Постанова від 13.11.2025 по справі 15/81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 15/81 (910/14938/24)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком Плюс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2025

у справі № 15/81 (910/14938/24)

за позовом Міністерства економіки України

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком Плюс",

2. Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод"

про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна

у межах справи № 15/81

за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку

до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод"

про банкрутство.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Арбітражного суду міста Києва від 01.10.1997, перебуває справа №15/81 про банкрутство Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" (далі - ДП "ВО "Київський радіозавод", боржник).

04.12.2024 від Міністерства економіки України надійшла позовна заява до ТОВ «Стінком плюс», ДП «ВО «Київський радіозавод» про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна, в якому позивач просить суд:

- визнати недійсними результати відкритих публічних торгів (аукціону) з продажу у ліквідаційній процедурі державного майна закріпленого на праві господарського відання за ДП «ВО «Київський радіозавод», оформлені протоколом № 1 від 21.10.2016, щодо визнання переможцем ТОВ «Стінком плюс» з ціною продажу 153 555,94 грн;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.10.2016, укладений між ДП «ВО «Київський радіозавод» та ТОВ «Стінком плюс», зареєстрований в реєстрі за № 896;

- зобов'язати ТОВ «Стінком плюс» повернути у державну власність ДП «ВО «Київський радіозавод» нежилі приміщення в літері « 31-а» (групи приміщень №№ 1, 2, 3, 4), загальною площею 898,4 кв. м, що розташовані за адресою: м.Київ, вул. Бориспільська, буд. 9.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що продаж спірного майна ДП «ВО «Київський радіозавод» відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, що вплинуло на права та інтереси Міністерства економіки України як власника державного майна та органу управління ДП «ВО «Київський радіозавод».

Ухвалою суду від 17.12.2024, серед іншого, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 15/81(910/14938/24); постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У січні 2025 року Міністерство економіки України (далі - Мінекономіки, Міністерство) звернулось до Господарського суду міста Києва з клопотанням про заміну сторони правонаступником, а саме: Міністерства економіки України його правонаступником - Фондом державного майна України.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025, залишеною без змін, постановою Північного апеляційного господарського суду від10.07.2025, задоволено клопотання Міністерства економіки України та замінено позивача у справі № 15/81(910/14938/24) - Міністерство економіки України його правонаступником - Фондом державного майна України.

Судові рішення мотивовані наявністю підстав для застосування положень статті 52 ГПК України з огляду на встановлений факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи правонаступника, а саме, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р ДП "ВО "Київський радіозавод" передано зі сфери управління Мінекономіки до сфери управління Фонду державного майна України

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ТОВ "Стінком Плюс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 29.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 у справі №15/81(910/14938/24), прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання Міністерства економіки України про заміну сторони правонаступником у справі.

В обґрунтування зазначає, що суди неправильно застосували статтю 52 ГПК України, визнавши можливим процесуальне правонаступництво, яке ґрунтується на фактах, що настали до відкриття провадження у справі; помилково витлумачили норми матеріального права (розпорядження Кабінету Міністрів України № 683-р, акт приймання-передачі), визнавши Мінекономіки належним позивачем; порушили норми процесуального права (статті 269 - 270, 13, 14 ГПК України), фактично позбавивши скаржника можливості реалізувати право на захист.

Скаржник посилається на неврахування господарськими судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.02.2023 у справі № 910/3724/20, від 23.05.2024 у справі №907/551/14 щодо застосування положень статті 52 ГПК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Мінекономіки не погоджується з доводами касаційної скарги з підстав, викладених у відзиві, касаційну скаргу вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскаржувані ухвалу та постанову просить залишити без змін .

Звертає увагу, що Мінекономіки, яке було залучено до участі у справі № 15/81 ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.01.2015 як орган управління майном ДП «ВО «Київський радіозавод», залишалося стороною у справі про банкрутство і мало повноваження на звернення з позовом до моменту залучення Фонду державного майна України ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі №15/81.

Доводи скаржника про те, правонаступництво можливе лише тоді, коли матеріальне правонаступництво настало після відкриття провадження у справі, вважає помилковими з огляду на положення статті 52 ГПК України.

Мінекономіки просить врахувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25.06.2025 у справі № 15/81(910/14936/24), предмет спору, позовні вимоги та правова аргументація в якій є тотожними до даної справи.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №15/81(910/14938/24) визначено колегію суддів у складі: Огородніка К.М- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025.

Ухвалою Верховного Суду від 18.08.2025 касаційну скаргу ТОВ "Стінком Плюс" у справі № 15/81(910/14938/24) залишено без руху, надано строк для усунення касаційної скарги.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 18.08.2025 надійшла заява ТОВ "Стінком Плюс" про усунення недоліків касаційної скарги.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.09.2025 № 32.2-01/2277 у зв'язку з відпусткою судді Жукова С.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 15/81(910/14938/24).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Картере В.І., Погребняк В.Я.

Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2025 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, витребувано з господарських судів першої та апеляційної інстанції матеріали справи № 15/81(910/14938/24).

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.10.2025 № 32.2-01/2560 у зв'язку з відрядженням судді Картере В.І. призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий суддя, Жуков С.В., Погребняк В.Я.

З огляду на викладені обставини касаційний перегляд цієї справи здійснюється у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Позиція Верховного Суду

Здійснивши касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду клопотання про заміну сторони правонаступником.

Відповідно до положень статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі визначені позивачі та відповідачі, зокрема позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Згідно зі статтею 52 ГПК України в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального та процесуального права. Фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права (подібний за змістом висновок, зокрема, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №910/2615/18).

Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному випадку.

При цьому положеннями наведеної процесуальної норми не обмежено коло випадків заміни особи у спірних правовідносинах, які можуть бути підставами для процесуального правонаступництва, а також стадію судового процесу, на якій може бути здійснено таке правонаступництво.

За змістом частини 4 статті 56 ГПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення тощо або через представника.

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені положеннями Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Стаття 1 зазначеного Закону розкриває поняття управління об'єктами державної власності як здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

У статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" закріплено перелік об'єктів управління державної власності, до яких віднесено, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Повноваження з визначення суб'єкта управління об'єктами державної власності належать Кабінету Міністрів України, що випливає із положень статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", згідно з частиною 1 якої та пунктом 1 частини 2 якої Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом; здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів (пункт 11); здійснює визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави, що перебувають у їх управлінні (пункт 34).

Статтею 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", якою врегульовано повноваження Фонду державного майна України, також передбачено, що Фонд відповідно до законодавства щодо державних підприємств, установ і організацій здійснює визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств, що перебувають у його управлінні, та господарських організацій з корпоративними правами держави, у тому числі веде їх реєстри (підпункт "д" пункту 1 частини 1).

Верховний Суд, зокрема в постанові від 23.05.2024 у справі № 907/551/14 (на яку посилається відповідач у касаційній скарзі), дійшов висновку про те, що з визначених Законом України "Про управління об'єктами державної власності" особливостей управління об'єктами державної власності, умов і правил здійснення повноважень відповідними суб'єктами управління об'єктами державної власності випливає перехід відповідних прав та обов'язків від одного органу управління (в разі передачі права управління відповідним об'єктом зі сфери управління одного суб'єкта до сфери управління іншого).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що провадження у цій справі відкрито за позовом Міністерства економіки України як органу управління боржника (що є державним підприємством), а на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р за актом приймання-передачі від 20.07.2023 боржника передано зі сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України. Як наслідок - Міністерство економіки України вибуло з відповідного матеріального правовідношення, а його права та обов'язки перейшли до Фонду державного майна України як правонаступника.

Учасники справи, зокрема відповідач, не спростували наведених обставин під час розгляду справи господарськими судами першої та апеляційної інстанції.

Натомість, заперечуючи проти здійснення заміни сторони позивача з Міністерства економіки України на його правонаступника - Фонд державного майна України, відповідач наголошував, що зазначені обставини передачі боржника до сфери управління Фонду державного майна України вже існували на момент звернення Міністерства економіки України з позовом, а не відбулися після відкриття провадження у справі. За таких обставин, заміна сторони правонаступником у цій справі, на його думку, суперечить практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 22.02.2023 у справі №910/3724/20, від 23.05.2024 у справі № 907/551/14.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд у постановах від 22.02.2023 у справі №910/3724/20, від 23.05.2024 у справі №907/551/14 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) не викладав висновків щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання процесуального правонаступництва між суб'єктами управління об'єктом державної власності в тому разі, коли перехід функцій з управління відповідним об'єктом від органу, що звернувся з позовом, до його правонаступника відбувся до подання позову.

Так, постановою Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 910/3724/20 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача з Міністерства економіки України на його правонаступника - Фонд. При цьому за змістом указаної постанови єдиний майновий комплекс відповідного державного підприємства передано зі сфери управління Міністерства до сфери управління Фонду відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 № 910-р за актом приймання-передачі від 06.12.2022, тоді як провадження у зазначеній справі відкрито в 2020 році.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 907/551/14 Верховний Суд дійшов висновку про наявність матеріально-правових підстав для здійснення заміни позивача - Міністерства на Фонд, до сфери управління якого передано єдиний майновий комплекс боржника на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р згідно з актом приймання-передачі від 06.12.2022, тоді як Міністерство звернулося з позовом у зазначеній справі 16.11.2021.

Отже, викладені в зазначених постановах Верховного Суду висновки не є релевантними для розгляду цієї справи в контексті наведеного питання, оскільки правовідносини в них є не в повній мірі подібними до тих, що наразі є предметом розгляду.

Водночас у постанові від 25.06.2025 у справі № 15/81(910/14936/24) Верховний Суд виклав висновок щодо правильного застосування норм права у подібних до цієї справи правовідносинах.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що як положення статті 52 ГПК України, так і загальні принципи інституту процесуального правонаступництва не встановлюють будь-яких інших умов для заміни сторони її правонаступником у випадку заміни особи у відносинах, окрім як встановлення факту переходу до особи матеріальних прав правопопередника.

Положення зазначеної статті не встановлюють як підставу для відмови у заміні сторони її правонаступником наявність на момент звернення з позовом обставин щодо переходу до правонаступника матеріальних прав позивача (правопопередника).

Отже, положення статті 52 ГПК України не забороняють заміну позивача його правонаступником, навіть якщо перехід до правонаступника матеріальних прав позивача (правопопередника) відбувся до звернення такого позивача із позовом до суду.

Аргументи, викладені у касаційній скарзі, по суті спрямовані на заперечення наведеної правової позиції Верховного Суду та підлягають відхиленню з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, наголошувала, зокрема у постанові від 13.03.2024 у справі № 201/15228/17, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від своїх попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції, наведеної в постанові від 25.06.2025 у справі №15/81(910/14936/24), під час розгляду цієї справи, відкритої у межах справи про банкрутство за позовом держави в особі суб'єкта управління об'єктами державної власності, який на момент звернення з позовом був учасником зазначеної справи про банкрутство як орган, уповноважений управляти майном боржника.

Враховуючи вказану правову позицію та встановлені судами попередніх інстанцій у цій справі обставини щодо заміни сторони спірного матеріального правовідношення внаслідок переходу функцій з управління майном боржника від Міністерства економіки України до Фонду державного майна України, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про наявність передбачених законом підстав для здійснення процесуального правонаступництва відповідно до вимог статті 52 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних ухвали та постанови судів попередніх інстанцій - без змін.

Розподіл судових витрат

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка звернулася із касаційною скаргою.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком Плюс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі №15/81(910/14938/24) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. Огороднік

Судді С. Жуков

В. Погребняк