11 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 758/5941/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Щербина О. Ю.,
відповідача - Покотило В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Руденко М. А., Барсук М. А., Пономаренко Є. Ю.
від 10.06.2025
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до ОСОБА_1
про стягнення 15 749 729,36 доларів США
Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/2325 від 17.09.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 758/5941/20 у зв'язку із відпусткою судді Кролевець О. А.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2025 для розгляду справи № 758/5941/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Вронська Г. О., Кондратова І. Д.
1. Історія справи
У травні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 15 749 729,36 доларів США майнової шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вироком Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 у справі № 758/7786/17 було встановлено, що ОСОБА_1 , як голова правління Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, не здійснила належний контроль за розміщенням коштів банку на кореспондентських рахунках в інших банківських установах та за доцільністю вказаних операцій; несумлінно ставлячись до своїх службових обов'язків не здійснила всі заходи для виконання вказівок Національного банку України, наданих за результатами інспектування банку, в результаті чого вчасно не були повернуті кошти в сумі 15 749 729,36 доларів США, розміщені в Bank Frick & Cо AG, що в подальшому, після визнання Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" неплатоспроможним та введення тимчасової адміністрації, дало змогу невстановленим особам заволодіти вказаними коштами та таким чином зменшити ліквідну масу банку при його ліквідації. В результаті недбалості, допущеній ОСОБА_1 , державі було завдано шкоди у вигляді недоотримання ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в сумі 15 749 729,36 доларів США, які в подальшому могли бути використані для покриття збитків, завданих ліквідацією вказаної банківської установи. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стверджував, що ОСОБА_1 , вчинивши кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, та спричинивши матеріальну шкоду у вигляді недоотримання ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в сумі 15 749 729,36 доларів США, що встановлено вироком Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 у справі № 758/7786/17, зобов'язана відшкодувати зазначену суму матеріальної шкоди на користь фонду, який здійснює заходи з виведення неплатоспроможного банку з ринку, у зв'язку із заподіяною службовою особою банку майновою шкодою, що відобразилось у неможливості банку в повному обсязі розрахуватися з його кредиторами з огляду на недостатність майна.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09.08.2021 у справі № 758/5941/20 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою від 08.02.2022 Київський апеляційний суд скасував рішення Подільського районного суду міста Києва від 09.08.2021 у справі № 758/5941/20. Ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнив. Присудив до стягнення з ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб майнову шкоду в сумі 15 749 729,36 доларів США.
Постановою від 18.10.2023 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував рішення Подільського районного суду міста Києва від 09.08.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 08.02.2022 у справі № 758/5941/20. Закрив провадження у справі № 758/5941/20 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди. Повідомив Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою від 08.11.2023 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду задовольнив заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про направлення справи на розгляд Господарського суду міста Києва. Справу № 758/5941/20 передав для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
12 грудня 2023 року до Господарського суду міста Києва надійшов уточнений позов (оскільки зміст позовних вимог згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України не відповідає положенням статті 162 Господарського процесуального кодексу) про відшкодування майнової шкоди (збитків).
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
20.04.2012 з метою перерахування (зарахування) клієнтських платежів, міжбанківських депозитних та кредитних операцій, здійснення платежів в іноземній валюті Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" було відкрито кореспондентський рахунок у Bank Frick &Cо AG (Ліхтенштейн).
Впродовж 25.09.2012 - 03.02.2014 на коррахунок Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" у Bank Frick & Cо AG здійснювалось перерахування коштів, що в кінцевому рахунку призвело до акумулювання суми в еквіваленті 154 677,4 тис. грн.
10.02.2014 ОСОБА_1 була призначена на посаду голови правління Публічного акціонерного товариства "Енергобанк".
У період з 24.03.2014 по 30.04.2014 Національним банком України було проведено інспекційну перевірку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" за період діяльності з 01.05.2011 по 01.03.2014. Відповідно до звіту за результатами перевірки Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" встановлено, що станом на 01.03.2014 найбільша концентрація коштів на рахунках типу "Ностро" спостерігається за коштами розміщеними у Bank Frick & Cо AG (Ліхтенштейн) в сумі, що еквівалентна 154 677,4 тис. грн або 81,23% загального обсягу коштів розміщених на рахунках та 7,17% загальних активів, 74,80% невідкоригованого капіталу І рівня). За результатами перевірки Національний банк України зобов'язав керівництво Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" відобразити в обліку на рахунку кредитної заборгованості кошти, розміщені на кореспондентському рахунку у Bank Frick & Cо AG, Ліхтенштейн (враховуючи кредитний характер зазначеної операції) та здійснити заходи щодо термінового їх повернення.
12.02.2015 постановою правління Національного банку України №96 Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних та в цей же день, на підставі вказаної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 29 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк"", згідно із яким з 13.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк".
12.06.2015 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" відповідно до постанови Правління Національного банку України від 11.06.2015 № 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.06.2015 № 115 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
Згідно із вироком Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 у кримінальній справі №758/7786/17 за результатом розгляду кримінального провадження №1-кп/758/535/17 (справа №758/7786/17, кримінальне провадження під час досудового розслідування №12016000000000008) відносно ОСОБА_1 , затверджено угоду від 09 червня 2017 року між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_1 про визнання винуватості.
Вироком, який набрав законної сили, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади пов'язані з виконанням владних, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік, без застосування штрафу, та згідно із ст.75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі зі встановленням іспитового строку 1 (один) рік; згідно із ст.124 КПК України стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертиз в розмірі 20 328,00 грн.
Відповідно до вироку судом було встановлено, що в результаті недбалості, допущеній ОСОБА_1 при її перебуванні на посаді голови правління Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" державі було завдано шкоду у вигляді недоотримання ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в сумі 15 749 729,36 доларів США, що в еквіваленті на час діяння становить 154 677 400 грн, які в подальшому могли бути використані для покриття збитків, завданих ліквідацією вказаної банківської установи.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 758/5941/20 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- позивач має довести неправомірність рішень, дій/бездіяльності відповідача, в чому полягав негативний результат його діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов'язаність протиправної поведінки відповідача та існуючого негативного результату;
- постановою прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 від 07.06.2017 виділено з матеріалів кримінального провадження №12016000000000008 матеріали кримінального провадження, зокрема, щодо заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом майном Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", а саме: коштами у сумі 15 749 729,36 дол. США, що знаходились на кореспондентському рахунку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", відкритому в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), тобто вчинення невстановленими особами кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України. Отже, згідно із наданими документами, коштами в розмірі 15 749 729,36 дол. США, які просить стягнути позивач з відповідача як заподіяну шкоду в даному судовому провадженні, заволоділи невстановлені органом досудового розслідування особи шляхом вчинення злочину - шахрайства;
- розміщення коштів Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на кореспондентському рахунку, відкритому в Bank Frick & Cо AG (Ліхтенштейн) відбувалося без безпосередньої участі відповідача;
- на момент відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління (12.02.2015) і до фактичного її звільнення з цієї посади (12.06.2015) кошти Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" знаходились на кореспондентському рахунку ПАТ "Енергобанк", відкритому в Bank Frick & Cо AG;
- в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вчинення саме відповідачкою діяння (бездіяльності), яке завдало позивачу шкоди в сумі 15 749 729,36 доларів США, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діянням ОСОБА_1 та втратою 15 749 729,36 доларів США з кореспондентського рахунку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", відкритого в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), яка мала місце після того, як ОСОБА_1 була звільнена з посади (відсторонена від виконання обов'язків голови правління). Таким чином, матеріалами справи не доведено обставин заподіяння позивачу майнової шкоди саме внаслідок службової недбалості відповідача, встановленої вироком суду;
- вирок Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №758/7786/17 є обов'язковим під час розгляду даної справи, проте він не містить встановленого факту заподіяння відповідачем майнової шкоди на суму 15 749 729,36 дол. США, та кваліфікація кримінального правопорушення не містить обвинувачення відповідача за ст. ст. 190,191 КК України, якими прямо передбачено шахрайство та привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем;
- натомість, кваліфікація дій відповідача, відповідно до вказаного вироку, є службова недбалість, яка ч. 1 ст. 367 КК України визначається, як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб. Крім того, в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року по справі № 752/18401/15-к (провадження № 51-5868км18) зазначено, що з суб'єктивної сторони цей злочин (службова недбалість) характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити). Службова недбалість - це злочин, який може бути вчинений тільки з необережності. А відтак, позивач не звільнений від доказування в межах даної справи відносно доводів щодо визначення розміру майнової шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) обвинуваченої та спричиненою шкодою;
- окрім того, як вже зазначалось вище, у вироку Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №758/7786/17 зазначено, що "злочин, у вчиненні якого ОСОБА_1 беззастережно визнала себе винуватою, згідно із ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, від якого потерпілим ніхто не визнавався";
- встановлена вироком обставина відсутності потерпілого свідчить про те, що позивач із відповідною заявою, як це було передбачено ч. 3 ст. 55 КПК України, до органу досудового розслідування не звертався;
- саме заподіяння майнової шкоди позивачу в розмірі 15 749 729,36 доларів США від зникнення цих коштів з кореспондентського рахунку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", відкритого в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), є предметом досудового розслідування в іншому кримінальному проваджені і не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із злочином, скоєним відповідачем;
- при вирішенні судом питання про наявність причинно-наслідкового зв'язку між майновою шкодою, заподіяною банку, та протиправними діями відповідача для настання цивільно-правої відповідальності, судом було встановлена відсутність такого причинно-наслідкового зв'язку між халатними діями ОСОБА_1 та недоотримання ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в сумі 15 749 729,36 дол. США, що знаходились на кореспондентському рахунку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", відкритому в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), та якими шахрайським шляхом заволоділи невстановлені органом досудового розслідування особи.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 заяву ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Присуджено до стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення мотивовано тим, що:
- дослідивши опис наданих послуг адвоката, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із наданими адвокатом послугами та обсягом цих послуг, а тому за висновками суду, заявлений адвокатом до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи №758/5941/20 Господарським судом міста Києва у розмірі 421 618, 68 грн не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України;
- враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, оскільки у задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено, суд дійшов висновку про те, що з позивача підлягають стягненню витрати відповідача на оплату правової допомоги у сумі 40 000,00 грн.
Постановою від 10.06.2025 Північний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 758/5941/20. Прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Присудив до стягнення з ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб майнову шкоду в сумі 15 749 729,36 доларів США. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі № 758/5941/20 скасував та прийняв нове додаткове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- факт наявності та неправомірність поведінки заподіювача шкоди шляхом вчинення службової недбалості, що завдало шкоди державі у вигляді недоотримання ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в сумі 15 749 729,36 дол. США є встановленим у вироку суду та додатковому доведенню не підлягає, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями ОСОБА_1 та заподіянням шкоди в наслідок її протиправних дій;
- щодо доводів відповідача про те, що кошти на кореспондентський рахунок перераховувались впродовж 25.09.2012 - 03.02.2014 на загальну суму 15 814 000,00 дол. США в той час, коли ОСОБА_1 не була керівником банку, а на момент її відсторонення від виконання обов'язків голови правління (12.02.2015) і до фактичного звільнення з цієї посади (12.06.2015) кошти Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в сумі 15 749 729,36 дол. США знаходилися на рахунку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та були списані з рахунку в той час коли вже Фонд здійснював управління банком, і при цьому злочин, у вчиненні якого ОСОБА_1 визнала себе винуватою, згідно із ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, від якого потерпілим ніхто не визнавався, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не має відношення до заволодіння коштами ПАТ "Енергобанк" у сумі 15 749 729,36 дол. США, також враховуючи і те, що 07.06.2017 постановою прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 виділено з матеріалів кримінального провадження № 12016000000000008 матеріали кримінального провадження щодо заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом майном Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", а саме: коштами у сумі 15 749 729,36 дол. США, що знаходились на кореспондентському рахунку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", відкритому в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн) та нерухомим майном, переданим банком в іпотеку фізичним особам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , тобто вчинення невстановленими особами кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України. Такі твердження колегією суддів відхиляються, оскільки вони не доводять відсутність вини та відсутність прямого причинного зв'язку між бездіяльністю ОСОБА_1 та втратою банком коштів, які в тому числі і через винну поведінку відповідача, що було встановлено вироком суду в подальшому були втрачені, внаслідок зняття їх з кореспондентського рахунку невстановленими слідством особами. За наявності вироку суду, та притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за службову недбалість, доводи відповідача про те, що відповідальність за зникнення коштів можуть нести лише ті особи, які заволоділи коштами не відповідають обставинам справи та вимогам закону, на який послався позивач звертаючись до суду з позовом. При цьому втрата банком коштів, та зняття їх з кореспондентського рахунку знаходиться в тому числі і в прямому причинному зв'язку з бездіяльністю ОСОБА_1 , що встановлено вироком суду;
- доводи відповідача з приводу недоведеності позивачем розміру завданих збитків, діями відповідача, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, з огляду на те, що вироком встановлено, що в результаті злочинних дій відповідача кошти в сумі 15 749 729,36 дол. США не були повернуті, що в подальшому призвело до зменшення ліквідаційної маси банку при його ліквідації, а також з огляду на надані позивачем документи щодо списання коштів у збиток банку (балансова довідка по рахункам Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" від 09.04.2024 та виписка по особовому рахунку банку за 14.05.2020;
- щодо закриття провадження у справі № 758/5941/20, оскільки в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/14974/18 між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, то такі твердження відповідача є помилковими, з тих підстав, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/14974/18 за позовом Фонду, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" до пов'язаних з банком фізичних осіб (зокрема, і ОСОБА_1 ) про стягнення 779 505 121,31 грн збитків. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що під час здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" встановлено недостатність майна такого банку для покриття вимог кредиторів на суму 779 505 121,31 грн, у зв'язку із чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів, як пов'язаних з банком осіб, збитків у вказаному розмірі, що були завдані внаслідок неправомірних дій таких осіб. При цьому, підставою для покладення відповідальності на відповідачів, як пов'язаних осіб Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", позивачем вказано на частину 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та положень частин 5 та 6 статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Крім того, заявник посилався на приписи частин 1 та 2 статті 1166, частину 1 статті 1190 Цивільного кодексу України, в яких визначено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Позивачем долучено до матеріалів справи заяву № 27-11701/19 від 09.11.2019 про уточнення позовних вимог у справі № 910/14974/18, в якій відсутні обставини щодо завдання шкоди ОСОБА_1 з підстав ухваленого обвинувального вироку Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 у справі № 758/7786/17. Таким чином, зазначені справи не є аналогічним спором про той самий предмет і з тих самих підстав;
- зважаючи на те, що Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" та/або Фонд потерпілим та/або цивільним позивачем у кримінальний справі не визнавались, то Фонд міг довідатись і довідався про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, обвинуваченою ОСОБА_1 , з обвинувального вироку Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/7786/17, - 20.06.2017, а отже позовна давність позивачем не пропущена, з огляду на те, що позов поданий позивачем 26.05.2020.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі № 758/5941/20.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначено, що підставою касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі № 758/5941/20 є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключних випадків, передбачених пунктами 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржниця зауважила, що суд апеляційної інстанції:
- застосував статтю 1166 Цивільного кодексу України в частині визначення прямого причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням ОСОБА_1 та заподіянням шкоди позивачу без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.01.2025 у справі № 947/11982/23, від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21, від 20.01.2022 у справі № 296/3114/20, від 19.01.2022 у справі № 308/4164/15-ц, від 29.11.2021 у справі № 296/699/20, від 01.12.2021 у справі № 635/4708/19, від 03.11.2021 у справі № 362/15/16-ц, від 02.11.2021 у № 686/29216/20, від 20.01.2021 у справі № 197/1330/14-ц, від 18.12.2020 у справі № 686/25718/19, від 02.12.2020 у справі № 754/16146/17, від 16.09.2020 у справі № 243/5118/19, від 03.12.2019 у справі № 686/26653/18, від 25.11.2019 у справі № 686/22462/18, від 31.07.2019 у справі № 686/22133/18, від 10.07.2019 у справі № 523/12321/15-ц, від 22.05.2019 у справі № 686/24243/18-ц, від 16.05.2019 у справі № 686/20079/18, від 12.04.2019 у справі № 686/10651/18, від 28.01.2019 у справі № 686/7576/18;
- застосував статтю 1166 Цивільного кодексу України в частині визначення розміру збитків (шкоди) без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18;
- застосував частину 1 статті 261 Цивільного кодексу України в контексті змісту частини 7 статті 128 Кримінального процесуального кодексу України в частині того, що позовна давність у спорах пов'язаних із відшкодуванням шкоди завданої злочином починається з дати повідомлення про підозру, без врахування висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 22.02.2017 у справі № 6-17цс17;
- застосував статтю 80 Господарського процесуального кодексу України в частині того, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22.
Стосовно наявності виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржниця наголосила, що суд апеляційної інстанції визнав вирок на підставі угоди про визнання винуватості таким, що має преюдиціальне значення та доводить наявність усіх елементів складу правопорушення, за відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України; суд апеляційної інстанції визнав вирок на підставі угоди про визнання винуватості належним доказом наявності протиправної поведінки заподіювача шкоди, матеріальної шкоди та її розміру, прямого причинно-наслідкового зв'язку між діянням заподіювача шкоди та спричиненою шкодою, а також вини, за відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Отже при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Такі висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Предметом позову у цій справі є відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної Публічному акціонерному товариству "Енергобанк" неналежним виконанням відповідачем своїх службових обов'язків.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що: - саме заподіяння майнової шкоди позивачу в розмірі 15 749 729,36 доларів США від зникнення цих коштів з кореспондентського рахунку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", відкритого в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн) є предметом досудового розслідування в іншому кримінальному проваджені і не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із злочином, скоєним відповідачем; - при вирішенні судом питання про наявність причинно-наслідковий зв'язку між майновою шкодою, заподіяною Публічному акціонерному товариству "Енергобанк", та протиправними діями відповідача для настання цивільно-правої відповідальності, судом було встановлена відсутність такого причинно-наслідкового зв'язку між халатними діями ОСОБА_1 та недоотримання ліквідаційної маси Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" в сумі 15 749 729,36 дол. США, що знаходились на кореспондентському рахунку Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", відкритому в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), та якими шахрайським шляхом заволоділи невстановлені органом досудового розслідування особи.
Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що факт наявності та неправомірність поведінки заподіювача шкоди шляхом вчинення службової недбалості, що завдало шкоди державі у вигляді недоотримання ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в сумі 15 749 729,36 дол. США є встановленим у вироку суду та додатковому доведенню не підлягає, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями ОСОБА_1 та заподіянням шкоди внаслідок її протиправних дій.
Колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що такий висновок суду апеляційної інстанції зроблений з порушенням положень частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду (частина 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 звернула увагу на те, що у вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин варто також ураховувати положення частин 6, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
У постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
З аналізу частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України слідує, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, встановленим вироком суду, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною або в наявності/відсутності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою.
Отже, преюдиційними, у даному випадку, з вироку Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №758/7786/17 можуть вважатися виключно ті обставини, чи мала місце службова недбалість та чи вчинена вона ОСОБА_1 .
Подібні висновки щодо застосування частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 925/1328/19.
Разом з тим, як неодноразово виснував Верховний Суд, господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, постанови Верховного Суду від 24.09.2025 у справі № 910/11999/21, від 07.10.2025 у справі № 555/66/24 та інші).
Водночас, дійшовши помилкового висновку про те, що вироком суду у кримінальній справі встановлено наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями ОСОБА_1 та заподіянням шкоди внаслідок її протиправних дій, суд апеляційної інстанції самостійно не встановлював наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди.
Крім того, як неодноразово виснував Верховний Суд, метою апеляційного перегляду справи є перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи повторно (див. постанови Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 904/3526/20, від 29.04.2025 у справі № 917/1500/18(917/1544/24), від 11.09.2025 у справі № 922/2523/22, від 21.10.2025 у справі № 917/2090/24 та інші).
Порушивши положення частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції як не здійснив перевірки правильності й законності рішення суду першої інстанції, так і не навів доводів, за якими він не погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності складу цивільного правопорушення.
Втім, встановлення наявності чи відсутності складу цивільного правопорушення має вирішальне значення для правильного вирішення даного спору.
Наведене свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням положень частини 6 статті 75, статей 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України.
Аргументи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не спростовують наведеного у цій постанові.
Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
За результатами касаційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
7. Судові витрати
Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі № 758/5941/20 скасувати.
3. Справу № 758/5941/20 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова