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 686/17744/21 касаційний суд вважав правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні вимог користувача картки до Банку у зв'язку з відсутністю доказів негайного звернення позивача (користувача картки) до Банку з повідомленням про втрату (викрадення) електронного платіжного засобу.
Банк вважає необґрунтованими посилання скаржника та постанову Верховного Суду 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, в якій обставини справи відрізнялися від даної справи, стосувалися випадку, коли користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя.
Натомість у даній справі протягом тривалого періоду з 10.01.2023 по 15.03.2023 всі транзакції здійснені в торгово-сервісній мережі та шляхом зняття коштів в банкоматах з фізичним використанням платіжної картки та правильним введенням ПІН-коду, тобто з фізичним пред'явленням спеціального платіжного засобу.
Межі та порядок розгляду справи апеляційним судом
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не належить до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи позовні вимоги, просив стягнути з відповідачки заборгованість станом на 17.09.2023 у розмірі 62 705,11 грн, яка складається з наступного:
49 834,49 грн - заборгованість за тілом кредиту;
12 870,62 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 11.05.2019 між Банком та ОСОБА_1 укладено договір банківського обслуговування, шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Своїм підписом у анкеті-заяві ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею анкета-заява, відповідно до ст. 634 ЦК України, разом із Пам'яткою клієнта, Тарифами, Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщено на сайті банку за адресою privatbank.ua, становить договір банківського обслуговування, примірник якого вона отримала шляхом самостійного роздрукування (а.с. 21).
11.05.2019 ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 32-33).
До позовної заяви Банком додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», в якому містяться тарифи щодо чотирьох продуктів - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRAKT» та «Універсальна GOLD» із різними порядками та розмірами нарахування відсотків (а.с.34 та зворот).
В анкеті-заяві від 11.05.2019 відсутні відомості про те, який саме вид платіжної картки має намір оформити ОСОБА_1 . Банком не доведено досягнення домовленостей в анкеті-заяві щодо видачі ОСОБА_1 конкретного виду платіжної картки.
При цьому в анкеті-заяві від 11.05.2019 процентна ставка за користування кредитними коштами - не зазначена.
Як слідує із наданого Банком розрахунку, позивач нараховував ОСОБА_1 відсотки, котрі не передбачені у підписаній анкеті-заяві від 11.05.2019.
Отже, нарахування відсотків здійснювалось позивачем безпідставно та всупереч умов підписаного договору.
Враховуючи, що в підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві від 11.05.2019 відсутня регламентація складових частин поняття «прострочене тіло кредиту», не передбачені застосовані Банком у розрахунках заборгованості процентні ставки, розмір та порядок їх нарахування, апеляційний суд вважає, що Банком не доведено належними та допустимими доказами вимогу про стягнення заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 12 870,62 грн.
Велика Палата Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03.07.2019 вказала, що Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору, оскільки вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Матеріали даної цивільної справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву від 11.05.2019, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначеному в цих, доданих Банком до позовної заяви документах, розмірах і порядках нарахування.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків - надані банком Витяг з Умов і правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Витяг з Умов та правил, що міститься в матеріалах даної справи та не містить підпису відповідача, не може розцінювати як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 11.05.2019 шляхом підписання анкети-заяви.
Зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі N 342/180/17 з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи наведене, судова колегія відхиляє посилання Банку на підписання ОСОБА_1 заяви про приєднання умов та Правил надання банківських послуг від 27.02.2023, оскільки спірні зняття (використання) коштів здійснено у період із 10.01.2023 по 14.01.2023. До того ж така заява стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, при цьому не містить конкретно визначеної процентної ставки, натомість включає нечіткі та неоднозначні положення, що процентна ставка складає відсотки: 42% річних для карт Універсальна, 40,8 % річних для карт Універсальна Gold, в межах пільгового періоду 0% річних для карт Універсальна, 1,2 % для карт Універсальна Gold, поза межами пільгового періоду 51,09 % для карт Універсальна, 51,76 % річних для карт Універсальна Gold, розмір мінімального обов'язкового платежу 5% заборгованості, але не менше 100 грн щомісячно, 10% заборгованості, але не менше 100 грн щомісячно з другого дня місяця прострочення; процентна ставка при невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту 84% для карт Універсальна, 81,6% річних для карт Універсальна Gold, плата за користування лімітом в пільговий період 0,00001% річних, процентна ставка за користування несанкціонованим овердрафтом 36% річних.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII).
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) зазначено, що «потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
Відтак, посилання Банку на підписання паспорту споживчого кредиту, як на підставу для задоволення позову - є необґрунтованим, оскільки паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця. Доданий до справи паспорт споживчого кредиту не є складовою договору банківського обслуговування, та в ньому вказано, що умови договору можуть відрізнятися від інформації наведеної в цьому паспорті.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
У зв'язку з цим, при ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягненні нарахованих відповідачеві відсотків, котрі не передбачені у підписаній анкеті-заяві від 11.05.2019.
Апеляційним судом встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами договір від 11.05.2019 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд вважає підставними вимоги про стягнення з боржника суми непогашеного тіла кредиту.
Аналогічну позицію неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема при розгляді справи № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) від 03.07.2019.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що встановивши, що анкета-заява не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку по сплаті заборгованості за відсотками пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)».
За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідач заперечує правомірність нарахування процентів за користування кредитними коштами, враховуючи, що фактично отримані кошти на кредитну картку у добровільному порядку відповідачем банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 49 834,49 грн є обґрунтованою.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Натомість висновки суду першої інстанції в частині стягнення процентів у розмірі 12870,62 грн не відповідають обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому судове рішення в частині визначеного розміру заборгованості слід змінити, зменшивши розмір заборгованості на суму таких процентів у розмірі 12870,62 грн.
Стосовно доводів скаржника про викрадення платіжної картки
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі;
Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Помилкова платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини надавача платіжних послуг здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/ або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі (ст.1 п.69 Закону України «Про платіжні послуги»).
Неналежний отримувач - особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі (ст.1 п.43 Закону України «Про платіжні послуги»).
Неналежний платник - особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно) (ст.1 п.43 Закону України «Про платіжні послуги»).
Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно з ч. 4 ст. 67 Закону України «Про платіжні послуги» надавачі платіжних послуг зобов'язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання.
Крім цього частинами 1, 3-5 ст. 68 Закону України «Про платіжні послуги» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену ідентифікацію користувача під час: отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; ініціювання дистанційної платіжної операції; будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої ідентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних ідентифікації. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену ідентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 (тут і далі в редакції Положення № 705 на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунку користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача. Ідентифікація користувача може здійснюватися за реквізитами електронного платіжного засобу, нанесеними на нього в графічному та електронному вигляді (п. 4 розділу ІI Положення № 705).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем (п. 5. розділу VI Положення № 705).
Відповідно до вимог п. 6. розділу VI Положення № 705 користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Згідно з п. 7 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
У підпункті 18 пункту 4 розділу І Положення № 705 визначено, що стоп-список - це перелік електронних платіжних засобів, складений за певними їх реквізитами, за якими зупинено проведення операцій. Залежно від правил платіжної системи стоп-список може бути електронним та/або паперовим.
Внутрішньобанківські правила залежно від особливостей діяльності банку повинні містити порядок подання користувачем повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які не виконувалися користувачем, і внесення електронного платіжного засобу до стоп-списку та його вилучення (підпункт 8 пункту 8 розділу І Положення № 705).
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції (п. 8 розділу VI Положення № 705)
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (п. 9 розділу VI Положення № 705).
Зі змісту п. 9 розділу VI Положення № 705 та застосованої правової конструкції «та/або» слідує, що відповідальність користувача за здійснені платіжні операції не настає за наявності хоча б однієї з таких умов, якщо:
1) електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем;
2) електронний платіжний засіб було використано без електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача.
При цьому винятком із цих випадків є доведення тієї обставини, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (п. 10 розділу VI Положення № 705).
Емітенти зобов'язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов'язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (п. 9 розділу VIІ Положення № 705).
Якщо власник рахунку має заперечення щодо операцій за рахунком, перелік яких зазначений у виписці, то він має право звернутися до емітента із заявою про розгляд спірного питання або до суду (п. 10 розділу VIІ Положення № 705).
В судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 зазначала, що спірні кошти вона не знімала, її знайомий ОСОБА_2 злочинним шляхом відібрав у неї картку, і використовував її для розрахунку в магазинах та знімав кошти з банкоматів, використовуючи при цьому пін-код до картки. Водночас заперечила факт передачі ОСОБА_2 конфіденційної інформації, посилаючись на те, що він міг отримати таку інформацію підгледівши дані пін-коду в черзі, коли відповідачка вводила інформацію при розрахунках.
Встановлено, що 21.01.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12023071030000177 за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч.ч. 1, 2 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України (а.с. 185-192).
Вищевказане кримінальне провадження перебуває на розгляді в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області - справа № 308/6682/23, потерпілою у вказаній справі визнано ОСОБА_1 .
Представник відповідачки в суді першої інстанції зазначила, що потерпіла ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні заявила цивільний позов до ОСОБА_2 (а.с. 94-98, 117-118, 137-138).
На час розгляду даної цивільної справи апеляційним судом, кримінальне провадження № 308/6682/23 місцевим судом не розглянуто.
Судова колегія звертає увагу, що незалежно від результатів розгляду такого кримінального провадження, Банк не має іншого шляху для захисту свого порушеного права, ніж обраний у цій цивільній справі, з урахуванням того, що у даному випадку у кримінальному провадженні ОСОБА_2 , зокрема, обвинувачується у таємному викраденні чужого майна - грошових коштів, що належали саме ОСОБА_1 - як користувачу платіжної картки.
Позиція ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 про те, що Банк мав стягувати зняті з платіжної картки грошові кошти не з користувача картки, а з ОСОБА_2 , ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
При цьому апеляційним судом встановлено, що попри те, що спірні платіжні операції вчинялися у період із 10.01.2023 по 14.01.2023 (згідно обвинувального акту - по 15.03.2023), ОСОБА_1 не доведено факту невідкладного звернення на гарячу лінію і повідомлення Банку, що нею не виконувалися платіжні операції, у встановленому постановою порядку (Положенням № 705).
За обставинами цієї справи в архівах Банку не виявлено звернень відповідачки ОСОБА_1 з дорученням про постанову карти в СТОП-ЛИСТ платіжної системи, або з вимогою про блокування картки, а також жодного звернення про крадіжку (втрату) карти.
З виписки про рух коштів за картковим рахунком ОСОБА_1 вбачається, що спірні платіжні операції (з карткою НОМЕР_1 ) вчинялися у період із 10.01.2023 по 14.01.2023, натомість користувач ОСОБА_1 не виконала свого, передбаченого п. 7 розділу VI Положення № 705, обов'язку негайно повідомити Банк про факт виявлення платіжних операцій, які вона не здійснювала, а також не повідомляла Банк про втрату електронного платіжного засобу (тобто неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів).
Сторонами фактично визнано ту обставину, що платіжні операції, які заперечує відповідачка, здійснені з фізичним пред'явленням спеціального платіжного засобу. Банк зазначав, що протягом тривалого періоду - з 10.01.2023 по 14.01.2023 - всі транзакції здійснені в торгово-сервісній мережі та шляхом зняття коштів в банкоматах з фізичним використанням платіжної картки та правильним введенням ПІН-коду, тобто з фізичним пред'явленням спеціального платіжного засобу. ОСОБА_1 , в свою чергу, визнавала те, що інша особа викрала її платіжну картку НОМЕР_1 .
При цьому, зі змісту обвинувального акту слідує, що платіжні операції у період із 10.01.2023 по 14.01.2023 були здійснені з карткою НОМЕР_1 , шляхом введення ПІН-коду платіжної картки для ідентифікації держателя спеціального платіжного засобу (а.с. 185-192).
Дана встановлена обставина (фізичне пред'явлення електронного платіжного засобу з ідентифікацією держателя спеціального платіжного засобу і його користувача) унеможливлює застосування положень пункту 9 розділу VI Положення № 705, у зв'язку з чим відповідальність за здійснення платіжних операцій несе користувач ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 не повідомила негайно про викрадення (втрату) платіжного засобу, неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. При цьому, за обставинами даної справи, відповідачка не наводила доводів і не посилалася на обставини, що Банк не виконав обов'язку з інформування користувача ОСОБА_1 про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу.
З урахуванням наведеного, судова колегія відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, в якій обставини справи відрізнялися від даної справи, стосувалися випадку, коли користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя.
Так, у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 зазначено, що «саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
За обставинами вищевказаної справи № 176/1445/22 із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» звертався саме користувач картки про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що позивач невідкладно у день спірних платіжних операцій зателефонувала на гарячу лінію банку за номером 3700 з метою якнайшвидшого блокування карткових рахунків та одразу наступного дня після спірних платіжних операцій позивачка подала заяву про вчинення кримінального правопорушення, відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 190 КК України.
Натомість у справі, яка розглядається апеляційним судом встановлено інші обставини, які відрізняються від обставин, встановлених у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22. Зокрема, апеляційним судом встановлено ту обставину, що спеціальний платіжний засіб було використано - при фізичному пред'явленні електронного платіжного засобу з ідентифікацією держателя спеціального платіжного засобу і його користувача.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд, беручи до уваги презумпцію невинуватості, принцип змагальності та диспозитивності в цивільному процесі, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимоги Банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 49 834,49 грн.
Відповідачка не заперечувала правильності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за вказаним тілом кредиту, не наводила доводів та не подала належних і допустимих доказів на спростування розрахунку заборгованості, зробленого Банком, не надала власного контррозрахунку, не довела факту погашення заборгованості за тілом кредиту.
Разом із тим, оскільки висновки місцевого суду в частині стягнення процентів у розмірі 12 870,62 грн не відповідають обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому судове рішення в частині визначеного розміру заборгованості слід змінити, зменшивши розмір заборгованості на суму таких процентів.
Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру заборгованості за договором про надання банківських послуг від 11.05.2019 підлягає зміні, шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 11.05.2019 у розмірі 49 834,49 гривні, оскільки вимога Банку про стягнення процентів у розмірі 12870,62 гривень є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Судові витрати
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України ).
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви позивачем було сплачено 2684,00 грн судового збору (а.с. 82). За подання апеляційної скарги відповідач мав сплатити 3220,80 грн судового збору, сплату якого відстрочено до ухвалення апеляційним судом судового рішення. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (на 79,47%) з відповідача на користь позивача слід стягнути 2132,97 грн судового збору, а також на користь держави (пропорційно до відмовленої частини вимог 20.53 %, зменшивши судовий збір на 661,23 грн) 2559,57 грн (3220,80-661,23 = 2559,57).
Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бухтоярова Оксана Василівана - задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2025 року в частині визначеного розміру заборгованості за договором про надання банківських послуг від 11 травня 2019 року та розподілу судових витрат - змінити, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 11 травня 2019 року у розмірі 49 834,49 гривні (сорок дев'ять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 49 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 2132,97 гривні судового збору, у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави 2559,57 гривень судового збору, у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції за такими реквізитами (стягувач Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ: 26255795; Отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106; призначення платежу - *;101; НОМЕР_3 - судовий збір, стягнутий з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь держави, за рішенням у справі № 308/17978/23).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: