14 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/18309/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу в електронній формі за ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 045550029186 від 01.07.2025 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи в органах податкової служби до стажу державної служби;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування (перерахунок) та виплату пенсії по Закону України «Про державну службу» починаючи з 24.06.2025 року у розмірі 60% від усіх сум складових заробітної плати, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Донецькій області № 68/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, № 69/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, № 70/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовив у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу», у зв'язку з чим порушено права позивача на отримання обраного виду пенсії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області, заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України ““Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058). 24.06.2025 позивач встановленому законом порядку звернулась з заявою № 11689 про переведення з одного виду пенсії на інший (з пенсії за віком за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно з Законом України “Про державну службу»). За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду у Житомирській області та за результатами розгляду прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії. Уважають рішення обґрунтованим, оскільки позивачу було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців. Указують, що періоди роботи позивача на посадах в органах державної податкової служби, на яких їй були присвоєні відповідні спеціальні звання. не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII. Також зазначив, що згідно з довідкою від 19.06.2025 № 12/05-99-11-02-20 ОСОБА_1 з 03.12.1993 по 02.06.2025 працювала в Головному управлінні ДПС у Донецькій області. Однак, особи, які станом на 01.05.2016 (дату набрання чинності Законом № 889-VІІІ) не мають необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ, права на пенсію відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, з урахуванням вимог, визначених у пунктах 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ не мають.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивач 24.06.2025 року звернулась із заявою щодо переходу з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», яка за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду в Житомирській області та прийнято рішення рішення від 01.07.2025 року №045550029186 про відмову у перерахунку пенсії правомірним з огляду на відсутність у позивача необхідного страхового стажу.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24.06.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення, ГУ ПФУ в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та рішенням від 01.07.2025 року № 045550029186 відмовлено в переведенні з пенсії за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 рок №3723-ХІІ у зв'язку із відсутністю необхідного стажу. Періоди роботи позивача з 03.12.1993 по 02.06.2025 в Головному управлінні ДПС у Донецькій області відповідно до довідки від 19.06.2025 №12/05-99-11-02-00 не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ.
Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
На підставі частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України регламентовано, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до пункту 47 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-IV), особи, пенсію яким призначено пенсію на умовах цього Закону, у будь-який час можуть звернутися до органів Пенсійного фонду для переведення на пенсію/щомісячне довічне грошове утримання за нормами законів України “Про Кабінет Міністрів України», “Про державну службу», “Про Національний банк України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про судоустрій і статус суддів», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Митного кодексу України, Податкового кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України із встановленням розміру пенсії, отримуваного до такого переведення, з 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла така заява.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Реалізацію права на пенсійне забезпечення державних службовців визначає Закон України “Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VIII (далі - Закон України №889-VIII), відповідно до статті 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України №1058-IV.
Закон України №889-VIII набрав чинності з 01 травня 2016 року, а розділом “Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону закріплено, що Закон України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 рок №3723-ХІІ (далі - Закон України № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України №889-VIII, втратив чинність.
Згідно з пунктом 10 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
На підставі пункту 12 зазначеного розділу для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, положеннями розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ особі, яка на час звернення за її призначенням не є державним службовцем, проте відповідає критеріям, визначеним у пункті 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, використовується розмір заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а не розмір заробітної плати, яку така особа отримувала під час перебування на державній службі.
Тобто, обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04 квітня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 822/524/18, а також у постановах від 01 грудня 2020 року у справі № 466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі № 308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17, від 29 листопада 2022 року у справі № 431/991/17 тощо.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (чинного до 19.11.2012), правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Статтею 344 Податкового кодексу України визначено, що посадовою особою контролюючого органу може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено законом, та на яку покладено виконання завдань, зазначених у цьому Кодексі та Митному кодексі України.
При прийнятті на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін відповідно до Закону України "Про державну службу".
На роботу до контролюючих органів не можуть бути прийняті особи, стосовно яких встановлено обмеження законами України "Про державну службу" та "Про засади запобігання і протидії корупції".
Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України "Про державну службу" та іншими законами.
Відповідно до довідки Головного управління ДПС у Донецькій області від 19.06.2025, позивач працювала у спірний період на таких посадах:
з 03.12.1993 до 31.01.1994 на посаді державного податкового інспектора відділу оподаткування державних та спільних підприємств Державної податкової інспекції по Добропільському району Донецької області;
з 01.02.1994 - 06.12.1995 - державний податковий інспектор відділу аудиту Державної податкової інспекції по Добропільському району Донецької області;
з 07.12.1995 до 25.11.1996 - на посаді державного податкового інспектору відділу аудиту Державної податкової інспекції по Добропільському району Донецької області;
з 26.11.1996 по 02.01.1997 - на посаді старшого державного податкового інспектора відділу документальних перевірок юридичних осіб Державної податкової інспекції по Добропільському району Донецької області;
з 03.01.1997 по 06.07.1997 - на посаді старшого державного податкового інспектора відділу документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності управління документальних перевірок юридичних осіб Добропільської державної податкової адміністрації Донецької області;
з 07.07.1997 по 13.02.1998 - на посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності управління документальних перевірок юридичних осіб Добропільської державної податкової адміністрації Донецької області;
з 14.02.1998 по 02.05.2001 - на посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності управління документальних перевірок юридичних осіб Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області;
з 03.05.2001 - 09.02.2005 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу документальних перевірок управління податкового аудиту Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області;
з 10.02.2005 - 28.06.2005 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу документальних перевірок СГД - юридичних осі6 управління контрольно- перевірочної роботи Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області;
з 29.06.2005 - 05.09.2005 - начальник відділу документальних перевірок СГД - юридичних осіб управління контрольно-перевірочної роботи Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області;
з 06.09.2005 - 23.01.2007 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області;
з 24.01.2007 - 13.05.2008 - начальник відділу документальних перевірок суб?єктів господарювання - юридичних осіб управління аудиту юридичних осіб Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області;
з 14.05.2008 - 22.10.2009 - начальник відлілу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області;
з 23.10.2009 - 12.03.2012 - начальник відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області;
з 13.03.2012 - 27.04.2012 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби;
з 28.04.2012 - 12.11.2012 - заступник начальника управління - начальник відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Красноармійської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби;
з 13.11.2012 - 04.07.2013 - заступник начальника державної податкової інспекції - начальник Димитрівського відалення Красноармійської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби;
з 05.07.2013 - 03.02.2016 - заступник начальника державної податкової інспекції - начальник Димитрівського відділення Красноармійської об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області;
з 04.02.2016 - 18.07.2016 - заступник начальника державної податкової інспекції - начальник Димитрівського відилення Красноармійської об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області;
з 19.07.2016 - 08.02.2017 - заступник начальника - начальник Димитрівського відлілення Красноармійської об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС У Донецькій області;
з 09.02.2017 - 30.08.2018 - заступник начальника - начальник Димитрівського відділення Покровської об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області;
з 31.08.2018 - 07.10.2019 - заступник начальника Добропільського відділу податків і зборів з юридичних осіб Покровсько-Добропільського у правління Головного управління ДФС у Донецькій області;
з 08.10.2019 - 02.09.2020 - заступник начальника Добропільського відділу податків і зборів з юридичних осіб Покровсько-Добропільського управління Головного управління ДПС у Донецькій області (юридична особа публічного права, код за ЄДРПОУ 43142826);
з 03.09.2020 - 21.01.2021 - головний державний ревізор-інспектор Добропільського відділу податків і зборів з юридичних осіб управління податкового адміністрування Головного управління ДПС у Донецькій області (юридична особа публічного права, код за ЄДРПОУ 43142826);
з 22.01.2021 - 20.10.2021 - головний державний ревізор-інспектор Добропільського відділу камеральних перевірок управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків Головного управління ДПС у Донецькій області;
з 21.10.2021 - 07.11.2022 - головний державний інспектор Добропільського відділу камеральних перевірок управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків Головного управління ДПС у Донецькій області;
з 08.11.2022 - 30.04.2024 - головний державний інспектор Добропільського відділу податків і зборів з юридичних осіб управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДІС У Донецькій області;
з 01.05.2024 - 19.11.2024 - головний державний інспектор Добропільсько- Бахмутського відділу податків і зборів 3 юридичних осіб управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Донецькій області;
з 20.11.2024 - 02.06.2025 - головний державний інспектор відділу податків і зборів з юридичних осіб у галузі сільського господарства управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Донецькій області.
Відповідні періоди роботи також підтверджуються записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Окрім того, згідно із записами у трудовій книжці, судом встановлено, що у спірний період:
01.03.1994 позивачкою складено присягу державного службовця.
30.12.1994 позивачці присвоєно спеціальне звання “інспектор податкової служби ІІІ рангу».
01.06.1998 позивачці присвоєно спеціальне звання “інспектор податкової служби ІІ рангу».
03.06.2002 позивачці присвоєно спеціальне звання “інспектор податкової служби І рангу».
Суд звертає увагу, що відповідачами не заперечується правомірність та дійсність записів у трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 , заповненої 13.11.1989.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 306 від 20.04.2016 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (надалі - Постанова № 306), якою затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку - податкових органів, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Додатком 6 до Постанови № 306 встановлені співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями працівників посадових осіб органів доходів і зборів.
Відповідно до додатку 6 до Постанови № 306, інспектор податкової служби І рангу прирівнюється до 7 рангу державного службовця, а радник податкової та митної справи III рангу - до 6 рангу державного службовця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 440/9780/22.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивачки на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» №509-XII від 04.12.1990 (далі - Закон №509-XII), а з 12.08.2012 -Податковий кодекс України (далі -ПК України).
Згідно з приписами статті 6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Частиною 5 статті 15 Закону №509-XII установлено, що правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Відповідно до частини 4 статті 15 Закону №509-XII службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Тобто цією нормою було встановлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Частинами 7, 8 статті 15 Закону №509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Законом України від 05.07.2012 №5083-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні», який набрав чинності 12.08.2012, доповнено ПК України розділами XVIII-1 та XVIII-2.
Пунктом 342.4 ст. 342 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Згідно з абз. 1, 2 п.344.1 ст. 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах повинен зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Такий висновок кореспондується з правовою позицією, сформованою Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а та від 18.03.2021 у справі №500/5183/17.
Окрім того, частиною 17 статті 37 Закону №3723-ХІІ регламентовано, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивачки, та яке діє на сьогодні, визначено, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Наведене також підтверджується також положенням пункту 7 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII та пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 (далі - порядок №229), за змістом яких до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Аналізуючи наведені вище правові норми, суд доходить висновку, що незараховані періоди служби позивача на посадах в органах державної податкової служби з 03.12.1993 по 02.06.2025 підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 01.07.2025 року №045550029186.
Щодо обраного позивачкою способу захисту щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування (перерахунок) та виплату пенсії з 24.06.2025 пенсію відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХII у розмірі 60 відсотків заробітної плати за останнім місцем роботи на державній службі, зазначеної в довідках ГУ ДПС у Донецькій області від 26 лютого 2025 року №23, №24, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно статті 55 Конституції України , кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Повноваження щодо призначення пенсії відносяться виключно до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.
Оскільки відповідачем спірний період роботи на виконання рішення суду ще не зараховано до стажу роботи позивачки (з урахуванням висновків суду в цьому рішенні) та не надано оцінку загальному стажу роботи позивачки для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» та не прийнято відповідачем ще рішення за результатом розгляду заяви, суд вважає, що ці вимоги є передчасними.
Ураховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити і виплачувати з 28 лютого 2025 року пенсію державного службовця за віком у відповідності до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХII у розмірі 60% заробітної плати від усіх сум складових заробітної плати з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Донецькій області № 68/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, № 69/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, № 70/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, не підлягають задоволенню.
Обираючи спосіб захисту, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, суд доходить висновку, що з метою ефективного захисту прав позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивачки від 24.06.2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши періоди служби позивачки на посадах в органах державної податкової служби з 03.12.1993 по 02.06.2025 до державної служби.
Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задоволенню не підлягають, оскільки вказаним управлінням не розглядалось питання призначення / переведення пенсії позивачу та відповідно рішення не приймалось.
Згідно із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, із застосуванням положень частини другої статті 9 та статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ураховуючи, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем не надано жодного документу на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, вимога щодо стягнення з відповідача таких витрат не підлягає задоволенню.
Оскільки позов містить декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., Краматорський р-н, 84122. ЄДРПОУ: 13486010) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.07.2025 року №045550029186 про відмову ОСОБА_1 у переведені на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2025 року, зарахувавши періоди служби позивачки на посадах в органах державної податкової служби з 03.12.1993 по 02.06.2025 до державної служби.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 14 листопада 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова