Справа № 750/10739/25
Провадження № 2/750/2923/25
13 листопада 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді Косенка О.Д.,
секретар Костюк С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») та Відповідачем 13.10.2021 укладено договір позики грошових коштів № 2564006.
Первісним кредитором повністю виконані умови договорів та надано Відповідачу кредитні ресурси на умовах строковості, платності, поворотності, проте Відповідач зі свого боку взяті на себе зобов'язання не виконав, у визначений договорами строк кредити та нараховані відсотки у повному обсязі не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 29675,00 грн.
Також, 24.10.2021 Відповідач уклала кредитний договір з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс») № 3328611883-139158 про надання кредиту у розмірі 2500 грн. Відповідач, здійснив дії, спрямовані на виконання умов договору, зокрема, ним було перераховано грошові кошти у вказаному розмірі. У свою чергу, Відповідач взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування ним не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 11313,50 грн.
У подальшому право вимоги до Відповідача ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» було відчужене за договорами про відступлення права вимоги, унаслідок чого було набуте Позивачем.
Загальний розмір заборгованості до стягнення по усіх договорах Позивач визначив у 43488,50 грн, які просив стягнути на його користь із Відповідача. Розгляд справи просив провести без участі представника Позивача, у разі неявки Відповідача у визначені судом час і дату, просив ухвалити заочне рішення.
Ухвалою суду від 07.08.2025 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено на 29.09.2025 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У зв'язку з неявкою Відповідача розгляд справи відкладено на 13.11.2025.
В судове засідання Відповідач, будучим належним чином повідомленою про розгляд справи рекомендованим листом, не з'явилася, про поважні причини неявки суд не повідомила.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 23.01.2023 у справі 496/4633/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, судом здійснено заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як зазначає Позивач, 13 жовтня 2021 року Відповідач з використанням особистого електронного кабінету на офіційному сайті ТОВ «МІЛОАН» miloan.ua подав заяву-анкету на отримання кредиту № 2564006 (а.с. 37). Шляхом введення одноразового ідентифікатора, отриманого електронним повідомленням від ТОВ «МІЛОАН», Відповідач підтвердив прийняття умов Договору про споживчий кредит № 2564006 від 13.10.2021 (а.с. 31-35), тобто вступив з Товариством у кредитні правовідносини.
Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000,00 грн. Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 1875 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Пунктом 2.3 договору визначено умови щодо пролонгації кредиту.
Пунктом 2.3.1.2 Договору визначена пролонгація на стандартних (базових) умовах, а саме: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов'язання позичальника за цим договором, у тому числі, а не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту (пункт 2.4.2 Договору).
Пунктом 4.2 розділу 4 кредитного договори сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.5.3 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.5.3 Договору.
Позивачем долучено до матеріалів справи додатки до Договору №1 - графік платежів за споживчий кредит (а.с. 35 зворот) та паспорт споживчого кредиту (а.с. 36).
Відповідач отримав кредитні кошти, що підтверджується довідкою про перерахування коштів від ТОВ «ФК«Елаєнс» через систему платежів Fondy на карту отримувача (Відповідача), яка засвідчена електронною печаткою ТОВ «ФК«Елаєнс» (а.с. 46 зворот).
Згідно Відомістю про щоденні нарахування та погашення без номера та дати (а.с. 47) сума заборгованості Відповідача становить 22425,00 грн, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 5000 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків становить - 16875 грн, прострочена заборгованість за комісією становить - 550 грн.
26 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ укладено договір відступлення прав вимоги № 26-01/2022-83, за умовами якого Позивач отримав право грошової вимоги за кредитним договором № 2564006 (а.с. 56-58).
Згідно з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 26-01/2022-83 від 26.01.2022, заборгованість Відповідача становить 22 425,00 грн (а.с. 59 зворот-60).
Факти приймання-передачі заборгованості та її оплати підтверджуються відповідним актом від 26.07.2024 (а.с. 59) та платіжною інструкцією (а.с. 58 зворот).
За розрахунком ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» станом на 10.01.2023 по кредитному договору № 2564006 Відповідачу нараховано за відсотковою ставкою 5% заборгованість по відсотках за кредитом за період після відступлення права вимоги первісним кредитором, а саме з 26.01.2022 по 23.02.2022, у розмірі 7 250,00 грн, а загальний розмір заборгованості за кредитом склав 29675,00 грн (а.с. 49).
За розрахунком Позивача заборгованість Відповідача по кредитному договору № 2564006 становить - 5000 грн за тілом кредиту, 24125 грн - за відсотками та 550, 00 грн - за комісією. Загальний розмір заборгованості за кредитом становить 29675,00 грн (а.с. 50).
24 жовтня 2021 року між ТОВ «ФК «Ікасо Фінанс» та Відповідачем укладено договір позики № № 3328611883-139158 (а.с. 20-25).
Відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання Договору позики на сайті первісного кредитора, шляхом введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої мають бути перераховані кошти, зазначеної у розділі 10 Договору.
Відповідно до п.п. 2.5. Договору позики, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити Товариству плату згідно Графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору (а.с. 25 зворот).
Згідно з п.п. 2.2 Договору сума кредиту становить 2 500 грн.
Умовами Договору позики, а також Графіком розрахунків (Додаток № 1) на період зазначений в п.п. 2.3. Договору, а саме 14 днів (з 24.10.2021 по 07.11.2021), плата за користування кредитом встановлена в розмірі 1,95 % за кожен день користування Кредитом.
Пунктом 2.7. Договору позики встановлено, що плата за користування кредитом нараховується в процентному значенні, за фактичну кількість днів, користування кредитом, визначену у п.п. 2.3. цього Договору та починається у дату списання кредитних коштів з рахунку Товариства й закінчується у дату зарахування суми кредиту та плати за користування кредитом на рахунок Товариства.
Відповідно до п.п. 9.2 Договору позики, цей Договір укладається в електронній формі та є електронним договором, підписання якого відбувається, у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних позичальником, який прийняв пропозицію (оферту) укласти цей Договір, надсилаються Товариству та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.
Пунктом 9.3. Договору позики встановлено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором, вказаний у п.п. 9.2. цього Договору, має юридичну силу власноручного підпису.
Підписанням договору Відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
Позивач надав Відповідачу грошові кошти (позику) у розмірі 2 500 грн на умовах передбачених договором позики.
З інформаційної довідки слідує, що на сайті торговця через технологічного оператора платіжних послуг «Platon» було проведено успішну транзакцію. Зокрема, дані транзакції: 24 жовтня 2024 року; сума 2500 грн., номер платіжної картки - НОМЕР_1 (а.с. 43).
15 лютого 2022 року було укладено договір №15-02/2022 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3328611883-139158 (а.с. 51-52).
Згідно з копією Реєстру Боржників до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до Відповідача по Договору позики у розмірі 3 186 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 2500 грн та по нарахованих відсотках - 686 грн (а.с. 54-55).
10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2564006 та №3331310240-78547 (а.с. 41-44).
Згідно з копією Реєстру Боржників до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача за договорами у розмірі 29675,00 грн та 13813,50 (а.с. 10).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.
Таким чином, вказані вище договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного в письмовій формі.
Сторони договорів узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договорів на таких умовах.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення коштів та сплати процентів в обумовлений строк за умовами договорів належним чином не виконувала, у зв'язку з чим за розрахунками, наданими позивачем, утворилася заборгованість за:
- договором про споживчий кредит № 2564006 від 13 жовтня 2021 року в сумі 29675 грн. 00 коп., до якої входить: 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 24125 грн. 00 коп. - заборгованість за процентами, та 550 грн. - заборгованість за комісією.
- договором позики № 3328611883-139158 від 24 жовтня 2021 року в сумі 13813, 50 грн до якої входить: 2500 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту, 11313,50 грн. - сума заборгованості за процентами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також, за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, яка і нарахована відповідачу за умовами договору.
Факт отримання відповідачем коштів за вказаними договорами підтверджується копією квитанції від 12 грудня 2024 року (а.с. 47 на звороті), інформаційною довідкою та підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів (а.с. 40, 41 на звороті).
Доказів, які б спростовували зазначені обставини, відповідач суду не надала.
За вказаних обставин, враховуючи умови договору про споживчий кредит № 2564006 від 13 жовтня 2021 року та те, що відповідач в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов'язань, не повернула отримані грошові кошти та не сплатила проценти за користування ними як первісному кредитору, так і позивачу, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за цим договором у сумі 29675 грн. 00 коп. підлягають задоволенню.
Однак, суд враховує, що за умовами договору позики № 3328611883-139158 від 24 жовтня 2021 року відповідач отримала кредит строком на 14 днів у сумі 2500 грн.
Пунктом 4.1.2. вказаного договору визначено, що у разі виникнення тимчасових фінансових труднощів, або інших обставин, що можуть мати наслідком невиконання та/чи неналежне виконання взятих на себе зобов?язань за цим договором, позичальник має право порушувати перед кредитором питання про продовження строку користування кредитними коштами поза межами строку, встановленого пунктом 2.3. цього договору, шляхом направлення позикодавцю відповідного звернення (клопотання) через Особистий кабінет користувача за допомогою ІТС в порядку та на умовах, визначених у пункті 3.19 цього договору.
У пункті 3.19. сторони погодили, що у випадку настання визначених пунктами 4.1.2. цього договору обставин, строк користування кредитом може бути продовжено на обумовлений сторонами строк згідно Тарифів товариства за умови задоволення (акцептування) товариством відповідного звернення позичальника про врегулювання заборгованості та при відсутності у позичальника непогашеної заборгованості, передбаченої пунктами 3.10.1 та пунктами 3.10.3 цього договору, шляхом внесення позичальником плати згідно Тарифів товариства шляхом прийняття товариством від позичальника вказаної оплати.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що строк користування відповідачем позикою продовжувався у визначеному вищезазначеними пунктами договору порядку. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем позикою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк користування позикою в указаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.
Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі№ 910/719/19).
За умовами договору позики № 3328611883-139158 від 24 жовтня 2021 року та згідно з графіком розрахунків, який є додатком № 1 до договору позики (а.с. 25 на звороті), загальна вартість кредиту разом з процентами складає 3186,00 грн. (2500 грн. - сума кредиту та 686 грн. - проценти за користування кредитом).
З розрахунку заборгованості за даним договором, наданим позивачем, слідує, що проценти за користування позикою відповідачу нараховані після встановленого строку користування нею.
Таким чином, з урахуванням наведеного та строку користування позикою, визначеного вказаним договором (14 днів), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування позикою після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.
А тому, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором позики № 3328611883-139158 від 24 жовтня 2021 року в сумі 3186 грн (2500 грн. - сума кредиту та 686 грн. - проценти за користування кредитом).
Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.
Так, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське об'єднання «Лігал Ассістанс» на підставі договору № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року (а.с. 15-16).
Згідно з копією витягу із акту № 11 про надання юридичної допомоги від 30 червня 2025 року вартість послуг Адвокатського об'єднання «Лігал Ассістанс» становить 16000 грн. (а.с. 18).
Нормами частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи викладене, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом позивачу послуг, час, витрачений на їх надання, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, що така розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 3000 грн.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики № 2564006 від 13.10.2021 та № 3328611883-139158 від 24.10.2021 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за заборгованість за договорами № 2564006 від 13.10.2021 та № 3328611883-139158 від 24.10.2021 у розмірі 32861,00 (тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят одна) гривню.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» понесені Позивачем витрати на сплату судового збору у розмірі 1830 (одна тисяча вісімсот тридцять) гривень 37 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» понесені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою Відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», 01133, Київська область, місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок № 3, офіс № 306, код ЄДРПОУ 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Олег КОСЕНКО