Справа № 442/5428/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/919/25 Доповідач: ОСОБА_2
12 листопада 2025 року у місті Львові.
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
під головуванням судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Дрогобицької окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2025 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 ,
з участю: ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2025 року задоволено клопотання адвоката ОСОБА_9 та звільнено умовно-достроково ОСОБА_7 від відбуття покарання на невідбутий термін 6 місяців 3 дні.
На вказану ухвалу суду прокурор Дрогобицької окружної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання захисника про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 .
Свої апеляційні вимоги прокурор мотивує тим, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, є незаконною, викладені у ній висновки не відповідають фактичним обставинам справи та суперечить вимогам ст. 81 КК України.
Покликається, що положення ст. 81 КК України не містять імперативної вказівки на її застосування, а носять рекомендаційний характер і застосовується суддями за наявності усіх умов, передбачених даною статтею і доказів того, що засуджений дійсно заслуговує на застосування до нього ст. 81 КК України. Вказує, що процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом усього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Стверджує, що ОСОБА_7 за час відбуття покарання не довів своєю поведінкою своє виправлення. Зазначає, що судом не враховано, що ОСОБА_7 з 15.04.2022 відбуває покарання у місцях позбавлення волі. За час відбування покарання, згідно поданої характеристики засуджений характеризується посередньо, оскільки 6 разів заохочувався та 20.08.2025 під час розгляду судом вказаного клопотання 1 раз притягувався до дисциплінарної відповідальності. Однак, суд не надав оцінки факту притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності.
Також, судом не враховано характеристику засудженого від 15.08.2025, з якої вбачається, що ОСОБА_7 вчиняє дії, пов'язані з погрозами або насильством, готовність до змін - бажає змінити своє життя, про те це бажання має поодинокий та не системний характер, не бере участі у програмах/заходах, які проводяться в установі, усвідомлює, що має позитивні плани на майбутнє але не знає як їх втілити, ризик повторного вчинення кримінального правопорушення середній, ризик ймовірної небезпеки для суспільства оцінюється як середній, не виявляє потреби у плануванні нових завдань впливу на криміногенну потребу та у доповненні.
Крім цього, суд не надав оцінки особі засудженого, який скоїв кримінальне правопорушення, передбачене за ч.1 ст.152 КК України, способу його вчинення (застосування зброї) та ставлення до наслідків. Також звертає увагу, що згідно вироку суду наявний позов у сумі 400000 грн., який засудженим добровільно невідшкодований, а лише ДВС проводиться примусове стягнення з заробітної плати, що свідчить про його ставлення до вчиненого.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримала подану апеляційну скаргу та навела аналогічні доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила таку задоволити.
Засуджений та його захисник заперечили вимоги апеляційної скарги прокурора, покликаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Колегія суддів, заслухавши доповідача про обставини справи і зміст апеляційної скарги, пояснення присутніх учасників процесу, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, встановила таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали не дотримані у повній мірі.
Згідно матеріалів справи адвокат ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_7 звернувся до місцевого суду із клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 , оскільки останній довів своє виправлення.
Оскаржуваною ухвалою вказане клопотання задоволено та звільнено умовно-достроково засудженого ОСОБА_7 від відбуття покарання на невідбутий термін 6 місяців 3 дні.
При апеляційному розгляді справи підтвердились апеляційні доводи прокурора про те, що приймаючи рішення про звільнення засудженого ОСОБА_7 умовно-достроково від відбування покарання, суд першої інстанції належно не оцінив усі представлені матеріали та обставини справи, а також дані про особу засудженого.
Згідно матеріалів справи засуджений ОСОБА_7 на даний час відбуває покарання у виді 4 років позбавлення волі, призначене йому вироком Хмельницького апеляційного суду від 22.03.2022 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152 КК України.
Початок строку відбування покарання - 15.04.2022р., кінець строку - 13.04.2026р.
Суд першої інстанції вірно встановив, що на час розгляду клопотання засуджений ОСОБА_7 відбув, визначену ч.3 ст.81 КК України частину покарання.
Водночас, колегія суддів не погоджується із висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_7 на даний час довів своє виправлення.
Так, відповідно до ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, за умови фактичного відбуття ним встановленої у ч.3 ст.81 КК України відповідної частини строку призначеного йому покарання.
Отже, сумлінна поведінка та ставлення до праці засудженого, що передбачено у ч.2 ст.81 КК України, являється основною умовою при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
При цьому, належне виконання засудженим законних вимог адміністрації виправної колонії під час відбуття покарання та його належна поведінка є для засудженого обов'язком впродовж всього строку відбування покарання, і виправлення засудженого має ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь період відбування покарання.
Той факт, що засуджений протягом частини певного строку відбування покарання заохочувався, не піддавався дисциплінарним стягненням, або такі стягнення на час розгляду клопотання погашені у встановленому законом порядку, як і відбуття засудженим, встановленої законом частини строку призначеного покарання, не є безумовними підставами для застосування до нього положень ст.81 КК України, адже умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має важливе значення для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України, а саме виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч.1 ст.6 КВК України, виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Згідно оскаржуваної ухвали висновок про те, що засуджений ОСОБА_7 на даний час довів своє виправлення, місцевим судом обґрунтовано даними: характеристики на засудженого, згідно якої ризик ймовірної небезпеки для суспільства оцінюється як середній; довідки про заохочення і стягнення із 6-ма заохоченням та одним погашеним стягненням за малозначний проступок; виписки з Наказу про знаття раніше накладного стягнення; оцінки ризиків вчинення повторного КП як низькою в 95 балів; довідки ДУ ДВК№40 про суттєву частину сплати заборгованості; клопотання ТзОВ «Дрогобицький м'ясокомбінат» про заохочення засудженого, тощо.
У своєму рішенні суд зазначив, що засуджений ОСОБА_7 у цілому витримав процес виправлення та перевиховання, який має бути стабільним та послідовним протягом усього перебування в установі виконання покарання.
Водночас, є слушними апеляційні доводи прокурора про те, що суд фактично не дав оцінки тому факту, що ОСОБА_7 під час відбування покарання допустив одне порушення вимог режиму утримання, за що на нього було накладено стягнення.
Так, суд у своєму рішенні зазначив, що допущене засудженим порушення вимог режиму утримання було малозначним і на час постановлення оскаржуваної ухвали накладене на ОСОБА_7 стягнення було погашене, однак не врахував, що факт допущення засудженим даного порушення під час відбування покарання та під час розгляду судом клопотання про його умовно-дострокове звільнення впливає на загальну оцінку поведінки засудженого за весь період відбування ним покарання.
Крім цього, варті уваги обставини вчинення ОСОБА_7 даного порушення режиму відбування покарання, які наведено, зокрема, у наявному у матеріалах справи висновку щодо перевірки факту порушення режиму відбування покарання засудженим ОСОБА_7 . Так, з даного висновку вбачається, що 17.08.2025 о 23:20 год. засуджений ОСОБА_7 знаходився у коридорі відділення установи та не виконав команду «Відбій». На зроблені зауваження не реагував та висловлював своє невдоволення щодо режиму утримання (а.с. 59).
Також, колегія суддів погоджується із доводами прокурора, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 умовно-достроково від відбування покарання, як такого, що довів своє виправлення, суд не у повній мірі врахував дані характеристики на засудженого від 15.08.2025, з якої вбачається, що ОСОБА_7 періодично вчиняє дії, пов'язані з погрозами або насильством. Готовність до змін - бажає змінити своє життя, про те це бажання має поодинокий та не системний характер. Стверджує, що має бажання брати участь у програмах/заходах, але це не відповідає дійсності. Має позитивні плани на майбутнє але не знає як їх втілити, не виявляє потреби у плануванні нових завдань впливу на криміногенну потребу та у доповненні/плануванні інших заходів (а.с. 35-36).
З приводу даних про перерахування ОСОБА_7 грошових коштів на погашення заборгованості по виконавчому провадженню, то слід враховувати, що сплачувати, визначене за вироком суду грошове відшкодування є обов'язком засудженого.
Отже, колегія суддів вважає, що відбуття ОСОБА_7 встановленої законом частини строку покарання, наявність у нього заохочень, наявність погашеного дисциплінарного стягнення, а також інші наведені у характеристиці дані про особу ОСОБА_7 у цьому випадку не дають підстав для висновку, що ОСОБА_7 на даний час засвідчив успішність процесу виправлення.
З урахуванням наведеного та конкретних обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про застосування положень ст. 81 КК України до засудженого ОСОБА_7 , оскільки такий, на переконання апеляційного суду, ще не довів своє виправлення.
За встановлених апеляційним судом обставин, колегія суддів визнає обґрунтованою апеляційну скаргу прокурора, а тому така підлягає до задоволення.
Таким чином, ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2025 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 слід скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 419 КПК України, ст.81 КК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Дрогобицької окружної прокуратури ОСОБА_6 задоволити.
Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2025 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 - скасувати.
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_9 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 - відмовити.
Ухвала остаточна та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: