вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
14 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1012/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
Розглянувши матеріали справи
за позовом Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України, м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 60 759,38 грн
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України звернувся до Господарського суду Закарпатської з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» 50 393,50 грн боргу, 9429,80 грн пені та 936,08 грн - 3% річних за порушення відповідачем умов Договорів поставки від 05.06.2024 №СКЗ-00496 та від 20.12.2024 №СКЗ-00757.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1012/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15 вересня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, а також встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
08 жовтня 2025 року від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4880,00 грн.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 15.09.2025 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 17.09.2025 року.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з передачі товару (бензину А-95) за Договорами поставки №СКЗ-00496 від 05.06.2024 та №СКЗ-00757 від 20.12.2024 і на підставі отриманих скретч-карток на відпуск товару на АЗС, у зв'язку з чим станом на 05.09.2025 (дата пред'явлення позову) у нього виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару на суму 50 393,50 грн, з вимогами про стягнення якої разом з нарахованими позивачем пенею та 3% річних і подано цей позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
05 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», як Постачальником та Інститутом прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України, як Покупцем, укладено Договір поставки №СКЗ-00496 (надалі - Договір №496), за умовами п.п. 1.1.-1.5. якого Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність товар - бензин А-95 у кількості літрів згідно накладних на товар, а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти і оплатити Товар. Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
За умовами п. 2.1. Договору №496 товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Пунктами 3.1., 3.2. Договору №496 визначено, що ціна 1 літра товару згідно накладних на товар. Загальна сума договору - 15 300,00 грн (з ПДВ).
Строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобіля Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки (п.п. 5.1., 5.2.1. Договору №496).
Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в накладній реквізити Постачальника (п. 4.2. Договору №496).
Положеннями п. 4.1. Договору №496 визначено умови оплати - в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладній.
Згідно з п.п. 10.1., 10.2. Договору №496 він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками і діє до 31.12.2024 року.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору №496 Постачальником, згідно з видатковою накладною №0003/0000866 від 05.06.2024 передано, а Покупцем прийнято зазначений в накладній товар (бензин А-95 у формі скретч-карток на його відпуск на АЗС, загальним обсягом 300 літрів) на суму 15 300,00 грн, що підтверджується долученою до позовної заяви копією зазначеної видаткової накладної та не заперечено відповідачем у справі.
Наданою суду платіжною інструкцією №231 від 07.06.2024 підтверджується оплата Покупцем отриманого від Постачальника за Договором №496 товару в сумі 15 300,00 грн на підставі рахунку-фактури Постачальника №0003/0000939 від 05.06.2024 року.
Окрім того, судом встановлено, що 20 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», як Постачальником та Інститутом прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України, як Покупцем, укладено Договір поставки №СКЗ-00757 (надалі - Договір №757), за умовами п.п. 1.1.-1.5. якого Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність товар - бензин А-95 у кількості літрів згідно накладних на товар, а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти і оплатити Товар. Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
За умовами п. 2.1. Договору №757 товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Пунктами 3.1., 3.2. Договору №757 визначено, що ціна 1 літра товару згідно накладних на товар. Загальна сума договору - 35 093,50 грн (з ПДВ).
Строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобіля Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки (п.п. 5.1., 5.2.1. Договору №757).
Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в накладній реквізити Постачальника (п. 4.2. Договору №757).
Положеннями п. 4.1. Договору №757 визначено умови оплати - в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладній.
Згідно з п.п. 10.1., 10.2. Договору №757 він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками і діє до 31.12.2024 року.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору №757 Постачальником, згідно з видатковою накладною №0003/0001692 від 20.12.2024 передано, а Покупцем прийнято зазначений в накладній товар (бензин А-95 у формі скретч-карток на його відпуск на АЗС, загальним обсягом 650 літрів) на суму 35 093,50 грн, що підтверджується долученою до позовної заяви копією зазначеної видаткової накладної та не заперечено відповідачем у справі.
Наданими суду платіжними інструкціями №409 від 23.12.2024 (на суму 33 774,68 грн) та №537 від 23.12.2024 (на суму 1318,82 грн) підтверджується оплата Покупцем отриманого від Постачальника за Договором №757 товару в загальній сумі 35 093,50 грн на підставі рахунку-фактури Постачальника №0003/0001830 від 20.12.2024 року.
За твердженням позивача, відповідачем не виконано зобов'язання з передачі отриманого за Договорами поставки № 496 від 05.06.2024, №757 від 20.12.2024 товару (бензину А-95) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії скретч-карток, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання Інститутом прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України товару відповідно до отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток, станом на 05.09.2025 (дата пред'явлення позову) у Постачальника виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару (950 літрів бензину А-95 відповідно до наданого суду переліку невикористаних скретч-карток) на суму 50 393,50 грн, стягнення якої разом з нарахованими позивачем пенею та відсотками річних і є предметом судового розгляду у цій справі.
Надіслані 10.04.2025 та 13.06.2025 на адресу відповідача претензії від 10.04.2025 за №75-7/88, від 12.06.2025 №75-6/132 (фіскальний чек від 10.04.2025, поштова накладна трек-номер 7903104941686, опис вкладення в цінний лист від 13.06.2025) з вимогою повернення отриманих коштів в сумі 50 393,50 грн, - залишені ТОВ «Волинь НП» без відповіді та задоволення.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (тут і надалі - ГК України в редакції на час існування спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
Відповідно до приписів статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, статтею 693 ЦК України передбачено право покупця вимагати повернення передоплати від продавця за умови прострочення виконання зобов'язання з постачання Товару.
Відповідачем у справі не надано суду жодного доказу фактичної поставки оплаченого позивачем відповідно до платіжних інструкцій №231 від 07.06.2024, №409 від 23.12.2024 та №537 від 23.12.2024 товару (950 літрів бензину А-95), у зв'язку з чим правомірними та такими, що базуються на приписах ст. 693 ЦК України є вимоги Покупця про повернення суми попередньої оплати за Договором.
За таких обставин, вказана сума неповернутої відповідачем попередньої оплати за непоставлені за укладеними між сторонами Договорами 950 літрів бензину А-95 становить 50 393,50 грн, яка відповідачем не спростована, як і не подано ТОВ «Волинь НП» суду доказів поставки бензину А-95 за Договором в повному обсязі, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Щодо вимог про стягнення пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 7.2. Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язань за кожен день прострочення.
Вказаний пункт Угоди узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з поданим суду розрахунком, за неналежне виконання договірних умов позивачем за період з 01.01.2025 по 14.08.2025 нараховано відповідачу 9429,80 грн, виходячи з розміру невиконаного Постачальником зобов'язання з передачі товару на суму 50 393,50 грн.
Оцінюючи наданий позивачем розрахунок, суд вважає невідповідним нарахування пені, починаючи з 01.01.2025, позаяк матеріали справи не містять доказів на підтвердження тієї обставини, що саме 01.01.2025 є датою порушення відповідачем зобов'язання, а зазначені в тексті позову посилання на «численні публікації в мережі Інтернет» вказану обставину підтвердити неспроможні, позаяк не містять ні відомостей про самі посилання, ні належних і допустимих доказів неможливості реалізувати отримані за Договорами скретч-картки, які за аргументами позивача ним отримувалися ще у червні 2024 року.
При цьому, як уже зазначалося вище, частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати в разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За встановленими у справі обставинами позивач скористався правом вимагати у відповідача виконання зобов'язання за Договорами в натурі, надіславши 10.04.2025 на адресу відповідача претензію від 10.04.2025 за №75-7/88, у зв'язку з чим з урахуванням встановленої на підставі п.п. 4 п. 1, п. 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень (затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 за №958) дати її отримання (16.04.2025) та приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, які регулюють строк виконання зобов'язання, за позицією суду правомірним є період нарахування пені за Договором з 24.04.2025 по 14.08.2025 виходячи з невиконаного Постачальником зобов'язання з передачі товару на суму 50 393,50 грн та в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Таким чином, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені в означений період в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в сумі 4836,40 грн, а позов в цій частині таким, що підлягає до задоволення судом.
В частині вимог про стягнення 4593,40 грн пені суд відмовляє, позаяк пеня в цій частині нарахована за невідповідний період без доведення позивачем факту прострочення виконання зобов'язань у ньому.
Щодо 3 % річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання Договорів відповідачу за період з 01.01.2025 по 14.08.2025 нараховано - 3% річних в розмірі 936,08 грн.
Здійснивши перевірку поданих позивачем розрахунків, суд, послуговуючись тими ж критеріями щодо визначення строку виконання зобов'язання, які наведені вище в обґрунтування відхилення позову в частині пені вважає підставним нарахування 3% річних за період з 24.04.2025 року по 14.08.2025 року.
З урахуванням наведеного, здійснивши власні арифметичні розрахунки заявлених вимог у цій частині по кожному договору окремо, суд вважає правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 468,04 грн - 3% річних.
В частині вимог про стягнення 468,04 грн - 3% річних суд відмовляє, позаяк відсотки річних у цій частині нараховані за невідповідний період без доведення позивачем факту прострочення виконання зобов'язань у ньому.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, відповідно до поданої суду заяви про витрати на правову допомогу б/н б/д (вх. № 02.3.1-02/8754/25 від 08.10.2025) Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України просить суд стягнути з відповідача 4880,00 грн витрат на правничу допомогу (в тому числі 880,00 грн на відшкодування сплаченого позивачем ЄСВ) відповідно до укладеного між ним та Адвокатом Сорокою О.Є. цивільно-правового договору про надання правової допомоги №37/Д від 01.09.2025 року.
Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
При зверненні до суду з цим позовом за змістом позовної заяви позивач зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та які очікує понести у зв'язку із розглядом справи складається в тому числі з витрат на професійну правничу допомогу, що складатиме орієнтовно 15 000,00 грн, а в разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників - 4000,00 грн.
Звертаючись до суду із заявою про стягнення з відповідача 4880,00 грн витрат на правничу допомогу, позивач посилається на умови укладеного між ним, як Замовником та ОСОБА_1 , як Виконавцем Цивільно-правового договору №37/Д від 01.09.2025 року.
За змістом п. 1.1. даного Договору Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послугу: підготовка позовної заяви та представлення його інтересів у Господарському суді Закарпатської області у справі про стягнення коштів з ТОВ «Волинь НП», за яку Замовник зобов'язується провести повну оплату Виконавцю на умовах передбачених цим Договором, а Замовник, в свою чергу, зобов'язується приймати надані послуги та оплачувати їх.
За змістом п.п. 1.2., 1.3. Договору від 01.09.2025 за надані послуги Замовник проводить оплату Виконавцеві в сумі згідно Акту здачі-приймання наданих послуг за фактично надані послуги за період дії Договору з розрахунку підготовка/написання позовної заяви - 4000,00 грн та 2000,00 грн за участь у кожному судовому засіданні. Усі надані послуги оформляються Актом здачі-приймання наданих послуг.
Відповідно до акту здачі-приймання наданих послуг від 25.09.2025 підтверджується прийняття Замовником за Договором від 01.09.2025 (позивачем) юридичних послуг, наданих Виконавцем, а саме: підготовка/написання позовної заяви у Господарський суд Закарпатської області у справі про стягнення коштів з ТОВ «Волинь НП» на користь Замовника у справі №907/1012/25 вартістю 4000,00 грн.
26 вересня 2025 року позивачем сплачено на користь ГУДПС у Львівській області грошові кошти в розмірі 4804,41 грн із зазначенням призначення платежу - 101.6541030,228, Перераховується повністю ЄСВ-22% з зарплати за вересень 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією №333 від 26.09.2025, а відповідно до платіжної інструкції №327 від 26.09.2025 позивачем здійснено виплату на користь Виконавця заробітної плати по цивільно-правовій угоді №37/Д від 01.09.2025 року.
Як вже зазначалося вище, витрати на професійну правничу допомогу за правилами п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України включаються до складу судових витрат, а у ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України конкретизовано можливість розподілу витрат на професійну правничу допомогу, яка надана стороні саме адвокатом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Адвокатом відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до ст. 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ч. 1 ст. 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Резюмуючи наведені норми, суд враховує, що процесуальним законом визначено можливість включення учасником до складу судових витрат суми витрат на професійну правничу допомогу, яка надана такому учаснику справи виключно адвокатом на підставі укладеного відповідно до Закону № 5076-VI договору про надання правничої допомоги та яка оплачена (або має бути оплачена) як гонорар за відповідним договором про надання правничої допомоги.
В той же час, надані суду позивачем докази на підтвердження наявності витрат на професійну правничу допомогу свідчать, що договір, за яким Виконавець надавав Замовнику правову допомогу у цій справі укладався з Сорокою Орестом Євгеновичем, як з фізичною особою (а не з адвокатом), оплата за таким цивільно-правовим договором здійснювалася у формі виплати заробітної плати з нарахуванням на неї позивачем ЄСВ, що не відповідає ні змісту договору про надання професійної правничої допомоги, ні визначенню гонорару, як особливої форми винагороди адвоката.
При цьому, сама по собі наявність у Сороки О.Є. статусу адвоката (свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльності серії ЛВ №000225 від 31.07.2015) не може спростовувати наявність трудових відносин між ним і позивачем у справі при підготовці позовної заяви у цій справі чи про виплату позивачем гонорару, а не заробітної плати та нарахованої на неї ЄСВ (як це зазначено у платіжних інструкціях №333 від 26.09.2025, №327 від 26.09.2025).
Суд враховує, при цьому, що за змістом ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).
Таким чином, право працівника на отримання заробітної плати обумовлено наявністю між ним та роботодавцем трудових відносин (укладеного трудового договору) та не пов'язується з наданням чи ненаданням правової допомоги в конкретній справі.
На підтвердження означених обставин суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є самостійними і окремими платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (п. 5 ч. 1 ст. 4 даного Закону), а відтак, у разі дійсного укладення позивачем з ОСОБА_1 саме договору про надання правничої допомоги в розумінні Закону № 5076-VI, - в Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України були б відсутні підстави самостійного нарахування замість такого «адвоката» ЄСВ (платіжна інструкція №333 від 26.09.2025).
При цьому, адвокат, який має намір здійснювати індивідуальну адвокатську діяльність за правилами ст. 65 Податкового кодексу України зобов'язаний стати на податковий облік та самостійно декларувати і сплачувати власні податкові зобов'язання та здійснювати оплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно приписів ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача заявлених позивачем до стягнення 4888,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, позаяк такі за поданими суду доказами пов'язані з виконанням трудових обов'язків та отримання заробітної плати, а не надання професійної правничої допомоги учаснику справи в розумінні ГПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 126, 129, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України (79060, м. Львів, вул. Наукова, буд. 3Б, код ЄДРПОУ 03534430) 50 393,50 грн (п'ятдесят тисяч триста дев'яносто три гривні 50 копійок) попередньої оплати, 4836,40 грн (чотири тисячі вісімсот тридцять шість гривень 40 копійок) пені, 468,04 грн (чотириста шістдесят вісім гривень 04 копійки) - 3% річних та 2775,76 грн (дві тисячі сімсот сімдесят п'ять гривень 76 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
4. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача 4880,00 грн витрат на правову допомогу, - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 14 листопада 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.