ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 листопада 2025 року Справа № 903/933/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача - Кравченко Т.С., адвокат (в режимі відеоконференції);
відповідача - Шумський Б.А., адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НКЮ" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року у справі №903/933/25 (суддя Бідюк С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Блектрейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НКЮ"
про стягнення 22 157 400 грн
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 13.10.2025 у справі № 903/933/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Блектрейд" від 09.10.2025 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт в межах ціни позову в сумі 22 157 400 грн на рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "НКЮ".
В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ТОВ "НКЮ" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду в частині накладення арешту на рухоме майно, що належить ТОВ "НКЮ" та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ "Блектрейд" про забезпечення позову відмовити повністю.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Волинської області норм процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НКЮ" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року у справі №903/933/25. Призначено справу №903/933/25 до розгляду на 10 листопада 2025 року об 10:30 год.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обгрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
10.11.2025 до Північно-західного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС від представника позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній підтримує вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши пояснення позивача та вдіповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, ухвалу місцевого господарського суду в частині задоволення заяви ТОВ "Блектрейд" від 09.10.2025 про забезпечення позову скасувати, прийнявши нове судове рішення про відмову у її задоволенні.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 вересня 2025 року ТОВ "Блектрейд" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "НКЮ" про стягнення 22 157 400 грн заборгованості за 21 договорами купівлі-продажу.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.09.2025 у справі №903/933/25, серед іншого, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 28 жовтня 2025 року о 11:00 год.
09 жовтня 2025 року до Господарського суду Волинської області від ТОВ "Блектрейд" надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "НКЮ" у тому числі, але не виключно, на транспортні засоби: сідельний тягач марки Volvo модель FН 460, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; напівпричіп рефрижератор марки Schmitz модель SKO 24/L, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ; сідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 ; напівпричіп рефрижератор марки Schmitz модель SKO 24/L, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_9 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2012 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_10 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_11 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2017 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_12 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2014 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_13 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2014 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_14 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_15 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_16 ; cідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_17 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_18 ; напівпричіп тентована платформа марки Koegel модель SN 24, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_19 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_20 ; сідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_21 в межах ціни позову 22 157 400,00 грн.
Вказана заява обгрунтована тим, що між ТОВ "Блектрейд" та ТОВ "НКЮ" були укладені 21 договір купівлі-продажу транспортних засобів, за якими у відповідача існує заборгованість в розмірі 22157400,00 грн. Заявник вказує, що до звернення до суду із позовом ним вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу письмової вимоги за вих. №01/1209 від 12.09.2025 щодо погашення існуючої заборгованості. Однак, вказана вимога була проігнорована відповідачем. Крім того, з моменту звернення позивача до суду із вказаним позовом, відповідачем не вжито жодних заходів щодо вирішення існуючого спору та/або погашення наявної заборгованості (повідомлень щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, неможливості виконання своїх зобов'язань тощо від відповідача не надходило). Така бездіяльність та протиправна поведінка відповідача негативно впливає на фінансовий стан позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною.
Місцевий господарський суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення.
При цьому, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні заяви в частині накладення арешту на 21 транспортний засіб зазначив, що позивачем не подано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту належності відповідачу на праві власності вказаних транспортних засобів.
Водночас, посилаючись на те, що невжиття судом заходів забезпечення вказаної заяви у вигляді накладення арешту на рухоме майно, яке належить ТОВ "НКЮ", в межах ціни позову, можливо призведе до порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача та може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, дійшов висновку про часткове задоволення заяви.
Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Статтею 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову.
Відповідно до вимог указаної статті господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 та постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі №7/127(917/1862/21)).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу (іншим особам) здійснювати певні дії.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Як вбачається, предметом позову у даній справі є майнова вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 22 157 400 грн.
Заява ТОВ "Блектрейд" від 09.10.2025 про забезпечення позову обґрунтована тим, що починаючи з досудового врегулювання спору відповідачем не вжито жодних заходів щодо вирішення існуючого спору та/або погашення наявної заборгованості (повідомлень щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, неможливості виконання своїх зобов'язань тощо від відповідача не надходило). Така бездіяльність та протиправна поведінка відповідача негативно впливає на фінансовий стан позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною. Відчуження відповідачем рухомого майна на користь третіх осіб до моменту відкриття виконавчого провадження може унеможливити виконання рішення суду у справі. Враховуючи ухилення відповідача від свого обов'язку щодо задоволення вимог кредитора, існує реальний ризик ускладнення виконання рішення суду.
Арешт майна за своєю суттю є тимчасовим заходом, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такий правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 зі справи №905/448/22.
Разом з тим, для вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, суд має встановити належність вказаного майна саме відповідачу.
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (далі - Порядок 1388), встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі.
Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень (п. 2 Порядку 1388 ).
Згідно із п. 6 та п. 7 Порядку 1388 транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг. Власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) (крім суб'єктів господарювання, що придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Частинами 1, 2, 6 ст. 341 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що інформація про зареєстровані транспортні засоби та їх власників, належних користувачів, що міститься у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України, є відкритою та загальнодоступною. Для фізичних та юридичних осіб інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів надається шляхом пошуку за суб'єктом (власником транспортного засобу) в електронній формі через офіційний веб-сайт органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації та обліку транспортних засобів, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням засобів електронної ідентифікації, що мають високий або середній рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", чи в паперовій формі шляхом подання заяви особисто або направлення її поштою до органів Міністерства внутрішніх справ України. Інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів надається у порядку і за формою, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Інформація про зареєстрований транспортний засіб чи його власника, належного користувача, отримана в електронній чи паперовій формі відповідно до законодавства за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, є офіційною та використовується відповідно до законодавства.
Пунктом 1 розділу І "Загальні положення" Порядку ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2020 №779 (далі - Порядок), передбачено, що цей Порядок визначає процедуру ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - ЄДРТЗ).
Відповідно до п. 3 розділу ІІ "Порядок наповнення та ведення ЄДРТЗ" Порядку до ЄДРТЗ уноситься інформація про транспортні засоби, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, відомості про їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби (далі об'єкти обліку).
Пунктами 6, 7 розділу ІІ "Порядок наповнення та ведення ЄДРТЗ" Порядку встановлено, що до ЄДРТЗ уносяться такі відомості про власника (співвласника) транспортного засобу: 1) прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження; 2) повне найменування та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (для юридичних осіб); 3) адреса реєстрації місця проживання фізичної особи або адреса місцезнаходження юридичної особи; 4) назва, серія (за наявності), номер, дата видачі документа, що посвідчує особу, та найменування органу, який його видав; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до закону). До ЄДРТЗ уносяться такі відомості про транспортний засіб: 1) марка; 2) модель; 3) тип (за призначенням); 4) тип (за конструкцією); 5) категорія; 6) тип кузова; 7) колір; 8) рік випуску; 9) номерний знак; 10) кількість дверей; 11) кількість місць; 12) номер кузова; 13) номер рами (шасі); 14) ідентифікаційний номер (VIN); 15) номер двигуна; 16) об'єм двигуна; 17) потужність двигуна (за наявності такої інформації в поданих документах); 18) кількість циліндрів (за наявності такої інформації в поданих документах); 19) вид пального; 20) екологічні норми (за наявності такої інформації в поданих документах); 21) маса без навантаження; 22) повна маса; 23) показники одометра (за наявності такої інформації); 24) дата першої державної реєстрації; 25) дата державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку; 26) серія, номер та дата видачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (тимчасового реєстраційного талона); 27) особливі відмітки свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; 28) реквізити документів, що підтверджують правомірність придбання, отримання, увезення, митного оформлення; 29) реквізити документів, що підтверджують відповідність конструкції встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів (за наявності).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №260 "Про деякі питання надання інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників та належних користувачів" затверджено Порядок надання фізичним та юридичним особам інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів стосовно зареєстрованих транспортних засобів, належних користувачів, п. 1 розділу "Загальні питання" якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм надання фізичним та юридичним особам інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Реєстр) стосовно зареєстрованих транспортних засобів, належних користувачів.
Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що відомості з Реєстру надаються: 1) в паперовій формі - територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - уповноважений орган МВС) у вигляді витягу з Реєстру; 2) в електронній формі: у форматі витягу з Реєстру або в іншому форматі, визначеному в договорі між адміністратором Реєстру та юридичною особою, в установленому законодавством порядку; програмними засобами ведення Реєстру у форматі витягу з нього через офіційний веб-сайт МВС.
Відповідно до п. 4 указаного Порядку, витяг з Реєстру надається на запит будь-якої фізичної або юридичної особи за умови ідентифікації такої особи. Відомості з Реєстру про належного користувача транспортного засобу надаються фізичній чи юридичній особі, за якою такий транспортний засіб зареєстрований (уповноваженій нею особі), особі, якій видано тимчасовий реєстраційний талон, належному користувачу.
Отже, саме інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів є належним доказом на підтвердження обставин щодо власника зареєстрованого транспортного засобу.
Позивачем не подано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження, станом на день розгляду заяви, права власності ТОВ "НКЮ" на вказані позивачем у заяві про забезпечення позову 21 транспортний засіб.
Враховуючи викладене колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту належності відповідачу на праві власності 21 транспортних засобів, накласти арешт на які просив позивач у заяві, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в цій частині.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшовши вищевказаного висновку, одночасно задоволив заяву про забезпечення позову, наклавши арешт на все рухоме майно відповідача.
Колегія суддів зазначає, що заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених ст. 136 ГПК України, а саме:
- якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;
- якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту або заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, та відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, та положень ч.1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2,5,6,7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Отже, заходи забезпечення позову (вимог), без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
При цьому судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Здійснивши оцінку обгрунтованості доводів заявника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявником не доведено, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а заява ТОВ "Блектрейд" про вжиття заходів забезпечення грунтується виключно на припущеннях та побоюваннях та не підтверджена достатніми та належними доказами, які свідчили б про необхідність вжиття судом заходів забезпечення.
Припущення позивача, що рухоме майно відповідача може бути відчужене, обтяжене чи зникнути на момент виконання рішення суду є безпідставними та такими, що жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами. Зокрема, позивачем не наведено доказів, що відповідачем фактично вчиняються дії щодо відчуження рухомого майна, натомість, позивачем лише висловлено припущення можливого, в майбутньому, його відчуження, як і не надано доказів того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити дії, які можуть унеможливити чи утруднити виконання майбутнього рішення суду.
Саме лише посилання в заяві на потенційну загрозу у позивача в ускладненні відновлення порушених прав без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
В заяві про забезпечення позову містяться загальні міркування про загрозу відчуження майна без надання будь-яких доказів на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на відчуження майна, витрачання/списання коштів з рахунків, у тому числі не для здійснення розрахунків з позивачем, виведення грошових коштів чи інше ухилення від виконання зобов'язань та без зазначення фактичних обставин, на підтвердження викладеного в заяві. Позивач посилається винятково на те, що відповідач у будь-який момент може розпорядитися своїми активами.
Суд зазначає, що беззаперечна можливість осіб у будь-який момент розпорядитися коштами, що знаходяться на їх рахунках, та/або відчужити майно, яке знаходиться у їхній власності, не є тотожною вчиненню цими особами дій, спрямованих на зменшення цих майнових активів.
Сам по собі факт існування боргу та значний розмір позовних вимог у розумінні приписів ГПК України не є самостійною та достатньою підставою для накладення арешту на все рухоме майно, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності заборгованості, а у разі якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Також суд зазначає, що можливе неналежне виконання ТОВ "НКЮ" своїх обов'язків за договорами не означає, що він в майбутньому ухилятиметься від виконання рішення.
Суд акцентує, що інститут забезпечення позову призначений для запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів, а не для автоматичного застосування обмежувальних заходів при порушенні зобов'язання іншою стороною. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Один лише факт можливого порушення договірного зобов'язання, якщо такий мав місце у відносинах сторін, не свідчить про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як цього вимагає ст. 136 ГПК України.
Тим більше матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову, беручи до уваги також те, що згідно Довідки ТОВ "НКЮ" вих.№1410-1 від 14.10.2025 на балансі товариства станом на 30.09.2025 перебуває 108 одиниць транспортних засобів, балансова вартість яких становить 70 346 733,15 грн.
Також колегія суддів зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, відмовивиши у арешті 21 транспортного засобу з посиланням на те, що позивачем не доведено їх належності відповідачу, одночасно задоволив більш обтяжливу вимогу про арешт всього рухомого майна відповідача, незважаючи на ту саму відсутність доказів належності майна відповідачу, а також відсутність доказів на підтвердження вартості рухомого майна, на яке накладено арешт, що унеможливлює здійснення судом оцінки співвідношення вартості майна з ціною позову та оцінки відповідності права чи законного інтересу заявника, за захистом якого він звертається до суду майновим наслідкам накладення арешту на зазначене майно.
Колегія суддів зазначає, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т. ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20, від 03.03.2023 у справі №905/448/22) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Враховуючи викладене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заявлених ним заходів, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ТОВ "Блектрейд" про забезпечення позову.
При цьому, колегія суддів ьере до уваги те, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а саме, не в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для вирішення заяви про забезпечення позову, з огляду на що апеляційну скаргу ТОВ "НКЮ" слід задоволити, ухвалу місцевого господарського суду в частині задоволення заяви ТОВ "Блектрейд" від 09.10.2025 про забезпечення позову скасувати, прийнявши нове судове рішення про відмову у її задоволенні.
Керуючись ст.ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НКЮ" задоволити.
2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року у справі №903/933/25 в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Блектрейд" від 09.10.2025 про забезпечення позову скасувати, прийнявши нове судове рішення про відмову у її задоволенні.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений "13" листопада 2025 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.