28 жовтня 2025 року Справа № 915/1017/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участі секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участі представників учасників справи:
від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з'явився,
від 1-го відповідача (представник 1-го відповідача) - в судове засідання не з'явився,
від 2-го відповідача (представник 2-го відповідача) - в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Фермерського господарства "Надия", село Новомиколаївка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57250
представник позивача: Сафронов Юрій Іванович
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр.Миру, 34, м.Миколаїв, 54034
електронна пошта: niykolaiv@land.gov.ua
до відповідача-2: Первомайської селищної ради, вул.Ювілейна, буд.9, смт.Первомайське, Вітовський район, Миколаївська область
про: визнання права постійного користування на земельну ділянку -
Фермерське господарство "Надия" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 25.06.2025 (вх.№9523/25 від 25.06.2025) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Первомайської селищної ради в якій просить суд:
- скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області за від 10.12.2018р. №8771/0/14-18-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою";
- визнати за фермерським господарством "НАДИЯ" право постійного користування на земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 4,15 га, наданої ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Миколаївського (колишнього - Вітовського) району Миколаївської області на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія МК №00293, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під №879.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.06.2025 позовну заяву від 25.06.2025 (вх.№9523/25 від 25.06.2025) Фермерського господарства "Надия" залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивач через систему "Електронний суд" надав заяву про усунення недоліків (вх.№10288/25 від 11.07.2025) з позовною заявою у новій редакції. В заяві про усунення недоліків позивач надає докази реєстрації електронного кабінету ФГ "Надия" в ЄСІТС, докази сплати судового збору та докази направлення позовної заяви на адресу відповідача-2. Зазначає, що зменшує кількість позовних вимог до однієї, а саме про:
- визнання за фермерським господарством "НАДИЯ" права постійного користування на земельну ділянку, оскільки згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункти 8.13- 8.15)".
Ухвалою суду від 28.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.08.2025. Встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (відповідач-1) через систему «Електронний суд» подало відзив на позовну заяву (вх.№11438/25 від 06.08.2025) (арк.72-79) в якому просить суд у разі визнання судом позовних вимог обґрунтованими - застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки пропуску позивачем позовної давності. У разі визнання судом позовних вимог необґрунтованими - у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «НАДИЯ» відмовити у повному обсязі. У разі встановлення обставин пред'явлення позову неналежним позивачем - у задоволенні позову відмовити. Розгляд справи проводити без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (арк.72-79).
Представник позивача через систему «Електронний суд» подав клопотання (вх.№12299/25 від 27.08.2025) в якому просить суд відкласти підготовче засідання на іншу дату, у зв'язку з участю представника позивача в іншому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 27.08.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 25.09.2025.
Позивач через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення (вх.№13569/25 від 24.09.2025) в яких зазначає, що під час подання позовної заяви позивачем було здійснено описку у назві позивача, а саме замість ФГ «Надия» було зазначено ФГ «Надія», у зв'язку з цим просить суд вірним найменування позивача вважати ФГ «Надия». Також, просить суд залишити без задоволення заяву представника 1-го відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин, у зв'язку з цим аргументи відповідача в цій частині є безпідставними (арк.90-94).
Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (відповідач-1) через систему «Електронний суд» подало заперечення на додаткові пояснення позивача (вх.№13591/25 від 24.09.2025) в яких, зокрема, просить суд здійснювати судовий розгляд справи без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Проти позовних вимог до Головного управління заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні (арк.95-99).
Ухвалою суду від 25.09.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, у відповідності до ст.177, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.10.2025.
Представник позивача подав до суду клопотання від 28.10.2025 (вх.№15098/25 від 28.10.2025) в якому просить суд розглянути справу без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач-1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду від 25.09.2025, яка була направлена в електронний кабінет позивача системи «Електронний суд» та отримана останнім 25.09.2025, про що свідчить довідка про доставку документа в кабінет електронного суду.
Відповідач-2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду від 25.09.2025, яка була отримана останнім, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 06 102 827 842 90 (арк.106).
Відповідач-2 своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
24 травня 1996 року на підставі розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Жовтневого району Миколаївської області від 22.04.1996 №184р громадянину ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею серія МК №00293, відповідно до якого ОСОБА_1 надається у постійне користування земельна ділянка площею 4,15 гектарів, яка розташована на території Новомиколаївської сільської Ради народних депутатів, для розширення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №879 (арк.13).
31.10.1994 було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Надия»
Відповідно до розділу 2 Статуту ФГ «Надия» зареєстрованого 16.04.1996 за №55, засновником господарства є ОСОБА_1 . Членами господарства є ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 07.12.2005 (а.с.14).
Після смерті ОСОБА_1 , головою фермерського господарства став ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою АА №724433 з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України (зв.б. арк.24).
За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, з моменту створення, господарство здійснювало свою діяльність на земельній ділянці площею 4,15 га, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 згідно Державного акту.
Позивач вказує, що у 2020 році спадкоємці ОСОБА_1 дізналися про те, що право постійного користування на земельну ділянку площею 4,15 га для розширення селянського (фермерського) господарства припинено. Підставою припинення постійного користування на земельну ділянку площею 4,15 га став наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №8771/0/14-18-СГ від 10.12.2018 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" згідно якого, зокрема, вирішено:
- вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 4,15 га, наданого громадянину України ОСОБА_1 , посвідченого державним актом на право постійного користування землею серія МК№00293, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 24.05.1196 за №879, розташовану в межах території Новомиколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області
Позивач зазначає що на даний час Новомиколаївська сільська ради Миколаївського (колишнього - Вітовського, Жовтневого) району Миколаївської області входить на правах старостинського округу до Первомайської селищної ради. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 р. № 1423-ІХ, усі землі та земельні ділянки за межами населених пунктів (за нечисленними винятками) перейшли в комунальну власність, в тому числі і спірна земельна ділянка.
Позивач вказує, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №8771/0/14-18-СГ від 10.12.2018 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою», яким припинено право постійного користування на земельну ділянку площею 4,15 га надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія МК №00293, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під №879 не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про надання згоди позивачем як землекористувачем на вилучення земельної ділянки.
Вищевказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
У відповідності до ч.1 ст.50 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "Надия"), громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність
або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Згідно із ч.1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "Надия") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "Надия") користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
У відповідності до ч.1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "Надия") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась ОСОБА_1 , не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23.07.1993 №3312-XII, на момент створення ФГ "Надия"; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Таким чином, законодавством, чинним на момент створення ФГ "Надия", було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації ФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.
19.06.2003 було прийнято новий Закон України №937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
01.08.2003 набрав чинності Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003, відповідно до якого відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
У відповідності до ст.1 Закону №937-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства.
Згідно із ч.1 ст. 5, ч.1 ст.7 Закону №937-IV, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-IV).
Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
З аналізу приписів ст.ст.1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Суд зазначає, що практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18, від 23.06.2020 у справі №922/989/18).
Згідно із ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).
З наведеного вбачається, що з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням N5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 30.12.2004, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 18.12.1990), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ "Надия", так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.
Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянське (фермерське) господарство є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.
Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Отже, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 визнала правомірним висновок місцевого суду, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент отримання ОСОБА_1 . Державного акта на право постійного користування землею ним було засновано юридичну особу - Фермерське господарство «Надия», тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов'язки землекористувача.
Так, право постійного землекористувача є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Вказана норма, не містить такої підстави припинення права постійного користування як "смерть громадянина, якому була надана в постійне користування земля для ведення селянського (фермерського) господарства".
Також, згідно зі ст.35, 36 Закону України «Про фермерське господарство» смерть або переобрання голови фермерського господарства не означає припинення діяльності фермерського господарства.
Згідно з чинним законодавством право постійного користування передбачає використання цієї землі за відповідним цільовим призначенням безстроково: до моменту відмови користувача від її використання, або її безоплатної приватизації членами фермерського господарства або до інших випадків вилучення земель державою (припинення діяльності фермерського господарства, використання земель не за їх цільовим призначенням).
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів відмови позивача від спірної земельної ділянки.
Отже, зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо доводів відповідача-1 про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст.256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач у позовній заяві вказує, що у квітні 2020 році стало відомо про те, що право постійного користування на земельну ділянку площею 4,15 га для розширення селянського (фермерського) господарства припинено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до 04.09.2025, коли набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було виключено.
Наведене свідчить, що строк позовної давності за вимогами позивача був продовжений законом на строк дії карантину та зупинений на строк дії воєнного стану в України.
У зв'язку з цим, оскільки позов подано до суду 25.06.2025, тобто в межах строку позовної давності (з урахуванням його законодавчого продовження на період карантину та продовження (зупинення) на період воєнного стану), доводи відповідача-1 про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, суд вважає необґрунтованими.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вимоги щодо відшкодування судових витрат, понесених позивачем на оплату судового збору, останнім не заявлялись, а тому суд не вирішує питання про їх розподіл між сторонами.
Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 12, 13, 73-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати за фермерським господарством "НАДИЯ" (село Новомиколаївка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57250, код ЄДРПОУ 20863909) право постійного користування на земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 4,15 га, наданої ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Миколаївського (колишнього - Вітовського) району Миколаївської області на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія МК №00293, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №879.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Рішення складено та підписано суддею 07.11.2025.
Суддя Н.О. Семенчук