вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" листопада 2025 р. Справа№ 927/219/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2025
у справі № 927/219/25 (суддя С.В. Белов)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС»
до Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Чернігівська міська військова адміністрація Чернігівського району Чернігівської області
за участю Чернігівської окружної прокуратури
про стягнення 4 717 564,54 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради (далі також - Управління) про стягнення 4 717 564,54 грн, з яких: 2 889 006,22 грн заборгованості за надані транспортні послуги за Договором №04 від 07.07.2023 про організацію пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова, 1 731 527,10 грн заборгованості за надані транспортні послуги за Договором №12 від 28.08.2024 на компенсацію втрат доходу перевізника за виконання безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів на 2024 рік та 97 031,22 грн - 3% річних від простроченої суми.
Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором №04 від 07.07.2023 про організацію пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова та за Договором №12 від 28.08.2024 на компенсацію втрат доходу перевізника за виконання безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів на 2024 рік.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2025 у справі №927/219/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС» 2 889 006,22 грн заборгованості за надані транспортні послуги за Договором №04 від 07.07.2023 про організацію пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова, 1 731 527,10 грн заборгованості за надані транспортні послуги за Договором №12 від 28.08.2024 на компенсацію втрат доходу перевізника за виконання безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів на 2024 рік, 26 572,48 грн - 3% річних, 55 765,28 грн судового збору та 27 581,81 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статті 92 Конституції України, статей 3, 7, 29, 31, 37, 42 Закону України «Про автомобільний транспорт», статей 96, 526, 617, 625, 908, 916 ЦК України, статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних зобов'язань, виконання Товариством взятих на себе зобов'язань у повному обсязі та неналежним виконанням Управлінням зобов'язань в частині оплати отриманих за договорами послуг.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Управління вказує на неврахування судом першої інстанції особливостей бюджетних відносин між Чернігівською міською радою та Чернігівською міською військовою адміністрацією. Зокрема, за доводами Управління, воно не є належним відповідачем у справі, оскільки відповідно до норм ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» повноваження в частині бюджетних відносин здійснює Чернігівська міська військова адміністрація.
Судом першої інстанції надано неправильну правову оцінку діям Управління. Зокрема, судом не враховано, що Управління вчинило усі необхідні та передбачені законом дії задля забезпечення здійснення розрахунків на оплату перевізнику - ТОВ «Тревел Експрес» наданих ним транспортних послуг та послуг перевезення. Тобто відповідне зобов'язання не виконано Управлінням з підстав, які від нього не залежали. Натомість притягнення Управління до відповідальності та стягнення з нього 3% річних можливе лише за наявності 3 умов, а саме, неправомірних дій Управління, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 апеляційну скаргу Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 апеляційну скаргу Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2025 у справі №927/219/25 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
11.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2025 у справі № 927/219/25 та призначено її розгляд на 23.10.2025. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 03.10.2025.Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/219/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 розгляд апеляційної скарги Управління відкладено на 13.11.2025.
Товариство не скористалось правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу Управління не подало.
В судове засідання 13.11.2025 прокурор та третя особа не з'явилися, про день місце та час були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про отримання учасниками справи у своїх електронних кабінетах через підсистему «Електронний суд» ухвали суду від 23.10.2025.
Судова колегія, вислухавши думку учасників справи щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності третьої особи та прокурора, дійшла висновку про наявність підстав для подальшого розгляду справи без участі учасників справи, які не з'явилися.
Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В судовому засіданні 13.11.2025 представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник позивача висловив заперечення проти апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність її доводів та вимог, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду - залишити без змін.
13.11.2025 у судовому засіданні колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 07 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС» (Перевізник/Позивач) та Управлінням транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради (Організатор/Відповідач) було укладено Договір №04 про організацію пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова (Договір №04), відповідно до п. 1.1. якого Відповідач надав Позивачеві право з 10.07.2023 до 09.07.2028 на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова:
-№24/24А «Залізничний вокзал - вул. Захисників України (через вул. Всіхсвятську/вул. Г. Пухова)»;
-№25/25А «Завод «Силікат» - вул. К.Єськова/Півці (через вул. Лісковицьку, Глібова)»;
-№33 («Мікрорайон «Зарічне» - мікрорайон «Новоселівка»).
Відповідно до положень п. 1.2 Договору №04 сторони дійшли згоди про те, що за цим договором Позивач зобов'язується здійснювати перевезення пасажирів на умовах згідно з Додатком 1 до договору, а Відповідач зобов'язується здійснювати розрахунок на оплату перевізнику за надані транспортні послуги відповідно до програми розвитку громадського транспорту загального користування м. Чернігова на 2022-2024 роки (надалі - Програма І) затвердженої рішенням Чернігівської міської ради №13/VШ - 2 від 25.11.2021.
Пунктом 2.1.8., 2.1.11 Договору №04 Відповідач зобов'язаний здійснювати виплати за пільгові перевезення у межах бюджетних призначень, встановлених на відповідний бюджетний рік на підставі окремого договору, а також розрахунки та оплату за надані транспортні послуги Позивачеві відповідно до п. 1.2., 1.3., 1.5 Договору №04 на підставі поданих ним заявок, у разі забезпечення Перевізником виконання рейсів (регулярності руху транспортних засобів) на маршруті від 94% до 100 %.
Згідно з п. 3.2.8 Договору №04 Позивач має право отримувати оплату за фактично виконаний обсяг транспортної роботи відповідно до п. 1.2., 1.3., 1.5 Договору у разі забезпечення виконання рейсів (регулярності руху транспортних засобів) на маршруті від 94% до 100 %.
Додатковою угодою №9 від 23.12.2024 на зменшення потреби до Договору №04 пункт 1.2 договору доповнено п.п.1.2.1 в наступній редакції:
Організатор здійснює зменшення оплати Перевізнику за фактично надані транспортні послуги (оплата послуг з обслуговування автомобільним транспортом), відповідно до бюджетних призначень на 2024 рік зі змінами, ДК021:2015 60112000-6 Послуги громадського автомобільного транспорту (Послуги з обслуговування автомобільним транспортом) на суму 2 055 609,18 грн.
28 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревел експрес» (Перевізник) та Управлінням транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради (Платник) укладено Договір №12 (надалі - Договір №12) на компенсацію втрат доходу перевізника за виконання безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів на 2024 рік, відповідно до п. 1.1. якого Позивач (Перевізник) зобов'язується здійснювати перевезення окремих категорій пасажирів за проїзд яких в автобусах загального користування здійснюються компенсаційні відшкодування відповідно до Програми компенсації пільгових перевезень окремих категорій громадян в міському електро- та автомобільному транспорті загального користування на 2022-2024 роки (надалі - Програма), затвердженої рішенням Чернігівської міської ради №11/VШ- 3 від 30.09.2021, а Платник зобов'язується компенсувати Перевізнику кошти по відшкодуванню витрат, пов'язаних з безоплатним перевезенням пільгових категорій пасажирів міста Чернігова, зазначених у додатку 1 до Програми, за маршрутами згідно з додатком 1 до Договору.
Положеннями п. 2.4. Договору №12 визначено, що Відповідач (Платник за договором) щомісячно готує реєстри про фактично нараховані суми та укладає з Позивачем (Перевізником за договором) акти звіряння розрахунків.
За несвоєчасне здійснення розрахунків з Перевізником в межах бюджетних призначень при надходженні коштів на рахунок Платника останній несе відповідальність (п.3.4. Договору 12).
Положеннями п.6.1. Договору №12 термін дії договору встановлено до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання зобов'язань.
Свої зобов'язання за договорами Позивач виконує належним чином та в повному обсязі. Зауважень щодо обсягу наданих транспортних послуг, їх якості від Відповідача на адресу Позивача не надходило, що підтверджується, зокрема актами виконаних робіт з надання транспортних послуг:
-№33 від 15.10.2024, маршрут 24/24А з 01.09.2024 по 30.09.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 168 034,72 грн;
-№34 від 15.10.2024, маршрут 24/24А з 01.09.2024 по 30.09.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 0,00 грн;
-№35 від 15.10.2024, маршрут 25/25А з 01.09.2024 по 30.09.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 655 234,77 грн;
-№36 від 15.10.2024, маршрут №33 з 01.09.2024 по 30.09.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 733 283,42 грн;
-№37 від 15.10.2024, маршрут №33 з 01.09.2024 по 30.09.2024 року сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 0 грн.00 коп.
-№38 від 15.11.2024, маршрут №24/24А з 01.10.2024 по 31.10.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 101 310,51 грн;
-№39 від 15.11.2024, маршрут №24/24А з 01.10.2024 по 31.10.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 0,00 грн;
-№40 від 15.11.2024, маршрут №25/25А з 01.10.2024 по 31.10.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 767 069,52 грн;
-№41 від 15.11.2024, маршрут №33 з 01.10.2024 по 31.10.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 834 050,12 грн;
-№42 від 23.12.2024, маршрут №24/24А з 01.11.2024 по 30.11.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 130 891,14 грн;
-№43 від 23.12.2024, маршрут №24/24А з 01.11.2024 по 30.11.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 0,00 грн;
-№44 від 23.12.2024, маршрут №25/25А з 01.11.2024 по 30.11.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 756 448,86 грн;
-№45 від 23.12.2024, маршрут №33 з 01.11.2024 по 30.11.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 795 899,14 грн;
-№46 від 23.12.2024, маршрут №24/24А з 01.12.2024 по 16.12.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 0,00 грн;
-№47 від 23.12.2024, маршрут №24/24А з 01.12.2024 по 16.12.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 0,00 грн;
-№48 від 23.12.2024, маршрут №25/25А з 01.12.2024 по 16.12.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 482 568,72 грн;
-№49 від 23.12.2024, маршрут №33 з 01.12.2024 по 16.12.2024 сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику 474 263,08 грн.
Вищезазначені акти підписані та скріплені печатками з обох сторін.
В свою чергу, у порушення вимог укладених договорів оплату належним чином наданих Позивачем транспортних послуг за спірний період (вересень - грудень 2024 року) Відповідачем здійснено не було.
У матеріалах справи містяться також акти звірки розрахунків (Т.1 а.с.47-48).
Відповідно до актів звірки розрахунків заборгованості з бюджету Чернігівської міської територіальної громади заборгованість Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради перед ТОВ «Тревел експрес» за обома договорами станом на:
- 01.10.2024 складала 586 994,92 грн;
- 01.10.2024 складала 512 033,48 грн;
- 01.01.2025 складала 2 889 006,22 грн.
У рамках Програми компенсації пільгових перевезень окремих категорій громадян в міському електро- та автомобільному транспорті загального користування на 2022-2024 роки станом на 01.01.2025 заборгованість складала 1 731 527,06 грн. (Т. 1 а.с.48).
Вищезазначені акти звірки розрахунків підписані та скріплені печатками обох сторін.
Загальна сума заборгованості Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревел експрес» за обома договорами станом на 28.02.2025 відповідно до підписаних актів виконаних робіт з надання транспортних послуг та становить: 4 620 533,28 грн (2 889 006,22 грн + 1 731 527,06 грн).
Предметом спору у справі, що переглядається є вимога Товариства про стягнення грошових коштів на підставі укладених між ним і Управлінням договорів як оплати за надані послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування та безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів на 2024 рік.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду.
Так, правовідносини з перевезення пасажирів регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».
Приписами Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати, зокрема, транспортних послуг та критерії їх надання, компенсація вартості яких є предметом спору у даній справі, визначаються виключно законами України.
Приписами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон), встановлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Законодавством не визначено залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.
Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.
Стаття 3 Закону регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
За правилами ст.7 цього Закону забезпечення організації пасажирських перевезень покладається:
на міських, приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території однієї територіальної громади, - на виконавчий орган ради, що представляє інтереси відповідної територіальної громади;
на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що проходять територією двох або більше територіальних громад та не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області, - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації;
на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), і міжнародних автобусних маршрутах загального користування - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
За змістом ст. 29 Закону автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування врегульовані ст. 31 Закону.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 42 Закону договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі письмових договорів на перевезення окремих категорій пасажирів автобусами загального користування між сторонами виникли правовідносини з надання послуг перевезення окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких Відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки з Позивачем, який надає послуги особам, що за законом мають право на соціальні пільги.
Позивач є суб'єктом господарювання, який надавав послуги з перевезення громадян, метою діяльності якого є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За нормою ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами , що встановлюють окремі умови перевезень пасажирів. Так, за приписами ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 2 статті 916 ЦК України передбачено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується Управлінням, Товариством належним чином виконувались обов'язки щодо пільгового перевезення окремих категорій громадян у відповідності до договорів про організацію перевезення.
Згідно з підпунктом «ґ» пункту 3 статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
За приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України Про Державний бюджет на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
У рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Колегія суддів також враховує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
За змістом п.п. 1, 6 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава в особі Управління, у тому числі на підставі укладених між ним та Товариством договорів, поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені за пільгові перевезення пасажирів.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Оскільки матеріалами справи підтверджується наявність між сторонами договірних правовідносин, виконання Товариством взятих на себе зобов'язань, обумовлених договорами від 07.07.2023 №04 та від 28 .08.2024 №12 у повному обсязі та неналежне виконання Управлінням взятих за цими договорами на себе зобов'язань з оплати наданих Товариством послуг, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог.
Натомість, доводами Управління обґрунтовані та законні висновки суду першої інстанції не спростовуються.
Так, безпідставними є доводи Управління про неврахування судом першої інстанції особливостей бюджетних відносин між Чернігівською міською радою та Чернігівською міською військовою адміністрацією. За доводами Управління, воно не є належним відповідачем у справі, оскільки відповідно до норм ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» повноваження в частині бюджетних відносин здійснює Чернігівська міська військова адміністрація.
Норма ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» дійсно встановлює, що Військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету; прийняття рішень щодо надання відповідно до законодавства пільг зі сплати місцевих податків і зборів, якщо рішення відповідної ради з цих питань не прийнято.
Матеріалами справи підтверджується, що договір від 07.07.2023 №04 укладений відповідно до наказу Управління від 07.07.2023 №20-р «Про визначення переможців конкурсу на міських автобусних маршрутах загального користування», а договір від 28.08.2024 №12 - на виконання Програми компенсацій пільгових перевезень окремих категорій громадян в міському електро- та автомобільному транспорті загального користування на 2022-2024 роки (надалі - Програма), затвердженої рішенням Чернігівської міської ради №11/VШ-3 від 30.09.2021.
При цьому, Управління діяло в межах наданих йому повноважень та набуло у зв'язку із укладенням цих договорів статусу сторони договору.
Відповідно, саме Управління є належним боржником за укладеними ним же договорами, а отже, і відповідачем у справі, що переглядається.
Натомість, Чернігівська міська військова адміністрація хоча і здійснює повноваження відповідно до норм ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», однак не є зобов'язаною особою за договорами, укладеними Управлінням.
Також, Товариством за неналежне виконання зобов'язань за договорами від 07.07.2023 №04 та від 28 .08.2024 №12 нараховано до стягнення з Управління 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 21.12.2024 по 28.02.2025 у розмірі 97 031,22 грн.
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, три проценти річних від суми заборгованості, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий Товариством розрахунок 3% річних за період з 21.12.2024 по 28.02.2025, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий розрахунок не є арифметично правильним. Так, розмір 3% річних за період з 21.12.2024 по 28.02.2025 становить 26 572,48 грн, відтак суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що заявлені Товариством вимоги про стягнення 3% річних за період з 21.12.2024 по 28.02.2025 підлягають частковому задоволенню, а саме, у розмірі 26 572,48 грн за заявлений період.
При цьому, оскільки норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не є штрафною санкцією або збитками, при її застосуванні суд не зобов'язаний з'ясовувати причини, за яких відбулось порушення зобов'язання.
Відповідно, доводи Управління про з'ясування наявності 3 умов, а саме, неправомірних дій Управління, наявності шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою для застосування ст. 625 ЦК України є безпідставними та ґрунтуються на помилковому розумінні апелянтом правової природи 3% річних.
Колегія суддів також зауважує, що Управлінням не оскаржуються висновки суду першої інстанції в частині здійсненого судом розподілу судових витрат, тому у цій частині, з огляду на вимоги ст. 269 ГПК України, колегія суддів не вбачає підстав для апеляційного перегляду.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2025 у справі № 927/219/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2025 у справі №927/219/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 927/219/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 14.11.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко