Справа № 216/4808/25
провадження 2/216/2352/25
іменем України
29 жовтня 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.08.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №202597. Договір був укладений в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через особистий кабінет Позичальника на веб-сайті Кредитодавця. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000,00 грн; строк кредиту: 10 днів; валюта кредиту: UAH; стандартна процентна ставка - 2% в день або730% річних. Проте ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, кредитні кошти та відсотки не сплачує, у зв'язку з чим, станом на 16.04.2025 утворилась заборгованість у розмірі 9440,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 2000,00 грн та суми прострочених платежів по процентах в розмірі 7440,00 грн. 17.02.2022 між первісним кредитором та позивачем було укладено договір факторингу №01-17/02/2022 відповідно до умов якого право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача. Вказану суму заборгованості та судові витрати позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Представник позивача, відповідно до ч. 1 ст. 276 ЦПК України, просив здійснити розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Відповідач про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, його представник, адвокат Ахмедов Д.Р. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач заперечує проти позову, вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними. Так, позивач, в порушення п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України нарахував заборгованість по процентах за користування кредитними коштами. Також заначив, що наразі позивач перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має достатньо коштів для виконання кредитних зобов'язань, тому просив здійснити перерахунок розміру кредитної заборгованості.
Водночас представник позивача направив відповідь на відзив, в якій підтримав заявлені позовні вимоги та зазначив, що доводи представника відповідача є безпідставними.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно з роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання виконання зобов'язань за кредитним договором, а також положеннями Закону України «Про електронну комерцію».
Матеріалами справи підтверджено, 14.08.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №202597. Договір про надання кредиту укладений в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця. Відповідно до Розділу 1 договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Кредит надається строком на 10 днів, тобто до 23.08.2021. Строк дії договору 10 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Додатком №1 до кредитного договору встановлено графік платежів, якого повинен дотримуватись позичальник. ТОВ «ЗАЙМЕР» виконало зобов'язання за договором про надання кредиту, перерахувавши на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти, що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» щодо здійсненняпереказу грошових коштів.
Зважаючи на ті обставини, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, станом на 16.04.2025 утворилась заборгованість в розмірі 9440,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 2000,00 грн та суми прострочених платежів по процентах в розмірі 7440,00 грн.
17.02.2022 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-17/02/2022 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 17.02.2022 року до договору факторингу №01-17/02/2022, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
При цьому, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Такий правовий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
Зважаючи на викладене, позивачем надано належні та допустимі докази укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору та отриманням останнім кредитних коштів.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до ст.ст. 76, 78, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи відсутність оплати за кредитом з боку відповідача, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 2000,00 грн.
Позовні вимоги щодо стягнення процентів Товариство обґрунтовувало наявністю домовленостей про процентну ставку за кредитним договором, що малася у договорі, в якому умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його розпис.
За умовами договору за користування кредитом відповідач сплачує Товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди відповідача Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором (п. 1.3 кредитного договору).
Відповідно до п. 2.3 кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.
Позивач зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а відповідач, всупереч викладеним у кредитному договорі умовам, в установлені терміни не повернув належні до сплати грошові суми, порушуючи встановлений графік обов'язкових платежів та умови кредитного договору.
Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання позичальником умов кредитного договору. Отже, нарахування відсотків позивачем правомірно здійснювалось відповідно до пунктів 1.3 та 2.3 кредитного договору, за змістом яких плата за користування кредитом за цим договором є фіксованою та становить 2% за кожен день користування кредитом не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочки.
Оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору та не спростовано будь-якими доказами правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором, суд вважає, що заборгованість за процентами за користування кредитом також підлягає стягненню в розмірі заявленому позивачем у позові, а саме, 7440,00 грн.
Таким чином суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задоволення позову у повному обсязі.
Водночас суд відхиляє посилання представника відповідача на п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки зазначені положення Закону стосуються звільнення позичальника від сплати неустойки (пені та/або штрафу) або інших негативних наслідків, передбачених договором та законом, у разі якщо позичальник порушить свої зобов'язання за кредитом, тобто неповністю або несвоєчасно оплатить черговий внесок по кредиту або інший передбачений договором платіж під час дії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (№211), а не звільнення від сплати відсотків за користування кредитними коштами, передбачених сторонами у кредитному договорі.
Також суд зазначає, що скрутне матеріальне становище позичальника не є підставою для звільнення від сплати заборгованості за кредитним договором, до того ж, на підтвердження даних обставин жодних належних та допустимих доказі до суду представником відповідача не надано.
Крім цього, суд зауважує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.ст. 12,13 ЦПК України).
Позивачем як доказ на підтвердження позовних вимог надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ЗАЙМЕР» за кредитним договором в сумі 9440,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 2000,00 грн та суми прострочених платежів по процентах в розмірі 7440,00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд визнає його правильним, а також враховує, що наданий позивачем розрахунок відповідачем не спростований належними та допустимими доказами, а також не надано альтернативного розрахунку, тому підстави для перерахунку заборгованості, як на тому наполягав представник відповідача, відсутні.
Розподіляючи судові витрати у справі суд приходить до такого висновку.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги представником позивача було надано: заяву про розподіл судових витрат, копію договору про надання правової допомоги; копію довіреності; акт про отримання правової допомоги; платіжну інструкцію про оплату послуг адвоката згідно з договором.
З акта про отримання правової допомоги від 24.02.2025 вбачається, що послуги, які надавалися позивачу адвокатом полягають у тому, що адвокат здійснив: надання первинної консультації; підготовку та направлення позовної заяви про стягнення заборгованості до суду, складання процесуальних клопотань та заяв по справі, моніторинг ЄДРСР, а також наявні канцелярські витрати на виготовлення копій документів та відправку поштової кореспонденції, на що адвокат витратив 5 год., загальна вартість послуг складає - 10500,00 грн.
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 10500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Крім цього, сплачена сума судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2422,00 грн також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 207, 215, 526, 527, 530, 610, 628, 638, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 81, 89, 128, 131, 136, 141, 247, 258-259, 263, 265, 268, 276, 277, 279, 354-355 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №202597 від 14.08.2021 станом на 16.04.2025 у розмірі 9440,00 грн (дев'ять тисяч чотириста сорок гривень), яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) та суми прострочених платежів по процентах в розмірі 7440,00 грн (сім тисяч чотириста сорок гривень, 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» судові витрати по справі, у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні, 40 копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 10500,00 грн (десять тисяч п'ятсот гривень).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», юридична адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7, код ЄДРПОУ: 42228158;
- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ