14 листопада 2025 р. № 400/5733/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2
треті особиМіністерство оборони України, просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03168,
прозобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - Відповідач), третя особа: Міністерство оборони України з вимогами про зобов'язання внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервісті про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.01.2022 його виключено з військового обліку військовозобов'язаних відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинено дії щодо примусової мобілізації ОСОБА_1 . На думку позивача, дії відповідача стосовно не внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку є протиправними, у зв'язку з чим він звернувся до суду.
Ухвалою від 09.06.2025 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 260 КАС України (без виклику сторін).
16.10.2025 р. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість взяття на військовий облік особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину. Зняття позивача в 2022 році з військового обліку не є свідченням того, що позивач не підлягає військовому обліку на теперішній час. Поновлення (взяття) ОСОБА_1 на військовому обліку відповідає чинному законодавству, а дії відповідача є правомірними та такими, що не порушують конституційних прав позивача. Відповідач зазначає, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 діяли на підставі, в межах повноважень та у передбачений законодавством спосіб.
Справу розглянуто судом в порядку письмового провадження.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 26.11.2004 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 4 ст. 187, п. п. 2, 4, 6, 9 ч. 2 ст. 115 КК України за скоєння особливо тяжких злочинів та отримано покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років.
Ухвалою колегії суддів Судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 26.11.2004 року було змінено та перекваліфіковано дії позивача із ч. 4 ст. 187 на ч. 4 ст. 185 КК України і визначено 7 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України і п. п. 2, 4, 6, 9 ч. 2 ст. 115 КК України на п'ятнадцять років позбавлення волі.
Відповідно довідки про звільнення серії МК № 010835 позивач відбував покарання з 12.05.2004 року по 03.11.2015 року, звідки був звільнений умовно-достроково згідно ухвали Новобузького районного суду Миколаївської області від 26.10.2015 р.
04.01.2022 року Позивача було виключено з військового обліку військовозобов'язаних відповідно до п. 6 ч.6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», про що була поставлена відмітка у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 04.01.2022 року виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
04.12.2024 року позивача за повісткою прибув до відповідача, де під час проведення перевірки наявності військово-облікового документа та правильності військового обліку встановлено, що ОСОБА_2 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , був направлений відповідачем на проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби.
Такі дії Відповідача Позивач вважає протиправними, оскільки він не є військовозобов'язаним, а отже, на ньому не лежить обов'язок нести військову службу, тому змушений звертатись до суду за відновленням його порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно із частиною 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який наразі триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із пунктом 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Пунктом 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Так, пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній станом на 14.05.2024) передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, редакція частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній станом з 18.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.
Згідно із пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
- особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18.05.2024 редакція частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Більше того, з цього часу передбачена можливість призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.
За чинними нормами статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач не підлягає виключенню з військового обліку, відтак є військовозобов'язаним та повинен бути на військовому обліку в органі територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи зазначене, поновлення (взяття) позивача на військовому обліку відповідає чинному законодавству, а дії відповідача є правомірними та такими, що не порушують конституційних прав позивача.
За таких підстав суд відхиляє доводи позивача про те, що після виключення з військового обліку повторне взяття на військовий обліку та призов на військову службу під час мобілізації є неможливим.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на приписи статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі, з огляду на таке.
Так, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням ним чинності та моментом втрати юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Суд акцентує увагу на тому, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Суд зазначає, що у зв'язку із внесенням змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Суд вказує, що внесені до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зміни поширюють свою дію на всю територію України і розповсюджується на осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
Щодо посилання позивача на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22.04.2025 у справі №489/9872/24, яким було скасовано постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника №843 від 06.12.2024 за ч. 3 ст. 2101 КУпАП та закрито справу про адміністративне правопорушення відносно позивача, то суд зазначає, вказане рішення було скасовано постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст. 2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 139, 243, 245, 246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Міністерство оборони України (проспект Миру, 24 а, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54034; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 14.11.2025 р.
Суддя Н. В. Лісовська