Справа № 382/2522/25
Провадження 2/382/1222/25
12 листопада 2025 року Суддя Яготинського районного суду Київської області Кисіль О. А. перевіривши матеріали справи № 382/2522/25 за позовом ОСОБА_1 до Яготинської міської ради Київської області про визнання права власності на спадкове майно,
Позивачка звернулася до Яготинського районного суду Київської області із зазначеним позовом.
Вивчивши матеріали позовної заяви суддею встановлено, що позовну заяву подано без дотримання вимог встановлених ст. ст. 175, 177 ЦПК України, що є підставою для залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до п. п. 5, 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Крім цього, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивачка зазначає в позовній заяві що загальний розмір судового збору становить 4015,36 грн. однак матеріали справи не містять квитанції про сплату вказаного судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Позивачем у позовній заяві заявлено дві вимоги майнового характеру, у зв'язку з чим, позивач повинен був додати до позовної заяви документи, що підтверджують оплату судового збору за кожною вимогою.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Відповідно до п. а п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" визначено, що під дійсною вартістю майна розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Документ, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору це звіт про оцінку майна (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Механізм проведення оцінки нерухомого та рухомого майна для цілей обчислення судового збору та інших обов'язкових платежів визначений Постановою Кабінету Міністрів України "Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» від 21.08.2014 № 358.
Майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто, будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 916/1220/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 зазначено, що будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до п. 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінетів Міністрів України № 1440 від 10.09.2003 року, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
За ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).
Механізм проведення оцінки нерухомого та рухомого майна для цілей обчислення державного мита та інших обов'язкових платежів визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» від 21 серпня 2014 року №358.
У відповідності до п.п. 1 п. 1 вказаної вище Постанови, оціночною вартістю для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства є ринкова вартість, розрахована відповідно до національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна і майнових прав.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Разом із тим, слід зазначити, що позивачем до позовної заяви не надано підтвердження саме дійсної вартості майна станом на день звернення із даним позовом до суду.
Враховуючи вищевикладене, слід звернути увагу позивача, на те, що ціна позову має бути визначена виходячи з суми дійсної вартості спірного нерухомого майна, на час звернення до суду, однак висновок про оцінку нерухомого майна в матеріалах позовної заяви відсутній.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року складає 3028 гривень.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до п. 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінетів Міністрів України № 1440 від 10.09.2003 року, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
За ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).
Механізм проведення оцінки нерухомого та рухомого майна для цілей обчислення державного мита та інших обов'язкових платежів визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» від 21 серпня 2014 року №358.
У відповідності до п.п. 1 п. 1 вказаної вище Постанови, оціночною вартістю для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства є ринкова вартість, розрахована відповідно до національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна і майнових прав.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.
Отже позивачеві слід сплатити судовий збір відповідно до вимог чинного законодавства на рахунок:
Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях
Отримувач коштів ГУК у Київ.обл/Яготинська міс/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989
Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.)
Код банку отримувача (МФО) 899998
Рахунок отримувача UA788999980313101206000010860
Код класифікації доходів бюджету 22030101
Призначення платежу *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Яготинський районний суд Київської області (назва суду, де розглядається справа). При заповненні платіжного документа у графі «Код платника» платником судового збору - юридичною особою зазначається код ЄДРПОУ, а платником - фізичною особою - ідентифікаційний код, а при його відсутності, у зв'язку з релігійними переконаннями, зазначаються його паспортні дані.
Позовна заява та додані документи не містять доказів неможливості реалізації позивачкою своїх спадкових прав на майно щодо отримання свідоцтва про право на спадщину в позасудовому порядку безпосередньо через органи нотаріату.
Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, передбачені обставини, при наявності яких нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Згідно із п. 23 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину (яка згідно п. 24 повинна бути у вигляді обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину) особа може звернутись до суду в порядку позовного провадження.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження; про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову, що також узгоджується з положенням п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року.
Позивачка, ставлячи питання про визнання за нею у судовому порядку права власності у порядку спадкування, має вказати на правові підстави її звернення саме до суду з подібною вимогою, - має надати до суду відомості про об'єктивну неможливість отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку та житловий будинок і надати письмову відмову нотаріуса у видачі такого свідоцтва із вказівкою на підстави такої відмови.
Тобто, передумовою звернення в суд із позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є наявність відмови нотаріуса в оформленні спадщини.
Про це неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16.01.2019 у справі № 2-390/2006.
У постанові Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі № 702/61/20 (провадження № 61-16777св20) зазначено, що зверненню до суду з указаним позовом (про визнання права власності на майно в порядку спадкування) має передувати вирішення питання про видачу позивачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Також, як вбачається із п. 9 узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» отримання постанови про відмову вчиненні нотаріальної дії має важливе значення, оскільки з часу відмови обчислюється строк для звернення до суду, і надання належної оцінки обґрунтованості вимог позивача неможливо без з'ясування причин та мотивів відмови у вчиненні нотаріальної дії.
При цьому, позивачка зазначає щодо обставин невчасного звернення до нотаріуса, проте не заявляє вимог щодо визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Водночас, відповідного документального підтвердження наявності станом на час звернення до суду неможливості оформлення спадщини в поза судовому порядку та отримання документу, що підтверджує право на спадщину щодо майно померлого зазначеного у позові, зокрема відмову нотаріуса у вчиненні вказаної нотаріальної дії, позивач до позову не долучив.
Разом з тим, матеріали справи не містять обгрунтування та посилання на докази, щодо втрати документів та неможливості отримати спадщину в установленому законом порядку, як і відсутні посилання на докази саме щодо встановлення факту постійного проживання однією сім'єю до відкриття спадщини. Також відстуне посилання, як і відсутні докази щодо належності на праві власності майна спадкодавцю.
Крім цього позивач не посилається на докази повного кола спадкоємців, які і не подає клопотання в разі неможливості самостійного витребування відповідних даних щодо кола спадкоємців.
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця (постанова Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20 (провадження № 61-2722св21)).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 Цивільного кодексу України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
Відтак, матеріали позовної заяви не містять відповідних доказів того, що позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину із зазначенням причин відмови (обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії), що свідчить про відсутність спору та передчасне звернення останньої до суду з вказаним позовом, доказів, які б свідчили про неможливість отримати в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину суду не надано.
Крім того, позивач не посилається, як і не надає доказів родинних відносин між нею та спадкодавцем.
Суд звертає увагу, що недотримання вищевказаних вимог є перешкодою до відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Додержання процесуальної форми і змісту позовної заяви є однією з обов'язкових вимог національного законодавства, що забезпечує право на звернення до суду та порушення судом провадження у справі.
Отже, вищевказані вимоги закону позивачем невиконані, позовна заява не містить документального підтвердження викладених фактичних обставин справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача, а також позов подано без дотримання вимог статей 175, 177 Цивільного процесуальногокодексу України.
Таким чином, зметою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, підтвердження та встановлення усіх обставин по справі позивачу необхідно посилання на дакази в позові та надати до суду докази можливості або неможливості досудового врегулювання спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
При цьому, судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків, повідомивши, що відповідно до частини 3 статті 185 Цивільного процесуальногокодексу України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається.
Керуючись статтею 185 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Яготинської міської ради Київської області про визнання права власності на спадкове майно, залишити без руху, надавши строк для виправлення недоліків 10 днів з дня отримання цієї ухвали.
Запропонувати позивачу та його представнику протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки, зазначені в ухвалі суду.
Повідомити позивачку про необхідність усунення недоліків шляхом направлення їй копії даної ухвали та роз'яснити, що у разі не виправлення недоліків до вказаного терміну позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.А.Кисіль