вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про закриття апеляційного провадження
"13" листопада 2025 р. Справа№ 910/4552/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Коротун О.М.
Буравльова С.І.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Чекман М.П., Шульженко Д.Ю., Караговнік А.Ю.,
від відповідача - Прокопенко І.І.,
від третьої особи - Міністерства культури України - Яцишен Д.В., Мнацаканян С.А.,
від третьої особи - Київської Митрополії Української Православної Церкви - Задніпряний В.В.,
від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (особи, які не брали участі у справі) - Ковальчук Я.В.,
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 (суддя Сташків Р.Б., повний текст складено - 17.08.2023) за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра", за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства культури України, та третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київської Митрополії Української Православної Церкви, про визнання недійсним правочину.
ВСТАНОВИВ наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2025 звільнено ОСОБА_2 (особу, яка не брала участі у справі) від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; поновлено ОСОБА_2 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; об'єднано апеляційні скарги ОСОБА_2 та Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 в одне апеляційне провадження.
Крім цього, не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2025 звільнено ОСОБА_1 (особу, яка не брала участі у справі) від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; об'єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 в одне апеляційне провадження.
В судовому засіданні 13.11.2025 колегією суддів поставлено на обговорення питання щодо вирішення оскаржуваним судовим рішенням безпосередньо прав та обов'язків вказаних скаржників.
В судовому засіданні 13.11.2025 представники позивача, третьої особи - Київської Митрополії Української Православної Церкви, а також представник осіб, які не брали участі у справі, вказали про вплив оскаржуваного рішення на права, інтереси та обов'язки апелянтів (осіб, які не брали участі у справі).
Представники відповідача та третьої особи - Міністерства культури України заперечили проти вказаних доводів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників учасників судового процесу, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
Відповідно до приписів пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, Держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.
За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ у рішенні від 04.12.1995 зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є учасниками цієї справи та подали апеляційні скарги як особи, на думку яких, суд вирішив питання про їх права на житло (проживання у келії) та на свободу світогляду і віросповідання внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про відмову у визнанні недійсною односторонньої відмови Заповідника від договору, укладеного із Монастирем, щодо користування будівлями і спорудами культового призначення, та застосуванні наслідків недійсності спірного одностороннього правочину шляхом визнання за Монастирем права користування нерухомим майном.
Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Тобто частиною першою статті 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема, розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи із предмета та підстав позову.
Також указана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок; такий правовий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Така правова позиція послідовно та неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 10.09.2020 та від 23.11.2020 у справі №914/1643/19, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 20.09.2021 у справі №910/6681/20, від 19.01.2023 та від 18.09.2023 у справі № 914/1334/20, від 04.10.2023 у справі № 910/1005/23, від 16.10.2023 у справі №914/794/21, від 12.03.2024 у справі №910/6180/20, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі №910/4552/23.
Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов'язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов'язків. Тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та/або обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи із зазначеного вище, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.
Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов'язки, та про які саме.
Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та/або обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та/або обов'язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та/або обов'язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, незалучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №916/4093/21 (пункт 108).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та/або обов'язки скаржника і які конкретно.
Тобто чинний ГПК України передбачає необхідність дослідження апеляційним господарським судом наявності правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та/або обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.
Відтак особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Тобто скаржник повинен підтвердити безпосередність його правового зв'язку з оскаржуваним судовим рішення, а саме: чітко зазначити в апеляційній скарзі, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов'язки, та про які саме. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3.
При цьому суд апеляційної інстанції насамперед має з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов'язки скаржника та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасувати судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та/або обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та/або обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, у зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, а також у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі № 910/4552/23.
Звертаючись з апеляційними скаргами, скаржники вказали, що оскаржуване рішення впливає на їх права, інтереси та обов'язки, як ченців Монастиря, оскільки вони на законних підставах постійно проживають на території Києво-Печерської Лаври.
Стосовно вказаного слід зазначити наступне.
Так, місцевим господарським судом вирішено спір за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" про:
визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем;
застосування наслідків недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від цього Договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов Договору.
Учасниками цього спору є Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/Чоловічій монастир/Української Православної Церкви та Національний заповідник "Києво-Печерська лавра".
Позов мотивовано тим, що у 2013 році на підставі Договору позивачу були передані у безоплатне користування зазначені у цьому Договорі споруди Києво-Печерської Лаври. Монастирем 10.03.2023 від Заповідника отримано лист (попередження) №04-24/222, яким відповідач попередив позивача про розірвання Договору з 29.03.2023 на підставі пункту 8.1 цього Договору. Цей односторонній правочин про розірвання Договору позивач вважає неправомірним, немотивованим та таким, що не породжує для нього жодних правових наслідків.
Місцевий господарський суд, зокрема, встановив недійсність (нікчемність) Договору та вирішив у позові відмовити повністю.
З оскаржуваного рішення вбачається, що судом не вирішувалось питання щодо прав та обов'язків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а лише з'ясовувались обставини правомірності односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем.
Так, спірні правовідносини виникли саме між Заповідником та Монастирем, які є сторонами договору № 2.
В оскаржуваному рішенні не містяться судження про права, інтереси та (або) та обов'язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у правовідносинах, що виникли між учасниками цієї справи (Заповідником та Монастирем), а в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення не наведено висновків про права, інтереси та (або) обов'язки вказаних осіб.
В тому числі це судове рішення не містить жодних посилань / вказівок на необхідність звільнення скаржниками конкретних приміщень (келій), які використовуються ними як житло, або висновків щодо обмеження скаржників у свободі вибору світогляду та віросповідання.
Оскаржуване судове рішення стосується виключно дослідження правомірності вчиненого Заповідником (відповідачем) одностороннього правочину щодо відмови від укладеного із Монастирем договору № 2 від 19.07.2013 внаслідок порушення його умов позивачем як орендарем спірного нерухомого майна.
Тобто спір у справі, що переглядається, виник стосовно прав та обов'язків юридичних осіб - Заповідника і Монастиря як сторін господарського договору щодо надання в користування нерухомого майна державної власності (культових будівель і споруд). При цьому фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є ченцями Монастиря (орендаря за спірним договором та позивача у справі), не є сторонами цього спору, а судове рішення місцевого господарського суду про відмову в позові за наслідком розгляду господарського спору безпосередньо не стосується їх прав, інтересів та обов'язків.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 10.06.2024 у цій же справі №910/4552/23, при перегляді в касаційному порядку ухвали Північного апеляційного господарського суду про закриття провадження у справі за апеляційними скаргами осіб, які не брали в ній участі.
Отже, місцевим господарським судом не було розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції були скаржники.
Доводи апеляційних скарг про те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як ченців Монастиря щодо проживання у келії на території Монастиря та здійснення ними релігійних обрядів у культових будівлях Монастиря, що є реалізацією їх прав на свободу світогляду і віросповідання, зводяться до майбутньої імовірності пред'явлення відповідачем позову до них про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із займаних приміщень Монастиря чи інших позовів, пов'язаних з усуненням перешкод Заповіднику в користуванні та розпорядженні майном державної власності.
Суд наголошує, що зв'язок між оскаржуваним судовим рішенням та правами, інтересами та/або обов'язками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.
Більше того, за наведеними вище положеннями ГПК України підлягають встановленню обставини того, чи зачіпає вже ухвалене оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов'язки скаржників, але не вірогідність такого впливу в майбутньому при вірогідних подальших судових провадженнях.
Тому такі доводи скаржників відхиляються як необґрунтовані.
Суд також зауважує, що юридичні підстави та особливості реалізації права фізичних осіб на житло, правомірність і законність реєстрації місця проживання громадян України за адресами розміщення культових будівель та споруд, переданих у тимчасове користування, не є об'єктом розгляду в межах цього спору, а отже, не належать до предмета доказування в розумінні частини другої статті 76 ГПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).
Так, при ухваленні цієї постанови колегією суддів враховуються висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22.04.2024 та від 10.06.2024 у цій же справі №910/4552/23 стосовно того, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов'язки ченців, як осіб, що не брали участі у справі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Враховуючи те, що в оскаржуваному рішенні не міститься суджень про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так само як в мотивувальній або резолютивній частинах не наведено висновків також про наведене, тобто судом не було вирішено питання про права, інтереси та (або) обов'язки вказаних осіб, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційне провадження за апеляційними скаргами вказаних осіб підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з наведених вище підстав, подані вказаними особами клопотання про зупинення провадження у даній справі №910/4552/23 до розгляду справи №607/15144/20 залишаються судом без розгляду.
Керуючись ст.ст. 17, 234, 235, 254, 264 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Закрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (особи, які не брали участі у справі) на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної ухвали.
Повна ухвала складена: 14.11.2025.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді О.М. Коротун
С.І. Буравльов