07.11.2025 Справа №607/8008/25 Провадження №2/607/2931/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач ТОВ «Бізнес позика» звернулося в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 04.01.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та відповідачем було укладено договір № 485227-КС-003 про надання кредиту, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 11 000,00 грн. Договір був укладений в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 11 000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 .
До теперішнього часу Боржник свої зобов'язання за Кредитним договором № 485227-КС-003 про надання кредиту належним чином не виконав, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість за Договором № 485227-КС-003 про надання кредиту в розмірі 31 300,08 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 11 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 19 623,38 грн; суми прострочених платежів за комісією - 676,70 грн.
У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за Договором № 485227-КС-003 про надання кредиту в розмірі 31 300,08 грн та 2422,40 грн сплаченого судового збору.
Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позов, в якому позов не визнав, та зазначив, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а тому не може підтверджувати отримання та користування кредитом. Також надані паперові копії кредитного договору не можуть вважатися електронними документами та є не належними доказами. Крім цього нарахування комісії за надання кредиту є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України. Тому слід відмовити у задоволенні первісного позову.
Позивач ТОВ «Бізнес позика» подало відповідь на відзив в якому зазначила, що договір укладений відповідно до закону і підписаний відповідачем за допомогою пароля-ідентифікатора, що свідчить про його ознайомлення та погодження з умовами договору та правилами. Також відповідачу були перераховані кошти на його банківський рахунок, який зазначений в договорі кредиту. Розрахунок заборгованості ґрунтується на умовах кредитного договору і нарахування процентів та комісії було здійснено відповідно до умов кредитування.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив в якому вказав, що позовні вимоги позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, не надано позивачем виписку з рахунку відповідача, а тому позовні вимоги безпідставні.
У судове засідання представник ТОВ «Бізнес позика» не з'явився, однак подав клопотання про розгляд справи без його участі, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, однак представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі, просить відмовити у задоволенні позову.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду витребувано докази.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що 04.01.2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 485227-КС-003 про надання кредиту (Далі - Договір), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-0184, на номер телефону НОМЕР_2 , що зазначений позичальником у своїй анкеті.
Згідно із п. 2.1. Договору, кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 11 000,00 грн на засадах строковості, поворотність платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика».
Відповідно до п. 2.2. Договору, тип Кредиту: кредит.
Згідно із п. 2.3. Договору, строк, на який надається Кредит: 16 тижнів.
Відповідно до п.2.4. Договору, стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,16159091, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку.
Загальний розмір наданого Кредиту: 11 000,00 грн. Строк дії Договору: до 25.04.2024 року. Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту: 23 120,00 грн. Загальні витрати за Кредитом: 12 203,72 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 12203,00 процентів. (п.п. 2.6 - 2.10 Договору).
Згідно із п. 2.9. Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка розрахована відповідно до методики розрахунку, що затверджена Постановою Національного банку України від 11.02.2021 № 16 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит». Реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка, загальні витрати за Кредитом та орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту обчислені на основі припущення, що Позичальник буде дотримуватись графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку №l до Договору, та буде застосовуватись Знижена процентна ставка, а інші платежі за послуги Кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії Договору.
Відповідно до п.2.10 - 2.11 Договору, дата видачі Кредиту 04.01.2024. Дата повернення Кредиту 25.04.2024.
Згідно із п. 3.1. Договору, кредитодавець зобов?язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення Договору надати Позичальнику Кредит в сумі вказаній в п. 2.1. Договору, шляхом безготівкового переказу кошів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок Позичальника, який відповідає банківській платіній картці, що наведена в розділі 8 Договору.
Відповідно до п. 3.2. Договору, протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються за ставкою вказаною у п. 2.4 Договору на залишок заборгованості по Кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку N?l до Договору і розраховується в порядку описаному нижче.
У разі якщо погашення Кредиту здійснюється згідно погодженого Сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого Кредиту, то зобов'язання Позичальника по сплаті Процентів за користування Кредитом розраховуються відповідно до Зниженої процентної ставки, що вказана в п. 2.4. Договору (п. 3.2.1 договору).
Відповідно до п. 3.2.2. Договору, сторони домовились, що у разі якщо повернення Кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору, (за виключенням дострокового повернення Кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по Кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування Процентів за користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. Договору. При цьому, нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору, та до закінчення строку дії Договору.
Підписуючи цей Договір, Позичальник підтверджує таке, що до укладання Договору Позичальник отримав від Кредитодавця (в т.ч. кредитного посередника) інформацію та документи, надання яких передбачені законодавством України, зокрема передбачену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», Паспорт споживчого кредиту, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також про умови Договору і Правила, що розмішені на сайті Кредитодавця (п. 7.3 Договору).
Згідно п. 7.4.4. Договору, позичальник ознайомлений з Договором та Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань, вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, уклав Договір з вільним волевиявленням.
Також за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором UA-0184, ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту, та підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що були надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Крім того, підтвердив отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.
Відповідно до довідки про стан заборгованості та розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № 485227-КС-003 про надання кредиту від 04.01.2024 станом на 31.03.2025 загальна заборгованість становить 31 300,08 грн, з яких: 11 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 19 623,38 грн. - заборгованість по відсотках; 676,7 грн - заборгованість по комісії.
Крім того, з розрахунку заборгованості за договором № 485227-КС-003 про надання кредиту від 04.01.2024 вбачається, що відповідач ОСОБА_1 здійснив оплату на загальну суму 2 890,00 грн., які були направлені на погашення відсотків за користування в сумі 1 916,7 грн, комісії в розмірі 973,3 грн.
Відповідно до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів виданого ТОВ «ПрофітГід», ТОВ «Бізнес позика» переказала кошти в розмірі 11 000,00 грн, на рахунок НОМЕР_3 .
Як вбачається із виписки із рахунку НОМЕР_3 за період 04.01.2024-04.01.2024, було перераховано 11 000,00 грн, на рахунок, який належить ОСОБА_1 .
Згідно із ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 31 300,08 грн, у зв'язку із порушенням зобов'язання за договором № 485227-КС-003 про надання кредиту.
Суд частково погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".
Зокрема, в ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, уклавши договір №485227-КС-003 від 04.01.2024 в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому, на думку суду цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Підписавши даний кредитний договір, відповідач, відповідно до статей 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору та взяв на себе відповідні зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування. Однак, у визначений строк їх не повернув, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення тіла кредиту та відсотків підлягає задоволенню.
Посилання відповідача, що позивач не підтвердив факт отриманням ним коштів, суд вважає безпідставним, оскільки як вбачається із виписки із рахунку НОМЕР_3 за період 04.01.2024-04.01.2024, було ТОВ «Бізнес позика» через ТОВ «ПрофітГід» перераховано 11 000,00 грн, на рахунок НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 .
Щодо вимоги позивача про стягнення комісії за кредитним договором №485227-КС-003 від 04.01.2024, суд зазначає, що відсутні законні підстави для стягнення із відповідача заборгованості за комісією, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Аналіз умов договору про надання споживчого кредиту свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 676,70 грн, встановлена в п. 2.5 договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.
Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком фінансової установи, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об'єктивно надаються позичальнику.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.
Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.
З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про те, що положення договору про надання споживчого кредиту №485227-КС-003 від 04.01.2024 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 676,70 грн, суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 676,70 грн.
Також судом встановлено, що позивач нарахував відповідачу комісію за надання кредиту в розмірі 1 650,00 грн, з яких направив кошти на погашення комісії в розмірі 973,30 грн, що неправомірним в силу нікчемності положення договору про надання споживчого кредиту №485227-КС-003 від 04.01.2024 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту.
Отже, встановивши, що відповідач свої обов'язки за кредитним договором не виконав, допустив заборгованість за кредитом, суд дійшов висновку, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо порядку погашення заборгованості, яка добровільно ним не сплачується і з відповідача в користь позивача підлягає стягненню сума простроченого платежу по тілу кредиту в розмірі 11 000,00 грн.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками, суд зазначає, що визначаючи розмір стягнення з відповідача відсотків в розмірі 19 623,38 грн, позивач обґрунтовував вказаний розрахунок п. 5.1 Правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика».
Проте, суд не може погодитися з аргументами позивача щодо нарахування процентів за кредитним договором і звертає увагу на те, що строк користування кредитом за кредитним договором складає 16 тижнів, з 04.01.2024 по 25.04.2024.
Враховуючи, що відповідач не дотримувався повернення будь-яких платежів у строки, передбачені п. 3.2.3 Договору, слід застосувати стандартну процентну ставку за кредитом в розмірі 2,00000000, фіксовану. Орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 12 203,72 процентів, а орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 23 120,00 грн.
Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).
Однак, позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.
Крім того, зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку дії кредитного договору.
В цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статі 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Враховуючи наведене, суд виходить з того, що починаючи з 25.04.2024 у позивача, як кредитодавця, відсутнє право нараховувати проценти за кредитним договором.
Позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойку, 3% річних та інфляційних витрат в порядку, установленому частиною другою статті 625 ЦК України, як наслідку прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому статтею 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.
Тому суд вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом, нарахованих виключно у період з 04.01.2024 по 25.04.2024 в межах 16 тижнів строку за ставкою визначеною в договорі, що всього становить 21 540,08 грн, враховуючи, що відповідач сплатив кошти в розмірі 2 890,00 грн, підлягають стягненню з відповідача в користь позивача проценти за користування кредитом в розмірі 18 650,08 грн.
Отже загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, становить 29 650,08 грн, що складається із наступного: 11 000.00 грн розмір заборгованості за тілом кредиту; 18 650,08 грн розмір заборгованості за відсотками.
Щодо інших доводів позивача у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд звертає увагу на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до позовних вимог, ціна первісного позову у даній справі становила 31 300,08 грн. Позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 29 650,08 грн, в іншій частині відмовлено. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 94,73 % (29 650,08 грн *100/31300,08).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 2 422,40 грн, які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, 2 422,40 * 94,73 /100 = 2 294,74 грн.
За таких обставин, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 2 294,74 грн, сплаченого судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 541, 553, 554, 610, 611, 612, 614, 625, 629, 1046, 1048-1050 Цивільного кодексу України, суд,
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором № 485227-КС-003 про надання кредиту від 04.01.2024 в розмірі 29 650,08 грн (двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят гривень 08 копійки) та 2 294,74 грн (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривень 74 копійки) сплаченого судового збору.
Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 41084239, місцезнаходження м. Київ бульвар Лесі Українки, 26/411;
відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Рішення суду складено та підписано 11 листопада 2025 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко