Справа № 420/36345/25
14 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Танцюра К.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Білгород -Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання такою, що не підлягає виконанню постанова, повернення коштів,-
До Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 до Білгород -Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), у прохальній частині якого позивач просить суд:
-визнати такою, що не підлягає виконанню постанову від 01.07.2015 ВП № 47839866, винесену державним виконавцем Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 290 195,88 грн;
- повернути стягнуті в межах виконавчого провадження ВП № 53500260 з ОСОБА_1 кошти у розмірі 20 775,89 грн позивачу.
Відповідно до п.п.3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ст.287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Так, позивач оскаржує постанову від 01.07.2015 ВП № 47839866 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 290 195,88 грн, і просить повернути стягнуті в межах виконавчого провадження ВП № 53500260 кошти у розмірі 20 775,89 грн позивачу.
При цьому, позивач звернулась до суду через систему “Електронний суд» 24.10.2025, через 10 років після її прийняття, тобто з пропуском десятиденного строку, встановленого ст.287 КАС України.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд поновити строки пред'явлення позову до ВДВС Білгород-Дністровського МРУЮ Одеської області, обґрунтовуючи у позовній заяві підстави для задоволення вказаного клопотання тим, що позивач ОСОБА_1 з початком повномасштабного вторгнення (лютий 2022 року) постійно мешкає за кордоном, що об'єктивно ускладнило та унеможливило своєчасне отримання кореспонденції за місцем реєстрації в Україні, а також оперативне звернення до суду. Постанова про відкриття ВП № 53500260 та постанова про стягнення виконавчого збору № 47839866 на адресу позивача не надходили, що є порушенням норм Закону України “Про виконавче провадження». Позивач зазначила, що вперше про накладення арешту на пенсійний рахунок позивач дізналася 14.09.2022, однак причини та підстави цього арешту не були їй відомі. Водночас, повне ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 53500260 та отримання ідентифікатора доступу до АСВП відбулося лише 30.06.2025 після надходження офіційного Листа від Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у відповідь на адвокатський запит. Саме дата 30.06.2025, як вказала позивач, є датою, коли позивач в повному обсязі ознайомилась зі змістом оскаржуваної постанови та обставинами, що свідчать про порушення її прав. Процесуальні дії, вчинені після 30.06.2025 (підготовка позову, подання до суду, отримання ухвал про повернення), свідчать про сумлінне виконання позивачем своїх процесуальних обов'язків та намір захистити свої права.
Ухвалою суду від 30.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху, у зв'язку з тим, що позивач не надала до суду докази сплати судового збору та пропустила строки звернення з даним адміністративним позовом до суду. Позивачу надано 10-денний термін для усунення недоліків по справі.
10.11.2025 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява з доказами сплати судового збору та заявою про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.
Обгрунтовуючи підстави для поновлення строку звернення до суду із цим позовом, представник позивача зазначила, що висновок суду про початок перебігу строку з 14.09.2022 року (з дати обізнаності про наявність арешту ) є помилковим, оскільки, 14.09.2022 року позивач дізналася лише про арешт коштів), а не про виконавче провадження № 53500260, з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 01.07.2015 року № 47839866, виведеної в окреме виконавче провадження незаконно. Як вказала представник, фактично підстава позову, стала відома лише 30.06.2025 року, коли було отримано лист від Управління забезпечення примусового виконання в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з повідомленням про те що виконавче провадження № 47839866 було завершено на підставі пункту 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на момент прийняття рішення, що виключало можливість виведення виконавчого збору в окреме виконавче провадження і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання вказаної постанови про стягнення виконавчого збору, та отримавши ідентифікатор доступу до АСВП № 53500260. Позивач оскаржує не просто дії, а можливість виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження після повернення основного виконавчого документа на підставі п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у попередній редакції № 606). Документальне підтвердження саме цієї підстави повернення, що виключало можливість стягнення збору, позивач отримала лише 30.06.2025 року у відповідь на адвокатський запит. Саме ця дата, як вказала представник, є моментом повної обізнаності позивача про юридичні підстави для звернення до суду. З лютого 2022 року позивач вимушено проживає за кордоном, що є об'єктивно непереборною обставиною, яка істотно ускладнила можливість вчасного отримання кореспонденції та ї взаємодії з органами ДВС та оперативне звернення до суду. Постанови про стягнення виконавчого збору (01.07.2015) та про відкриття провадження (28.02.2017) не були належним чином вручені позивачу, що позбавило її можливості реалізувати право на оскарження цих документів у встановлені Законом строки. На відміну від пасивної поведінки, на яку вказує суд, позивач після обізнаності про арешт (14.09.2022) вжила послідовних заходів: звернення до ДВС про скасування арешту, а згодом - направлення адвокатського запиту. Ці дії, які призвели до отримання листа від Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) 30.06.2025 року, свідчать про сумлінне виконання процесуального обов'язку та намір захистити своє право, що спростовує доводи про її «пасивну поведінку».
Розглянувши заяву ОСОБА_1 від 10.11.2025 про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, судом встановлено наступне.
Як зазначалось судом, позивач оскаржує постанову від 01.07.2015 ВП № 47839866 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 290 195,88 грн, і просить повернути стягнуті в межах виконавчого провадження ВП № 53500260 кошти у розмірі 20 775,89 грн позивачу.
При цьому, позивач звернулась до суду через систему “Електронний суд» 24.10.2025, через 10 років після її прийняття, тобто з пропуском десятиденного строку, встановленого ст.287 КАС України.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд роз'яснює, що обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Разом з тим, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
В той же час суд зазначає, що сам факт не надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження та оскаржуваної постанови не є підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач ще 14.09.2022 року була обізнана про арешт власних грошових коштів і повинна була виявити належну процесуальну активність, однак минуло три роки, перш ніж вона звернутися із запитом до органу ДВС.
З урахуванням викладеного, суд не погоджується із посиланням представника позивача на те, що звернення до ДВС, в тому числі шляхом направлення адвокатського запиту, через 3 роки після обізнаності про арешт власних грошових коштів, свідчить про послідовність вжиття відповідних заходів.
Вказані позивачем обставини не можна розцінювати як об'єктивно непереборні чи такі, що не залежали від волевиявлення позивача.
Крім того, доводи представника позивача про те, що строк почався з моменту ознайомлення 30.06.2025 року з матеріалами виконавчого провадження в АСВП, є неспроможними, з огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 287 КАС України відлік строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Таким моментом у даній справі було встановлено 14.09.2022 року, коли позивачці стало відомо про арешт коштів та відповідно отримання додаткових документів чи відповідей на запити не змінює цього моменту, а лише підтверджує факт вже відомого обмеження прав.
Щодо посилання представника позивача на те, що позивач оскаржує не просто дії, а можливість виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження після повернення основного виконавчого документа на підставі п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у попередній редакції № 606), суд зазначає, що вказане не стосується предмету спору, з огляду на зміст позовних вимог.
З огляду на вищевказане, встановлений ст.287 КАС України десятиденний строк для звернення до суду із позовними вимогами про оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів та враховуючи, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а вказана заява позивача не містить жодних обставин, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне в звернення до суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачеві позовної заяви.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовна заява підлягає поверненню відповідно до ч.2 ст.123 КАС України.
Керуючись ст. ст. 169, 256, 294-296 КАС України, суддя,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород -Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання такою, що не підлягає виконанню постанова, повернення коштів, - повернути позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 256 КАС України та оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.294- 296 КАС України.
Суддя К.О. Танцюра