Справа № 412/24/2012
Провадження № 1-в/201/183/2025
17 жовтня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з секретарем: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі клопотання адвоката ОСОБА_3 , діючої в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна останнього, накладеного в рамках кримінальної справи № 412/24/2012 (пр. № 1/412/6/2012) стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , засуджених вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2012 року, -
До Соборного районного суду м. Дніпра надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , діючої в інтересах засудженого ОСОБА_4 , у якому представник просила суд скасувати арешт з майна останнього, накладеного постановою слідчого під час досудового розслідування у кримінальній справі, посилаючись на те, що вирок суду в частині призначеного ОСОБА_4 додаткового покарання у вигляді конфіскації всього належного йому майна, було виконано, оскільки таке майно реалізовано в дохід держави із закриттям виконавчого провадження. Водночас згідно з даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна залишилось наявне обтяження на все належне ОСОБА_4 нерухоме майно, застосоване на підставі постанови слідчого, при цьому наразі будь-які виконавчі провадження стосовно ОСОБА_4 щодо виконання зазначеного додаткового покарання відсутні. Оскільки подальше збереження арешту на майно ОСОБА_4 порушує право останнього на вільне володіння та користування своїм майном, у тому числі набутим вже після виконання вироку суду в частині додаткового покарання, адвокат ОСОБА_3 просила клопотання задовольнити у повному обсязі.
Адвокат ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, у якій просила розглянути подане нею клопотання за її відсутності та задовольнити останнє у повному обсязі.
Інші учасники судового провадження у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлялися належним чином, причини своєї неявки не повідомили, а тому їх неприбуття в судове засідання не перешкоджає проведенню судового розгляду.
Дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, а також ознайомившись з матеріалами кримінальної справи № 412/24/2012, суд доходить наступного.
Відповідно до п. 9 Розділу XI Перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно зі ст. 409 КПК України (в редакції 1960 року) питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.
У порядку, передбаченому ст. 411 КПК України (в редакції 1960 року), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2012 року, зокрема ОСОБА_4 було засуджено за ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю та посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських повноважень в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності строком на 3 роки та конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2012 року вищезазначений вирок суду першої інстанції було змінено, зокрема в частині призначеного ОСОБА_4 покарання шляхом пом'якшення останньому покарання за ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, вважаючи його засудженим із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю та посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських повноважень в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності строком на 3 роки та конфіскацією всього належного йому майна, в іншій частині вирок суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2013 року вищезазначені вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції були залишені без змін.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 червня 2014 року ОСОБА_4 звільнено з місць позбавлення волі від подальшого відбування основного та додаткового покарання на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію в 2014 році» від 08.04.2014 року.
Згідно з довідкою про звільнення серії ХАР № 01246 ОСОБА_4 було звільнено з місць позбавлення волі 16 червня 2014 року.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит державного виконавця Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_19 від 05 серпня 2025 року № 105952/1 відносно боржника ОСОБА_4 у відділі перебувало виконавче провадження № 36570833, яке було відкрите 15.02.2013 року, однак 27.07.2015 року зазначене виконавче провадження було фактично виконано і закрито. Крім того, державний виконавець також повідомив, що матеріали цього виконавчого провадження були знищені у зв'язку із закінченням встановленого строку їх зберігання, через що отримати будь-яку додаткову інформацію або копії документів, зняття арешту неможливо.
Зазначені обставини свідчать про те, що з моменту набрання вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2012 року стосовно ОСОБА_4 законної сили виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна через органи державної виконавчої служби не проводилась більше десяти років.
Крім того, як вбачається з матеріалів кримінальної справи під час досудового розслідування кримінальної справи № 281 постановою слідчого відділу УСБУ в Дніпропетровській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_20 від 01 листопада 2010 року з метою забезпечення можливого заявлення цивільного позову та конфіскації майна, було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_4 .
Згідно з інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого мана наявна заборона відчуження об'єктів рухомого та нерухомого майна, належного ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 6 ст. 126 КПК України (в редакції 1960 року) накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Відповідно до ст.ст. 125-126 КПК України (в редакції 1960 року) арешт на майно по кримінальній справі накладається з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).
Наведені Конституційні гарантії права володіти своїм майном поєднується з такими ж вимогами ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом № 11, де зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17.07.1997 Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Практика ЄСПЛ визначає, що ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення ЄСПЛ по справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004 року). При цьому, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999 року).
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року) положення статті 1 Першого Протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку суду», суд в порядку ст.ст. 409, 411 КПК України (1960 року) вправі на стадії виконання вироку вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову чи можливої конфіскації майна, якщо при постановленні вироку ці заходи скасовані не були.
Водночас, вирішуючи питання щодо скасування арешту з майна засудженого ОСОБА_4 , суд також враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 КК України додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Відповідно до ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється територіальним органом державної виконавчої служби за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з ч.1 ст. 49 КВК України конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
Частиною 2 ст. 80 КК України встановлено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням призначеним за вироком суду.
На підставі ч. 4 ст. 80 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Вказані положення свідчать, про те, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
Так, правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 24.12.2015 року у справі № 5-324кс15, передбачено, що стаття 80 КК передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Крім того, суд враховує, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» суд може вирішувати питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, у випадках, коли не закінчився строк давності виконання вироку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, до покарання у виді 5 років з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю та посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських повноважень в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності строком на 3 роки та конфіскацією всього належного йому майна, тобто за особливо тяжкий злочин у розумінні ст. 12 КК України.
Викладені обставини, на переконання суду, свідчать про закінчення у будь-якому разі на момент розгляду цього клопотання строків давності виконання вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2012 року в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації належного ОСОБА_4 майна відповідно до приписів п. 4 ч.ч. 1, 2 ст. 80 КК України.
Разом з тим, ОСОБА_4 не ухилявся від відбування покарання, ним не було вчинено нового злочину до закінчення строку давності, що свідчить про те, що перебіг строку давності не зупинявся і не переривався.
Також суд звертає увагу, що ані КК України, ані КВК України, не містять спеціальної норми, яка регламентувала б питання відносно майна засудженого, яке було набуте після виконання вироку в частині конфіскації майна та закінчення строків давності виконання вироку суду в цій частині.
Зважаючи на те, що строк виконання вищезазначеного вироку суду стосовно ОСОБА_4 в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації майна закінчився, а накладений постановою слідчого арешт порушує право засудженого на вільне володіння та користування своїм майном, суд доходить до висновку, що є достатньо підстав для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_3 щодо скасування арешту майна.
Керуючись п. 9 Розділу ІХ Перехідних положень КПК України, ст.ст. 409, 411 КПК України (в редакції 1960 року), суд, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , діючої в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна останнього, накладеного в рамках кримінальної справи № 412/24/2012 (пр. № 1/412/6/2012) - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений під час досудового розслідування кримінальної справи № 281 постановою слідчого відділу УСБУ в Дніпропетровській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_20 від 01 листопада 2010 року, на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана учасниками кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом семи діб з дня проголошення ухвали суду.
Головуючий-суддя: ОСОБА_1