13 листопада 2025 рокуСправа №160/9075/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.10.2023 №262840018686 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 09.10.2023 та передати його пенсійну справу для виплати до пенсійного органу за місцем його проживання, а саме до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 09.10.2023 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, яка за принципом екстериторіальності була розподілена на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке рішенням від 16.10.2023 №262840018686 безпідставно відмовило позивачеві у призначенні такої пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно відмовлено у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а вказане рішення відповідача є незаконним, порушують його права та інтереси, оскільки це рішення винесено без врахування пенсійним органом положень рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), а також відповідачем протиправно було не зараховано до його пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 03.03.1989р. по 16.06.2009р. Так, на думку позивача, при вирішення питання призначення пенсії, відповідач повинен був застосовувати приписи пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.), а також врахувати період його роботи з 03.03.1989р. по 16.06.2009р. Зазначений період підтверджується записами у трудовій книжці позивача, яка відповідно до вимог законодавства є основним документом, що посвідчує трудову діяльність і підтверджує наявність пільгового стажу. Таким чином, позивач вважає, що вимога про подання додаткових уточнюючих довідок у його випадку є неправомірною, а відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах - необґрунтованою. Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року
прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9075/24, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Крім того, вищезазначеною ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
22.05.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення. Так, відповідач зазначив, що розглянувши заяву та додані до неї документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 16.10.2023 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за № 262840018686 у зв'язку з тим, що у ОСОБА_1 на дату звернення пільговий стаж відсутній для призначення пенсії. Крім того, в рішенні про відмову у призначенні пенсії розраховано загальний страховий стаж ОСОБА_1 , який склав 34 роки 2 місяці 29 днів. Крім того, відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, всебічно розглянувши надані документи встановив, що до розрахунку пільгового стажу не можливо зарахувати періоди роботи в Акціонерній енергопостачальній компанії “Київенерго» згідно наданої архівної довідки 42АУ/020/55 від 11.04.2023, оскільки станом на 16.10.2023 підприємство ліквідовано. Проте, до заяви на призначення пенсії відповідне рішення Комісії надано не було. Водночас, у своєму позові позивач посилається на пункт ''б'' ст. 13 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' щодо призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, проте, з 11.10.2017 набрав чинності Закон України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій'' від 03.10.2017 № 2148, яким внесено зміни, зокрема до Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З набранням чинності змін до Закону 1058 пенсії на пільгових умовах Список № 1 та Список № 2 призначаються згідно положень ст. 114 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не до ст. 13 Закону України ''Пенсійне забезпечення''. Таким чином, посилання Позивача у своєму позові щодо зобов'язання здійснити призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 відповідно до п. ''б'' ст. 13 Закону України ''Пенсійне забезпечення'' є помилковим. Враховуючи вищезазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить суд відмовити у задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 09.10.2023 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та доданими до неї документами на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
На час звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу за призначенням пенсії позивачеві виповнилося 55 років.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 09.10.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 16.10.2023 №262840018686 відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Страховий стаж особи становить 34 роки 2 місяці 29 днів.
Додатково у вищевказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до розрахунку пільгового стажу не зараховано періоди роботи в Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" згідно архівної довідки 42АУ/020/55 від 11.04.2023, станом на 16.10.2023 підприємство ліквідовано. У разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника, пільговий стаж може бути встановлений Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Незгода позивача з оскаржуваним рішенням щодо відмови відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, а також щодо не зарахування до його пільгового спірного періоду роботи з 03.03.1989р. по 16.06.2009р. зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом “б» якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б“- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Отже, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для чоловіків з 55 років збільшено до 60 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника страхового стажу, який складає 25 років за пунктом “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 30 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли мінімальний страховий стаж має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 25 років.
Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Як встановлено судом, позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 09.10.2023р. досяг 55 річного віку (дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та мав загальний страховий стаж роботи, який визнаний пенсійним органом, - 34 роки 2 місяці 29 днів, водночас оспорюваним рішенням відповідача за наданими документами до розрахунку пільгового стажу не зараховано періоди роботи в Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" згідно архівної довідки 42АУ/020/55 від 11.04.2023, оскільки станом на 16.10.2023 підприємство ліквідовано. З огляду на що, пенсійний орган зауважив, що у разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника, пільговий стаж може бути встановлений Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років. Разом з тим, позивачем рішення Комісії разом із заявою про призначення пенсії надано не було.
Надаючи оцінку такій позиції пенсійного органу, суд зважає на наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки Відомості про роботу пишеться: прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Якщо працівнику в період роботи надається новий розряд, тоді про це в установленому порядку робиться відповідний запис.
Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.03.1989р., а саме із записів №2-6 ОСОБА_1 працював на Підприємстві теплових мереж, а саме:
03.03.1989р. - прийнятий до штату районна теплових мереж №4 слюсарем по обслуговуванню теплових пунктів 4 групи (наказ 260-к від 03.03.1989р.);
15.03.1992р. - присвоєно 5 група слюсаря по обслуговуванню теплових мереж районна теплових мереж №4 (наказ №298к від 13.03.1992р.);
Записи №4-5 свідчать про перейменування Підприємства теплових мереж (накази №176 від 29.09.1997 та наказ №1/98 від 20.01.1998)
16.06.2009р. - звільнений у зв'язку з переведенням до філіалу «Енергосервіс» АК «Київенерго» згідно п.5 ст.36 КЗпП України (наказ №844п від 10.06.2009р.).
Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо та вони є чіткими, а також завірені відбитками печатки відповідного роботодавця та підписами його відповідальних осіб, що відповідачами не заперечується.
Суд звертає увагу, що правильність та/чи достовірність вказаних записів у трудовій книжці сторонами не оспорюється та не спростовується.
При цьому, суд зазначає, що у спірні періоди роботи позивача зазначена посада віднесена до Списків №2, які були затвердженими та діяли у цей період, постановами Кабінету Міністрів СССР № 1173 від 22.08.1956 та № 10 від 26.01.1991, а також постановою КМУ № 162 від 11.03.1994).
Відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Разом з тим, трудова книжка не містить записів про те, що позивач у спірний період працював неповний робочий день чи інформацію про те, що займаючи посаду віднесену до Списку № 2 позивач виконував якусь іншу роботу не шкідливого характеру, чи взагалі працював на іншій посаді чи іншому підприємстві.
Також, відповідач не ставить під сумнів вказаний період роботи позивача на Підприємстві теплових мереж з 03.03.1989р. по 16.06.2009р. на посаді слюсаря по обслуговуванню теплових пунктів, оскільки такий зарахований до страхового стажу позивача.
Відтак, судом встановлено, що у трудовій книжці позивача наявні відповідні записи, які підтверджують факт роботи ОСОБА_1 у спірні періоди на посаді, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, як такій, що зазначена у Списках №2, чинних у відповідні періоди часу.
Водночас, судом встановлено, що позивачем надано архівну довіку №42АУ/020/55 від 11.04.2023 АТ «К.Енерго», у якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно працював у Виробничому енергетичному об'єднанні «Київенерго» підприємство «Київських теплових мереж» Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго» «Теплові мережі» на посаді слюсар по обслуговуванню теплових мереж IV, V групи. Район теплових мереж №4 з 03 березня 1989р. (наказ: №260-к від 03.03. 1989р.) до 16 червня 2009р. (наказ №844-к від 16.06.2009р.). Підставою видачі довідки слугувало: Оп.-2ос. спр.200, арк.39, оп.1-ос, спр.993, арк.200, оп.-1ос. спр.389 , арк-45-46, оп.- 1оc.спр. 573, арк. 19-20.. Вказана довідка підписана ліквідатором АТ «К.Енерго» Володимиром Паркулабом.
Суд погоджується з твердженнями позивача про те, що не можливість надання уточнюючої довідки, не може мати наслідком позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Крім цього, суд враховує, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі Реєстр) (форма ОК-5) слідує, що у період з 01.01.1998р. по 16.06.2009р., позивач працював у роботодавця за кодом ЄДРПОУ 05471023, що відповідно до відомостей про страхувальника відповідає «Київенерго» Київські теплові мережі АК (АЕК «Теплові мережі Київенерго», філіал «Теплові мережі Київенерго» ПАТ «Київенерго», Київські теплові мережі АК «Київенерго», філіал «Енергосервіс» АТ «К.Енерго»).
Також з вищевказаного Реєстру слідує, що у вказаний період ОСОБА_1 мав безпосередньо спеціальний стаж на вказаному підприємстві за кодами підстави обліку спецстажу - ЗП3013Б1, а саме за 2002-2008 рік, включно, та за 5 місяців 2009 року.
Згідно Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, код за №ЗП3013Б1 застосовується для застрахованих осіб, які є працівниками, безпосередньо зайнятими повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Отже, при поданні звітів страхувальником - за кодом ЄДРПОУ 05471023 вказувалося, що страхові внески за позивача вносилися за професією і кодом №ЗП3013Б1, як працівнику по Списку №2.
Разом з тим, суд зауважує, що увесь час з 03.03.1989р. і по 16.06.2009р. ОСОБА_1 працював на одному й тому самому підприємстві, за професією слюсаря по обслуговуванню теплових мереж, що відноситься до категорії робіт із шкідливими та важкими умовами праці, що прямо передбачено Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановами Кабінету Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956р., № 10 від 26.01.1991р. та постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994р.
При цьому, характер виконуваних робіт позивачем не змінювався, а зміни у назві підприємства (перейменування структурних підрозділів) жодним чином не впливали на зміст його трудових функцій, умови праці чи професійну належність до категорій, що підпадають під дію Списку № 2.
Крім того, відповідно до п.п.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Таким чином, вищевказані Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо позивача були у розпорядженні відповідача і могли та повинні були використані останнім при вирішенні питання про зарахування спірного періоду до пільгового стажу позивача за Списком №2.
За наведених обставин, суд вважає безпідставним не зарахування відповідачем при прийнятті спірного рішення 16.10.2023 №262840018686 до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду його роботи з 03.03.1989р. по 16.06.2009р. з причини не звернення ОСОБА_1 до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років задля підтвердження віднесення такого періоду роботи до пільгового.
З огляду на наведене та зважаючи на встановлення судом, що позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 09.10.2023р. досяг 55 річного віку, що є достатнім пенсійним віком у розумінні приписів пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.), та мав загальний страховий стаж роботи, який визнаний пенсійним органом - 34 роки 2 місяці 29 днів, при цьому, судом встановлено, що до пільгового стажу позивача за Списком №2 відповідачем безпідставно не зараховано період з 03.03.1989р. по 16.06.2009р. (понад 20 років), суд доходить висновку про протиправність та необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з посиланням на відсутність у позивача необхідного пільгового стажу, а, отже, відповідно про скасування рішення відповідача від 16.10.2023 №262840018686 і, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 09.10.2023 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах саме через недостатність пільгового стажу, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії набув необхідного пільгового стажу, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Щодо підстав зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, 28.06.2023 року, при цьому матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 09.10.2023 року, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку, внаслідок чого пенсія ОСОБА_1 має бути призначена з дня, такого звернення, а саме: з 09.10.2023р.
З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 09.10.2023 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та із зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоду роботи з 03.03.1989р. по 16.06.2009р.
Щодо позовної вимоги про передачу пенсійної справи позивачки до пенсійного органу за місцем фактичного проживання позивача, а саме до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві суд зазначає таке.
Відповідно до п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За приписами пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що після того, як пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності призначає пенсію, він передає пенсійну справу до пенсійного органу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином саме Пенсійний орган за місцем реєстрації особи має забезпечити виплату пенсії, але після надходження пенсійної справи.
На цей час, поки справа не надійшла до Головного управління ПФУ в м.Києві в Дніпропетровській області, підстав для виплати пенсії позивачу у Головного управління ПФУ в м.Києві ще не було.
Разом з тим, відповідно до п. 10 ч. 2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів
Таким чином, суд зобов'язує Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області направити до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи, а саме, Головного управління ПФУ в м.Києві, для здійснення позивачу виплати пенсії.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити в повному обсязі.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 968,96грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.10.2023 №262840018686 про відмову в призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за Списком №2 період його роботи з 03.03.1989р. по 16.06.2009р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 09.10.2023 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та передати його пенсійну справу для виплати до пенсійного органу за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 , а саме: до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова