13.11.2025
Справа № 522/24529/25
Провадження по справі № 1-кс/522/6264/25
(повний текст)
13 листопада 2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ ВП № 5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025163510000676 від 25.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, про арешт майна, -
Слідчим відділенням відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025163510000676 від 25.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 24.09.2025 до чергової частини відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області із заявою звернувся адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , щодо вжиття заходів до невстановленої особи, яка 17.12.2024 року, перебуваючи за адресою: м. Одеса, просп. Шевченка, біля буд. 33, на підставі усної домовленості шахрайським шляхом отримав автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER» у кузові чорного кольору, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , 2013 року випуску із номерним знаком НОМЕР_2 . Сума збитку встановлюється. (ЖЄО № 24860 від 24.09.2025).
В ході проведення досудового розслідування в якості потерпілого допитаний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який надав показання про те, що є законним власником автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, тип ТЗ - загальний легковий універсал, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Так у грудні 2024 року до останнього звернувся знайома особа ОСОБА_7 (повні анкетні дані встановлюються) з проханням надати у тимчасове користування транспортний засіб. У зв'язку з чим, у грудні 2024 року ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, у кузові чорного кольору, тип ТЗ - загальний легковий універсал, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , разом із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та ключами від транспортного засобу. Оскільки ОСОБА_7 було запропоновано продати вище зазначений автомобіль, ОСОБА_6 була підписана нотаріально посвідчена довіреність від 17.12.2024 з правом експлуатації та розпорядження вищевказаним автомобілем. У зв'язку із тим, що автомобіль тривалий час не продавався, ОСОБА_6 19.02.2025 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_8 із заявою про скасування довіреності. Однак, у вересні 2025 року ОСОБА_6 стало відомо, що вище зазначений транспортний засіб був зареєстрований (переоформлений) на іншу невідому особу із ОСОБА_6 жодних договорів, зокрема, купівлі-продажу транспортного засобу, не підписував та коштів від продажу транспортного засобу не отримував.
Крім того, встановлено, що на підставі договору комісії №7345/25/000975 від 12.03.2025 укладеного між ТОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_6 , який став підставою для укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу та на були автомобілі марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, у кузові чорного кольору, змінені номерні знаки на НОМЕР_4 .
В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні визнано речовим доказом:
-автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER» у кузові чорного кольору, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 із реєстраційним номером НОМЕР_4 , який належить на праві приватної власності - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку із тим, що вище зазначений автомобіль є речовим доказом у кримінальному провадженні за для запобігання подальших реєстрацій/перереєстрації пов'язаних із автомобілем та для проведення повного, швидкого та неупередженого досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту у частині заборони розпоряджання, відчуження ТА користування на автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER» у кузові чорного кольору, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 із реєстраційним номером НОМЕР_4 .
Позиція учасників судового розгляду.
Слідчий в судовому засіданні, свої вимоги підтримав в повному обсязі та просив клопотання про накладення арешту задовільнити в повному обсязі.
Вивчивши матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, приходжу до висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду.
Вилучені предмети, відповідно до ст. 98 ч. 1 КПК України, містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Згідно до ч. 2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову. стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку необхідності збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що вказане майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Екстраполючи положення міжнародних документів на кримінальне судочинство, слід зазначити, що право власності не абсолютним, а це обумовлює можливість його регулювання та обмеження державою. Проте здійснюючи такі свої повноваження, держава повинна дотримуватися усталених принципів дозволеного правомірного втручання. Орієнтирами такого втручання повинні стати міжнародні стандарти та положення національного законодавства. Окрім Конституції України, недоторканність права власності знаходить своє відображення у галузевому законодавстві. Зокрема, ст. 16 КПК передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК. Без судового рішення на підставі та в порядку, передбаченому КПК, допускається тимчасове вилучення майна.
Оскільки під час арешту майна особа de jure не позбавляється права власності, а лише тимчасово, до його скасування відповідно до КПК обмежується у праві на відчуження, розпорядження та або користування, то ЄСПЛ визнає арешт майна заходом контролю за використанням власності та вимагає, щоб дії влади не суперечили третьому правилу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - КЗПЛ).
Стаття 8 КЗПЛ формулює умови, при яких держава може втручатися в здійснення охоронюваного права, та які найчастіше носять назву «критерії втручання». Отже, згідно з КЗПЛ обмеження є допустимими, якщо вони передбачені законом, необхідні у демократичному суспільстві та переслідують одну з передбачених правомірних цілей. Зазначені критерії співвідносяться з положеннями, які містяться також в ст. 1 Першого протоколу до КЗПЛ.
Слід звернути увагу, що попри конструкцію ч. 2 ст. 8 КЗПЛ, суд проводить оцінку дотримання державою вказаних умов окремо в такому порядку: «законність», «правомірна мета», «необхідність»
Вказана позиція була неодноразово відображена у Рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Швидка проти України», відповідно до змісту якого, суд зауважив, що «для того, щоб втручання було виправданим.. воно має бути «встановлено законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей.. та бути «необхідним у демократичному суспільстві», тобто пропорційним переслідуваній меті.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і ці умови мають бути дотримані для визнання тих чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. На стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на положення частини 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі пункту 1 частини 2 статті 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення в подальшому.
З матеріалів клопотання та пояснень учасників кримінального провадження встановлено, що постановою старшого слідчого СВ ВП№5 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 від 23.10.2025 автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER» у кузові чорного кольору, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 із реєстраційним номером НОМЕР_4 , було визнано речовим доказом.
Критерії розумності та співрозмірності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. При цьому, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними. Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. TheUnitedKingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Інакше кажучи, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Зважаючи на обставини кримінального правопорушення, яке розслідується у межах цього кримінального провадження, доводи слідчого ОСОБА_3 про існування ризиків відчудження вказаного майна, є цілком обґрунтованими.
Запропонований слідчим спосіб арешту майна у вигляді заборони користуватися, розпоряджатися та відчуження ним є не в повній мірі релевантний потребам досудового розслідування у збереженні речового доказу та його властивостей, які можуть мати доказове значення, їх дослідження та обумовлений необхідністю запобігти його відчудженню чи розпорядженню.
Викладене переконує слідчого суддю у тому, що мета цього заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобігання цьому ризику може бути досягнута шляхом накладення заборони відчуження та розпорядження вказаним майном.
КПК у частині четвертій статті 173 визначає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження прав особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету. При цьому, слідчий суддя враховує, серед іншого, специфіку кримінального правопорушення та його тяжкість.
У ході розгляду клопотання слідчим суддею не встановлено негативних наслідків вказаного арешту майна. Що стосується прав та законних інтересів власників майна, то слідчий суддя вважає, що такі обмеження не є надто обтяжливими для них.
Арешт на вказаний транспортний засіб накладається з метою проведення необхідних слідчих дій та експертиз у кримінальному провадженні.
Також, слідчий суддя вважає обґрунтованим застосувати заборону відчуження, щоб запобігти переоформленню вказаного майна на іншого власника.
Слідчий суддя наголошує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації певної правомочності щодо відповідного майна, проте таке обмеження має тимчасовий характер.
В судовому засіданні було встановлено, що орган досудового розслідування не допитав власника транспортного засобу (який є його власником на момент розгляду клопотання), та не з'ясував підстави придбання транспортного засобу, чи він є добросовісним набувачем, чи був обізнаним про те, що продавець, начебто, вчинив шахарайські дії, тому клопотання слідчого в частині заборони користування вказаним майном задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, приходжу до висновку про можливість часткового задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER» у кузові чорного кольору, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 із реєстраційним номером НОМЕР_4 , із забороною розпорядження та відчуження майна.
Керуючись ст. ст. 167-173, 376 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання старшого слідчого СВ ВП № 5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно - задовольнити частково.
Накласти арешт із забороною розпорядження та відчуження майна, а саме на автомобіль марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER» у кузові чорного кольору, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 із реєстраційним номером НОМЕР_4 , який належить на праві приватної власності - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язати старшого слідчого СВ ВП № 5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 здійснити відповідні дії відносно накладення арешту і заборони відчуження та здійснення реєстраційних дій щодо рухомого майна - автомобіля марки «LAND ROVER» моделі «RANGE ROVER» у кузові чорного кольору, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 із реєстраційним номером НОМЕР_4 , належний ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту оголошення ухвали.
В іншій частині вимог клопотання слідчого - відмовити з підстав, зазначених в мотивувальній частині ухвали слідчого судді.
Виконання ухвали покласти на старшого слідчого СВ ВП № 5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 .
Ухвала підлягає негайному виконанню слідчим, прокурором.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_10