Справа № 201/3797/25
Провадження № 2/201/2657/2025
13 листопада 2025 року м. Дніпро
Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Демидова С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інком - Фінанс», ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черевко Анастасія Вікторівна про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними,-
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 01 квітня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інком -Фінанс», ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черевко Анастасія Вікторівна про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
-Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту №11227300000 від 02.10.2007 року, укладений 31.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інком-Фінанс» та ОСОБА_2 .
-Визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки № 11227300000/11227510000/З від 02.10.2007 року, укладений 31.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інком - Фінанс» та ОСОБА_2 та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Черевко Анастасії Вікторівни, індексний номер рішення: № 67832552, від 31.05.2023 року.
-Стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що 02 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11227300000, який був забезпечений заставою нерухомого майна та порукою двох осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (договір іпотеки, договори поруки).
11 червня 2012 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу та Договір про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором, що укладений в забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №11227300000 від 02 жовтня 2007 року.
31 травня 2023 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Інком - Фінанс» було укладено Договір про відступлення прав вимоги за Договором про надання споживчого кредиту укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та Договір про відступлення прав вимоги за Договором Іпотеки.
31 травня 2023 року між ТОВ «Інком-Фінанс» та ОСОБА_2 , було укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту укладеного між ОСОБА_1 ) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» № l1227300000 від 02 жовтня 2007 року та Договір про відступлення прав вимоги за Договором Іпотеки № 11227300000/11227510000/З.
Вважає Договір про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту недійсним з огляду на відсутність процесуальної правосуб'єктності у ОСОБА_2 на передачу їй права вимоги за кредитним договором № l1227300000 від 02 жовтня 2007 року, адже такі дії суперечать положенням законодавства.
Так, відповідно у постанові Великої палати Верховного суду від 11.09.2018 р. № 909/968/16, зазначалося, що згідно пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 р. № 909/968/16 дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
До аналогічних висновків Верховний суд приходив і в інших справах.
Так у постанові від 31.10.2018 р. №465/646/11 ВП ВС зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише банками або іншими спеціалізованими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦКУ, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦКУ). Відповідно до частини першої ст. 24 Закону «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням
Відтак, оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (ч. 2 ст. 1083 ЦК України) та наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб'єктним складом його сторін (ст. 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
Якщо за договором про відступлення прав вимоги від фінансової компанії права передаються фізичній особі, то відбувається заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Таким чином, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, виходить, що фінансова компанія задіяла спосіб переходу формально начебто правильний, але за змістом такий, що приховує дійсні протиправні наміри сторін.
Право вимоги за кредитним договором може набути лише фінансова установа з відповідною ліцензією або банк (бо надавати такі кредити можуть лише вказані ліцензовані особи, ВПВС від 31.10.2018 №465/646/11). Велика Палата у справі №206/4841/20 підтримала цей підхід і дійшла висновку, що фізична особа не могла набути право вимоги за кредитним банківським договором, то як наслідок не могла набути й права за акцесорним договором іпотеки (на звернення стягнення на предмет іпотеки).
Щодо визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги за Договором іпотеки № 11227300000/11227510000/З від 02.10.2007 року, укладеним 31.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інком-Фінанс» та ОСОБА_2 .
З огляду на те, що на виконання основного Договору про надання споживчого кредиту №11227300000 було укладено, серед іншого, і Договір іпотеки, який би забезпечував виконання основного зобов'язання, 31 травня 2023 року між ТОВ «Інком-Фінанс» та ОСОБА_2 було укладено не тільки Договір про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту, а і Договір про відступлення прав вимоги за Договором Іпотеки № 11227300000/11227510000/З, який також просили визнати недійсним з огляду на те, що він є похідним договором від зобов'язання в якому ОСОБА_2 не мала суб'єктності виступати в ролі нового кредитора, тож відповідно і права за забезпечувальним Договором іпотеки не могли перейти до неї.
Верховний Суд неодноразово робив висновки про те, що якщо основне зобов'язання є недійсним внаслідок недієздатності сторін, недотримання форми правочину тощо, то не має юридичної сили й забезпечення, тобто воно так само є недійсним, зокрема такий висновок ВС викладений у постанові по справі №366/302/20 від 19.07.2021 року (а.с. 1-5,54-58).
28 травня 2025 року представником відповідача Козиренко О.Л. надано відзив на позовну заяву в якій останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав їх необгрунтованості.
Так, 31 травня 2023 року між ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Інком -Фінанс» було укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та Договір про відступлення прав вимоги за Договором Іпотеки.
31 травня 2023 року між ТОВ «Інком - Фінанс» та ОСОБА_2 , було укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту укладеного між ОСОБА_1 ) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» № 11227300000 від 02 жовтня 2007 року та Договір про відступлення прав вимоги за Договором Іпотеки №11227300000/11227510000/3.
Згідно пункту 1.2. Договору вона отримала право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до Основного договору в сумі 64 818, 94 долари США та право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі до Основного договору нарахованих та несплачених в сумі 42 156.50 доларів США.
Відступлення права вимоги за договором, вказаним в пункті 1.1. цього Договору здійснюється в повному обсязі та на умовах, які існуватимуть на момент переходу права вимоги (за виключенням нарахування процентів за користування коштами в майбутньому, права стягнення та нарахування пені, комісійної винагороди інших платежів, встановлених умовами Основного договору та чинним законодавством України.).
Відповідно вона набула лише частину прав вимоги, а саме право вимоги до тіла кредиту та нарахованих й несплачених відсотків по кредиту станом на дату укладення Договору про відступлення права вимоги від 31 травня 2023 року, що не заборонено чинним законодавством та не підпадає під судову практику надану позивачем в якості аналогічних спорів.
Тому, вона не стала стороною кредитного договору (як фактор) як це передбачено ст. 1054 ЦК України й відповідно їй не потрібно бути фінансовою установою чи мати право здійснювати фінансові операції, адже вона не є фактором та договір не є договором Факторингу. Тому правова позиціє Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2018 року по справі № 909/968/16 на яку посилається позивач не є подібною до спірних у даній справі правовідносин та не підлягає застосуванню до даної справи.
Відповідач отримала лише право вимоги на ту частину грошових коштів, яка не заборонена для стягнення між фізичними особами, як це передбачено ст. 1046 ЦК України (Договір позики) та ст. 1048 ЦК України (Проценти за договором позики).
Тому, при укладенні оскаржуваного Договору сторони діяли в межах загальних засад цивільного законодавства, а саме п.3 ч. 1 ст. 3 ЦК України свобода договору та ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, без порушень вимог чинного законодавства, щодо фінансових послуг, адже відповідач укладаючи оскаржуваний Договір не отримала права надавати фінансові послуги передбачені первісним договором про надання споживчого кредиту.
Отже, Відповідач має повне право на їх стягнення як фізична особа, що нівелює твердження Представника позивача про зворотне.
Вважала, що представник позивача підмінює поняття «факторингу», бо факторинг є видом беззаставного фінансування. В той час як між сторонами було укладено угоду, за якою одна особа (кредитор) передає своє право вимоги до боржника іншій особі (новому кредитору) лише в межах тіла кредиту та нарахованих і несплачених відсотків станом на день укладення Договору, що є заміною кредитора у зобов?язанні, а тому, в даному випадку новим кредитором може бути як фізична, так і юридична особа.
ОСОБА_2 не надає фінансові послуги, як про те говорить представник позивача, а лише перейняла на себе право вимоги на повернення позичених коштів.
Представник позивача не навів у своїй позовній заяві які саме порушення закону мали місце у спірному Договорі відступлення прав вимоги від фінансової компанії до фізичної особи та в чому саме полягає відсутність у ОСОБА_2 відповідної правосуб?єктності на передачу їй права вимоги за кредитним договором.
ОСОБА_2 не погоджується з твердженнями представника позивача стосовно недійсності Договору про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту з огляду на відсутність процесуальної правосуб?єктності у неї на передачу права вимоги за кредитним договором №11227300000 від 02 жовтня 2007 року.
Договір про відступлення права вимоги №11227300000 від 02 жовтня 2007 року містить всі ознаки договору купівлі-продажу права вимоги. Отже, договір про відступлення права вимоги №11227300000 від 02 жовтня 2007 року за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги (в межах дозволених та не заборонених чинним законодавством, без прав передбачених для фінансових установ). До цього договору повинні застосовуватись положення законодавства щодо договорів купівлі-продажу.
Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов?язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує (а.с. 104-109).
Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «ІнкомФінанс» не скористалися своїм правом на надання відзиву.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 01 квітня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.40).
Відповідно до ч. 8 ст.187 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
03 квітня 2025 року згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.
03 квітня 2025 року надійшла відповідь за вказаними параметрами особу не знайдено (а.с. 42-43).
03 квітня 2025 року суддя звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 44).
29 квітня 2025 року надійшла відповідь з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 48)
Ухвалою судді від 29 квітня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інком - Фінанс», ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черевко Анастасія Вікторівна про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними (а.с. 50-51).
14 травня 2025 року через систему «Електронний суд» представником позивача було подано уточнену позовну заяву (а.с. 54-58)
11 червня 2025 року ухвалою судді прийнято уточнену позовну заяву та залучено до участі тертю особу (а.с. 167-169)
У відповідності до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з вимог частини п'ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.
Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступного.
Фактичні обставини, встановлені судом
02 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11227300000 (а.с. 7-14).
В забезпечення виконання зобов'язань 02 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 112273/00000/П/1 та між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 11227300000/П/2 (а.с. 114-119).
В той же день укладено договір іпотеки № 02 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» № 11227300000/11227510000/3, згідно якого ОСОБА_5 передав в іпотеку належне йому майно кв. АДРЕСА_1 (а.с. 21-22).
11 червня 2012 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу № 4 та Договір про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором, що укладений в забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №11227300000 від 02 жовтня 2007 року (а.с. 23-26).
31 травня 2023 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Інком - Фінанс» було укладено Договір про відступлення прав вимоги за Договором про надання споживчого кредиту укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та Договір про відступлення прав вимоги за Договором Іпотеки (а.с.27-29).
31 травня 2023 року між ТОВ «Інком-Фінанс» та ОСОБА_2 , було укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту укладеного між ОСОБА_1 ) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» № l1227300000 від 02 жовтня 2007 року та Договір про відступлення прав вимоги за Договором Іпотеки № 11227300000/11227510000/З (а.с. 31-33).
Відповідно до наданої довідки про склад сім'ї № 38539 від 29 жовтня 2015 року за адресою АДРЕСА_2 , яка була видана ОСОБА_5 за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_4 - мати, ОСОБА_3 - чоловік сестри, ОСОБА_2 -сестра, ОСОБА_6 , племінниця (а.с.122).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 лютого 2019 року в справі № 201/13398/18 позовні вимоги ОСОБА_5 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (треті особи - Акціонерне товариство «Укрсиббанк», Управління - служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 ) про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і скасування запису про право власності - задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29207163 від 12.04.2016р. щодо державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (ЄДРПОУ 37825968) на квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №14120115 щодо державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей- Колект» (ЄДРПОУ 37825968) на квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.с127-130).
Норми права які застосував суд та мотиви їх застосування
Згідно із ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, a позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Аналізуючи зазначені норми права, Велика палата Верховного Суду у постанові в справі № 465/646/11 дійшла наступних висновків: «Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов?язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов 'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов?язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі і на умовах , що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 України)
При цьому слід врахувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов?язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб?єктний склад у частині кредитора.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов?язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов?язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов?язку у конкретному зобов?язанні; 2) зобов?язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов?язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов?язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Щоб краще зрозуміти природу факторингу доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв'язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).
З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб?ютора продукції.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов?язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду у Постанові №910/19199/21 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобов?язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
Судом встановлено, що між ТОВ «Інком-Фінанс» та фізичною особою ОСОБА_2 31 травня 2023 року було укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 11227300000 від 02 жовтня 2007 року за яким товариство відступило ОСОБА_2 право вимоги, що належали товариству на підставі договору про відступлення права вимоги від 31 травня 2023 року, а ОСОБА_2 стає кредитором за кредитними договорами: Кредитним договором № 11227300000 від 02 жовтня 2007 року та Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки № 11227300000/11227510000/3 від 02 жовтня 2007 року.
В пункті 2.1 Договору зазначено, що відступлення права вимоги здійснюється на платній основі які здійснюються новим кредитором на користь первісного кредитора.
Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Отже, за своєю правовою природою Договір від 31 травня 2023 року є договором купівлі-продажу майнового права, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. Відповідач ОСОБА_2 не набула право здійснювати фінансові операції щодо боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги у неї виникло лише право вимагати виконання зобов'язань за кредитними договорами.
Зазначений договір відступлення прав вимоги не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором у розпорядження кредитору за плату, тобто його умови не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за цим правочином не є відносинами у сфері факторингу. Цей правочин є купівлею-продажем прав вимоги і за правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України, і суб'єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявності у ОСОБА_2 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 червня 2021 року у справі
Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема, ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).
Тому посилання позивача на те, що Договір про відступлення права вимоги на користь фізичної особи суперечить положенням ст. ст. 512, 1054 ЦК України є необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи той факт що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту то позовні вимоги про визнання договору іпотеки та скасування рішення приватного нотаріуса також не підлягають задоволенню так як в даному випадку є похідними.
Оскільки позовні вимоги про визнання договору іпотеки та скасування рішення приватного нотаріуса є похідними від визнання договору про відступлення права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту які визнанні необгрунтованими, суд вважає за необхідне в їх задоволенні також відмовити.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов'язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду факт порушення відповідачами його прав та інтересів, за захистом якого він звернувся до суду, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних через необґрунтованість.
Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інком - Фінанс», ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черевко Анастасія Вікторівна про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.О. Демидова