13 листопада 2025 року м.Суми
Справа №587/5001/24
Номер провадження 22-ц/816/1251/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Рунова В. Ю.
сторони: позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна»,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» - адвоката Усенка Анатолія Миколайовича на рішення Сумського районного суду Сумської області від 24 січня 2025 року в складі судді Гончаренко Л.М., ухваленого в м. Суми, -
20 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі - АТ «СК «Країна») про стягнення 20100 грн недоплаченого страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 1738,03 грн, трьох відсотків річних у розмірі 197,81 грн та інфляційних втрат у розмірі 1042,48 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18 год. 30 хв. на 150 км автодороги Р-61 «Батурин-Конотоп-Суми» по вул. Центральній в смт Степанівка Сумського району, Сумської області сталась дорожньо-транспортна пригода, за якої водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом ««FORD CARGO 3541D»» д.н.з. НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого останній помер на місці події від отриманих травм. Відповідальність водія була застрахована у відповідача за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Постановою від 26 червня 2024 року закрите кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. 09 липня 2024 року позивачка зверталась до відповідача з вимогою про виплату 40200 грн страхового відшкодування, яка задоволена на половину, а тому просить стягнути решту суми, а також пеню, 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 27 вересня по 20 грудня 2024 року.
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 24 січня 2025 року позов задоволений.
Стягнуто з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 20100 грн, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 1738,03 грн, три відсотки річних у розмірі 197,81 грн, та інфляційні втрати у розмірі 1042,48 грн.
Стягнуто з АТ «СК «Країна» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
В апеляційній скарзі представник АТ «СК «Країна» - адвокат Усенко А.М. просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що пішохід ОСОБА_3 загинув по власній недбалості та необережності в результаті грубого порушення вимог Правил дорожнього руху України, а тому відповідач вирішив поділити розмір заподіяної шкоди на два.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Скочиляс І.М. просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, що законних підстав для зменшення розміру страхового відшкодування відповідач не мав, оскільки загиблий пішохід не був джерелом підвищеної небезпеки, не мав умислу на заподіяння джерелом підвищеної небезпеки шкоди, непереборна сила в обставинах дорожньо-транспортної пригоди відсутня і не встановлювалась, а вина заподіювача шкоди правового значення не має.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник АТ «СК «Країна» - адвокат Усенко А.М. наполягає на грубій необережності загиблого пішохода, наявності його вини та передбаченої ч. 2 ст. 1193 ЦК України можливості для зменшення страхового відшкодування. Крім того, вважає, що сума страхового відшкодування має ділитись два, оскільки шкода заподіяна взаємопов'язаними, сукупними діями водія автомобіля та загиблого пішохода, тобто двома особами.
На підставі ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18 год. 30 хв. на 150 км автодороги Р-61 «Батурин-Конотоп-Суми» по вул. Центральній в смт Степанівка Сумського району, Сумської області відбулася дорожньо-транспортна пригода, а саме водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «ФОРД ГАРГО 354 ІД» д.н.з. НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 .
Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події від отриманих травм (а.с. 12).
ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_3 на момент його смерті (а.с. 9-11).
За фактом вказаної ДТП були внесені відомості до ЄРДР за №12023200000000387 за ч. 2 ст. 286 КК України. Відповідно до постанови заступника начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Сумській області майора поліції Ковбасенко В.С. кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023200000000387 від 26 червня 2024 року за ч. 2 ст. 286 КК України закрите у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 13-16).
Відповідно до страхового полісу № АР6990504 станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідальність водія транспортного засобу «FORD CARGO 3541D» д.н. НОМЕР_1 за спричинену шкоду майну, здоров'ю та (або) життю третіх осіб була застрахована у АТ «СК «Країна» (а.с. 17).
09 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 40200 грн, пов'язаного із заподіяною моральною шкодою (а.с. 7, 24).
АТ «СК «Країна» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 20100 грн (а.с. 27, 28).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що відповідач перерахував позивачці 50% суми заподіяної шкоди посилаючись на норму закону, якою регламентовано заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями декількох осіб, проте відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна подія сталася внаслідок непереборної сили або умислу ОСОБА_3 , а тому відсутні законні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Відтак, суд вважав, що право позивачки порушене та з відповідача підлягає стягненню 20100 грн недоплаченого страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, а також 2978,32 грн пені, інфляційних витрат та трьох відсотків річних за прострочення сплати вказаного відшкодування.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадку, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам, дітям, а також іншим особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Згідно з п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених п.п. «г» і «ґ» п. 41.1 та п.п. «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Згідно роз'яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанови від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.
Пішохід як учасник дорожнього руху (ст. 14 Закону України «Про дорожній рух») не є особою, на яку поширюються норми ст. 1187 ЦК України, і навіть у разі скоєння правопорушення, що потягло за собою заподіяння шкоди власнику транспортного засобу, не може вважатися належним суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом).
У відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
Пішохід не є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України це особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу коляску чи крісло колісне.
Отже, наїзд транспортного засобу на пішохода, не може бути кваліфіковано як взаємодію двох джерел підвищеної небезпеки, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про поділ заподіяної шкоди на обох учасників дорожньо-транспортної пригоди не ґрунтуються на нормах права.
Крім того, рішення відповідача про зменшення суми страхової виплати на 50% мотивоване неправильним тлумаченням норм права. Зокрема, позиція відповідача обґрунтована нормами ст.ст. 1187, 1193 ЦК України та п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди в постанові про закриття кримінального провадження відсутня.
Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок непереборної сили або умислу ОСОБА_3 . Ступінь вини потерпілого є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 1193 ЦК України, проте не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №161/3557/19 (провадження №61-18595св19) та від 12 грудня 2018 року у справі №355/981/16-ц (провадження №61-28019св18).
За вказаних вище обставин та вимог закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем прав позивачки через відмову виплатити повну суму страхового відшкодування.
Погоджується колегія суддів апеляційного суду також і з рішенням місцевого суду про стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення відшкодування страхової виплати.
Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У відповідності до ст. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц зробила висновок про те, що до правовідносин щодо невиплати страхового відшкодування потерпілій особі застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Пунктом 36.2 ст. 36 Закону встановлено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ст. 230 ЦК України штрафними санкціями за цим Кодексом є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил ведення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема прострочення його виконання, боржник зобов'язаний сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню) у сумі, визначеній законом або договором (ст.611 ЦК України).
Зобов'язання страховика в разі настання страхового випадку полягає у здійсненні страхової виплати. Тому таке зобов'язання є грошовим, і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення.
Пунктом 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК).
У відповідності до ст. 36.5 Закону, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Вказана норма також є спеціальною нормою, що застосовується до спірних правовідносин, так як вони виникли з приводу неналежного виконання обов'язків страховиком своїх обов'язків по сплаті страхового відшкодування, а тому страховик на підставі п.36.5 Закону зобов'язаний сплатити позивачу пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доданими до позову розрахунками позивачки, а саме: за період з 27 вересня по 20 грудня 2024 року пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України склала 1738,03 грн, три відсотки річних - 197,81 грн, а інфляційні втрати - 1042,48 грн.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Підстав для зміни чи скасування даного рішення за доводами апеляційної скарги немає.
Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» - адвоката Усенка Анатолія Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 24 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: О. І. Собина
В. Ю. Рунов