Дата документу 30.10.2025 Справа № 334/899/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/689/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №334/899/24Суддя-доповідач у 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.111 КК України
30 жовтня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Мелітополя Запорізької області, який зареєстрований у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
Після початку агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил рф було тимчасово окуповано, в тому числі Мелітопольський район Запорізької області та його територіальні громади, з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами.
З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади на територіях населених пунктів Запорізької області, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами, представниками рф з числа своїх громадян та місцевого населення Запорізької області були сформовані підрозділи силового блоку, які вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Так, ОСОБА_8 , будучи громадянином України, перебуваючи на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини відділу поліції №1 Мелітопольського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання рф території смт.Якимівки Мелітопольського району Запорізької області та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади рф, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на території Запорізької області та, зокрема, смт.Якимівки Мелітопольського району системи органів державної влади рф, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади, в порушення вимог ст.65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в період часу приблизно з 08 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року і до теперішнього часу, в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, після чого виконував вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф, здійснював чергування у незаконно створеному «правоохоронному органі», виконував завдання незаконної влади з незаконного збору, обробки та надання інформації про оперативну обстановку на території Якимівської СТГ Мелітопольського району Запорізької області, організовував розгляд питань стосовно осіб, доставлених до незаконно створеного «правоохоронного органу», які не підтримували та чинили спротив незаконній владі, організовував та забезпечував охорону незаконно створеного «правоохоронного органу», збереження незаконних документів, незаконно захопленої зброї та спеціальних засобів, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Так, ОСОБА_8 з власної ініціативи добровільно розпочав службу в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, а саме у незаконно створеному органі - «народній міліції смт Якимівки», а в подальшому у незаконно створеному правоохоронному органі «Отделе полиции №3 (дислокации пгт.Акимовка) УВД по г.Мелитополю и Мелитопольскому району ГУВД в Запорожской области», завдаючи шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто державну зраду та почав проходити службу в незаконно створеному окупаційною владою правоохоронному органі.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.2 ст.111 КК, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану. Йому призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
На підставі ч.2 ст.55 КК позбавлено права обіймати посади в правоохоронних органах та в органах влади України строком на 3 роки.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання.
В апеляційній скарзі захисник просив вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Аргументуючи свою позицію захисник зазначив, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст.111 КК, оскільки його дії мають бути кваліфіковані за ч.7 ст.111-1 КК. Адже сама по собі праця громадянина України у державних органах країни-агресора, незаконно створених на тимчасово окупованій території України не утворюють склад такого злочину як державна зрада, а утворюють склад злочину як колабораційна діяльність.
Крім того, стороною обвинувачення не було доведено ту обставину, що обвинувачений добровільно зайняв посаду, зазначену у вироку суду. Адже відповідно до матеріалів НСРД (розповіді мешканця окупованої території про обставини набору працівників у створені окупантами органи поліції) на колишніх українських поліцейських на окупованій території здійснювався тиск з боку окупантів (як безпосередньо, так і через колег, знайомих), вмовляння, погрози (натяки на репресії у випадку незгоди співпрацювати) з метою примусити їх працювати у незаконно створених на тимчасово окупованій території правоохоронних органах. Проте суд першої інстанції наведеного не врахував.
З огляду на те, що зазначене кримінальне провадження було розглянуто судом першої інстанції у спеціальному судовому провадженні, обвинувачений ОСОБА_8 повідомлявся про дату, час і місце апеляційного розгляду шляхом направлення йому повістки про виклик за останньою відомою адресою його проживання та шляхом публікації інформації про виклик в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур'єр», а також шляхом публікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті апеляційного суду. Відтак з моменту опублікування повістки про виклик в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений ОСОБА_8 вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; прокурора, який заперечив проти скарги та просив залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_8 вбачається, що це провадження розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов'язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченого ("in absentia"), який усних показань суду не надавав, при цьому письмових заяв, протестів та клопотань на адресу суду не надходило.
При цьому із цього кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції вжив всіх можливих дій, аби наданий обвинуваченому державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Свого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК, суд першої інстанції дійшов відповідно до вимог ст.370 КПК на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст.94 КПК.
Зокрема такий висновок суд першої інстанції зробив на підставі аналізу показів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Так, свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що він обіймає посаду начальника відділу поліції №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області. ОСОБА_8 працював у відділі поліції №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області, займав посаду старшого інспектора-чергового чергової частини відділу поліції. 24.02.2022 у зв'язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України, весь особовий склад ВП №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області отримав усний наказ від керівництва ГУНП в Запорізькій області про негайну дислокацію до м.Мелітополя та у подальшому до м.Запоріжжя. Наказ про необхідність працівникам поліції покинути тимчасово окуповану територію та прибути для несення служби до м.Запоріжжя доводився до відома особового складу, який залишився на тимчасово окупованій території, через групу, яка була створена в телеграм-каналі, та телефонні дзвінки. Більшість співробітників виїхали, ОСОБА_8 вказаний наказ не виконав, повідомив, що виїде до м.Мелітополя, до м.Запоріжжя відмовився виїжджати. При цьому ОСОБА_8 вільно пересувався по місту, спілкувався з ФСБ, що вказувало на те, що жодних загроз для себе він не мав. Потім дізнався, що залишившись на тимчасово окупованій території, ОСОБА_8 перейшов на бік ворога, пішов на співпрацю з окупантами та добровільно зайняв посаду у незаконно створеному правоохоронному органі. В подальшому агітував колишніх колег до такої співпраці.
Свідок ОСОБА_10 зазначила, що вона обіймає посаду начальника чергової частини ВП №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області. Коли увійшли російські війська в смт.Якимівку, була дана команда особовому складу виїхати до м.Мелітополя, з подальшим виїздом до м.Запоріжжя, в тому числі кожному особисто. У всіх працівників поліції була можливість виїхати. ОСОБА_8 працював старшим інспектором чергової частини, бачила його на початку квітня 2022 року на вході до відділу поліції, де на той час розміщалися представники окупаційного незаконного правоохоронного органу. Він був у нашій чорній формі, однак без розпізнавальних знаків.
Показання зазначених свідків є послідовними й такими, що узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, не містять суперечностей, підстав не довіряти їм немає.
Також в основу обвинувачення судом першої інстанції обґрунтовано покладено дані, встановлені із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, наданих стороною обвинувачення і досліджених судом першої інстанції (протоколи огляду, протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій), зміст та аналіз яких детально наведено в оскаржуваному вироку, і які поза розумним сумнівом підтверджують вчинення ОСОБА_8 діянь, які шкодять суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України в умовах воєнного стану. Зокрема цими доказами підтверджується факт несення ОСОБА_8 служби в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, виконання ним вказівок і розпоряджень керівників окупаційної влади, здійснення ним чергування у незаконно створеному правоохоронному органі, виконання ним завдань незаконної влади на території Якимівської СТГ Мелітопольського району Запорізької області.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, оцінивши докази у справі окремо та в їх сукупності, дійшов переконливого висновку, що пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення доведене, діям обвинуваченого надано правильну правову кваліфікацію, а вчинене ним слід кваліфікувати як державну зраду.
Щодо доводів захисника про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.2 ст.111 КК.
У поданій апеляційній скарзі захисник посилався на неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.2 ст.111 КК та вважав, що вчинені обвинуваченим діяння підпадають під правову кваліфікацію за ч.7 ст.111-1 КК.
Проте колегія суддів не може погодитися із цими твердженнями захисника.
Так, відповідно до ст.111 КК державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Однією із форм державної зради є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.
Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту, та є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. В конкретних випадках цей злочин може полягати у добровільному зайнятті посади у незаконних органах влади на окупованих територіях, участь у будь-яких воєнізованих ворожих формуваннях, передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням агресора або провадження господарської діяльності у взаємодії з ворогом.
Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту і бажає цього.
У даній справі беззаперечно встановлено, що ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу - старшим інспектором-черговим чергової частини відділу поліції №1 Мелітопольського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, присягнувши на вірність Українському народові, зобов'язавшись дотримуватися Конституції та законів України, безумовно усвідомлюючи, що рф здійснює широкомасштабну збройну агресію проти України, складеної ним присяги не дотримався та вчинив державну зраду.
Зокрема ОСОБА_8 перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, після чого виконував вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф, здійснював чергування у незаконно створеному «правоохоронному органі», виконував завдання незаконної влади з незаконного збору, обробки та надання інформації про оперативну обстановку на території Якимівської СТГ Мелітопольського району Запорізької області, організовував розгляд питань стосовно осіб, доставлених до незаконно створеного «правоохоронного органу», які не підтримували та чинили спротив незаконній владі, організовував та забезпечував охорону незаконно створеного «правоохоронного органу», збереження незаконних документів, незаконно захопленої зброї та спеціальних засобів. Тим самим, обвинувачений вчинив дії, які завдають шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічні та інформаційній безпеці України, тобто державну зраду.
Таким чином, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, характер вчинених обвинуваченим дій та з урахуванням положень кримінального закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 саме за ч.2 ст.111 КК і вважає таку кваліфікацію правильною.
Щодо доводів захисника про недоведеність добровільності несення обвинуваченим служби у незаконно створеному правоохоронному органі.
Ці твердження захисника, на переконання судової колегії, є необґрунтованими з огляду на таке.
3 суб'єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом.
Згідно з ч.2 ст.24 КК прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Тобто у складі кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК, важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній).
У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК, однак яких суд першої інстанції у цьому кримінальному провадженні не встановив.
Зокрема, суд першої інстанції, спростовуючи доводи захисту в цій частині, обґрунтовано виходив з того, що воєнний напад росії на Україну, що почався 24 лютого 2022 року, окупація території Мелітопольського району Запорізької області і встановлення на цій території окупаційних органів влади, мали відкритий характер, а тому ОСОБА_8 , будучи громадянином України, з огляду на його вік та достатній життєвий досвід, досвід роботи у органах внутрішніх справ, а відповідно і достатній рівень спеціальних знань, очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
Із показів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які працювали разом із обвинуваченим у відділі поліції №1 Мелітопольського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, було установлено, що весь особовий склад ВП №1 Мелітопольського РУП отримав усний наказ про негайне покинення тимчасово окупованої території та прибуття для несення служби до м.Запоріжжя. Між тим, ОСОБА_8 , на відміну від інших співробітників ВП №1, вказаний наказ не виконав та, маючи безумовну та реальну можливість виїхати з тимчасово окупованої території, цього не зробив, а навпаки свідомо та добровільно залишився на цій території та перейшов на бік ворога. Тобто ОСОБА_8 , маючи можливість переїхати на підконтрольну Україні територію, обрав залишитись та нести службу в незаконному органі держави-агресора. Відомості про те, що ОСОБА_8 будь-яким чином повідомляв компетентним органам України чи свідкам про здійснення на нього тиску з боку представників окупаційної влади, відсутні.
З цих підстав колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що сукупність наведених обставин безумовно свідчить про свідомий вибір обвинуваченого і про абсолютну добровільність вчинених ним незаконних дій.
Будь-які данні, які б дійсно свідчили про вчинення відносно обвинуваченого дій, передбачених статтями 39-40 КК, в матеріалах справи відсутні та не були надані ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду.
Отже встановлені судом обставини цього кримінального провадження є беззаперечним свідченням невимушеності поведінки обвинуваченого, а відтак, і цілковитої добровільності його дій.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі захисника не наведено доводів, які спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 та правильності кваліфікації його дій.
Покарання, призначене обвинуваченому, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Даних, які б свідчили, що суд допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення та були б безумовними підставами для його скасування, або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не встановлено.
Вирок суду першої інстанції належним чином вмотивований і відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК. Отже, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4