14 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/18083/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу в електронній формі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області , Головного управління Пенсійного фонду у Полтавській області, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 164450005547 від 27.06.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 червня 2025 року про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 20 червня 2025 року, на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»;
- понесені судові витрати (судовий збір у розмірі 968,96 грн. та витрати на юридичні послуги у розмірі 21 000,00 грн.) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 20 червня 2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою та відповідними документами для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, та рішенням від 27.06.2025 року № 164450005547 відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку недосягненням пенсійного віку 50 років. Зазначила, що на дату звернення до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії досягла необхідного пенсійного віку, має необхідний страховий та пільговий стаж, що також підтверджується відповідачем у спірному рішенні, тому вважає, що має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Вважаючи це рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачка 20.06.2025 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .Заява була опрацьована за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та 27.06.2025 прийнято рішення №164450005547 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в зв'язку з недосягненням пенсійного віку (50 років). За поданою заявою встановлено, що при звернені вік позивачки склав 47 років, страховий стаж становить 23 роки 07 місяців 09 днів, стаж з урахуванням додаткових років (за Списком №1) - 41 рік 07 місяців 09 днів, пільговий стаж по Списку №1 становить 18 років 00 місяців 21 день. Відповідач зауважує, що пенсійний вік визначений пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить 50 років. Пенсійний вік позивачки на момент звернення становить 47 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду у Полтавській області надала до суду пояснення, в яких зазначила, що за результатом розгляду наданих документів Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області встановлено, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах загальний страховий стаж (з урахуванням кратності) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 41 рік 07 місяців 09 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком №1 - 18 років 00 місяців 21 день. До страхового та пільгового стажу зараховані всі періоди роботи. На момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачу виповнилося 47 років 11 місяців 35 днів, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії. У зв?язку з недосягненням позивачем пенсійного віку (50 років), передбаченого п. 1 ч. 2 статті 114 3акону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ГУ ПФУ в Житомирській області було прийнято рішення №164450005547 від 27.06.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, яке вважають законним та обґрунтованим. Також зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області заява позивача про призначення пенсії по суті не розглядалася, будь яке рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 не приймалося.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Лохвицьким РВ УМВС України в Полтавській області 18.04.1997.
20.06.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області) із заявою та відповідними документами для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Пенсійним фондом України за принципом екстериторіальності, було визначено структурний підрозділ - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області) для опрацювання заяви позивачки.
Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 27.06.2025 № 164450005547 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 50 років.
У вказаному рішенні ГУ ПФУ в Житомирській області зазначено: вік заявниці 41 рік 07 місяців 09 днів, страховий стаж становить 23 роки 07 місяців 09 днів, стаж з урахуванням додаткових років (за Списком №1) - 41 рік 07 місяців 09 днів, пільговий стаж по Списку № 1 складає 18 років 00 місяців 21 день. За результатами розгляду документів до страхового та пільгового стажу враховано всі періоди трудової діяльності особи згідно наданих документів.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до Закону № 213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII року текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Відповідна норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.
Однак, рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
В пункті 3 цього означеного визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.
У даному випадку норми відповідних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Судом встановлено, що на момент звернення позивачки до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 досягла віку 47 років, мала страховий стаж 23 роки 07 місяців 09 днів, стаж з урахуванням додаткових років (за Списком №1) - 41 рік 07 місяців 09 днів, пільговий стаж по Списку №1 становить 18 років 00 місяців 21 день, отже вона має право на пенсію відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
Таким чином, ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивачки закону, а саме положенням пункту "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 грудня 2021 у справі №160/9272/20 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 8 листопада 2021 року у справі №580/492/21 зазначив, що за загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.
Отже, у цій справі застосуванню також підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а не Закону №1058-ІV.
За такого правового регулювання та встановлених судом обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, відмова ГУ ПФУ в Житомирській області у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах порушує гарантоване Законом України «Про пенсійне забезпечення» право на призначення на пільгових умовах пенсії за віком, як особі, яка досягла 45 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, яка призвела до прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 28.05.2024 №056650010381.
Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача, яким відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного позивачкою способу захисту щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 20 червня 2025 року, на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, суд звертає увагу на таке.
Згідно статті 55 Конституції України , кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Повноваження щодо призначення пенсії відносяться виключно до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень
Таким чином, обираючи спосіб захисту, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, суд доходить висновку, що з метою ефективного захисту прав позивачки слід зобов'язати ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву від 20.06.2025 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Щодо позовної вимоги стягнути з відповідача витрати на юридичні послуги у розмірі 21 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI (далі- Закон №5076-VI).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п.п. 1, 2, 6 частини першої статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п. 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Частиною третьою статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 З'їздом адвокатів України.
Так, відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат з оплати послуг адвоката, до позовної заяви позивачкою долучено договір про надання юридичних послуг від 14.05.2025, додаткову угоду від 07.07.2025 до договору про надання юридичних послуг від 14.05.2025, акт приймання - передачі наданих послуг від 15.07.2025 №1 відповідно до додаткової угоди від 07.07.2025 та договору про надання юридичних послуг від 14.05.2025 на загальну суму 21 000,00 грн, попередній розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести у загальній сумі 21 968,96 грн, що складається із витрат на правничу допомогу та судового збору та платіжні інструкції від 07.07.2025 №Р24А4552513296D9146 на суму 5 000,00 грн та від 07.07.2025 №Р24А4552523186D6171 на суму 16 000,00 грн.
Перевіряючи обґрунтованість визначеного адвокатом у акті прийому - передачі наданих послуг від 15.07.2025 вартості наданих послуг (21 000,00 грн), суд виходить з наступного.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та врахована судом при вирішенні питання розподілу судових витрат.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням обставин даної справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); розгляду даної справи у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін, суд вважає розмір вартості наданих послуг, визначених у акті прийому - передачі виконаних робіт від 15.07.2025 неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 21 000,00 грн як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.
З огляду на наведене, з урахуванням фактичного обсягу виконаної роботи та її складності, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачці за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у розмірі 3 000,00 грн.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та їх правового регулювання, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково із застосуванням положень частини другої статті 9 та статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003. ЄДРПОУ: 13559341), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного управління Пенсійного фонду у Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавський р-н, Полтавська обл., 36000, ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 27.06.2025 №164450005547 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2025 року з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 14 листопада 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова